Історія справи

Постанова

Іменем України

21 січня 2022 року

м. Київ

справа № 345/2265/19

провадження № 61-6287св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державний реєстратор Реєстраційної служби Калуського міськрайонного управління юстиції Ільчишин Дмитро Вікторович,

третя особа - ОСОБА_2 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року в складі колегії суддів: Горейко М. Д., Фединяка В. Д., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Реєстраційної служби Калуського міськрайонного управління юстиції Ільчишина Д. В., третя особа - ОСОБА_2 , та просила визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Ільчишина Д. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 вересня 2014 року, індексний номер 15763670, номер запису про право власності 6982279, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 серпня 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 . Власником сусідньої квартири АДРЕСА_3 (загальною площею 50, 4 кв. м) в цьому будинку на підставі договору дарування від 11 грудня 2004 року є ОСОБА_2 .

У листопаді 2018 року вона дізналася, що 15 серпня 2014 року державним реєстратором Ільчишиним Д. В. проведено державну реєстрацію та внесено відомості про право власності (частка 1/1) на чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 143, 4 кв. м, житловою площею 90, 7 кв. м. Підставою внесення запису про право власності стало рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 вересня 2014 року, індексний номер 15763670, а підставою виникнення права власності - мирова угода, затверджена ухвалою Калуського міськрайонного суду від 22 липня 2014 року в справі № 345/2745/14-ц.

Вважала проведену державну реєстрацію незаконною, оскільки державний реєстратор не перевірив відповідність заявлених прав поданим заявником документам, не врахував, що характеристики квартири АДРЕСА_3 , які містяться в Державному реєстрі прав та в договорі дарування від 11 грудня 2004 року, відрізняються від тих, які містяться в наданому ОСОБА_2 новому технічному паспорті, розгляд заяви про реєстрацію не зупинив, додаткові документи чи інформацію не витребував.

Враховуючи, що в ОСОБА_2 відсутні необхідні документи, зокрема: документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку; документ, що засвідчує прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію; письмова згода співвласників багатоквартирного будинку, державний реєстратор повинен був відмовити у здійсненні державної реєстрації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира належить ОСОБА_2 на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка набрала законної сили, й реєстрація за ним права власності на цю квартиру жодних прав позивача не порушує.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2019 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач обрала неналежний та неефективний спосіб захисту, оскільки задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру не призведе до відновлення її прав, а також не залучила до участі в справі власника квартири як належного відповідача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_1 через представникаОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про неналежний спосіб захисту є передчасним та необґрунтованим, оскільки саме вона як позивач буде реалізовувати рішення суду і бачити, чи буде такий спосіб ефективним чи ні, а суд повинен був встановити незаконність дій державного реєстратора, відсутність визначених законом документів, необхідних для державної реєстрації, та скасувати рішення про незаконну державну реєстрацію прав.

Також вважає помилковим висновок апеляційного суду про незалучення до участі в справі належного відповідача, оскільки підставою для її звернення до суду є незаконні дії державного реєстратора, право власності ОСОБА_2 чи ОСОБА_4 на спірну квартиру вона не оспорює.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

23 червня 2020 року справа № 345/2265/19 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що будинок АДРЕСА_4 є двохквартирним. ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 в будинку, про що свідчить договір дарування квартири від 17 серпня 2001 року.

Квартира АДРЕСА_3 в цьому будинку на підставі договору дарування від 11 грудня 2004 року належала ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно з відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_3 є двокімнатною, загальна площа складає 50, 4 кв. м, житлова площа - 40, 4 кв. м.

15 серпня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Калуського міськрайонного управління юстиції в Івано-Франківській області Ільчишиним Д. В. проведено державну реєстрацію та внесено відомості про право власності ОСОБА_2 (розмір частки 1/1) на чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 143, 4 кв. м, житловою площею 90, 7 кв. м.

Підставою внесення запису про право власності вказано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 вересня 2014 року, індексний номер 15763670, а підставою виникнення права власності - мирова угода, затверджена ухвалою Калуського міськрайонного суду від 22 липня 2014 року в справі № 345/2745/14-ц.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 22 липня 2014 року визнано мирову угоду в справі № 345/2745/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за умовами якої за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_3 .

30 серпня 2019 року ОСОБА_2 подарував квартиру своїй неповнолітній дочці ОСОБА_4 , що підтверджується договором дарування від 30 серпня 2019 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За положеннями частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 зазначено, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.

Частинами першою статті 51 ЦПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти в задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Зміст і характер відносин між учасниками справи в цій справі, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що спір виник між позивачем та ОСОБА_2 , який був власником спірної квартири на час пред`явлення позову.

Таким чином, установивши, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову й доводи касаційної скарги цього не спростовують.

Водночас висновок апеляційного суду про неналежний та неефективний спосіб захисту в даному випадку є помилковим, проте наведене не призвело до неправильного вирішення спору по суті, а тому не є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко