Постанова

Іменем України

25 березня 2019 року

м. Київ

справа № 203/1348/17

провадження № 61-10136св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

СтрільчукаВ.А. (суддя-доповідач), КарпенкоС.О., КузнєцоваВ.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 серпня 2017 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Бараннік О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу (далі - Приватний нотаріус Дніпровського МНО) ВербиВ.М., Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису, посилаючись на те, що 14 квітня 2008 року між ним та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № DN10GA 00000188, за умовами якого він отримав кредит в розмірі 95 593,57 доларів США шляхом відкриття непоновлюваної кредитної лінії. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 15 квітня 2008 року між ним та банком було укладено договір іпотеки, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1. З листопада 2016 року в провадженні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська перебуває цивільна справа № 201/15631/16-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ПАТ КБ «Приватбанк», треті особи: Орган опіки та піклування Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ПовєткінаН.М., про визнання недійсним договору іпотеки, в якій 17 листопада 2016 року судом була постановлена ухвала про забезпечення позову шляхом накладання заборони на відчуження вказаної квартири, про що 24 листопада 2016 року державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради БелініновоюК.О. було внесено до Державного реєстру обтяжень відомості про обтяження за номером 17614642. Однак 13 грудня 2016 року, тобто під час дії заборони суду на відчуження майна, Приватний нотаріус Дніпровського МНО ВербаВ.М., діючи як державний реєстратор, прийняв рішення про перереєстрацію права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 за іпотекодержателем ПАТ КБ «Приватбанк». Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив: визнати протиправними дії Приватного нотаріуса Дніпровського МНО ВербиВ.М. з проведення перереєстрації права власності; визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса Дніпровського МНО ВербиВ.М. про державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру; скасувати запис про право власності № НОМЕР_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесений на підставі рішення Приватного нотаріуса Дніпровського МНО ВербиВ.М. № НОМЕР_2.

Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 серпня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Приватного нотаріуса Дніпровського МНО ВербиВ.М. з проведення перереєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 з ОСОБА_4 на ПАТ КБ «ПриватБанк». Визнано протиправним та скасовано рішення Приватного нотаріуса Дніпровського МНО ВербиВ.М. № НОМЕР_2 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру. Скасовано запис про право власності № НОМЕР_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесений на підставі рішення Приватного нотаріуса Дніпровського МНО ВербиВ.М. № НОМЕР_2.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявність у відповідному реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. Отже, Приватний нотаріус Дніпровського МНО ВербаВ.М. не мав права вчиняти дії з державної реєстрації переходу права власності на спірну квартиру від ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки на той час діяла заборона відчуження цього майна на підставі ухвали Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 листопада 2016 року.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» відхилено. Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 серпня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У лютому 2018 року ПАТ КБ «Приватбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що Законом України «Про іпотеку» та умовами договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, тому банк діяв у межах чинного законодавства і в нотаріуса не було підстав для відмови в реєстрації права власності. Оскільки звернення стягнення на нерухоме майно є реєстраційною дією, то при проведенні державної реєстрації права власності всі обтяження переходять до нового власника. Позивачем не доведено належного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором чи інших обставин, які виключають можливість звернення стягнення на предмет іпотеки.

У квітні 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

30 березня 2018 року справа № 203/1348/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 14 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № DN10GA 00000188, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 95 593,57 доларів США шляхом відкриття непоновлюваної кредитної лінії.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 15 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1.

В провадженні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з листопада 2016 року перебувала цивільна справа № 201/15631/16ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ПАТ КБ «Приватбанк», треті особи: Орган опіки та піклування Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ПовєткінаН.М., про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк».

17 листопада 2016 року Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська у вказаній справі було постановлено ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1, про що 24 листопада 2016 року державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради БелініновоюК.О. було внесено до Державного реєстру обтяжень відомості про обтяження за номером 17614642.

13 грудня 2016 року Приватний нотаріус Дніпровського МНО ВербаВ.М., діючи як державний реєстратор, прийняв рішення № НОМЕР_2 про перереєстрацію права власності на належну позивачу квартиру АДРЕСА_1 за іпотекодержателем ПАТ КБ «Приватбанк».

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІV).

Преамбулою Закону № 1952-IV передбачено, що цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Зазначений Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з частиною тринадцятою статті 15 Закону №1952-IV порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Постановою від 25 грудня 2015 року № 1127 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок), який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Пунктами 8, 13 Порядку передбачено, що для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком.

Згідно з пунктом 15 Порядку під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо наявності обтяжень на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.

Державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для такої відмови, що визначені Законом № 1952-ІV (пункт 28 Порядку).

Згідно з пунктом 5 статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Вказаний правовий висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права сформований Верховним Судом України у постановах від 11 листопада 2014 року у справі № 21-357а14 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-121а15.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що всупереч наявній в Державному реєстрі обтяжень заборони на відчуження спірного майна Приватним нотаріусом Дніпровського МНО ВербоюВ.М. було прийнято рішення про державну реєстрацію переходу права власності на квартиру від іпотекодавця ОСОБА_4 до іпотекодержателя ПАТ КБ «ПриватБанк», суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову та визнання оскаржуваних дій нотаріуса як державного реєстратора неправомірними.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що Законом України «Про іпотеку» та умовами договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, тому ПАТ КБ «ПриватБанк» діяло в межах чинного законодавства і в нотаріуса не було підстав для відмови в реєстрації права власності, а також про те, що при проведенні державної реєстрації права власності усі обтяження переходять до нового власника, є неспроможними, оскільки банком було подано заяву про державну реєстрацію переходу права власності на квартиру після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. Як зазначалося вище, наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Аргументи скарги про те, що позивачем не доведено належного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором чи інших обставин, які виключають можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не мають правового значення для вирішення цієї справи, а право банку на звернення стягнення на предмет іпотеки не оспорюється.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання оскаржуваних судових рішень було зупинене ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 березня 2018 року, у зв'язку із залишенням цих рішень без змін необхідно поновити їх виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 серпня 2017 року та постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов