Постанова

Іменем України

25 січня 2018 року

м. Київ

справа № 337-5266/15-ц

провадження № 61-1678 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

представник ОСОБА_5 - ОСОБА_8,

представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9,

представник ОСОБА_6 - ОСОБА_10,

третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Буцикіна ЛіліяОлексіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Осоцького І. І., Панкеєва О. В., від 06 вересня 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Буцикіна Л. О., про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування недійсним, витребування майна з незаконного чужого володіння, поділ майна подружжя та визнання права власності на частину майна.

Позовна заява мотивована тим, що 01 вересня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 почали проживати разом у орендованій квартирі АДРЕСА_1. У період з 01 вересня 2006 року по 26 лютого 2009 року вони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. 26 лютого 2009 року Плодородненською сільською радою Михайлівського району Запорізької області між сторонами було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя 09 квітня 2015 року. Зазначав, що під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, було нажито майно, яке він вважав, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме: двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Квартира придбана за сумісні кошти, а саме - за кредитні кошти, відповідно 27 серпня 2007 року було укладено кредитний договір між акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_5, за зобов'язаннями якого ОСОБА_3 виступив поручителем, згідно з договором поруки № 11204229000/ІІ. Стверджував, що кредит за даним договором сплачували разом, оскільки був спільний сімейний бюджет та вони вважали себе повноцінною сім'єю. Після розірвання шлюбу між колишнім подружжям виник спір щодо поділу майна, набутого під час спільного проживання однією сім'єю. Позивачеві стало відомо, що ОСОБА_5 без його на те згоди, шляхом укладення договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу БуцикіноюЛ. О. 15 квітня 2015 року подарувала спірну квартиру ОСОБА_6 Зазначену квартиру остання вже через місяць 15 травня 2015 року продала ОСОБА_7, яка є подругою ОСОБА_5

Вважав, що квартира належить йому та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, як майно набуте за час спільного проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд: встановити факт проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01 вересня 2006 року по 26 лютого 2009 року; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, жилою площею 28,1 кв. м та загальною площею 50,6 кв. м, укладений 15 квітня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Буцикіною Л. О.; в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, набутою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за час спільного проживання однією сім'єю без перебування у шлюбі визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 50,6 кв. м та житловою площею 28, 1 кв. м; в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, набутою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за час спільного проживання однією сім'єю без перебування у шлюбі визнати за ОСОБА_5 право приватної власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 50,6 кв. м та житловою площею 28, 1 кв. м; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати; витребувати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 з незаконного чужого володіння у ОСОБА_12 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції своє рішення мотивував недоведеністю факту проживання однією сім'єю ОСОБА_3 з ОСОБА_5 на час придбання спірного майна.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 06 вересня 2016 року рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01 вересня 2006 року по 25 лютого 2009 року. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, жилою площею 28,1 кв. м та загальною площею 50,6 кв. м, укладений 15 квітня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Буцикіною Л. О. В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, набутою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за час спільного проживання однією сім'єю, визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 право приватної власності за кожним по Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 50,6 кв. м та житловою площею 28,1 кв. м. Витребувано нерухоме майно - Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_12 на користь ОСОБА_3 Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд, установивши факт проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_5 однією сім'єю без перебування у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі з вересня 2006 року по 25 лютого 2009 року, в результаті якого було укладення шлюбу 26 лютого 2009 року, вважав, що спірна квартира, придбана ними за час спільного проживання за спільні кошти, є їх спільною сумісною власністю. При цьому суд вважав, що укладений 15 квітня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договір дарування цієї квартири підлягає визнанню недійсним на підставі статті 215 ЦК України та враховуючи те, що у подальшому 15 травня 2015 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу, спірна квартира на підставі статті 388 ЦК України підлягає витребуванню з незаконного володіння.

14 вересня 2016 рокуОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що немає жодних підстав вважати, що спірне майно було придбано за спільні кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Зазначала, що спірна квартира була придбана за кредитні кошти, які були повністю погашені за її особисті кошти. Вважала, що немає також підстав для встановлення факту проживання однією сім'єю у період з 01 вересня 2006 року по 26 лютого 2009 року, оскільки позивачем такий факт недоведений та не надано жодного доказу спільного проживання як подружжя. А навпаки у цей період вона проживала з ОСОБА_15 у його квартирі та в подальшому сподівалася укласти шлюб.

23 вересня 2016 рокуОСОБА_7 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не мав жодного відношення до купівлі спірної квартири та погашення кредиту, а його кошти не були тим джерелом з яким СК України пов'язує отримання майном режиму спільної власності. Крім того, вважала, що судом безпідставно встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та ведення спільного господарства та спільного бюджету.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

03 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_5 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_16 з 27 серпня 1988 року по 01 червня 1998 року.

ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з 14 червня 1986 року по 23 серпня 2006 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 14 травня 1997 року № 503, ОСОБА_17 (брат колишнього чоловіка ОСОБА_5 - ОСОБА_16) придбав квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_5 з 01 липня 1997 року, а ОСОБА_3 з 06 грудня 2007 року зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1.

27 серпня 2007 року між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11204229000 в іноземній валюті у сумі 41 000 дол. США. Згідно з пунктом 1.4 вказаного договору цільове призначення кредиту - на придбання нерухомості - двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Відповідно до пункту 2.1 вказана квартира передана банку в заставу.

27 серпня 2007 року між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 11204229000/ІІ, за яким останній виступив поручителем перед АКБ «УкрСиббанк» за належне виконання ОСОБА_5 умов вказаного кредитного договору.

У цей же день 27 серпня 2007 року відповідно до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_17 продав ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1.

26 лютого 2009 року Плодородненською сільською радою Михайлівського району Запорізької області між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб.

Відповідно до копії листа публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» від 15 квітня 2015 року № 31-1-62/27, довідки від 16 листопада 2015 року № 20158-3-242, договір про надання споживчого кредиту від 27 серпня 2007 року № 1120422900 та договір іпотеки від 27 серпня 2007 року № 11204229000/З на квартиру АДРЕСА_1, укладений з ОСОБА_5 припинили свою дію внаслідок повернення кредитних коштів.

15 квітня 2015 року укладено договір дарування між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, за яким остання отримала у дар квартиру АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом.

15 травня 2015 року відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6 продала ОСОБА_7

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя 09 квітня 2015 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 розірвано. Рішення набрало законної сили 16 червня 2015 року.

За приписами частини 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Відповідно частини 3 статті 10 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами статей 57-60 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи) засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що сторони проживали однією сім'єю без перебування у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі з вересня 2006 року по 25 лютого 2009 року та вважав, що спірна квартира є їх спільною сумісною власністю, оскільки: позивач користувався послугами автостоянки у період з 01 листопада 2006 року по 06 липня 2015 року біля спірної квартири; ОСОБА_5 надавала відповідачу довіреності починаючи з 2006 року, за якими остання уповноважувала ОСОБА_3 представляти інтереси як фізичної особи-підприємця, в тому числі з правом відкривати та закривати рахунки у всіх банківських установах, одержувати з рахунків грошові кошти в будь-якій сумі, поповнювати рахунки, сплачувати платежі, розписуватися за неї; сторонами було набуто у власність від Малокатеринівської сільської ради в один день - 19 липня 2007 року двох суміжних земельних ділянок у смт. Малокатеринівка по вул. Щаслива; позивач за зобов'язаннями кредитного договору, укладеного між банком та ОСОБА_5, виступив поручителем; сторони здійснювали неодноразові поїздки до батьків ОСОБА_5 та спільно відпочивали в Криму, їздили до матері ОСОБА_3, до спільних друзів.

Згідно з статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що стаття 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Отже, користування послугами автостоянки, надання довіреностей позивачу на право представляти інтереси ОСОБА_5 як фізичної особи-підприємця в тому числі з правом відкривати та закривати рахунки у всіх банківських установах, одержувати з рахунків грошові кошти в будь-якій сумі, поповнювати рахунки, сплачувати платежі, розписуватися за неї, спільні поїздки, не є підставами для визначення майна сумісним, а тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що посилання позивача на періодичне спільне проживання, не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні статті 74 СК України, без наявності інших ознак сім'ї, враховуючи те, що судом встановлено, що у період 2007-2009 років позивач у документах вказував своє місце реєстрації, а також постійного проживання м. Токмак. Крім того, позивачем не надано допустимих доказів про придбання спірного майна внаслідок спільної праці та внаслідок проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період, упродовж якого було придбано спірну квартиру.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним та обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 389, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 06 вересня 2016 року скасувати та залишити в силі рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення суду апеляційної інстанції втрачає законну силу та у подальшому виконанню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. М.Коротун

В. І.Крат

В. П.Курило