Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2019 року у справі №686/3993/17

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

місто Київ

справа № 686/3993/17

провадження № 61-4548св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Хмельницької області, який діє в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Хмельницькій області,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2018 року у складі судді Салоїд Н. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: П'єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2017 року заступник прокурора Хмельницької області, який діє в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Хмельницькій області, звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області (далі - ГУ Держземагентства у Хмельницькій області), визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення земельної ділянки.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 21 січня 2014 року наказом № 22-4967-СГ ГУ Держземагентства в Хмельницькій області передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,1500 га, для ведення особистого селянського господарства. При цьому, головою Хмельницької районної державної адміністрації 30 серпня 1996 року на підставі розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 19 липня 1996 року № 292-р Хмельницькому обласному управлінню по будівництву, ремонту і експлуатації автомобільних доріг "Облавтодор", правонаступником якого є Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області, видано державний акт на право постійного користування, серії І-ХМ №000209, земельною ділянкою, площею 47,5 га, що розташована на території Шаровечківської сільської ради, для обслуговування автомобільних доріг. Цей державний акт на право постійного користування землею зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею під № 30.

Рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Росновської Наталії Володимирівни 15 березня 2016 року зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,1500 га, кадастровий номер 6825089600:04:006:0002, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 (індексний номер рішення: 28748708 від 15 березня 2016 року).

У подальшому зазначена земельна ділянка відчужена ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 6825089600:04:006:0002) з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1500 га, що розташована в межах населеного пункту с. Шаровечка Хмельницького району ОСОБА_3 (1/2 частка) та ОСОБА_2 (1/2 частка).

За результатами проведення геодезичних робіт Приватним підприємством "Поділляземінвест" (далі - ПП "Поділляземінвест") встановлено, що спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку, яка знаходиться у постійному користуванні Служби автомобільних доріг у Хмельницькій області.

Водночас постійний користувач земельної ділянки, площею 47,5 га, розташованої на території Шаровечківської сільської ради, - Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області із заявами до власника зазначеної земельної ділянки про припинення права постійного користування не звертався, власником землі рішення про припинення права постійного користування Службою автомобільних доріг у Хмельницькій області цією земельною ділянкою не приймалося. Відповідно, наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,15 га, суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні і порушує інтереси держави, оскільки прийнятий з порушенням порядку припинення права на землю. Крім того, усупереч положенням статей 20, 67, 71 ЗК України, рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні Служби автомобільних доріг у Хмельницькій області, при передачі її ОСОБА_1 у приватну власність не приймалося. ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області із перевищенням повноважень, всупереч вимогам пункту 4 статті 122 ЗК України розпорядилося земельною ділянкою, що належить до земель транспорту.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області позовні вимоги не визнало та просило у їх задоволенні відмовити. Зазначило, що 03 листопада 2015 року ОСОБА_1 у встановленому законом порядку звернувся з клопотанням до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області щодо надання йому у власність земельної ділянки, площею 0,15 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована неподалік земельної ділянки, яка перебувала на праві постійного користування у Служби автомобільних доріг у Хмельницькій області. На час розробки проекту землеустрою та проведення державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6825089600:04:006:0002 жодного перетину із іншими земельними ділянками, а також наявності прав на новосформовану земельну ділянку у третіх осіб виявлено не було. На час видання наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 09 березня 2016 року № 22-4967-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" земельна ділянка була вільною, не перебувала у власності будь-яких фізичних та/або юридичних осіб, а також були відсутні у будь-яких фізичних та/або юридичних осіб інші речові права на зазначену земельну ділянку. За таких умов вважало, що ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області правомірно та у спосіб, встановлений чинним законодавством України, розпорядилося земельною ділянкою з кадастровим номером 6825089600:04:006:0002 під час передачі її у власність ОСОБА_1.

ОСОБА_1 проти позову заперечував, вважав позов безпідставним у зв'язку з тим, що у результаті проведення реорганізації Хмельницького управління по будівництву, ремонту і експлуатації автомобільних доріг і управління магістральних автомобільних доріг "Облавтодор" шляхом перетворення у самостійне державне підприємство, відбулося юридичне припинення діяльності Облавтодору, а від так і припинення права постійного користування належною останньому земельною ділянкою.

Оскільки земельне законодавство не передбачає автоматичного переходу права постійного користування землею до юридичної особи, яка утворилася в процесі реорганізації, тому це право припиняється з моменту припинення юридичної особи, а правонаступник його не набуває. Тому, оскільки спірна земельна ділянка ніколи юридично не належала Службі автомобільних доріг у Хмельницькій області на праві постійного користування, у останньої відсутнє будь-яке право вимоги щодо цієї земельної ділянки.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.

Вважали, що право постійного користування на земельну ділянку, площею 17,004 га, кадастровий номер 6825089600:04:006:0001, у Служби автомобільних доріг у Хмельницькій області виникло не на підставі державного акта на право постійного користування землею, а на підставі розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації від 20 лютого 2015 року № 78/2015-р "Про передачу в постійне користування земельних ділянок Службі автомобільних доріг у Хмельницькій області". Позивач самостійно визначив межі земельної ділянки, до якої спірна земельна ділянка відповідачів у справі не входила. На час видання наказу ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області від 09 березня 2016 року №22-4967-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" земельна ділянка була вільною, не перебувала у власності будь-яких фізичних та/або юридичних осіб, а також були відсутні у будь-яких фізичних та/або юридичних осіб інші речові права на зазначену земельну ділянку. За таких умов ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області правомірно та у спосіб, встановлений законодавством України, розпорядилося земельною ділянкою з кадастровим номером 6825089600:04:006:0002 під час передачі її у власність ОСОБА_1. Крім того, на день укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_1 був власником земельної ділянки з кадастровим номером 6825089600:04:006:0002 та на законній правовій підставі розпорядився своєю власністю.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2018 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держземагентства у Хмельницькій області від 09 березня 2016 року № 22-4967-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер 6825089600:04:006:0002, для ведення особистого селянського господарства.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 вересня 2016 року, площею 0,15 га, розташованої на території Шаровечківської сільської ради Хмельницького району, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А. А. за реєстровим номером 7954.

Зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 повернути Службі автомобільних доріг у Хмельницькій області земельну ділянку, площею 0,15 га, яка перебуває у їх спільній частковій власності. Стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Прокуратури Хмельницької області по 1 950,00 грн судового збору з кожного.

Судом спростовано доводи відповідачів щодо того, що Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області не є правонаступником Хмельницького обласного управління по будівництву, ремонту і експлуатації автомобільних доріг у Хмельницькій області, а також, що при встановленні (відновленні) меж земельних ділянок та подальшій реєстрації речових прав Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області визначила площу та межі земельної ділянки, яка їй належала на праві постійного користування, повністю погодилася з ними та відповідно була внесена інформація про цю земельну ділянку до Державного земельного кадастру. Відповідно до встановлених фактичних обставин справи частина спірної земельної ділянки ніколи не втрачала статусу автомобільної дороги, знаходиться у її межах та, відповідно, не могла та не була віднесена до земель сільськогосподарського призначення.

Проаналізувавши норми матеріального права, суд дійшов висновку, що станом на 10 грудня 2015 року спірна земельна ділянка відносилася до земель транспорту та дорожнього господарства, тобто розпорядитися нею ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області було не вправі.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що наказ ГУ Держземагентства у Хмельницькій області від 09 березня 2016 року № 22-4967-СГ, яким затверджено проект землеустрою ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, площею 0,15 га, для ведення особистого селянського господарства, є незаконним та підлягає скасуванню. Укладений договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки необхідно визнати недійсним, оскільки він суперечить закону, тому земельна ділянка підлягає поверненню її користувачу.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2018 року стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Служби автомобільних доріг у Хмельницькій області по 1 275,00 грн з кожного.

Додаткове рішення обґрунтовувалося тим, що під час ухвалення рішення у справі судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, понесених Службою автомобільних доріг у Хмельницькій області.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що безпідставними є доводи апеляційної скарги в тій частині, що прокурором не обґрунтовано наявність підстав для представництва держави в суді.

Оскільки, звертаючись до суду з позовом, прокурор посилався на те, що без волі землекористувача, з порушенням встановленого законом порядку із постійного користування протиправно вибула частина земельної ділянки, а Службою автомобільних доріг у Хмельницькій області заходи щодо поновлення майнових прав не вживалися. При цьому власником земельної ділянки є держава Україна, а розпорядником - Хмельницька обласна державна адміністрація. Тому заступник прокурора Хмельницької області правильно пред'явив позов до суду в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Хмельницькій області як правомірного користувача земельної ділянки.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 28 лютого 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що:

- судами не враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 372/2592/15-ц, сталу практику Європейського суду з прав людини щодо принципів законності, пропорційності та справедливої рівноваги у втручанні у право особи на мирне володіння майном;

- суди дійшли помилкових висновків, що Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області є правонаступником Хмельницького обласного управління по будівництву, ремонту і експлуатації автомобільних доріг "Облавтодор", а тому у позивача наявне право постійного користування спірною земельною ділянкою;

- відповідно до пункту 3 частини 1 статті 27 ЗК України (у редакції Закону України від 18 грудня 1990 року № 561-XII, далі - ЗК України 1990 року)право постійного користування земельною ділянкою Хмельницького обласного управління по будівництву, ремонту і експлуатації автомобільних доріг "Облавтодор" було припинено з моменту внесення запису до державного реєстру про ліквідацію облавтодору;

- право постійного користування земельною ділянкою у Служби автомобільних доріг у Хмельницькій області виникло на підставі розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації від 20 лютого 2015 року № 78/2015-р "Про передачу в постійне користування земельних ділянок Службі автомобільних доріг у Хмельницькій області";

- на момент звернення ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області спірна земельна ділянка згідно з даними державного земельного кадастру відносилася саме до земель сільськогосподарського призначення;

- на час укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки дотримані усі умови, необхідні для дійсності правочину, визначені у статтях 203, 215 ЦК України;

- Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області не є належним позивачем у справі, оскільки не є користувачем або розпорядником спірної земельної ділянки, не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, до повноважень якого належить розпорядження землями державної власності;

- прокурором не обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, а також не визначено, які саме інтереси держави порушено.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області та заступник прокурора Хмельницької області у квітні 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку направили до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2, в яких просили залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law57~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law58~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law59~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law60~.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 19 липня 1996 року № 292-р Хмельницькому обласному управлінню по будівництву, ремонту і експлуатації автомобільних доріг "Облавтодор" видано державний акт на право постійного користування землею, серії І-ХМ № 000209, відповідно до якого зазначеному управлінню у постійне користування надана земельна ділянка, площею 47,5 га, яка розташована на території Шаровечківської сільської ради, для обслуговування автомобільних доріг.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року № 420 "Про структуру управління дорожнім комплексом" підтримано пропозицію Міністерства транспорту України щодо створення в Автономній Республіці Крим, областях і м. Севастополі адміністрацій автомобільних доріг загального користування на базі обласних управлінь по будівництву, ремонту і експлуатації автомобільних доріг, що будуються в АР Крим та областях, Севастопольського управління автомобільних доріг, які ліквідуються, з підпорядкуванням їх Українській державній корпорації по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг, покладенням на них функцій замовника з усього комплексу дорожніх робіт у регіонах та передачею на їх баланс мережі автомобільних доріг загального користування.

Згідно з наказом Міністерства транспорту України від 28 березня 2000 року № 121 "Про структуру управління дорожнім комплексом України" вирішено створити в Автономній Республіці Крим, областях і місті Севастополі адміністрації автомобільних доріг з підпорядкуванням їх Українській державній корпорації по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг, передачею на їх баланс мережі автомобільних доріг загального користування і покладення на них функцій по її утриманню та розвитку; реорганізувати обласні управління по будівництву, ремонту і експлуатації автомобільних доріг і управління магістральних доріг шляхом перетворення їх відособлених підрозділів у самостійні державні підприємства.

Відповідно до пункту 4 наказу Української державної корпорації по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг від 18 травня 2000 року № 69 "Про структурні та кадрові зміни в дорожньому господарстві Хмельницької області" зобов'язано Хмельницьке обласне управління по будівництву, ремонту і експлуатації автомобільних доріг передати з балансу, а новоствореній Адміністрації автомобільних доріг у Хмельницькій області прийняти на баланс і експлуатаційне утримання автомобільні дороги протяжністю 7094,2 км

(у тому числі державного значення - 424,6 км, місцевого значення - 6669,6 км), разом зі спорудами на них.

У жовтні 2000 року підписано зведений акт передачі доріг і споруд з балансу Хмельницького облавтодору на баланс Адміністрації автомобільних доріг в Хмельницькій області протяжністю 7094,2 км (у тому числі державного

значення - 424,6 км, місцевого значення - 6669,6 км).

Згідно з наказом Державної служби автомобільних доріг України від 15 березня 2002 року № 113 "Про зміни в організаційній структурі Державної служби автомобільних доріг України" перейменовано Адміністрацію автомобільних доріг в АР Крим, областях та м. Севастополі у Службу автомобільних доріг в АР Крим, областях і м. Севастополі. Служби автомобільних доріг в АР Крим, областях і м.

Севастополі є правонаступниками відповідних адміністрацій автомобільних доріг в АР Крим, областях та м. Севастополі.

Розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації від 20лютого 2015 року № 78/2015-р затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для розміщення та експлуатації будівельних споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що розташовані, у тому числі, на території Шаровечківської сільської ради Хмельницького району; надано в постійне користування Службі автомобільних доріг у Хмельницькій області земельні ділянки державної власності загальною площею 759,8846 га (землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення) для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, у смугах відведення автодороги державного значення М-12 Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам'янка та

Н-03 Житомир-Чернівці, що розташовані за межами населених пунктів на території Хмельницького, Ярмолинецького, Летичівського районів Хмельницької області, зокрема і земельна ділянка на території Шаровечківської сільської ради Хмельницького району, площею 17,0040 га, та 13 травня 2015 року здійснено реєстрацію права постійного користування Служби автомобільних доріг у Хмельницькій області земельною ділянкою, площею 17,0040 га, кадастровий номер undefined.

03 листопада 2015 року ОСОБА_1 подав заяву до ГУ Держземагентства у Хмельницькій області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, площею 0,15 га.

Наказом ГУ Держземагентства у Хмельницькій області від 10 грудня 2015 року № 22-6420-СГ такий дозвіл ОСОБА_1 надано.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 09 березня 2016 року № 22-4967-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1, яка розташована за межами населених пунктів Шаровечківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області; надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,1500 га, кадастровий номер 6825089600:04:006:0002, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Шаровечківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Відповідно до повідомлення ПП "Поділляземінвест" від 30 грудня 2015 року № 374 за результатами проведених геодезичних робіт підприємством встановлено, що в межах смуги відведення автодороги в межах земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні Служби автомобільних доріг в Хмельницькій області згідно з державним актом на право постійного користування, знаходиться земельна ділянка, кадастровий номер 6825089600:04:006:0002, площею 0,15 га. Ця земельна ділянка накладається на земельну ділянку на території Шаровечківської сільської ради Хмельницького району, площею 47,5 га. Такі обставини перешкоджають внесенню до системи Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку на території Шаровечківської сільської ради, площею 47,5 га.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 08 вересня 2016 року, ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_4, продав, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбали у власність по 1/2 частині кожен земельну ділянку, площею 0,1500 га, кадастровий номер undefined, для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів Шаровечківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, та зареєстрували право власності на неї.

За висновком експерта від 12 січня 2018 року № 518/017 земельна ділянка, площею 0,15 га, яка перебуває у власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та розташована за межами населених пунктів Шаровечківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, згідно з координатами поворотних точок, зазначених в наданих на дослідження матеріалах, накладається на земельну ділянку, яка знаходиться у постійному користуванні Служби автомобільних доріг в Хмельницькій області відповідно до державного акта на право постійного користування землею, серії І-ХМ № 000209, від 30 вересня 1996 року, площа накладення становить 0,1032 га.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначаючи правовий статус земельних ділянок, про витребування яких просить позивач, Верховний Суд врахував таке.

Відповідно до статті 7 ЗК України 1990 року у постійне або тимчасове користування земля надається: промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям.

У статті 69 ЗК України 1990 року визначено, що землями транспорту, зв'язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного й трубопровідного транспорту, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі та зв'язку. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації, а відведення ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Відповідно до пункту "ж" частини 1 статті 19 ЗК України (у редакції Закону України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення

(стаття 20 ЗК України).

Статтею 67 ЗК України визначено, що до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту. Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди; б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу; в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; г) захисні насадження (частина 2 статті 71 ЗК України).

Відповідно до статті 31 Закону України "Про транспорт" до земель дорожнього господарства належать землі, надані в користування під проїзну частину, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення, резерви, кювети, мости, тунелі, транспортні розв'язки, водопропускні споруди, підпірні стінки, смуги відведення і розташовані в їх межах інші дорожні споруди та обладнання. До складу земель дорожнього господарства входять також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: паралельні об'їзні дороги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди; майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу; будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; придорожні лісосмуги для захисту доріг і вирощування деревини, в тому числі ділової.

Землі, що знаходяться під автомобільними дорогами загального користування та їх спорудами, надаються дорожнім організаціям у користування відповідно до чинного законодавства.

Органами, що здійснюють управління автомобільними дорогами загального користування, є: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та Севастопольська міська державні адміністрації

(стаття 10 Закону України "Про автомобільні дороги").

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про автомобільні дороги" складовими автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення є: земляне полотно; проїзна частина; дорожнє покриття; смуга руху; споруди дорожнього водовідводу та водоочисні споруди; споруди шумозахисні; штучні споруди; засоби технологічного зв'язку; інженерне облаштування: спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, стаціонарні комплекси вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху); архітектурне облаштування: архітектурні споруди та декоративні насадження, призначені для забезпечення естетичного вигляду автомобільних доріг; технічні засоби організації дорожнього руху, автопавільйони, лінійні споруди і комплекси, що забезпечують функціонування і збереження доріг; елементи санітарного облаштування; зелені насадження; спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів.

Об'єкти дорожнього сервісу не є складовими частинами автомобільної дороги загального користування, крім випадків, якщо замовником їх будівництва чи розміщення у межах смуги відведення автомобільних доріг загального користування є власник чи орган управління цих автомобільних доріг загального користування.

Розміщення інших об'єктів у межах смуги відведення без дозволу власників доріг, органів, що здійснюють управління автомобільними дорогами, забороняється.

Складовими автомобільної дороги загального користування за межами смуги відведення є: архітектурне облаштування; споруди, призначені для збереження автомобільних доріг і контролю дорожнього руху; споруди дорожнього водовідводу та водоочисні споруди; споруди шумозахисні; поромні переправи, снігозахисні споруди, протилавинні і протиселеві споруди; уловлювальні з'їзди; нагірні канави; випарні басейни; відкриті та закриті дренажні системи.

Заперечуючи проти позову, заявник зазначає, що Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області не є користувачем спірної земельної ділянки, оскільки із ліквідацією Хмельницького обласного управління по будівництву, ремонту і експлуатації автомобільних доріг "Облавтодор" відповідно до пункту 3 частини першої статті 27 ЗК України 1990 року право постійного користування земельною ділянкою було припинено з моменту внесення запису до державного реєстру про ліквідацію облавтодору.

Відхиляючи такі доводи заявника, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, дійшли обґрунтованих висновків про наявність у Служби автомобільних доріг у Хмельницькій області права користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 27 ЗК України 1990 року право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

Водночас за правилами частини 5 статті 27 ЗК України 1990 року припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1-8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено обставин того, що уповноваженим органом прийнято рішення про припинення права користування спірною земельною ділянкою, яка була надана Хмельницькому обласному управлінню по будівництву, ремонту і експлуатації автомобільних доріг "Облавтодор" у зв'язку з припиненням діяльності державного підприємства, а також докази вилучення земельної ділянки з користування цього підприємства та його правонаступників, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що до Служби автомобільних доріг у Хмельницькій області перейшло право постійного користування спірною земельною ділянкою як до правонаступника Хмельницького обласного управлінню по будівництву, ремонту і експлуатації автомобільних доріг "Облавтодор".

Доводи касаційної скарги в цій частині висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги, що Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області є неналежним позивачем у справі, оскільки не є розпорядником спірної земельної ділянки.

Згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 статтею 396 ЦК України.

Таким чином, Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області не є власником земельних ділянок, наданих їй для потреб організації транспортного сполучення, а є правомірним користувачем таких ділянок, зокрема й тих, що становлять предмет спору. Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області вправі вимагати надання судового захисту такому праву на рівні з власником, а також із застосуванням таких способів захисту, які законом надано власнику такого майна.

Щодо набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку

Відповідно до частин 1 та 5 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених частин 1 та 5 статті 116 ЗК України, або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що право постійного користування спірною земельною ділянкою у Хмельницького обласного управління по будівництву, ремонту і експлуатації автомобільних доріг "Облавтодор", правонаступником якого є Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області, не припинилося, обґрунтованими є висновки судів про незаконність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку.

Відповідно до частини 1 статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорій здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частина 2 статті 20 ЗК України).

Отже, реалізуючи свої повноваження з розпорядження земельними ділянками, відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування за місцем знаходження земельної ділянки, має право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються (надаються), за умови дотримання положень Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2008 року № 502 (чинного на час виникнення спірних правовідносин).

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною (стаття 21 ЗК України).

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 03 листопада 2013 року у справі № 6-123цс13, від 14 травня 2014 року у справі № 6-35цс15, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, підстав відступити від яких Верховний Суд не встановив.

З врахуванням наведеного оскаржені рішення в цій частині вимог підлягають залишенню без змін.

Щодо ефективного та правомірного способу захисту

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до Частиною 2 статті 152 ЗК України майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України перелік випадків витребування майна власником від добросовісного набувача не підлягає розширеному тлумаченню й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Верховний Суд погоджується з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14).

Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19) зазначила, що, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, є неефективними.

Установивши, що спірна земельна ділянка вибула із володіння власника поза його волею на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, який не відповідаєм вимогам законодавства, Верховний Суд дійшов висновку про те, що позивач має право витребувати спірну земельну ділянку від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. При цьому вимога про визнання договору купівлі-продажу недійсним та зобов'язання відповідачів повернути земельну ділянку не є правомірним способом захисту порушених прав, а також є неефективними способом захисту порушених прав позивача.

Верховний Суд врахував, що між Службою автомобільних доріг у Хмельницькій області та відповідачами не виникали договірні відносини, а тому визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки не матиме наслідком повернення цієї земельної ділянки до її законного користувача.

Оцінка обґрунтованості участі прокурора

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

За змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"

(у редакції, чинній на час звернення з позовом) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (абзац другий частини 2 статті 45 ЦПК України 2004 року).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Верховний Суд бере до уваги, що як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції прокурор обґрунтовував порушення інтересів держави, визначив орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та зазначив, у чому полягає бездіяльність зазначеного органу щодо захисту законних інтересів держави, а саме, що Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області усупереч покладеним на неї завданням щодо повернення у користування спірних земельних ділянок, які вибули з володіння держави з порушенням законодавства, не вживала заходів для усунення порушень, зазначених у позовній заяві.

Оцінка інших доводів касаційної скарги

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц (провадження № 14-339цс18), оскільки висновки у зазначеній постанові стосуються правильного застосування положення статті 261 ЦК України щодо позовної давності, про що у справі, яка переглядається, не заявлялося, касаційна скарга не містить відповідних доводів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути земельну ділянку підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами 1 , 2 та 3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_2, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути земельну ділянку, судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають відшкодуванню заявнику пропорційно розміру задоволених вимог касаційної скарги.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області та підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись статтями 141, 389, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року у частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути земельну ділянку скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову заступника прокурора Хмельницької області, який діє в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Хмельницькій області, до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення земельної ділянки відмовити.

В іншій частині рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області на користь Прокуратури Хмельницької області судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 1 600,00 грн.

Стягнути з Прокуратури Хмельницької області на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені у зв'язку переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 6
900,00 грн; у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції - у розмірі 9 200,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко