Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.05.2019 року у справі №303/7696/16

Постанова

Іменем України

22 травня 2019 року

місто Київ

справа № 303/7696/16-ц

провадження № 61-31907св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 травня 2017 року у складі судді Заболотного А. М. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 16 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Кондора Р. Ю., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»

(далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») у грудні 2016 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 13 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит»

(далі - ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір

№ 15-502/337 на суму 12 000, 00 грн з кінцевим терміном повернення до 12 червня 2011 року. На забезпечення виконання зобов`язання 13 червня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 337-1, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язався нести відповідальність за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 13 червня 2008 року № 15-502/337.

У зв`язку з порушенням умов кредитного договору банк у 2008 році звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу, а 12 листопада 2008 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області видано судовий наказ, яким солідарно стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором

№ 15-502/337 в розмірі 16 998, 78 грн.

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» вважаючи, що зобов`язальні відносини між сторонами не припинилися, продовжував нараховувати відсотки, комісію та пеню за невиконання умов кредитного договору, розмір яких за період з 31 жовтня 2008 року до 15 листопада 2016 року становить 224 242, 48 грн, з яких 174 647, 66 грн пеня. Оскільки пеня значно перевищує розмір заборгованості, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів 91 864, 82 грн, з яких 42 270, 00 грн пені.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі проти позову заперечили, просили відмовити в позові із застосуванням позовної давності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 16 серпня 2017 року, у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалось тим, що банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання зобов`язання і судовим наказом достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором у повному обсязі.Позивач звернувся до суду з позовом тільки 21 грудня 2016 року, зі спливом восьми років, будь-яких дій, які б свідчили про переривання позовної давності до цієї вимоги, позивачем вчинено не було, підстав для поновлення пропущеного строку позивач не навів, а тому банк звернувся до суду з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Також суд зробив висновок, що договір поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України є такими, що припинив свою дію, що в будь-якому випадку виключає можливість задоволення позову до поручителя в цьому спорі.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у серпні 2017 року, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 16 серпня 2017 року, постановити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано правила частини четвертої статті 559 ЦК України щодо припинення поруки, а також правила щодо застосування позовної давності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 13 червня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ 15-502/337, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 12 000, 00 грн зі сплатою 0, 0001 % річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення до 12 червня 2011 року.

Згідно з пунктом 3.3 кредитного договору позичальник зобов`язується щомісячно у період з 1 до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості ануїтетними платежами у розмірі 573, 33 грн відповідно до графіка зниження розміру заборгованості (додаток №1), який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до графіка зниження розміру заборгованості (додаток № 1) щомісячний платіж в сумі 573, 33 грн складається із: 333, 33 грн - сума на погашення основного боргу (кредиту); 240, 00 грн - щомісячна комісійна винагорода.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 13 червня 2008 року № 337-1.

23 жовтня 2008 року банк направив ОСОБА_3 . вимогу про погашення поточної заборгованості в загальній сумі 2 465, 32 грн, а 06 листопада 2008 року звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу.

12 листопада 2008 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області видано судовий наказ № 2-н/2159/08, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 13 червня 2008 року № 15-502/337 станом на 31 жовтня 2008 року у розмірі 16 998, 78 грн, з яких сума кредиту - 11 666, 00 грн, відсотки та комісії - 960, 00 грн, пеня - 3 172, 78 грн, штраф - 1 200, 00 грн.

У зв`язку з видачею Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області судового наказу від 12 листопада 2008 року з ОСОБА_2 здійснюється примусове стягнення заборгованості за кредитним договором з травня 2015 року шляхом утримання 20 % від заробітної плати

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на наведене Верховний Суд вважає, що відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом у цій цивільній справі.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року

№ 15-рп/2002 визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і судової.

Положення чинного цивільного процесуального закону у загальному контексті форми стягнення на підставі судового наказу кореспондується із положеннями ЦПК України 2004 року, за якими судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду відповідних вимог. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.

Верховний Суд дійшов переконання, що, звернувшись до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення із позичальника кредитної заборгованості у повному обсязі, банк реалізував своє право на пред`явлення вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України, чим змінив строк виконання в повному обсязі кредитного зобов`язання відповідача.

З огляду на те, що банк звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення кредитної заборгованості та кредитних коштів за договором кредиту у повному обсязі, тобто пред`явив до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, у позивача припинилося право нараховувати проценти за кредитом, після чого позивач не вправі здійснювати нарахування таких процентів.

Наведених норм права суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та, задовольнивши заяву про застосування позовної давності, погодились з правомірністю продовження нарахування відсотків за кредитним договором протягом періоду виконання зазначеного судового наказу.

Щодо наявності правових підстав для нарахування відсотків та пені після закінчення строку кредитування

В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише стосовно вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України у позивача відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, тому вимоги позивача про стягнення таких процентів є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Тобто позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист належних прав або інтересів. Оскільки після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України шляхом подачі заяви про видачу судового наказу про стягнення кредиту та нарахованих за договором штрафних санкцій позивач втрачає право нараховувати проценти за кредитом, то до вимоги позивача про стягнення таких процентів позовна давність не може бути застосована.

Верховний Суд дійшов переконання, що, відмовляючи у позові у зв`язку із застосуванням позовної давності, а також у зв`язку з припиненням поруки, суди першої та апеляційної інстанцій, насамперед, повинні були встановити наявність факту порушення суб`єктивного цивільного права особи, яка звернулась за його захистом, проте таке право не підлягало б захисту у зв`язку із припиненням права на позов у матеріально-правовому розумінні.

Із системного аналізу наведених норм права Верховний Суд зробив висновок, що банк не мав права на нарахування процентів та пені за кредитом, які стали предметом позову, а отже, відсутні підстави стверджувати про наявність порушення суб`єктивного цивільного права, тобто суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували позовну давність та припинення поруки до спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи, що за результатом вирішення спору по суті суди попередніх інстанцій ухвалили правильне за змістом його резолютивної частини рішення, проте з помилкових підстав, такі рішення підлягають зміні шляхом виключення із мотивувальної частини з правових підстав відмови у задоволенні позову наведення посилання на застосування позовної давності та припинення поруки та зазначення як підстави для відмови у позові безпідставність заявлених позивачем вимог.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 16 серпня 2017 року змінити, виключивши з наведених у мотивувальній частині правових підстав відмови у задоволенні позову посилання на застосування позовної давності та припинення поруки, зазначивши як підставу для відмови у позові доводи про безпідставність вимог.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

' Г. І. Усик