Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 761/3668/16-ц

провадження № 61-18301св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Слободянюк С. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом та просила стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «Адміністрація морських портів України») на свою користь середній заробіток за час затримки виплати розрахунку в розмірі 123 622,98 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що на підставі наказу ДП «Адміністрація морських портів України» від 01 квітня 2015 року № 105-к 3-І «Про припинення трудового договору» її звільнено з посади начальника відділу договірної роботи служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи з 06 квітня 2015 року на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) - у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці. При ознайомленні з розрахунком сум, належних їй при звільненні вона виявила безпідставне утримання із зарплати суми за окладом за січень 2015 року в розмірі 1 616,84 грн та місячної премії за лютий 2015 року в розмірі 829,92 грн. В зв`язку з чим вимушена була звернутись до суду за захистом порушених прав. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2015 року з відповідача на її користь було стягнуто грошові кошти у розмірі 2 446,76 грн, з яких: кошти за окладом за січень 2015 року в розмірі 1 616,84 грн, премія за лютий 2015 року - 829,92 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку пропорційно до вказаної суми за період з 07 квітня по 31 липня 2015 року включно у розмірі 6 3056,76 грн. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2015 року скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час затримки за період з 07 квітня по 31 липня 2015 року включно та стягнуто на її користь кошти в розмірі 94 535,22 грн. В іншій частині рішення суду було залишено без змін. Вказане рішення було виконано лише 23 грудня 2015 року, а тому на підставі частини першої статті 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний компенсувати їй як працівнику середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

ДП «Адміністрація морських портів України» позовні вимоги не визнало пославшись та те, що рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року виконано в добровільному порядку. При наявності спору про виплату розмір відшкодування визначається органом, що розглянув спір і в такому випадку не передбачено виплати компенсації за період до фактичного розрахунку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 23 червня 2016 року позов задовольнив частково. Стягнув з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум в розмірі 122 410,99 грн без врахування прибуткового податку. В задоволені іншої частини вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. При цьому суд виходив з того, що позивачка просила стягнути середній заробіток за час затримки виплати належних сум за період з 03 серпня 2015 року (наступний робочий день з дати ухвалення рішення Шевченківського районного суду міста Києва про стягнення заборгованості) по 23 грудня 2015 року (дата остаточного розрахунку), у розмірі 123 622,98 грн (1 211,99 грн (середньоденний заробіток) х 102 робочих днів)). Разом з тим, кількість робочих днів за вказаний період становить 101 робочий день, оскільки день виплати не зараховується до цього періоду, а тому з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати належних їй сум при звільненні в період з 03 серпня по 23 грудня 2015 року в розмірі 122 410,99 грн без врахування прибуткового податку (1 211,99 грн х 101 робочий день).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд міста Києва рішенням від 07 грудня 2016 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2016 року змінив. Зменшив стягнуту з ДП «Адміністрація морських портів України» суму з 122 410,99 грн до 2 446,76 грн та стягнутий судовий збір зменшив з 1 224,10 грн до 243,60 грн.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Враховуючи розмір недоплаченої суми, істотність її частки, яка є значно меншою порівняно із середнім заробітком, який просить позивач стягнути, апеляційний суд дійшов висновку про зменшення стягнутої суми середнього заробітку до недоплаченої суми при звільненні позивача.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У січні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2016 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки апеляційного суду про наявність підстав для зменшення стягнутих сум середнього заробітку, є прямим порушенням матеріального права, оскільки після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 квітня 2018 року справу № 761/3668/16-ц передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 05 травня 2018 року справу призначено судді-доповідачу Лесько А. О.

На підставі подання судді Лесько А. О. від 31 травня 2019 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Червинській М. Є.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 19 червня 2019 року задовольнив заявлений суддею Червинською М. Є. самовідвід у цій справі.

У зв`язку з вищевказаним, згідно з розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року № 811/0/226-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працювала в ДП «Адміністрація морських портів України» на посаді начальника договірної роботи з організації закупівель та здійснення договірної роботи з 17 лютого 2014 року.

На підставі наказу ДП «Адміністрація морських портів України» від 01 квітня 2015 року № 105-к 3-1 «Про припинення трудового договору» ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу договірної роботи служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи з 06 квітня 2015 року на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка зазначала, що при ознайомленні з розрахунком сум, належних їй при звільненні, вона виявила, що з її заробітної плати за січень 2015 року було утримано кошти в розмірі 1 616,84 грн та місячна премія за лютий 2015 року в розмірі 829,92 грн. Не погоджуючись з такими діями відповідача, вона звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2015 року у справі № 761/11251/15-ц на користь ОСОБА_1 з ДП «Адміністрація морських портів України» було стягнуто грошові кошти у розмірі 2 446,76 грн, з яких: кошти за окладом за січень 2015 року в розмірі 1616,84 грн, премія за лютий 2015 року - 829,92 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку пропорційно до вказаної суми за період з 07 квітня по 31 липня 2015 року включно у розмірі 63 056,76 грн.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року зазначене вище рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки за період з 07 квітня по 31 липня 2015 року включно скасовано та в цій частині постановлено нове рішення, яким стягнуто на користь позивачки кошти в розмірі 94 535,22 грн. У іншій частині рішення суду було залишено без змін.

Як встановлено з виписки картки для виплат рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року було виконано ДП «Адміністрація морських портів України» лише 23 грудня 2015 року, тобто виплачено на користь позивачки кошти в розмірі 95 973,65 грн.

Стороною відповідача визнано недоплачену суму в розмірі 2 446,76 грн, ця сума невиплати була встановлена і рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2015 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Отже, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру стягнутого судом першої інстанції середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності розміру заборгованості відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати в розмірі 2 446,76 грн.

Враховуючи розмір недоплаченої суми, істотність її частки, яка є значно меншою порівняно із середнім заробітком, який просить позивач стягнути, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про зменшення стягнутої суми середнього заробітку до недоплаченої суми.

З урахуванням наведеного аргументи касаційної скарги про помилковість висновку апеляційного суду про наявність підстав для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, спростовуються викладеними мотивами та не свідчать про наявність правових підстав для скасування постанови апеляційного суду.

В силу статті 400 ЦПК України Верховний Суд не здійснює переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні спору, оскільки повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване рішення апеляційного суду відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун