Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 552/1514/19

провадження № 61-21084св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Абрамова П. С., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 17 вересня 2005 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем. Під час шлюбу у сторін народилась донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З червня 2017 року сторони проживають окремо, шлюбно-сімейні стосунки не підтримують, спільного господарства не ведуть.

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 29 вересня 2017 року шлюб між нею та відповідачем розірвано та визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з нею.

В період шлюбу за спільні кошти сторін у 2007 році сторонами було придбано вантажний автомобіль "ГАЗ 33023" 2006 року випуску, двигун V=2285 куб. см, колір білий. Автомобіль залишився у відповідача, який його використовував у власних цілях. Автомобіль був придбаний подружжям в період шлюбу, тому є їхнім спільним сумісним майном.

Згідно з листом регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області від 01 березня 2019 року № 31/16-9-Р-11аз на запит адвоката Роменської Т. В. вантажний автомобіль "ГАЗ 33023" 2006 року випуску, двигун V=2285 куб. см, колір білий, був зареєстрований за відповідачем 30 листопада 2007 року, але 17 вересня 2016 року цей автомобіль було перереєстровано на нового власника. Тобто на сьогодні відповідач без її згоди відчужив спільне майно подружжя.

На цей час згоди між сторонами щодо добровільного поділу сумісного майна не досягнуто. Згідно зі звітом про незалежну оцінку майна ринкова вартість вантажного автомобіля "ГАЗ 33023" 2006 року випуску, двигун V=2285 куб. см, колір білий, на цей час становить 84 960,00 грн.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд в порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію, що становить 1/2 вартості транспортного засобу вантажного автомобіля "ГАЗ 33023" 2006 року випуску, двигун V=2285 куб. см, колір білий, згідно з ринковою вартістю зазначеного майна у розмірі 42 480,00 грн; припинити право спільної сумісної власності подружжя на вказаний автомобіль, залишивши його у одноосібній власності ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 22 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач обрала неналежний спосіб захисту порушеного права та не внесла на депозитний рахунок суду вартість 1/2 частки спірного автомобіля, що є обов'язковою вимогою відповідно до частини 2 статті 365 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року рішення Київського районного суду міста Полтави від 22 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 42 480,00 грн у рахунок компенсації вартості 1/2 частки транспортного засобу - автомобіля "ГАЗ 33023" 2006 року випуску, двигун V=2285 куб. см.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на автомобіль "ГАЗ 33023" 2006 року випуску, двигун V=2285куб. см, колір білий.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що нормою статті 365 ЦК України регламентовано порядок припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, які мають попередньо внести вартість частки на депозитний рахунок суду. У цьому спорі позивач бажає одержати грошову компенсацію за належну їй частку у спільному майні та припинити своє право спільної власності, а тому вона правомірно зазначила правовою підставою своїх позовних вимог статтю 71 СК України та статтю 364 ЦК України.

Короткий зміст касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд неправильно застосував положення статті 71 СК України, статей 364, 365 ЦК України.

Заявник посилається на: постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, в якій зазначено, що отримання компенсації за автомобіль, який є спільним сумісним майном, можливе за умови відчуження транспортного засобу без відома іншої сторони; постанову Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц, в якій роз'яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69, 70, 71, 72 СК України та статтею 372 ЦК України. При поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4 , 5 статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності; постанову Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 389/3345/15-ц (провадження 61-17607св18), в якій вказано, що присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦПК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно посилався на те, що спірний автомобіль перереєстровано на іншу особу, оскільки в суді першої інстанції ця обставина спростована, шляхом пред'явлення реєстраційного посвідчення на автомобіль серії НОМЕР_1. Також суд апеляційної інстанції не з'ясував майновий стан відповідача та автоматично стягнув грошові кошти в сумі, яка перевищує ринкову вартість автомобіля "ГАЗ 33023" (ринкова вартість визначена в сумі 66
072 грн).

Доводи інших учасників справи

У лютому 2020 року ОСОБА_1 направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який обґрунтувала тим, що 17 вересня 2016 року вказаний автомобіль перереєстровано на іншу особу.

Крім того, суд першої інстанції неправильно застосував положення частин 1 , 2 статті 364 ЦК України, оскільки у разі, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість частки в спільному майні (позивач), а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати (відповідач) з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду з позовом на підставі статті 364 ЦК України. Також суд першої інстанції помилково тлумачить рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 61 СК України № 1-8/2012 ( № 17-рп/2012), оскільки позивач просить не визнавати за нею право власності на спірний автомобіль, а просить грошову компенсацію, а тому спірні правовідносини регулюються статтею 364 ЦК України.

Разом з тим ОСОБА_1 посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15, постановах Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15, від 07 червня 2017 року у справі № 6-2670цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 2565цс16.

При цьому ОСОБА_1 зазначає, що постанова апеляційного суду є такою, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи у їх сукупності та прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Зазначена справа є малозначною відповідно до статті 19 ЦПК України, проте з метою формування єдиної правозастосовчої практики ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 17 вересня 2005 року перебували в зареєстрованому шлюбі, під час шлюбу у сторін народилась дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З червня 2017 року сторони проживають окремо.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 29 вересня 2017 року шлюб, зареєстрований 17 вересня 2005 року Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, актовий запис № 129, між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, розірвано.

Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю - ОСОБА_1.

Вказане рішення суду набрало чинності 10 листопада 2017 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 17 вересня 2016 року № 5341/2016/075928 ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив транспортний засіб: марка ГАЗ, модель 33023, рік випуску - 2006, колір білий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_3. За домовленістю сторін ціна транспортного засобу становила 5 000,00 грн.

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1, виданого ТСЦ 5341 17 вересня 2016 року, автомобіль ГАЗ 33023, вантажний бортовий (дубль-кабіна), номер шасі (кузова, рами), VIN НОМЕР_4, НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_3, зареєстровано за ОСОБА_2.

Цей транспортний засіб придбано під час перебування відповідача ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_1 та під час їхнього спільного проживання, яке сторони припинили з червня 2017 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Результати аналізу змісту положень статті 71 СК України дають підстави для висновку про те, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України ( ЦК України), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації.

Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Оцінюючи положення частини 5 статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд зробив висновок, що ця норма не вимагає обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18).

Крім того Верховний Суд звертає увагу, що згідно з установленою практикою вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Частинами 1 та 2 статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (Частинами 1 та 2 статті 364 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1 , 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 ЦК України).

ОСОБА_1 просила суд провести поділ спільного майна подружжя, в тому числі і на підставі статті 364 ЦК України, тобто шляхом припинення її права власності на спірне майно та присудження їй грошової компенсації за належну їй частку у спільному майні подружжя.

Суди попередніх інстанцій, врахувавши наведені обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірне майно, а саме автомобіль ГАЗ 33023,2006 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_3, набуте у шлюбі за спільні кошти, а отже, є спільною сумісною власністю подружжя, частки у праві власності дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Також суди врахували презумпцію спільності майна, набутого за час шлюбу, яка відповідачем спростована не була.

Разом з тим апеляційний суд, встановивши, що позивач бажає одержати грошову компенсацію за належну їй частку у спільному майні та припинити своє право спільної власності, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та скасував рішення суду першої інстанції, оскільки позивач обрала належний спосіб захисту оспорюваного права, а саме зазначила правовою підставою своїх позовних вимог статтю 364 ЦК України.

Однак стягуючи з відповідача на користь позивача грошову компенсації за вартість 1/2 частки спірного транспортного засобу у розмірі 42 480,00 грн, суд апеляційної інстанції при визначенні розміру такої компенсації взяв до уваги лише звіт про оцінку майна від 15 березня 2019 року, замовником якого є позивач та згідно з яким ринкова вартість автомобіля становить 84 960,00 грн. При цьому суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що відповідач не погоджувався з таким розміром ринкової вартості автомобіля, який визначено у звіті позивача, та відповідач надав свій звіт оцінки спірного автомобіля, відповідно до якого ринкова вартість спірного автомобіля становить 66 072,00 грн.

При цьому суд апеляційної інстанції не перевірив всіх доказів, наданих сторонами, не навівмотивів прийняття до уваги саме звіту про оцінку майна від 15 березня 2019 року, та мотивів, з яких він залишив поза увагоюзвіт про оцінку від 10 травня 2019 року.

Крім того, суд не надав оцінки тому, що відповідно до звіту оцінки транспортного засобу від 15 березня 2019 року, наданого позивачем, ринкова вартість автомобіля у розмірі 84 960,00 грн була визначена без огляду спірного автомобіля, а у звіті від 10 травня 2019 року, наданого відповідачем, ринкова вартість автомобіля у розмірі 66 072,00 грн встановлена з оглядом спірного автомобіля.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними

у справі доказами, а у разі незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Згідно з частиною 1 статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

За змістом частини 2 статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Враховуючи те, що сторони не дійшли згоди щодо дійсної вартості спірного автомобіля, суд апеляційної інстанції, в порушення норм процесуального права, не роз'яснив сторонам про право заявити клопотання про призначення у справі судової експертизи щодо з'ясування питання про дійсну вартість автомобіля на час розгляду справи.

Виходячи з вищезазначеного та враховуючи те, що в матеріалах справи містяться два звіти про оцінку майна, а саме: звіт від 15 березня 2019 року, замовник якого ОСОБА_1 та згідно з яким вартість автомобіля становить 84 960,00 грн, та звіт від 10 травня 2019 року, замовник якого ОСОБА_2, та згідно з яким вартість автомобіля становить 66 072,00 грн, а також недосягнення згоди між сторонами про дійсну вартість спірного автомобіля, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про стягнення з відповідача 42 480,00 грн грошової компенсації.

Таким чином, при новому розгляді цієї справи необхідно врахувати вищевикладені обставини та надати належну оцінку всім наданим сторонами доводам і доказам.

Висновки з результатом розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, надати оцінку всім обставинам справи, у тому числі, які були підставою для скасування судових рішень, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров