Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.08.2020 року у справі №161/13345/19

Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 161/13345/19

провадження № 61-10285св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Виконавчий комітет Луцької міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Департамент житлово-комунального господарства Луцької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Микулика Василя Миколайовича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2020 року в складі судді:

Олексюка А. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 23 червня 2020 року в складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., Федонюк С. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Департамент житлово-комунального господарства Луцької міської ради, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Департамент житлово-комунального господарства Луцької міської ради, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 09 квітня 2015 року він отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1.

У грудні 2016 року позивачу стало відомо, що Луцька міська рада ухвалила рішення від 26 жовтня 2016 року № 14/1, яким затвердила "Програму забезпечення житлом на умовах співфінансування учасників бойових дій, інвалідів війни, які були призвані на військову службу по мобілізації для участі в проведенні антитерористичної операції, а також членів сімей загиблих (померлих), зниклих безвісти військовослужбовців зазначених категорій на 2017-2019 роки" зі змінами та у новій редакції (далі - Програма).

Враховуючи вимоги, передбачені Програмою, позивач 28 грудня 2016 року став на квартирний облік у Відділі реєстру житлового фонду Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, як учасник бойових дій. 05 січня 2017 року, зібравши всі необхідні документи, подав заяву до Департаменту "Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку" про включення його в Програму.

Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 18 січня 2017 року № 23-1 ОСОБА_1 включено в Програму за № 46.

Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 19 липня 2017 року № 396-1 затверджена нова черговість участі у Програмі, згідно з якою позивач опинився у списку учасників за № 72.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом за захистом порушеного права.

Рішенням Луцького міськрайнного суду Волинської області від 17 січня 2019 року у справі № 161/17462/18, яке набрало законної сили 25 лютого 2019 року, зобов'язано Виконавчий комітет Луцької міської ради поновити ОСОБА_1 у списку учасників Програми Луцької міської ради за порядковим номером 46, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 17 квітня 2019 року № 259-1 ОСОБА_1 поновлено у списку учасників Програми за порядковим номером 46.

Вказує, що в червні 2019 року подав до Відділу реєстру житлового фонду необхідні Комісії щодо розгляду питань про співфінансування для придбання житла документи для прийняття рішення про співфінансування придбання житла.

Листом від 27 червня 2019 року № 6.1-7/597/2019 відповідач повідомив, що звернення позивача передано Відділом реєстру житлового фонду до Департаменту соціальної політики 24 червня 2019 року та буде розглянуте Комісією.

Листом від 04 липня 2019 року № 6.-1-7/360/2019 відповідач повідомив, що звернення позивача буде розглянуте на черговому засіданні Комісії, про дату, час та місце проведення засідання комісії позивача буде повідомлено додатково в телефонному режимі.

Листом від 23 липня 2019 року № 6.1-7/895/2019 року відповідач повідомив, що за результатами засідання Комісії щодо розгляду питань про співфінансування для придбання житла вирішено відкласти розгляд звернення позивача з метою вивчення питання черговості перебування останнього у списку учасників Програми та підстав отримання статусу учасника бойових дій.

З огляду на наведене, позивач вважає, що відповідач порушив права та законні інтереси позивача, шляхом встановлення додаткових перешкод останньому в отриманні співфінансування, а саме: перевірки черговості участі у Програмі, підставності набуття статусу учасника бойових дій. Крім того, вважає, що такі дії відповідача виходять за межі його компетенції та свідчать про його ухилення від реального виконання вищевказаного рішення суду від 17 січня 2019 року.

Просить суд, з врахуванням уточнених позовних вимог:

визнати протиправними дії Комісії щодо розгляду питань про співфінансування для придбання житла Виконавчого комітету Луцької міської ради стосовно прийняття рішення про визначення розміру житла та розміру співфінансування його особистого внеску як учасника Програми та коштів бюджету міста;

зобов'язати Виконавчий комітет Луцької міської ради надати йому фінансову підтримку по Програмі шляхом прийняття та затвердження рішення Комісії щодо розгляду питань про співфінансування для придбання житла про визначення розміру житла та розміру співфінансування особистого внеску учасника Програми та коштів бюджету міста згідно з поданими документами.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Комісія діяла в порядку та на умовах, визначених законодавством України, зокрема, Програмою та Порядком фінансування Програми забезпечення житлом на умовах співфінансування учасників бойових дій, інвалідів війни, які були призвані на військову службу по мобілізації для участі в проведенні антитерористичної операції, а також членів сімей загиблих (померлих), зниклих безвісти військовослужбовців зазначених категорій на 2017-2019 роки, а твердження позивача, що відповідач порушив його житлові права та законні інтереси, шляхом встановлення додаткових перешкод в отриманні співфінансування є необґрунтованими.

Постановою Волинського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог закону, а тому підстав для його скасування суд не вбачав. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду та не впливають на законність судового рішення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 червня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що до повноважень Комісії щодо розгляду питань про співфінансування для придбання житла належить лише визначення розміру житла та розміру співфінансування на підставі документів, які раніше прийняті Відділом реєстру житлового фонду та передані Департаменту соціальної політики, але аж ніяк не визначення черговості позивача у списку учасників Програми та тим більше, підстав набуття статусу учасника бойових дій. Крім цього, з моменту передачі (24 червня 2019 року) Відділом реєстру житлового фонду до Департаменту соціальної політики звернення позивача та прийняття Комісією відмовного рішення пройшло 38 робочих днів, що є підставою стверджувати про порушення з боку відповідача прав та законних інтересів позивача.

Зазначає, що згідно з інформацією, наданої відділом реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства (лист від 13 серпня 2019 року № 4/19.9- 12/2019), позивач перебував у списку учасників Програми станом на 25 липня 2019 року за № 29. Водночас, відповідно до листа Виконавчого комітету Луцької міської ради від 01 серпня 2019 року № 6.1-7/1044/2019 за період з 01 січня 2017 року до 26 липня 2019 року 61 учасник Програми отримав кошти на придбання житла, з них 21 особа з інвалідністю внаслідок війни та 40 учасників бойових дій. Крім цього, рішеннями Виконавчого комітету Луцької міської ради від 17 липня 2019 року № 429-1, від 02 жовтня 2019 року № 600-1, від 01 листопада 2019 року надано співфінансування ще трьом учасникам бойових дій та трьом особам з інвалідністю внаслідок війни.

Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 17 липня 2019 року № 425-1 з Програми виключено двох її учасників: ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 18 вересня 2019 року № 565-1 знято з квартирного обліку три особи у зв'язку з визначенням суми співфінансування; рішенням від 06 листопада 2019 року № 684-1 виключено зі списку учасників Програми ще три особи; рішенням від 04 грудня 2019 року № 773-1 визначено розмір співфінансування для чотирьох осіб. Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 18 грудня 2019 року № 815-1 у зв'язку з визначенням суми співфінансування та отриманням коштів на придбання житла виключено зі списку учасників Програми ще чотири особи.

Отже, загальна кількість учасників Програми, які отримали співфінансування, становить 79 осіб. Також згідно з листом від 06 грудня 2019 року №
6.1-7/2768/2019 Виконавчого комітету Луцької міської ради вбачається, що 13 учасників Програми звернулися у 2019 році із заявою про розгляд питання про співфінансування у наступному фінансовому році. Тобто, до цих осіб вже дійшла черга на розгляд їх заяв, але вони відмовилися з тих чи інших підстав.

Тобто в сукупності близько 92 учасників Програми скористалися своїм правом на співфінансування чи відмову від такого, в тому числі 21 особа з інвалідністю внаслідок війни.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що протоколом засідання комісії щодо розгляду питань про співфінансування для придбання житла від 14 липня 2017 року № 3 було вирішено визначити розмір співфінансування учаснику Програми ОСОБА_5, а вже 06 грудня 2017 року рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради № 757-1 ОСОБА_5 виключено зі списку учасників Програми у зв'язку з отриманням співфінансування. ОСОБА_5 перебував у списку учасників Програми під № 52, в той час як позивач був поновлений під № 46. Після того як ОСОБА_5 отримав співфінансування, таке ж співфінансування отримали ще понад 50 учасників Програми.

Враховуючи наведене, черга ОСОБА_1 була пропущена з вини відповідача, що підтверджено рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 січня 2019 року у справі № 161/17462/18, проте відповідач чинить перешкоди у наданні позивачу співфінансування.

Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції самоусунувся від вирішення вказаної справи та помилково/непрофесійно прикрився поясненням щодо дискреційності повноважень відповідача.

Позивач посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 819/570/18, а також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно надання органом місцевого самоврядування співфінансування на придбання житла учаснику бойових дій на сході України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи із Луцького міськрайонного суду Волинської області.

У вересні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2020 року Виконавчий комітет Луцької міської ради в особі секретаря міської ради Пустовіта Г. О. подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій - законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Луцької міської ради від 26 жовтня 2016 року № 14/1 затверджено Програму забезпечення житлом на умовах співфінансування учасників бойових дій, інвалідів війни, які були призвані на військову службу по мобілізації для участі в проведенні антитерористичної операції, а також членів сімей загиблих (померлих), зниклих безвісти військовослужбовців зазначених категорій на 2017-2019 роки з наступними змінами та Порядок фінансування Програми забезпечення житлом на умовах співфінансування учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, бійців- добровольців, а також членів сімей загиблих (померлих), зниклих безвісти на 2017-2019 роки, в новій редакції, затвердженій рішенням міської ради від 25 липня 2018 року № 44/31 (далі - Порядок).

Позивач є учасником бойових дій, тобто відповідно до критеріїв, передбачених підпунктами 3.2-3.3 Програми, підпадає під її дію (а. с. 17).

05 січня 2017 року позивач скористався можливістю участі в Програмі, подав відповідну заяву через Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку, а рішенням Виконавчого комітету від 18 січня 2017 року № 23-1 його включено в Програму за порядковим номером 46 (а. с. 19).

Луцькою міською радою неодноразово вносилися зміни в умови спірної Програми.

Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 19 липня 2017 року № 396-1 затверджена нова черговість участі у Програмі, згідно з якою позивач перебував у списку учасників за № 72 (а. с. 20-23).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом за захистом порушеного права.

Рішенням Луцького міськрайнного суду Волинської області від 17 січня 2019 року у справі № 161/17462/18, яке набрало законної сили 25 лютого 2019 року, зобов'язано Виконавчий комітет Луцької міської ради поновити ОСОБА_1 у списку учасників Програми Луцької міської ради за порядковим номером 46, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а. с. 24-32).

Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 17 квітня 2019 року № 259-1 ОСОБА_1 поновлено у списку учасників Програми за порядковим номером 46 (а. с. 33,34).

Відповідно до Порядку питання про визначення розміру житла та розміру співфінансування особистого внеску учасника Програми, коштів бюджету міста та інших джерел, не заборонених законодавством, відноситься до компетенції Комісії щодо розгляду питань про співфінансування для придбання житла (далі - Комісія), Положення про Комісію та склад якої затверджено рішенням Виконавчого комітету міської ради від 28 квітня 2017 року № 203-1 "Про комісію щодо розгляду питань про співфінансування для придбання житла".

18 червня 2019 року ОСОБА_1 подав на ім'я заступника міського голови Луцької міської ради Костянтина Петрочука заяву про розгляд питання щодо надання фінансової підтримки по Програмі.

Копію заяви та доданих до неї документів департаментом соціальної політики Луцької міської ради отримано від відділу реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства 25 червня 2019 року, що підтверджується супровідним листом від 24 червня 2019 року № 19 9-12/51.

10 липня 2019 року на засіданні Комісією було розглянуто звернення позивача та прийнято рішення про відкладення розгляду звернення з метою вивчення питання черговості перебування його у Списку учасників Програми та питання підстав отримання статусу учасника бойових дій.

Підставою для прийняття вищезазначеного рішення було те, що за інформацією, наданою відділом реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства, ОСОБА_1 рішенням Виконавчого комітету міської ради від 17 квітня 2019 року № 259-1 включений у список учасників за порядковим номером 46.

Згідно з інформацією, наданою відділом реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства (лист від 13 серпня 2019 року № 4/19.9-12/2019), ОСОБА_1 перебуває у списку учасників Програми станом на 25 липня 2019 року за № 29.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до приписів частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Частиною 4 статті 5 КАС України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною 4 статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу, що ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги про поновлення його порушених прав у сфері житлових відносин, посилаючись на невиконання відповідачем обов'язку зі створення умов для реалізації ним права на отримання житла, як учаснику бойових дій.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службовою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються частин 1 та 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Наведені норми права прямо передбачають, що військова служба належить до служби публічної.

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20) Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов'язання надати такі приміщення чи компенсацію відступила від висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16 за позовом особи, звільненої з військової служби, до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира, житлової комісії військової частини А0281 про визнання протиправними дій відповідачів з відмови у забезпеченні жилим приміщенням або грошовою компенсацією за належне для отримання жиле приміщення та про зобов'язання відповідачів надати позивачеві житлове приміщення або виплатити належну грошову компенсацію, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, вказавши, що зазначені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв'язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).

Оскільки спір у цій справі стосується проходження публічної (військової) служби, у зв'язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також, призначення та надання таких гарантій (пільг), правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, а тому спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 1 , 2 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених частин 1 , 2 статті 414 ЦПК України.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених частин 1 , 2 статті 414 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною 4 статті 414 ЦПК України передбачено, що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі Частиною 4 статті 414 ЦПК України, суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Ураховуючи наведене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України та пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, із роз'ясненням позивачу, на виконання вимог частини 1 статті 256 ЦПК України, у редакції, чинній на момент ухвалення цієї постанови, права протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 402, 409, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Микуликом Василем Миколайовичем, задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 червня 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Департамент житлово-комунального господарства Луцької міської ради, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - закрити.

Роз'яснити позивачу, що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду та, що протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови, він може звернутися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук