Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.04.2025 року у справі №466/5304/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 466/5304/21

провадження № 61-12658св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічними позовами) - ОСОБА_1 ,

відповідачі (позивачі за зустрічними позовами) - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

третя особа - Третя львівська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Третя львівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - Третя львівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Третя львівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування

за касаційною скаргою адвоката Микити Тараса Володимировича як представника ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2023 року у складі судді Ковальчук О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 липня 2024 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право власності на 1/3 частину житлового будинку та 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0760 га, кадастровий номер: 4610137500:05:002:0014, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, що розташовані на АДРЕСА_1 .

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід - ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина на зазначені житловий будинок та земельну ділянку, які належали спадкодавцю на праві власності.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_6 , а тому він має право на спадкування тієї частки спадщини, яка належала б за законом його батькові, якби він був живим на час відкриття спадщини.

Однак нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки немає оригіналів правовстановлювальних документів, а виготовити їх дублікати неможливо, у зв`язку зі смертю власника вказаного нерухомого майна.

У встановлений законом строк заяви про прийняття спадщини до нотаріуса також подали ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , а ОСОБА_7 повідомила нотаріуса про намір звернення до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини, однак з таким позовом вона не зверталась.

ОСОБА_8 заяву про прийняття спадщини не подавала, а в 2011 році вона померла, спадкоємців після її смерті немає.

Брат позивача - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , подав до нотаріуса заяву про відмову від прийняття спадщини на користь позивача.

Отже, спадкоємцями, які спадкують в першу чергу за законом після смерті ОСОБА_5 , є: він - ОСОБА_1 (онук спадкодавця) і діти спадкодавця, які прийняли спадщину: відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , тому кожний із них має право на 1/3 частку у спадковому майні.

У серпні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати житловий будинок та земельну ділянку для обслуговування цього будинку, площею 0,0760 га, кадастровий номер: 4610137500:05:002:0014, що розташовані на АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_10 ; визнати в порядку спадкування право власності на вказане нерухоме майно в таких частках: за ОСОБА_3 - 7/20; за ОСОБА_2 - 9/20; за ОСОБА_4 - 2/20; за ОСОБА_1 - 2/20.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 зазначала, що вона є дочкою ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спірне нерухоме майно належало батькам на праві спільної сумісної власності.

Батьки були зареєстровані і проживали у будинку на АДРЕСА_1 . Будинок і земельна ділянка належали матері - ОСОБА_10 на підставі договору дарування від 14 березня 1955 року. В подальшому батьки на вказаній земельній ділянці добудовали будинок, що підтверджується свідоцтвом про право приватної власності на житловий будинок від 15 квітня 1980 року.

Пізніше батько ( ОСОБА_5 ) відновив межі цієї земельної ділянки і оформив право власності на неї.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, яка складалася з 1/2 частини будинку і 1/2 частини земельної ділянки.

Спадщину прийняли спадкоємці першої черги: його дружина ОСОБА_10 , дочка ОСОБА_8 , які проживали разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини; а також діти - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та онук - ОСОБА_1 , які у встановлений законом строк подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини, - кожен з яких успадкував по 1/10 частині вказаного нерухомого майна (по 1/5 від 1/2).

ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті матері за заповітом від 29 лютого 2008 року, що складений на її та ОСОБА_2 користь.

У зв`язку з наведеним та з урахуванням частки матері, яку вона мала у будинку за життя чоловіка (1/2), а також частки, яку вона успадкувала після смерті чоловіка (1/10) та після смерті дочки ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 і за життя прийняла спадщину після смерті батька (1/10), що загалом становить 7/10, у подальшому цю частку успадкували дві дочки: вона ( ОСОБА_3 ) і ОСОБА_2 в рівних частинах, тобто по 7/20 кожна.

Узагальнюючи наведене, ОСОБА_3 вважає, що частки у спірному нерухомому майні повинні становити: її ( ОСОБА_3 ) - 7/20 (за заповітом після смерті матері); ОСОБА_2 - 9/20 (7/20 - за заповітом після смерті матері та 2/20 - за законом після смерті батька); ОСОБА_4 - 2/20 (за законом після смерті батька); ОСОБА_1 - 2/20 (за законом після смерті діда).

У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати спірні житловий будинок та земельну ділянку спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_10 ; визнати в порядку спадкування право власності на вказане нерухоме майно в таких частках: за ОСОБА_2 - 9/20; за ОСОБА_3 - 7/20; за ОСОБА_4 - 2/20; за ОСОБА_1 - 2/20.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 зазначала аналогічні обставини, що і ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 27 грудня 2023 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічних позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю первісного і зустрічного позовів.

Прибудова і надбудова житлового будинку АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, право власності на яке не може бути визнане у судовому порядку.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 30 липня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2023 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивованазаконністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

На момент відкриття спадщини після ОСОБА_5 спірний будинок мав ознаки самочинного будівництва, а тому, не міг успадковуватися його спадкоємцями.

Спадкоємці не вичерпали можливості щодо оформлення своїх спадкових прав у позасудовому порядку щодо земельної ділянки та не вчинили дій щодо узаконення самочинного будівництва.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Микита Т. В. як представник ОСОБА_3 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 липня 2024 року в частині відмови в зустрічному позові ОСОБА_3 та в цій частині ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити повністю.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 310/9688/18.

На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суди відмовили у задоволенні позову на підставі статті 376 ЦК України, яка набрала законної сили у 2004 році, водночас усі добудови до будинку були проведені до набрання чинності вказаною нормою.

Визначені ОСОБА_3 будівлі й споруди спірного будинку відповідно до наказу від 09 серпня 2012 року № 404 втратили статус самочинних, що підтверджується довідкою ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 04 квітня 2023 року № 1292.

Апеляційний суд відмовив ОСОБА_3 в задоволенні позову з підстав незвернення нею до нотаріуса за видачею свідоцтва про право власності, однак у видачі такого свідоцтва нотаріус відмовив іншому спадкоємцю. Крім того, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті матері та звернулась до нотаріуса, однак враховуючи відсутність правовстановлюючих документів на майно, яке є предметом спору, нотаріус видав відповідне свідоцтво на майно, яке було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав.

Суди відмовили у задоволенні позову, залишивши спадкоємців у ситуації правової невизначеності щодо подальшої долі спадкового майна.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2024 відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

11 листопада 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_5 і ОСОБА_10 були подружжям з 1952 року.

ОСОБА_5 належав цілий житловий будинок на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого Виконкомом Шевченківської районної ради народних депутатів м. Львова 15 квітня 1980 року.

ОСОБА_5 також належала на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,0760га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4610137500:05:002:0014, на АДРЕСА_1 (державний акт на право власності на земельну ділянку від 26 квітня 2004 року серії ЛВ №013628, витяг з Державного земельного кадастру від 24 листопада 2020 року).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ,після смерті якого залишилося спадкове майно: житловий будинок і земельна ділянка на АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_5 заповіту не складав.

На момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 до кола спадкоємців першої черги за законом належали: його дружина - ОСОБА_10 , діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 і внуки: ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , батько яких є сином спадкодавця і помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулися: ОСОБА_1 (заява від 25 жовтня 2007 року), ОСОБА_2 (заява від 13 листопада 2007 року), ОСОБА_3 (заява від 28 лютого 2008 року), ОСОБА_4 (заява від 01 серпня 2019 року).

ОСОБА_9 подав 25 жовтня 2007 року заяву про відмову від належної йому частки спадкового майна на користь ОСОБА_1

ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 були зареєстровані разом із ОСОБА_5 до дня його смерті на АДРЕСА_1 (довідки від 23 липня 2021 року № 735 та № 733, видані ЛКП «Балатон-409»).

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . На момент смерті ОСОБА_8 за місцем її постійного проживання були зареєстровані: її мати ОСОБА_10 , сестра ОСОБА_2 і брат ОСОБА_4 .

ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , склавши за життя заповіт від 29 лютого 2008 року на користь дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , які після смерті матері прийняли спадщину за заповітом і отримали відповідні свідоцтва, успадкувавши в рівних частках (по 66/100 кожна) належну ОСОБА_10 33/100 частку в будинку на АДРЕСА_1 .

19 травня 2021 року державний нотаріус відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на спірні житловий будинок та земельну ділянку, у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлювільних документів на спадкове майно.

З договору дарування від 14 березня 1955 року відомо, що ОСОБА_12 подарував ОСОБА_10 та ОСОБА_13 домоволодіння на АДРЕСА_1 в рівних долях, яке складається в цілому з чотирьох кімнат і однієї кухні з цегляними стінами, критих бляхою.

Рішенням виконкому Шевченківської районної ради депутатів трудящих від 09 грудня 1966 року № 1121 дозволено ОСОБА_5 закінчити будівництвом прибудову до будинку АДРЕСА_2 ; доручено приймальній комісії прийняти у встановленому порядку вказану прибудову в експлуатацію; визнано за гр. ОСОБА_5 право власності на прибудову до будинку АДРЕСА_2 .

Згідно з актом про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального будинковолодіння від 30 грудня 1966 року будинок (одноквартирний) складається з двох житлових кімнат і кухні, житловою площею 38,7 кв. м, загальною площею 54,7 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної ради депутатів трудящих від 27 вересня 1968 року № 733 прибудованій частині будинку АДРЕСА_3 .

15 квітня 1980 року ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, видане виконкомом Шевченківської районної ради народних депутатів на підставі рішення від 09 грудня 1966 року№1121.

Згідно із зведеним актом вартості будівель і споруд на АДРЕСА_1 станом на 15 травня 1996 року - 31 березня 2004 року та поверхового плану, що є в матеріалах інвентаризаційної справи, будинковолодіння складається з: А-1 - житловий будинок; Б - гараж; В - навіс; 1 - ворота; А-1 - житлова надбудова; А-2 - житлова прибудова; А-1 - житлова надбудова; а - веранда.

З відмітки на останньому аркуші поверхового плану від 15 травня 1996 року інвентаризаційної справи відомо, що другий поверх, житлова прибудова А-1, житлова прибудова А-2, гараж - Б, навіс - В, житлова надбудова - А-1, веранда - а-1 - збудовані самочинно.

З повідомлення Львівського ОДКБТІ та ЕО від 02 лютого 2004 року № 4/3718, адресованого голові виконкому Шевченківської ради народних депутатів, відомо, що в будинку на АДРЕСА_1 ОСОБА_5 самовільно проведено добудову А-2 (розм. 5,70 - 7,25, 2,32-4,65), житлову надбудову А-1 (розм. 4,65-6,32), житлову надбудову А-1 (розм. 6,32-4,49), веранду а-1 (розм. 1,42-8,30), гараж - Б (розм. 4,9-8,40), навіс - В (розм. 5,0 - 6,25).

Згідно з довідкою від 25 квітня 2005 року №4/15777, виданої начальником Львівського ОДКБТІ та ЕО ОСОБА_5, вартість самовільного будівництва станом на 30 березня 2004 року на АДРЕСА_2 становить: веранда літ «а-1», житлова надбудова літ «А-1», житлова прибудова літ «А-2», житлова надбудова літ «А-1», гараж літ. «Б», навіс літ. «В», а всього 48 581,00 грн.

Відповідно до довідки від 18 лютого 2021 року №2/3219 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» згідно з інвентаризаційними даними житловий будинок складається з п`яти житлових кімнат та трьох кухонь житловою площею 67,3 кв. м, загальною площею 161, 8 кв. м. Загальна площа змінилась з 41.3 кв. м на 161,8 кв. м, житлова площа з 35,6 кв. м на 67,3 кв. м внаслідок прибудови: а саме приміщень 1-4/6,6 (коридор), 1-5/3,1 (коридор), 1-6/5,3 (кухня), 1-7/5,5 (коридор), 1-8/8,6 (кладова), 1/16,2 (гараж) та внаслідок надбудови: а саме приміщень 1-9/4,0 (ванна), 1-10/9,9 (коридор), 1-11/22,0 (житлова), 1-12/21,0 (кухня),1-13/8,6 (кухня), 1-14/9,7 (житлова). До будинковолодіння відноситься: літ. «Б» - гараж, літ. «В» - навіс, №1 - ворота.

Згідно з довідкою ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 04 квітня 2023 року №1292, виданою адвокату Зарембі О. В., житловий будинок на АДРЕСА_1 складається з п`яти житлових кімнат і трьох кухонь, житловою площею 67,3 кв. м, загальною площею 161,8 кв. м. До будинковолодіння належать також: літ. «Б» -гараж, літ. «В» - навіс, №1 - ворота. Загальна площа змінилась з 41.3 кв. м на 161,8 м. кв, житлова площа з 35,6 кв. м на 67,3 кв. м внаслідок житлової надбудови літ. «А-1», житлової добудови літ. «А-2», житлової надбудови літ. «А-21», які відповідно до «Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127, зі змінами і доповненнями, зокрема наказом Мінрегіонбуду від 09 серпня 2012 року за № 404 та Наказом від 03 липня 2018 року за № 158, станом на сьогоднішній день не є самочинним будівництвом. Цієї довідки в матеріалах інвентаризаційної справи немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно зі частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Для того щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом. Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно зі спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.

Згідно з частиною другою статті 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 288/1718/19 Верховний Суд зазначив, що самочинне будівництво не може входити до складу спадщини. Самочинно збудоване майно не підлягає легалізації через правову процедуру спадкування (подібні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 09 червня 2020 року у справі № 347/2273/17).

Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041, визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Встановивши, що ОСОБА_5 після отримання свідоцтва про право власності на житловий будинок від 15 квітня 1980 року здійснив прибудову і надбудову до спірного житлового будинку без одержаного відповідного дозволу, правовстановлювальних документів на добудований/прибудований об`єкт нерухомого майна, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про самочинне збільшення площі спірного житлового будинку, у зв`язку із чим право власності на нерухоме майно не може бути визнано у судовому порядку, та відмовив у задоволенні позовних вимог.

Аргументи касаційної скарги, що усі добудови були здійснені до набрання законної сили статті 376 ЦК України, не спростовують того, що таке будівництво було здійснено без відповідного дозволу та є самочинним.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 09 серпня 2012 року № 404 і довідки ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 04 квітня 2023 року №1292 усі добудови до будинку не є самочинним будівництвом, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент її відкриття, а спірний будинок на момент відкриття спадщини мав ознаки самочинного будівництва. Крім того, правовстановлювальних документів щодо узаконення самочинного будівництва позивачі не надали.

Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності рішень в частині відмови у визнанні права власності в порядку спадкування на земельну ділянку.

Аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Висновки судів у цій справі з урахуванням встановлених фактичних обставин не суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у постанові, зазначеної заявником у касаційній скарзі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Микити Тараса Володимировича як представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов