Постанова

Іменем України

19 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 2-1987/2010

провадження № 61-17678св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Служби у справах неповнолітніх виконкому Автозаводської районної ради міста Кременчука,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Служби у справах неповнолітніх виконкому Автозаводської районної ради міста Кременчука, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року у складі судді Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він з 06 червня 1992 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.

У нього з відповідачем є спільні діти, а саме: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Шлюбно-сімейні відносини між ними були припинені з жовтня 2009 року, оскільки між ними відсутнє взаємопорозуміння, почуття поваги та любові. Зазначене призводить до конфліктів при вирішенні сімейних питань.

Вважає, що сім`я розпалася остаточно і зберегти її не можливо.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачем; визначити місце проживання сина ОСОБА_4 разом з ним, а місце проживання дочки ОСОБА_3 разом з матір`ю.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 05 травня 2010 року у складі судді Лободенка О. С. позов задоволено. Розірвано шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 06 червня 1992 року в Кременчуцькому Палаці шлюбів, актовий запис № 571 від 06 червня 1992 року.

Визначено місце проживання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 .

Визначено місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу, місцевий суд виходив з того, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 06 червня 1992 року. Шлюбні стосунки припинили з жовтня 2009 року по причині різних поглядів на життя та вирішення сімейних питань.

Визначаючи місце проживання дітей, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 просив визначити місце проживання сина разом з ним, а дочки - з матір`ю, а відповідач проти цього не заперечувала.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 05 травня 2010 року у вказаній цивільній справі.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подана через дев`ять років з дня складання повного тексту судового рішення. Той факт, що рецепти на медичні препарати виявлені позивачем лише 21 липня 2019 року, що на його думку є обставинами непереборної сили, за яких він був позбавлений вчасно оскаржити рішення суду, в даному випадку такими не є, тому не можуть бути підставами для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що 21 липня 2019 року він дізнався про тяжку хворобу своєї колишньої дружини, яка була ще у неї на час укладення шлюбу. Вважає, що відповідач приховала від нього цей факт, тому укладений між ними шлюб є недійсним. Дізнавшись про наявність підстав для визнання шлюбу недійсним він невідкладно подав апеляційну скаргу.

Отже, очевидним є той факт, що до моменту виявлення рецептів він об`єктивно не мав будь-якої можливості для подолання стану омани та необізнаності, в якому він знаходився не з суб`єктивних причин, а за існування об`єктивних обставин.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області.

27 листопада 2019 року справа № 2-1987/2010 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до ГПК України ЦПК України КАС України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Разом з тим, у пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до ГПК України ЦПК України КАС України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 292 ЦПК України 2004 року та частиною першою статті 352 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, 29 липня 2019 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції правильно керувався нормами ЦПК України у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).

Згідно з частинами другою-четвертою статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії»).

Разом з тим завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

На час оскарження судового рішення місцевого суду процедура прийняття апеляційної скарги була врегульована, зокрема положеннями статті 358 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України, якою керувався апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).

Викладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 подана після спливу дев`яти років з дня складання повного тексту судового рішення.

Також апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не наведено наявність обставин пропуску строку внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що згідно з нормами ЦПК України 2004 року, який був чинний на час ухвалення рішення судом першої інстанції, заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Із матеріалів справи встановлено, що 28 травня 2010 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про отримання копії рішення, та отримав її 28 травня 2010 року (а. с. 35), тобто позивач був обізнаний про рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 05 травня 2010 року, проте апеляційну скаргу подав із значним спливом строку на апеляційне оскарження.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 повністю спростовуються вищенаведеними обставинами справи і положеннями законодавства.

Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська