Постанова

Іменем України

23 березня 2020 року

м. Київ

справа № 344/14965/13-ц

провадження № 61-10963св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Державної виконавчої служби України, Дарницький районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2019 року у складі судді Коренюк А. М., постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 та Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної виконавчої служби України (далі - ДВС України), Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві(далі - Дарницький РВ ДВС м. Київ ГТУЮу м. Києві), Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві (далі - ГУ ДКЗ України в м. Києві) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю органу державної влади.

Позовна заява мотивована тим, що 26 серпня 2003 року Дарницьким районним судом м. Києва ухвалено рішення, яке набуло законної сили 22 жовтня 2003 року, у цивільній справі про захист трудових прав позивача. На виконання вказаного рішення видано чотири виконавчих листи: про зобов`язання видати трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення суми коштів за час вимушеного прогулу, стягнення суми коштів на відшкодування моральної шкоди.

Проте, Дарницьким РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві рішення суду у примусовому порядку не виконується протягом більше ніж 14 років. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року, яка набула законної сили, бездіяльність ВДВС Дарницького районного управління юстиції у м. Києві по чотирьом виконавчим листам та по його чотирьом зверненням з цього приводу визнана неправомірною. Окрім того, рішення, яке набуло чинності 14 серпня 2014 року, і ним звернуто до виконання, також не виконуються на протязі чотирьох років по виконавчим листам № 2-557, виданим Дарницьким районним судом м. Києва 22 травня 2014 року по справі за його позовом до ТОВ «Компанія Інкомед» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення та затримки видачі трудової книжки, стягнення боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.

Позивач, вказуючи на неправомірне нездійснення протягом тривалого часу фактичного невиконання рішення суду, зазначає про неможливість ним реалізувати свої трудові права (працевлаштуватись) унаслідок невидачі йому трудової книжки, втрату ним своєї ділової репутації та професійних здібностей, що в свою чергу також спричинило настання негативних наслідків у приватному житті та самозабезпеченні.

Матеріальну шкоду обґрунтовує тим, що її розмір визначається загальною сумою грошових коштів, які підлягають стягненню на його користь з боржника на підставі двох виконавчих листів: № 2-30 від 26 серпня 2003 року та № 2-557 від 22 травня 2014 року, які перебувають на виконанні у виконавчій службі, й становлять загальну суму 194 952,58 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві: 194 952,58 грн - у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю органу державної влади на протязі останніх понад 13 років; 33 000 000 грн - у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2019 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Держави Україна в особі Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві у рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України, відкритого в установленому законом порядку в Державній казначейській службі України.

В решті вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди мотивоване наявністю рішення суду, яким встановлений факт завдання моральної шкоди ОСОБА_1 бездіяльністю державного виконавця.При цьому, суд зазначив, що визначена сума є достатньою для відновлення морального стану позивача за наслідками неправомірної бездіяльності державного виконавця по виконанню рішення суду щодо захисту порушеного трудового права ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні вимог позову про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції послався на те, що така вимога позивача є безпідставною, оскільки в цьому випадку буде допущене подвійне стягнення боргу, що не узгоджується із положенням про відшкодування матеріальної шкоди, визначеними статями 22, 1166 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди змінено.

Зменшено розмір відшкодування моральної шкоди з 50 000 грн до 4 200 грн.

В решті рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у цій справі, виходячи із характеру, обсягу та тривалості заподіяних позивачу моральних страждань унаслідок установлених судовим рішенням неправомірних дій та бездіяльності Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, є достатнім для відновлення втрат немайнового характеру, викликаних зазначеними неправомірними діями та бездіяльністю Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, є розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 4 200 грн, у зв`язку із цим дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди.

При цьому суд зазначив, що таких розмір відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам розумності і справедливості.

Апеляційний суд зазначив, що в іншій частині висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

У червні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що внаслідок неправомірних дій та бездіяльності Держави Україна в особі Дарницького РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, по 4 виконавчим листам суду першої інстанції № 2-30 від 07 травня 2004 року, по 4 зверненням ОСОБА_1 до ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві від 22 липня 2013 року, від 16 вересня 2013 року, від 30 жовтня 2013 року, від 23 грудня 2013 року, та по 2 виконавчим листам суду першої інстанції №2-557 від 22 квітня 2015 року, два рішення суду першої інстанції по трудовим спорам № 2-30 від 26 серпня 2003 року та № 2-557 від 22 травня 2014 року, що набрали законної сили з 22 жовтня 2003 року та з 14 серпня 2014 року відповідно, залишаються невиконаними і на теперішній час (на день подання цієї скарги), тобто, на протязі останніх понад 15 років.

На думку заявника, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судами залишено поза увагою приписи частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України та Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4.

У липні 2019 року Дарницький РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надав жодних доказів того, що йому через невиконання рішення суду була завдана моральна шкода.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити без задоволення касаційну скаргу Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалами Верховного Суду від 18 червня 2019 року, від 21 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

07 лютого 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 серпня 2003 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія «Інкомед» про зміну формулювання в наказі про звільнення, про зобов`язання видати трудову книжку, стягнення суми заборгованості заробітної плати та за час затримки розрахунку, стягнення моральної шкоди, позовні вимоги задоволено й вирішено: зобов`язати ТОВ «Компанія «Інкомед» видати ОСОБА_1 трудову книжку; стягнути з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 432,29 грн заборгованості по заробітній платі, 12 591,65 грн - середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 12 250 грн - на відшкодування моральної шкоди.

На виконання вищевказаного рішення суду 07 травня 2004 року Дарницьким районним судом м. Києва видано 4 виконавчі листи № 2-30/2003, які позивачем (стягувачем) звернуто до виконання.

Виконавчі дії по виконанню виконавчих листів були неефективними, рішення суду не виконувалось, своєчасно і в повному обсязі виконавчі дії не вчинялись, що стало наслідком численних (усних та письмових) звернень з цього приводу ОСОБА_1 до Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві (ВДВС Дарницького районного управління юстиції в м. Києві).

Ухвалою Дарницького районною суду м. Києва від 17 березня 2014 року частково задоволена скарга ОСОБА_1 , визнано неправомірною бездіяльність ВДВС Дарницького районного управління юстиції у м. Києві по 4 виконавчим листам Дарницького районного суду м. Києва № 2-30 від 07 травня 2004 року та по чотирьом зверненням скаржника до ВДВС Дарницького районного управління юстиції у м. Києві від 22 липня 2013 року, від 16 вересня 2013 року, від 30 жовтня 2013 року, від 23 грудня 2013 року.

Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчі листи № 2-557 від 22 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія «Інкомед» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення та затримки видачі трудової книжки, стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, всього - 169 678,64 грн на підставі рішення, яке набрало чинності 14 серпня 2014 року, звернуто до виконання стягувачем (позивачем ОСОБА_1 ) від 23 квітня 2015 року, які також не виконуються ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 09 квітня 2015 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ДВС України, ДКС України, ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві про відшкодування моральної шкоди задоволений частково, суд стягнув на користь ОСОБА_1 з Держави Україна в особі ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 3 000 грн шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України, відкритого в установленому законом порядку в Державній казначейській службі України.

Цим рішенням суду апеляційної інстанції, прийнятим за наслідками розгляду справи Дарницьким районним судом м. Києва від 27 лютого 2015 року, суд апеляційної інстанції встановив бездіяльність державного виконавця, що призвела до заподіяння моральної шкоди позивачеві, яка полягає у порушенні його нормальних життєвих зв`язків, що потягло за собою додаткових зусиль для їх відновлення.

Після ухвалення вказаного судового рішення і до часу звернення у грудні 2017 року ОСОБА_1 до суду з позовом, що розглядається, органи ДВС України судові рішення 2003 та 2014 років не виконали.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 04 квітня 2017 року, яка набрала законної сили, задоволено скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві. Суд визнав неправомірними дії та бездіяльність Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві щодо: направлення рекомендованими листами без повідомлення про вручення копій постанов про повернення виконавчих документів стягувачу; не об`єднання у зведене виконавче провадження виконавчих проваджень; направлення з порушенням строку копій постанов про повернення виконавчого документа стягувачу; направлення стягувачу неналежним чином завірених копій постанов про повернення виконавчого документа стягувачу, по чотирьом виконавчим листам Дарницького районного суду м. Києва № 2-30 від 07 травня 2004 року та двом виконавчим листам Дарницького районного суду м. Києва № 2-557 від 22 квітня 2015 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про державну виконавчу службу» та Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні

Європейський суд з прав людини в пункті 100 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав, що існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірне тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди.

Шкода, заподіяна державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягає відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Установлено, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 04 квітня 2017 року, яка набрала законної сили, задоволено скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві. Суд визнав неправомірними дії та бездіяльність Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві щодо: направлення рекомендованими листами без повідомлення про вручення копій постанов про повернення виконавчих документів стягувачу; не об`єднання у зведене виконавче провадження виконавчих проваджень; направлення з порушенням строку копій постанов про повернення виконавчого документа стягувачу; направлення стягувачу неналежним чином завірених копій постанов про повернення виконавчого документа стягувачу, по чотирьом виконавчим листам Дарницького районного суду м. Києва № 2-30 від 07 травня 2004 року та двом виконавчим листам Дарницького районного суду м. Києва № 2-557 від 22 квітня 2015 року.

При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у пункті 30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).

При таких обставинах суди попередніх інстанцій, повно встановивши фактичні обставини справи, належним чином визначилися з характером спірних правовідносин та дійшли правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачеві.

При цьому апеляційний суд вірно врахував глибину фізичних та духовних страждань позивача, ступінь вини відповідача, вимоги розумності та справедливості та обґрунтовано встановив розмір відшкодування моральної шкоди.

Разом із тим суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для відшкодування відповідачем матеріальної шкоди у розмірі 194 952,58 грн, оскільки позивач позовні вимоги в цій частині належним чином не обґрунтував та належними і допустимими доказами не довів.

З урахуванням наведеного колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржувані рішення судів першої (у незміненій частині) та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Посилання ОСОБА_1 у скарзі на те, що визначений судами розмір моральної шкоди є мізерним та несправедливим, а судами не враховані рішення Європейського суду з прав людини, у яких визначено більшу компенсацію моральної шкоди, завданої діями чи бездіяльністю державної виконавчої служби, колегія суддів відхиляє, оскільки суди попередніх інстанцій при вирішенні спору враховували практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та, визначаючи розмір моральної шкоди, виходили із конкретних обставин справи і характеру спричинених позивачу моральних страждань.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Інші доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявників із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів першої (у незміненій частині) та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційних скарг їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої, у незміненій частині, та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2019 року (у незміненій частині), постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило