Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 635/1139/17

провадження № 61-350св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 червня 2017 року у складі судді Бобко Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про стягнення аліментів, посилаючись на те, що вони є курсантами Харківського національного університету Повітряних Сил імені ОСОБА_5 та не мають самостійного заробітку, у зв`язку з чим потребують матеріальної допомоги. Відповідач є їх батьком, офіційно працевлаштований, інших дітей на утриманні не має, а тому зобов`язаний забезпечити всі їх витрати, пов`язані з навчанням. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили стягнути з ОСОБА_3 аліменти на їх утримання в розмірі 33 % з усіх видів заробітку відповідача, але не менше одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян на одну особу щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову і до закінчення ними навчання.

В запереченні на позов ОСОБА_3 зазначив, що позивачі є курсантами Харківського національного університету Повітряних Сил України, отримують стипендію, перебувають на повному речовому, продовольчому та фінансовому забезпеченні за рахунок державного бюджету Міністерства оборони України, у зв`язку з чим не потребують матеріальної допомоги на навчання. Крім того, на його утриманні перебуває неповнолітня донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 червня 2017 року позов задоволено частково. Присуджено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1/9 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 24 лютого 2017 року і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_1 двадцяти трьох років. Присуджено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/9 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 24 лютого 2017 року і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_2 двадцяти трьох років. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що у зв`язку з навчанням у військовому університеті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 потребують матеріальної допомоги, яку відповідач, будучи працездатним та офіційно працевлаштованим, має можливість надавати. Сам факт перебування позивачів на повному державному утриманні не може забезпечити на належному рівні їх витрати на відпочинок, духовний, розумовий та соціальний розвиток, а тому не є підставою для відмови в задоволенні позову. Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд врахував стан здоров`я та матеріальне становище сторін, перебування на утриманні ОСОБА_3 неповнолітньої доньки, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 червня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У грудні 2017 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права,просив скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 листопада 2017 рокуі ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що його повнолітні діти як курсанти військового навчального закладу перебувають на повному державному забезпеченні. Позивачі не надали будь-яких доказів на підтвердження того, що вони потребують матеріальної допомоги саме у зв`язку з навчанням у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Харківського районного суду Харківської області.

31 травня 2018 року справа № 635/1139/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 303, частини першої статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України 2004 року.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого в них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилися двоє синів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідач має від іншого шлюбу доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебуває на його утриманні.

З 26 липня 2016 року позивачі проходять військову службу (навчання) в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, з дня призначення на посаду «курсант» перебувають на повному державному забезпеченні.

Згідно з довідками Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба від 26 травня 2017 року курсанти першого курсу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали грошове забезпечення за період з 01 серпня 2016 року по 31 травня 2017 року в розмірі 2 055,81 грн, що в середньому складає по 208 грн щомісячно.

ОСОБА_3 є військовослужбовцем військової частини А-1325, його дохід за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року становив 61 568,84 грн.

ОСОБА_4 працює у фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 на посаді паркувальника, однак з листопада 2016 року перебуває на лікуванні, а тому не отримує заробітної плати.

Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 199 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Таким чином, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та своїх повнолітніх дітей).

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до статті 182 СК України в редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у зв`язку з навчанням у військовому університеті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 потребують матеріальної допомоги, яку їх батько має можливість надавати.

Однак, встановивши, що повнолітні діти відповідача перебувають на повному речовому, продовольчому та фінансовому забезпеченні за рахунок державного бюджету Міністерства оборони України, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не врахували, що позивачі не довели існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі статті 199 СК України, що є їх процесуальним обов`язком, не надали будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у них потреби в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо).

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування вищенаведених норм матеріального права та порушення норм процесуального права, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 листопада 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про стягнення аліментів відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов