Постанова

Іменем України

16 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 607/3509/17

провадження №61-12609св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

заявник (боржник) - товариство з обмеженою відповідальністю "Домобудівник",

суб'єкт оскарження - головний державний виконавець Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Польний Богдан Михайлович,

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Гірського Б. О., Бершадської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "Домобудівник" (далі - ТОВ "Домобудівник") звернулося до суду зі скаргою на діїголовного державного виконавця Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (далі - Тернопільський МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області) Польного Б. М., заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_1.

Скарга мотивована тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 липня 2018 року у справі № 607/3509/17 було визнано незаконним і скасовано наказ голови комісії з припинення ТОВ "Домобудівник" від 16 травня 2016 року № 16/05/16-6 "Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1"; поновлено ОСОБА_1 на посаді касира товариства; стягнуто з ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 травня 2016 року по 17 липня 2018 року у розмірі 64 568,13 грн з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов'язкових платежів; стягнуто з ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 жовтня 2015 року по 16 травня 2016 року у розмірі 18 549,96 грн з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов'язкових платежів; зобов'язано ТОВ "Домобудівник" провести ОСОБА_1 індексацію зазначеної суми невиплаченої заробітної плати, а також компенсацію втрати частини її доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати; стягнуто з ТОВ "Домобудівник" на користь держави судовий збір у розмірі 2 114,40 грн.

ТОВ "Домобудівник" вказувало, що при виконанні рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 64 568,13 грн і заробітної плати у розмірі 18 549,96 грн Тернопільським МВ ДВС ГУЮ у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 було стягнуто вказані суми без віднімання обов'язкових платежів, а саме податку на доходи, єдиного соціального внеску і військового збору.

Вважало, що товариство не повинно перераховувати на рахунки виконавчої служби податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, єдиний соціальний внесок, оскільки ці суми включені в кошти, визначені судом.

Таким чином, головний державний виконавець Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області Польний Б. М. безпідставно стягнув з ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 суму податків і зборів, які мали утримуватись із коштів, визначених судом, а саме: податок на доходи фізичних осіб у розмірі 15 132,68
грн і військовий збір у розмірі 1 261,05 грн.

На підставі вказаного ТОВ "Домобудівник" просило суд визнати незаконними дії головного державного виконавця Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області Польного Б. М. в частині стягнення з товариства на користь ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб у розмірі 11 622,26 грн і 3 338,99 грн та військового збору у розмірі 968,52 грн, 6 456,80 грн, 278,25 грн і 1 854,99 грн та зобов'язати головного державного виконавця Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області Польного Б. М. повернути на рахунок ТОВ "Домобудівник" вказані грошові кошти.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2020 року у складі судді Вийванка О. М. у задоволенні скарги ТОВ "Домобудівник" відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що, виконуючи рішення суду, що набрало законної сили, про стягнення на користь ОСОБА_1 грошових коштів, головний державний виконавець МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області у межах своїх повноважень та у строки, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Крім того, пункт 14 статті 14 і пункт 164.2 статті 164 ПК України не встановлюють обов'язку державного виконавця стягувати чи відраховувати податки чи збори із суми стягнення, зазначеної у виконавчому листі, оскільки це обов'язок роботодавця, тобто товариства, а державний виконавець позбавлений можливості змінювати вказані у рішенні суду суми, що підлягають стягненню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 липня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Домобудівник" задоволено частково.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 28 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні скарги ТОВ "Домобудівник" про визнання дій головного державного виконавця Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області неправомірними скасовано і ухвалено у цій частині нове судове рішення про часткове задоволення скарги ТОВ "Домобудівник".

Визнано незаконними дії головного державного виконавця Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області Польного Б. М. в частині проведення стягнення з ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 суми заробітної плати без відрахування податків, зборів і обов'язкових платежів.

В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та у порядку, встановленими виконавчим документом, тобто останній зобов'язаний був виконати рішення суду у спосіб, що визначений у судовому рішенні та у виконавчому листі. З урахуванням вказаного дії державного виконавця щодо виконання судового рішення без віднімання сум податків і зборів не є правомірними, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню. Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відсутні підстави для задоволення скарги в частині зобов'язання головного державного виконавця Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області повернути на рахунок ТОВ "Домобудівник" грошові кошти у розмірі 24 519,81 грн, оскільки ці вимоги не підлягають розгляду в порядку, встановленому Розділом VII ЦПК України "Судовий контроль за виконанням судових рішень", за скаргою сторони виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд дійшов помилкового висновку щодо обов'язку державного виконавця з віднімання сум податків і зборів при примусовому виконанні судового рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що, частково задовольняючи скаргу ТОВ "Домобудівник", суд апеляційної інстанції не врахував, що рішенням суду, що набрало законної сили, визначено суми, які підлягали стягненню на її користь, тому, стягуючи з товариства грошові кошти, розмір яких визначений зазначеним судовим рішенням, державний виконавець діяв у межах повноважень, визначених Законом України "Про виконавче провадження". Крім того, суд дійшов помилкового висновку щодо обов'язку державного виконавця з віднімання сум податків і зборів при примусовому виконанні судового рішення, оскільки відповідно до положень ПК України цей обов'язок покладено на роботодавця.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2019 року, позов ОСОБА_1 до ТОВ про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу та грошової компенсації, задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ голови комісії з припинення ТОВ "Домобудівник" від 16 травня 2016 року № 16/05/16-6 "Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді касира ТОВ "Домобудівник" з 16 травня 2016 року.

Стягнуто з ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 травня 2016 року по 17 липня 2018 року у розмірі 64 568,13 грн з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов'язкових платежів.

Стягнуто з ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 жовтня 2015 року по 16 травня 2016 року у розмірі 18 549,96 грн з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов'язкових платежів.

Зобов'язано ТОВ "Домобудівник" провести ОСОБА_1 індексацію зазначеної суми невиплаченої заробітної плати, а також компенсацію втрати частини її доходів у зв'язку із порушенням строку їх виплати.

У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ТОВ "Домобудівник" на користь держави судовий збір у розмірі 2 114,40
грн.

Постановою державного виконавця Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області від 18 липня 2018 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 607/3509/17, виданого 18 липня 2018 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.

Відповідно до платіжного доручення від 03 вересня 2018 року № 4040 на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа від 18 липня 2018 року № 607/3509/17 перераховано грошові кошти у розмір 64 568,13 грн.

Постановою головного державного виконавця Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області від 06 вересня 2018 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 607/3509/17 від 18 липня 2018 року, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постановою старшого державного виконавця Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області від 25 липня 2018 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 607/3509/17, виданого 18 липня 2018 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.

Відповідно до платіжного доручення від 03 вересня 2018 року № 4044 на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа від 23 липня 2018 року № 607/3509/17 перераховано грошові кошти у розмірі 18 549,96
грн.

Постановою головного державного виконавця Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області від 06 вересня 2018 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 607/3509/17, виданого 23 липня 2018 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України перегадається лише у межах доводів касаційної скарги, тобто в частині визнання незаконними дій головного державного виконавця Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області Польного Б. М. в частині проведення стягнення з ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 суми заробітної плати без відрахування податків, зборів і обов'язкових платежів

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України "Про виконавче провадження".

Так, у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов'язаний вживати передбачених статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Статтею 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

У статті 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов'язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Зі змісту рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 липня 2018 року вбачається, що з роботодавця на користь працівника були стягнуті сума заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов'язкових платежів.

При стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України суд керувався постановою Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ цієї постанови при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У пункті 164.6 статті 164 ПК України, яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

Крім того, відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц і від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.

У частині 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку, що оскаржувані дії державного виконавця щодо виконання судового рішення без віднімання сум податків і зборів, є неправомірними.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян