Постанова

Іменем України

23 березня 2020 року

м. Київ

справа № 200/13877/15-ц

провадження № 61-29034св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Дніпроважмаш»,

треті особи: Первинна профспілкова організація Незалежної профспілки гірників України Відкритого акціонерного товариства «Завод «Дніпропрес», Незалежна профспілкова організація Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» у місті Дніпропетровську,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2017 року у складі судді Женеску Е. В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2018 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» (далі - ПАТ «Дніпроважмаш»), третя особа - Первинна профспілкова організація Незалежної профспілки гірників України Відкритого акціонерного товариства «Завод «Дніпропрес» (далі - ВАТ «Завод «Дніпропрес»), про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що з 22 серпня 2011 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював на посаді слюсаря механоскладальних робіт 4-го розряду. Наказом від 05 травня 2015 року № 1131к його було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). 05 травня 2015 року він був на робочому місці, однак близько 15:00 год став погано себе почувати і звернувся до чергового лікаря, який надав йому першу медичну допомогу та запропонував госпіталізацію. В той же день він звернувся до лікарні за місцем проживання, де йому було поставлено діагноз та направлено на обстеження, однак він не мав коштів на лікування, тому в подальшому лікувався самостійно вдома. Після одужання 05 червня 2015 року він прийшов на роботу, де його повідомили про звільнення за скороченням штату, видали наказ від 05 травня 2015 року про звільнення та трудову книжку. Вважає своє звільнення з роботи незаконним, оскільки йому не було запропоновано іншої роботи на підприємстві, не враховано його переважного права на залишення на роботі, і погодження звільнення профспілкою було проведено за його відсутності. Крім того, в день звільнення він був у стані тимчасової непрацездатності. Розрахунок з ним проведено лише 17 червня 2015 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ «Дніпроважмаш» від 05 травня 2015 року № 1131к про його звільнення з роботи, поновити його на посаді слюсаря механоскладальних робіт, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення на його користь однієї місячної заробітної плати, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

ПАТ «Дніпроважмаш» заперечило проти позову, посилаючись на те, що позивач був обізнаний про звільнення за скороченням штату працівників за два місяці. 03 та 04 травня 2015 року у ОСОБА_1 були робочими днями, а 05 травня - вихідним днем, в який позивач з обхідним листом на звільнення знаходився на території підприємства з 09:02 год по 14:59 год. В цей день позивач здав спецодяг, отримав у медпункті на руки амбулаторну картку та медичну довідку за формою № 63, однак до відділу кадрів за отриманням трудової книжки та розрахункових коштів не з`явився та залишив територію підприємства. Лікарняного листка ОСОБА_1 не надавав. Останній розрахунок з позивачем було проведено в день виплати заробітної плати на підприємстві - 22 травня 2015 року. 05 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Незалежної профспілкової організації ПАТ «Дніпроважмаш» (далі - НПО ПАТ «Дніпроважмаш») із заявою про виключення його з членів профспілкової організації, членом якої він був з квітня 2013 року, тому йому були повернуті раніше утримані профспілкові внески загальною сумою 80,76 грн, а саме: 20,19 грн - 05 червня 2015 року; 19,99 грн - 17 червня 2015 року; 40,58 грн - 26 червня 2015 року. Позивача було письмово повідомлено про відсутність іншої роботи на підприємстві, що підтверджується актом від 30 квітня 2015 року, на якому він поставив свій підпис. ОСОБА_1 мав слабку кваліфікацію як слюсар механоскладальних робіт, самостійно не міг виконувати роботу, яка відноситься до 3-го або 4-го розряду, тому перевага в залишенні на роботі надавалася працівникам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Крім того, позивач не надав доказів, що він мав переважне право на залишення на роботі в порівнянні з іншими працівниками. НПО ПАТ «Дніпроважмаш» надала згоду на звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку із скороченням штату, тому посилання позивача на недотримання вимог статті 43 КЗпП України є безпідставними. З 17 вересня 2015 року позивач працює в Публічному акціонерному товаристві «Дніпропрес» (далі - ПАТ «Дніпропрес») на посаді слюсаря механоскладальних робіт, тому вимога про негайне поновлення на роботі не може бути задоволена.

Ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 лютого 2017 року, внесеною до журналу судового засідання, НПО ПАТ «Дніпроважмаш» залучено до участі у справі як третю особу.

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2017 року, з урахуванням ухвали цього суду від 14 березня 2017 року про виправлення описки, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Дніпроважмаш» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1 613,92 грн, з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Дніпроважмаш» на користь держави судовий збір у розмірі 87,73 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідачем не допущено порушень законодавства при звільненні позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу. Розрахунок при звільненні мав бути здійснений 05 травня 2015 року, а фактично відбувся 22 травня 2015 року, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за 8 днів затримки розрахунку, виходячи із середньоденного заробітку ОСОБА_1 - 201,74 грн. При цьому кошти, які були перераховані позивачу в червні 2015 року, є його профспілковими членськими внесками, які були утримані з нього у травні 2015 року та повернуті у зв`язку з подачею ним заяви про виключення з членів профспілкової організації. Оскільки вказані кошти не є заробітною платою позивача, то їх повернення не може вважатися розрахунком відповідача з позивачем.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

19 квітня 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2018 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і не дали належної оцінки тим обставинам, що 05 травня 2015 року він був на робочому місці та залишив його у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, після чого перебував у стані тимчасової непрацездатності, тому звільнення з роботи відбулося з порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України. Суди необґрунтовано відхилили його доводи щодо переважного права на залишення на роботі, не врахували, що його стаж роботи був більшим, ніж в інших працівників, а також те, що погодження профспілкою його звільнення було проведено за його відсутності, тобто з порушенням частини третьої статті 43 КЗпП України. Також суди помилково виходили з того, що остаточний розрахунок відповідач провів з ним 22 травня 2015 року, а не 26 червня 2015 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

09 липня 2018 року справа № 200/13877/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що наказом голови правління -генерального директора ПАТ Дніпроважмаш» Харченка В. В. від 22 серпня 2011 року № 2453к ОСОБА_1 прийнятий на роботу слюсарем механоскладальних робіт 4 розряду дільниці збирання новомеханічного цеху № 06 з випробувальним терміном один місяць.

Наказом голови правління - генерального директора ПАТ Дніпроважмаш» Харченка В. В. та голови незалежної профспілкової організації Куцаєва Г . В. від 23 лютого 2015 року № 83-ОТиЗ запропоновано виключити з організаційної структури управління і штатного розпису робітників підприємства перелік професій, в тому числі 4 штатні одиниці слюсаря механоскладальних робіт 4 розряду.

Розпорядженням начальника цеху № 06 Мудрого Р. А. від 25 лютого 2015 року № 69 було скорочено штатну одиницю слюсаря механоскладальних робіт дільниці збирання, яку займав ОСОБА_1 . Позивач був ознайомлений із вказаним розпорядження 04 березня 2015 року, про що свідчить його особистий підпис.

Згідно з табелем обліку робочого часу 03 та 04 травня 2015 року у ОСОБА_1 були робочими днями, а 05 травня 2015 року - вихідним днем.

Відповідно до службової записки завідуючого медичним пунктом ПАТ «Дніпроважмаш» Ковалик Л . В. від 10 лютого 2016 року, ОСОБА_1 звертався до медичного пункту 05 травня 2015 року з болями в епігастральній області та області серця. При огляді йому було поставлено діагноз, однак від електрокардіограми та госпіталізації він відмовився.

За журналом обліку амбулаторних карт 05 травня 2015 року ОСОБА_1 була видана його амбулаторна карта.

Наказом голови правління - генерального директора ПАТ Дніпроважмаш» Харченка В. В. та голови незалежної профспілкової організації Куцаєва Г. В . від 05 травня 2015 року № 1131к ОСОБА_1 звільнено з посади слюсаря механоскладальних робіт 4 розряду дільниці збирання механоскладального цеху № 06 у зв`язку із скороченням чисельності (штату) працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

05 травня 2015 року ОСОБА_1 залишив територію ПАТ Дніпроважмаш» о 14:59 год. 12 травня 2015 року йому було направлено повідомлення за підписом начальника відділу кадрів та підготовки персоналу Виноградної Е. М. про звільнення у зв`язку зі скороченням штату та необхідність негайно з`явитися до відділу кадрів для отримання трудової книжки.

Копію наказу від 05 травня 2015 року № 1131к про звільнення ОСОБА_1 отримав 05 червня 2015 року.

В період з 05 травня 2015 року по 05 червня 2015 року лікарняний лист позивачу не видавався.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівника при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу працевлаштувати його.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17.

Відповідно до акта, складеного 30 квітня 2015 року начальником відділу кадрів та підготовки персоналу Виноградною Е. М. , заступником начальника відділу кадрів та підготовки персоналу Малюткіною А. В., начальником групи Мурзіною Т. П. , у зв`язку з відсутністю на ПАТ Дніпроважмаш» вакансій, запропонувати роботу слюсарю механоскладальних робіт 4 розряду дільниці збирання механоскладального цеху № 06 ОСОБА_1 не вбачається можливим. Позивач ознайомлений з цим актом 30 квітня 2015 року, про що свідчить його особистий підпис.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частини друга, третя цієї статті визначають обставини, які мають враховуватись в разі вирішення питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

При вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 676/3124/16-ц, провадження № 61-16439св18.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 має кваліфікацію хімік-викладач, яка не є профільною, а його стаж роботи на посаді слюсаря механоскладальних робіт 4 розряду складає 3 роки 6 місяців.

При цьому працівники ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , продуктивність праці та кваліфікація яких порівнювалися при визначенні переважного права залишення на роботі, також мають 4 розряд.

У ОСОБА_8 стаж роботи 3 роки 1 місяць, він закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут та отримав кваліфікацію інженер-механік, в роботі проявив себе професіоналом, під керівництвом якого виконуються складні процеси зі складання певних деталей, 12 червня 2015 року отримав подяку голови правління - генерального директора ПАТ Дніпроважмаш» Харченка В. В. за трудові досягнення.

У ОСОБА_9 стаж роботи 2 роки 8 місяців, він закінчив Дніпропетровський монтажний технікум, має кваліфікацію спеціаліста техніка-технолога, відмінно читає креслення, що є важливим для даної категорії посад.

У ОСОБА_10 стаж роботи 1 рік 5 місяців, він закінчив Національну металургійну академію України, здобув кваліфікацію спеціаліста з інженерної механіки, трудову діяльність в ПАТ Дніпроважмаш» розпочав у вересні 2013 року на посаді начальника дільниці складання, переведений на посаду слюсаря з механоскладальних робіт, є висококваліфікованим спеціалістом, який здатний професійно керувати робочою бригадою.

Крім того, в суді доведено переважне право залишення на роботі як працівників з тривалим безперервним стажем роботи на підприємстві відповідача в порівнянні з позивачем ОСОБА_1 , посади яких також підпадали під скорочення - ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 .

Тобто при визначенні переважного права залишення на роботі враховано освіту, кваліфікаційний рівень та продуктивність праці працівників. Саме безпосередні керівники працівників, у тому числі ОСОБА_1 надали характеристики його продуктивності праці, яка була нижчою порівняно з іншими працівниками, які займали рівнозначні посади.

Тому питання щодо переважного права залишення на роботі було розглянуто відповідачем з урахуванням продуктивності праці кожного зі слюсарів механоскладальних робіт 4 розряду цеху № 06, що відповідає вимогам статті 42 КЗпП України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Згідно з протоколом профспілкових зборів від 12 жовтня 2011 року № 7 НПО ПАТ «Дніпроважмаш» було прийнято рішення про передачу частини своїх повноважень цеховим профспілковим організаціям, зокрема надання згоди або відмови на розірвання з ініціативи роботодавця трудових договорів з працівниками, які є членами профспілкової організації підрозділу.

30 квітня 2015 року начальником відділу кадрів Виноградною Е. М. направлено у профспілковий комітет механоскладального цеху № 06 подання про надання згоди на звільнення з 05 травня 2015 року ОСОБА_1 з виплатою йому вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку у зв`язку зі скороченням чисельності (штату) за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

За випискою з протоколу засідання цехового комітету механоскладального цеху № 06 від 30 квітня 2015 року № 93 у присутності ОСОБА_1 профспілковим комітетом надана згода на його звільнення.

Надання згоди на звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України профспілковим комітетом здійснено в межах повноважень цехового комітету механоскладального цеху № 06 та відповідно до вимог статті 43 КЗпП України.

При звільненні позивача з роботи 05 травня 2015 року відповідач не провів з ним остаточного розрахунку. Лише 22 травня 2015 року на картковий рахунок ОСОБА_1 від ПАТ «Дніпроважмаш» було зараховано кошти в сумі 1 600,22 грн та 4 864,27 грн. (т.1 а.с. 6)

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з наданою відповідачем довідкою середньоденний заробіток позивача становив 201,74 грн, тому суд першої інстанції здійснив розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з 8 робочих днів (07, 08, 11, 12, 15, 16, 19, 20 травня 2015 року) - 1 613,92 грн.

Листом від 18 квітня 2016 року № 65 ПАТ «Дніпроважмаш» повідомило, що при звільненні 05 травня 2015 року ОСОБА_1 був членом незалежної профспілкової організації ПАТ «Дніпроважмаш» і з його розрахункових коштів були утримані профспілкові внески в сумі 80,76 грн. Після виплати розрахункових коштів до бухгалтерії надійшла службова записка профспілкової організації про те, що ОСОБА_1 виключений з профспілкової організації у травні 2015 року. Профспілкові внески в сумі 80,76 грн ОСОБА_1 були перераховані в червні 2015 року на його картковий рахунок.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що в ПАТ «Дніпроважмаш» мало місце скорочення чисельності (штату) працівників, зокрема штатної одиниці слюсаря механоскладальних робіт 4 розряду дільниці збирання механоскладального цеху № 06, яку займав позивач, і що роботодавцем була дотримана встановлена трудовим законодавством процедура звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі. Оскільки звільнення позивача з роботи відбулося 05 травня 2015 року, а повний розрахунок відповідач провів з ним лише 22 травня 2015 року, то суди правильно виходили з наявності підстав для стягнення з ПАТ «Дніпроважмаш» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1 613,92 грн. При цьому суди дали оцінку тим обставинам, що зараховані в червні 2015 року на картковий рахунок позивача кошти є поверненням його внесків до профспілкової організації, та належним чином спростували його доводи щодо періоду затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року № 455, (далі - Інструкція), тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Листок непрацездатності видається, зокрема громадянам України, які постійно проживають на території України та працюють на умовах трудового договору (контракту) за межами України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають (підпункт 1.3.5 пункту 1.3 Інструкції).

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази перебування ОСОБА_1 на час звільнення 05 травня 2015 року на лікуванні та отримання ним листка непрацездатності, то його аргументи про те, що звільнення з роботи відбулося в період тимчасової непрацездатності, тобто з порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України, є безпідставними.

Доводи заявника про те, що відповідачем подано підроблені докази щодо його присутності 30 квітня 2015 року на засідання цехового комітету механоскладального цеху № 06 під час розгляду питання про надання згоди на його звільнення, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Частиною третьою статті 10 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення місцевого суду (далі - ЦПК України 2004 року) та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 57 ЦПК України 2004 року, статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України 2004 року, частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року, частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року, статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Позивач не довів належними та допустимими доказами факт підроблення протоколу засідання цехового комітету механоскладального цеху № 06 від 30 квітня 2015 року № 93, не заявляв клопотання про призначення судової технічної експертизи вказаного документа, тому вказані доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року та статтями 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не містить доводів щодо наявності в ПАТ «Дніпроважмаш» вакантних посад після попередження ОСОБА_1 про скорочення чисельності (штату) працівників. При цьому відсутність вакантних посад на ПАТ Дніпроважмаш» судами встановлено вищезгаданим актом від 30 квітня 2015 року начальника відділу кадрів та підготовки персоналу Виноградної Е. М. , заступника начальника відділу кадрів та підготовки персоналу Малюткіної А. В., начальника групи Мурзіної Т. П . Тому суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що відповідачем дотримано вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача.

Аргументи касаційної скарги про те, що остаточний розрахунок відповідач провів з позивачем 26 червня 2015 року, є безпідставними та спростовуються обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, а саме тим, що перераховані на картковий рахунок позивача в червні 2015 року кошти в сумі 80,76 грн є його профспілковими внесками, які були повернуті у зв`язку з його виключенням з членів профспілкової організації.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов