Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2025 року

м. Київ

справа № 705/4155/19

провадження № 61-6953св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2024 року під головуванням судді Гудзенко В. Л. та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у складі колегії суддів Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Сіренко Ю. В.,

у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання заповітів недійсними,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання заповітів недійсними.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх матір ОСОБА_6 . Після смерті матері відкрилася спадщина, яку прийняли ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 . Під час прийняття спадщини позивачам стало відомо про наявність заповітів, складених спадкодавцем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за змістом яких заповіла зазначеним спадкоємцям за заповітом належний їй будинком з надвірними спорудами.

Позивачі наголошують на тому, що на час складення заповітів їх мати перебувала у похилому віці та хворіла на цукровий діабет і була інсулінозалежною, мала ряд інших захворювань, які впливали на стан її здоров`я та здатність розуміти значення своїх дій. Оскільки заповіти складені в період наявності захворювань у заповідача, то на думку позивачів впливали на її волевиявлення, що є істотною підставою для визнання недійсними таких заповітів.

Позивачі вважають, що такі обставини порушують їх право на спадкування майна, в зв`язку з чим просили суд визнати недійсними заповіт, складений 14 листопада 2017 року на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений секретарем Максимівської сільської ради Уманського району Черкаської області Риженко Г. В., зареєстрований в реєстрі за № 12, а також заповіт від 19 липня 2018 року, складений на користь ОСОБА_5 , посвідчений Важинським С. В., зареєстрований в реєстрі за № 6-5.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Уманський районний суд Черкаської області рішенням від 09 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про недоведеність позивачами наявності психічних розладів у заповідача як доказу відсутності її вільного волевиявлення, в зв`язку з чим суд не вбачав підстав для визнання недійсними оспорюваних заповітів.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надіслали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 січня 2021 року у справі № 242/61/19, від 20 червня 2022 року у справі № 203/908/16.

Заявники вважають, що суди попередніх інстанцій невмотивовано відхилили висновок експерта і взяли до уваги інший висновок комісійної судово-психіатричної експертизи з огляду виключно на те, що експертизу було проведено групою експертів. Позивачі вважають, що суди протиправно відхилили висновок експерта, яким доведено наявність психічних розладів у заповідача, що є безумовною підставою для визнання заповітів недійсними. Крім того, заявники вважають, що суди попередніх інстанцій протиправно не взяли до уваги пояснення всіх свідків зі сторони позивачів.

Отже, судові рішення оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 посилається на безпідставність доводів касаційної скарги та просить відмовити у її задоволенні. Відповідач зауважує, що суди взяли до уваги саме той висновок експертизи, який не суперечив матеріалам справи, в зв`язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання заповітів недійсними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 27 червня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

08 липня 2024 року цивільну справу № 705/4155/19 передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 08.05.2019.

ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є дітьми ОСОБА_6 .

14 листопада 2017 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений секретарем сільської ради с. Максимівка Уманського району Черкаської області Риженко Г. В., згідно з яким на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

19 липня 2018 року ОСОБА_6 склала заповіт, який посвідчено старостою с. Паланка Уманського району Черкаської області Важинським С. В. , згідно з яким на випадок своєї смерті належний їй житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_5 .

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 89 від 31 жовтня 2022 року, проведеної Черкаською філією судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України», у ОСОБА_6 на час складання нею заповітів 14 листопада 2017 року

та 19 липня 2018 року наявні прояви хронічного стійкого психічного розладу у формі парціальної деменції у зв`язку із змішаним дисциркуляторним метаболічним захворюванням головного мозку (атеросклероз судин головного мозку, гіпертонічна хвороба, цукровий діабет) із значною глибиною психічних розладів, проявами некритичності (F-02.8 за міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), через що ОСОБА_6 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до висновку комісійної судово-психіатричної експертизи від 28 червня 2023 року № 629, проведеної ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України», ОСОБА_6 на період складання заповітів

(14 листопада 2017 року та 19 липня 2018 року) страждала на органічне ураження головного мозку судинно-дисметаболічного ґенезу із церебрастенічним синдромом (згідно МКХ-10, F06.8). ОСОБА_6 на період складання заповітів (14 листопада

2017 року та 19 липня 2018 року) за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилами статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини (частини перша, п`ята статті 1269 ЦК України).

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (частина друга статті 209 ЦК України).

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу (частина третя статті 1247 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно із частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Наявність вільного волевиявлення може бути піддана сумніву через припущення відсутності у заповідача здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку, тобто через наявність таких психічних розладів здоров`я, які абсолютно унеможливлюють здатність керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Аналогічний спосіб застосування норми права у подібних правовідносинах неодноразово використовувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, від 26 листопада 2021 року у справі № 404/2104/17, від 15 січня 2025 року у справі № 296/7017/20 тощо, що свідчить про усталеність правозастосовної практики у способі вирішення правового питання про визнання недійсним заповіту, зокрема, за умови призначення обов`язкової судово-психіатричної експертизи.

У спірних правовідносинах позивачі наполягають на тому, що заповідач не могла керувати своїми діями під час складання заповітів, що є підставою для визнання заповітів недійсними.

Суди першої та апеляційної інстанцій з цього приводу дослідили висновок судово-психіатричної експертизи від 31 жовтня 2022 року № 89, яка була проведена Черкаською філією судово-психіатричних експертиз ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України», за змістом якого комісія дійшла висновку про наявність у ОСОБА_6 на час складання нею заповітів 14 листопада 2017 року та 19 липня 2018 року проявів хронічного стійкого психічного розладу у формі парціальної деменції у зв`язку із змішаним дисциркуляторним метаболічним захворюванням головного мозку (атеросклероз судин головного мозку, гіпертонічна хвороба, цукровий діабет) із значною глибиною психічних розладів, проявами некритичності (F-02.8 за міжнародною класифікацією хвороб

10-го перегляду), через що ОСОБА_6 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Однак, дослідивши матеріали справи, клопотання представника відповідачів про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про неповноту та недостовірність відомостей у висновку експерта від 31 жовтня

2022 року № 89, у зв`язку з чим ухвалою від 08 травня 2023 року призначив повторну комісійну судово-психіатричну експертизу.

Так суд першої інстанції надав оцінку довідці № 62 від 24 червня 2019 року лікаря амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Юрківка КНП «ЦПМСД Уманської РР», за змістом якої ОСОБА_6 мала ясну свідомість, сприймала дійсність подій, була при здоровому глузді до дня смерті, що підтверджують огляди сімейним лікарем та відвідування завідуючого фельдшерським пунктом с. Максимівка, перебувала на диспансерному обліку в АЗПСМ с. Юрківка з приводу діагнозів: ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, цукровий діабет, інсулінозалежна.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_6 на обліку в лікаря психіатра не перебувала, у закладах відповідного профілю не лікувалася.

Допитані у справі свідки ОСОБА_8 (листоноша), ОСОБА_9 (сусідка, яка проживала по сусідству близько 15 років), ОСОБА_10 (секретар сільської ради), ОСОБА_11 (сусідка), ОСОБА_12 (староста с. Максимівка), ОСОБА_13 (лікар сімейної медицини) вказували, що ОСОБА_6 всіх впізнавала, не плуталася в іменах та датах, з 2016 року до 2019 року вдома отримувала пенсію, ясно говорила, була при здоровому глузді, адекватною, сама собі колола інсулін, перед посвідченням заповіту було перевірено адекватність, сама вказала на кого бажає скласти заповіт, заповіт ОСОБА_6 читала сама і особисто добровільно підписала, дієздатність була перевірена шляхом спілкування, неадекватних дій не було з її боку.

Суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що зазначені свідки не є зацікавленими особами, оскільки частина з них - посадові та службові особи, які за своїми функціональними обов`язками покликані визначати можливість особи усвідомлювати значення своїх дій та їх адекватність тому, що відбувається.

У постанові від 19 грудня 2024 року у справі № 344/4122/22 Верховний Суд роз`яснив, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо згоди позивачів з ухвалою про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи у справі.

Натомість доводи заявників зводяться до незгоди з оцінкою доказів судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Аналогічними міркуваннями керувалася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

За таких обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо відсутності підстав для визнання недійсними заповітів з огляду на недоведеність наявності у заповідача психічних розладів, натомість безпосередньо оцінка доказів та обставин справи не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 січня 2021 року у справі

№ 242/61/19 не заслуговують на увагу. Так у зазначеній справі, переглядаючи судові рішення в касаційному порядку, Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували істотних недоліків висновку судово-психіатричної експертизи, внаслідок чого протиправно не призначили за клопотанням відповідача повторну судово-психіатричну експертизу. Натомість у справі, у якій подана ця касаційна скарга, суди на зазначене звернули увагу та призначили повторну судово-психіатричну експертизу, а отже висновки судів у цій справі не суперечать зазначеному правовому висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

У постанові від 20 червня 2022 року у справі № 203/908/16, на яку посилаються заявники, як на підставу касаційного оскарження, Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом, повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. У випадках, коли у справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів - членів комісійної чи комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок. Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо.

Так, заявники наполягають на тому, що суди попередніх інстанцій надали перевагу висновку судово-психіатричної експертизи від 28 червня 2023 року № 629 на підставі того, що зазначена експертиза була проведена групою експертів.

Однак, колегія суддів зауважує, що такі доводи зводяться до суб`єктивного сприйняття заявниками мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень та незгоди з рішеннями суду. Проте, суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові вказав про те, що перевагу зазначеному експертному висновку суди надали з огляду на те, що цей висновок є висновком повторної експертизи, постановленим експертною комісією у складі трьох осіб, а також він узгоджується з іншими доказами: довідкою від 24 червня 2019 року № 62, показаннями свідків

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , яка є лікарем сімейної медицини, а також через неповноту відомостей у висновку попередньо проведеної судово-психіатричної експертизи, невідповідність інформації документам в матеріалах справи.

Враховуючи наведене, доводи заявників зводяться до переоцінки доказів у справі, незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, однак не спростовують правильність застосування судами норм права відповідно до правових висновків Верховного Суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, а отже, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції за результатами касаційного перегляду не змінив оскаржувані судові рішення та не ухвалив нові, то підстави для зміни розподілу судових витрати, понесених під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 141 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров