Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.03.2025 року у справі №203/3889/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2025 року

м. Київ

справа № 203/3889/23

провадження № 61-6021св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Дніпропетровська обласна рада, Комунальне підприємство «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сенченко Альони Сергіївни, на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2024 року під головуванням судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Барильської А. П., Пищиди М. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної ради, Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради про визнання незаконними і скасування розпорядження та рішення, поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради від 19 червня 2023 року № 22-КП «Про кадрові питання Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради», яким звільнено ОСОБА_1 з посади генерального директора Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер») з 19 червня 2023 року, поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Кіровський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 17 січня 2024 року позов залишив без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що ні позивач, ні її представник до суду втретє не з`явилися, тому на підставі вимог пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України позов підлягав залишенню без розгляду.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 26 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2024 року залишив без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Правове значення в такому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.

Отже, суд може залишити позовну заяву без розгляду в разі повторної (другої підряд) неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, незважаючи на причини неявки в судове засідання.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сенченко А. С., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник зазначає, що ухвала суду першої інстанції суперечить вимогам статті 128, частини п`ятої статті 223 ЦПК України.

ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена судом про проведення судових засідань. Під час вирішення питання про залишення позову без розгляду має виключно належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, від 09 грудня 2021 року у справі № 754/16126/16.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням права на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, апеляційний суд в мотивувальній частині зазначив, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, проте прийняв постанову про залишення без задоволення апеляційної скарги заявника.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року від Дніпропетровської обласної ради до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Зазначала, що жодні клопотання щодо неможливості брати участь у судовому засіданні ОСОБА_1 не подавались.

Отже, ОСОБА_1 самоусунулась від участі в судових засіданнях, які неодноразово переносились судом за результатом поданих її представником заяв, за умови належного повідомлення позивача про дату та час наступних судових засідань, а також можливості участі у розгляді справи у форматі відеоконференцій.

У травні 2024 року від КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Зазначала, що участь позивача у судовому процесі через свого представника повноваження якого належним чином підтверджені, слід розцінювати як участь самого позивача, у зв`язку з чим і наслідки вчинених представником процесуальних дій поширюються на особу, яку представляють (позивача), незалежно від того, якою є особиста поведінка цієї особи. Інше суперечило б самій сутності інституту представництва.

Тому наслідки неявки в судове засідання учасника справи, визначені у статті 223 ЦПК України, стосуються як позивача, так і його представника, звісно крім випадків, коли суд визнав явку позивача обов`язковою.

Посилається на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 990/330/23.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 13 травня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.

02 липня 2024 року цивільна справа № 203/3889/23 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (частина третя статті 131 ЦПК України).

У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, коли від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору (частина п`ята статті 223 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Правове значення для прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання, передбаченої цими нормами процесуального права, має одночасна наявність таких обставин, так звані умови для залишення позову без розгляду у випадку неявки позивача в судове засідання: 1) належне повідомлення судом позивача про час і місце судового засідання; 2) неявка позивача в судове засідання або неповідомлення позивачем суду причин його неявки в судове засідання; 3) неподання позивачем суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 липня 2023 року у справі № 755/20634/21.

Неявка позивача або його представника в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки може означати втрату позивачем юридичного інтересу до розгляду його справи судом.

Разом з цим у разі, якщо позивач не з`явився в судове засідання, однак, повідомив суду інформацію про причини своєї неявки, суд має здійснити оцінку поважності таких причин. За відсутності такого повідомлення суд приймає рішення про залишення заяви без розгляду.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 554/9972/19.

Питання поважності причин є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються відповідні обставини. Поважними причинами є лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язуються з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне вчинення певної процесуальної дії.

При цьому положення статті 223 ЦПК України вказують на необхідність врахування судом поважності/неповажності повідомлених позивачем суду причин своєї неявки до суду в залежності від того, чи є ця неявка першою чи повторною, та передбачають настання процесуальних наслідків у кожному конкретному випадку.

У разі першої неявки позивача в судове засідання та при умові, що суд визнав поважними повідомлені позивачем суду причини неявки в судове засідання, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні відповідно до пункту 2 частини другої статті 223 ЦПК України.

Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 755/21179/21.

У постановах Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 500/3032/18, від 12 січня 2023 року у справі № 205/3009/16, від 14 лютого 2023 року у справі № 947/15909/21 зазначено, що причини повторної неявки позивача в судове засідання правового значення не мають, а обов`язковими умовами для застосування передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків повторної неявки позивача в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні.

Правом на залишення позову без розгляду суд наділений лише у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача є негативним правовим наслідком для позивача у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами, що презюмується.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2023 року у справі № 557/1799/21.

Таким чином, положення частини п`ятої статті 223 та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України дисциплінують позивача як ініціатора судового розгляду, стимулюють його належно користуватися своїми процесуальними правами, щоб не допустити затягування розгляду справи.

Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії», заява № 11681/85, пункт 35, від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06).

Заявник із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи. У разі відсутності обставин непереборної сили, ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу судового провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу.

Наведене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (пункти 135-139).

Суди встановили, що судове засідання у справі призначено на 14 листопада 2023 року (т. 2 а. с. 184, 187).

Позивач повідомлена належним чином, оскільки її представник брала безпосередню участь у розгляді справи (т. 2 а. с. 185). Також зазначене підтверджується довідкою про доставку електронного листа на електронну адресу, зареєстровану представником позивача у системі «Електронний суд» (т. 2 а. с. 188).

14 листопада 2023 року позивач та її представник до суду не з`явилися. При цьому, 13 листопада 2023 року представник позивача через систему «Електронний суд» звернулася до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою (т. 2 а. с. 189).

Розгляд справи відкладено на 12 грудня 2023 року (т. 2 а. с. 194, 196).

ОСОБА_1 повідомлена належним чином за електронною адресою, зареєстрованою її представником Сенченко А. С. у системі «Електронний суд» (т. 2 а. с. 197).

12 грудня 2023 року ні позивач, ні її представник до суду повторно не з`явилися. При цьому, 12 грудня 2023 року представник Сенченко А. С. звернулася до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншій справі у Печерському районному суді міста Києва (т. 2 а. с. 198, 199).

Розгляд справи відкладено на 17 січня 2024 року (т. 2 а. с. 203, 205).

Позивач повідомлена належним чином за електронною адресою, зареєстрованою її представником у системі «Електронний суд» (т. 2 а. с. 206).

17 січня 2024 року ані ОСОБА_1 , ані її представник Сенченко А. С. втретє не з`явилися до суду. При цьому 16 січня 2024 року представник позивача звернулася до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою.

Таким чином, позивачу відомо про дату та місце судових засідань, однак до суду вона або її представник не з`явилися, заяви про розгляд справи за її відсутності не подавала. При цьому, сама позивач про причини неявки у судові засідання суду не повідомила.

Крім того, у липні 2023 року представник позивача Сенченко А. С. звернулась до суду з заявою про надання їй можливості участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду на базі системи EASYCON з використанням власних технічних засобів, яку суд першої інстанції задовольнив.

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що позивач належним чином повідомлена про судові засідання за електронною адресою, зареєстрованою її представником у системі «Електронний суд», двічі у ці судові засідання не з`явилася, заяв про розгляд справи за її відсутності не подавала, визнавши відсутність поважних обставин для відкладення розгляду справи, зробили правильний висновок про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду.

При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з`явився.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позов без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Тобто законодавець диференціює необхідність урахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, якою є неявка: першою чи повторною. Така диференціація обумовлена як необхідністю забезпечити дотримання прав позивача на участь у судовому засіданні у разі першої неявки за належного його повідомлення про час та місце судового засідання та поважності причин неявки, так і необхідністю введення певних обмежень з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, прав та інтересів іншої сторони, а тому саме позивач має продемонструвати свій процесуальний інтерес у як найшвидшому розгляді справи, а отже зобов`язаний у розумні інтервали цікавитися провадженням у справі.

Відтак норми частини п`ятої статті 223 ЦПК України та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України дисциплінують позивача як ініціатора судового розгляду, стимулюють його належно користуватися своїми процесуальними правами, щоб не допустити затягування розгляду справи.

Тож, під час вирішення питання про залишення позову без розгляду правове значення має виключно належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, від 09 грудня 2021 року у справі № 754/16126/16, на які посилається заявник в касаційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не суперечать правовим висновкам, наведеним у вищезгаданих постановах Верховного Суду.

Верховний Суд вже неодноразово у своїх судових рішеннях, зокрема у справах № 802/562/18-а, № 826/4504/17, звертав увагу на те, що «повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду при касаційному розгляді справи на предмет відповідності такого цілям та завданням, які стоять перед адміністративним судом, та в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору.

При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.

Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору».

Доводи касаційної скарги про те, що: ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена судом про проведення судових засідань; суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням права на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ухвала суду першої інстанції суперечить вимогам статті 128, частини п`ятої статті 223 ЦПК України, є безпідставними з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Частини четверта, восьма статті 62 ЦПК України визначають, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Згідно із частинами першою, другою, п`ятою статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері. У разі припинення повноважень представника на здійснення представництва особи у справі представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони, третьої особи на іншій стороні або третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 990/330/23 зроблені такі висновки: «6.26. Адвокат як представник, який бере участь у судовому процесі від імені учасника справи (сторони чи третьої особи), інтереси якого він представляє, наділений і процесуальними правами та обов`язками учасника справи, якого представляє, за умови, що в документі, який підтверджує повноваження представника (ордері, договорі про надання правової допомоги, довіреності) немає застережень про обмеження повноважень.

6.27. Участь адвоката як представника у судовому процесі головним чином і полягає у реалізації процесуальних прав та обов`язків особи, яку він представляє, від імені цієї особи і для цієї особи. Це означає також, що процесуальні дії (рішення, позиція) представника у судовому процесі створюють юридичні наслідки [саме] для особи, від імені якої він діє [адже адвокат як представник не є і не може бути учасником (стороною) правового спору, як і не може мати в ньому особистого інтересу], й особа, яка надала адвокату повноваження щодо її представництва, має теж це розуміти.

6.28. Взаємовідносини адвоката та особи, інтереси якої він представляє (окрім тих, що стосуються обсягу повноважень адвоката), знаходяться поза площиною втручання суду. Водночас участь сторони (третьої особи) у судовому процесі через свого представника (адвоката), що є правом учасника справи, дозволяє суду здійснювати офіційну процесуальну комунікацію із цим представником, а відтак застосовувати до учасника справи, від імені якого цей представник діє, передбачені процесуальним законом наслідки, якщо виникнуть відповідні казуальні підстави.

6.29. Тож, незважаючи на те, що вибір адвоката, який надаватиме професійну правничу допомогу, зокрема у формі представництва інтересів у суді, є правом особи (учасника справи), однак правом, яке передбачає також і настання відповідних юридичних наслідків (як процесуального характеру, так і в матеріально-правовому спорі, переданого на розгляд суду), передовсім для учасника справи. Незнання цього останнім не відміняє настання відповідних наслідків.

6.30. Отже, участь позивача (учасника справи) у судовому процесі через свого представника, повноваження якого належним чином підтверджені, слід розцінювати як участь самого позивача, у зв`язку із чим і наслідки вчинених представником процесуальних дій поширюються на особу, яку представляють (позивача), незалежно від того, якою є особиста поведінка цієї особи. Інше суперечило б самій сутності інституту представництва.

6.31. Наведені вище правові норми дають підстави для висновку, що наслідки неявки в судове засідання учасника справи, визначені у статті 205 КАС, стосуються як позивача, так і його представника, звісно крім випадків, коли суд визнав явку позивача обов`язковою».

Отже в даному випадку, належним чином повідомлений позивач за електронною адресою, зареєстрованою її представником у системі «Електронний суд» повторно не з`явилася у судове засідання та від позивача не надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд в мотивувальній частині зазначив, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, проте прийняв постанову про залишення без задоволення апеляційної скарги заявника не заслуговують на увагу, оскільки зазначені обставини можуть бути усунені шляхом виправлення описки в постанові апеляційного суду.

Колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Такі доводи заявника слід визнати такими, що не вплинули на правильність вирішення спору у цій справі.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сенченко Альони Сергіївни, залишити без задоволення.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров