Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 537/2273/16-ц

провадження № 61-12541св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 10 листопада 2017 року у складі головуючого-судді Свиргуненко Ю. М. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 16 січня 2018 року у складі суддів: Хвостика С. Г., Левченка Т.А., Криворотенка В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 11 вересня 2013 року між банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмір 3 600 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30% річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає терміну дії картки.

Скориставшись кредитними коштами, ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного й повного повернення кредиту не виконала, унаслідок чого станом на 31 жовтня 2016 року утворилася заборгованість в загальному розмірі 36 612,84 грн.

Посилаючись на викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_4 36 612,84 грн заборгованості за кредитним договором, з яких: 3 544,80 грн - заборгованість за кредитом, 27 648,40 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3 199,88 грн - пені та комісії, 500 грн - штраф (фіксована частина) та 1 719,66 грн - штраф (процентна складова).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 10 листопада 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 36 612,84 грн, з яких 3 544,80 грн - заборгованість за кредитом, 27 648,40 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3 199,98 грн - пені та комісії, 500 грн - штраф (фіксована частина) та 1 719,66 грн - штраф (процентна складова). Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник ОСОБА_4 належним чином не виконувала свої зобов'язання за кредитним договором з повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування ним, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яку у добровільному порядку відповідач не сплатила.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 10 листопада 2017 року змінено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 5 104,72 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 3 395,40 грн та заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 1 709,32 грн.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що кредитний договір укладено між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, яка має нести відповідальність за неналежне його виконання. Банк не несе відповідальність за спричинену відповідачу матеріальну шкоду внаслідок викрадення її кредитних коштів, оскільки відповідач сприяла незаконному використанню її кредитної картки й відповідно діяла з порушенням правил використання спеціального платіжного засобу, встановлених Положенням про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223. Разом з тим, відповідач має обов'язок перед банком щодо сплати заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, у розмірі визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, за відсутності належних доказів ознайомлення позичальника із діючою процентною ставкою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У лютому 2018 року ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд або ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статтю 1054 ЦК України, не визначено характеру спірних правовідносин, не враховано те, що відповідач кредитних коштів не отримувала, їх отримала інша особа злочинним шляхом, яка й має бути належним відповідачем у даній справі, проте банк не скористався правом стягнути борг з винної особи, безпідставно заявивши вимоги до відповідача, яка не порушувала умов кредитного договору. Про крадіжку кредитної картки відповідачу стало відомо лише після повідомлень банку про існування боргу по кредиту.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 11 вересня 2013 року ОСОБА_4 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», на підставі якої у той же день отримала кредитну картку терміном дії до 31 травня 2017 року із відкритою кредитною лінією з встановленням кредитного ліміту в розмірі 3 600 грн.

ОСОБА_4 погодилася, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають кредитний договір.

З метою посилення заходів безпеки при здійснені банківських операцій відповідач надала банку згоду на встановлення геопозицінювання по номеру телефону верифікованому банком, як належний їй, у тому числі використовувати отриману інформацію у відповідності з Умовами та Правилами надання банківських послуг за її мобільним номером телефону.

У подальшому, кредитна картка відповідача була викрадена, про що ОСОБА_4 позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» письмово не повідомляла, а дізнавшись про наявність заборгованості за кредитним договором звернулася до правоохоронних органів.

Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 лютого 2016 року, зміненим ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 07 липня 2016 року, ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні злочинів передбачених частиною першою статті 185, частиною першою статті 357 КК України і на підставі частини першої статті 70 КПК України призначено остаточне покарання у вигляді 1 року 2 місяців позбавлення волі. На підставі частини четвертої статті 174 ЦПК України задоволено цивільний позов ОСОБА_4 та стягнуто на її користь з ОСОБА_6 матеріальні збитки у вигляді заборгованості за кредитним договором в розмірі 16 477,77 грн (тіло кредиту та нараховані відсотки) та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Вказаним вироком встановлено, що в середині жовтня 2013 року ОСОБА_6 незаконно заволоділа банківською карткою ПАТ КБ «ПриватБанк», яка належить ОСОБА_4, пін-код якої дізналася в ході бесіди з останньою. У період з 31 грудня 2013 року до 31 січня 2014 року з картки, яка належить ОСОБА_4 викрадено кошти в сумі 3 395,04 грн, що узгоджується з банківською випискою по картковому рахунку відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» надало розрахунок заборгованості за кредитним договором від 11 вересня 2013 року розмір якої станом на 31 жовтня 2016 року складає 36 612,84 грн, з яких: 3 544,80 грн - заборгованість за кредитом, 27 648,40 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3 199,98 грн - пені та комісії, 500 грн - штраф (фіксована частина) та 1 719,66 грн - штраф (процентна складова).

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК Українизобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року № 6-2023цс16.

Пунктом 6 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223(далі - Положення) на користувача кредитної картки покладається обов'язок щодо використання спеціального платіжного засобу відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з банком, а також щодо недопущення використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.

На держателя покладається зобов'язання надійно зберігати спеціальний платіжний засіб, персональний ідентифікаційний номер та інші засоби, які дають змогу користуватися ним. Користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем (пункти 6.2, 6.3 Положення).

Аналогічні умови містять Уми та Правила надання банківських послуг у пунктах 2.1.1.7.3, 2.1.1.7.4.

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи застосовані норми матеріального права, встановивши, що ОСОБА_4 не виконала вимоги Положення, Умов та Правил надання банківських послуг щодо зберігання спеціального платіжного засобу (картки), контролювання руху коштів та повідомлення банку про платіжну операцію, у ході бесіди повідомила ОСОБА_6 інформацію про персональний ідентифікаційний номер кредитної картки, унаслідок чого стало можливим використання кредитної картки та ініціювати платіжну операцію, у вигляді зняття кредитних коштів особою, яка не мала на це законного права, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відповідальності відповідача за неналежне виконання умов кредитного договору.

При цьому, судом апеляційної інстанції суттєво зменшено розмір заборгованості за кредитним договором, визначивши її з урахуванням облікової ставки Національного банку України.

Визначений апеляційним судом розмір кредитної заборгованості, який підлягає стягненню на користь банку сторонами не оскаржується.

Отже висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Слід зазначити, що вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 лютого 2016 року, залишеним у цій частині незміненим ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 07 липня 2016 року, задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 до ОСОБА_6 у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 матеріальні збитки у вигляді заборгованості за кредитним договором в розмірі 16 477,77 грн (тіло кредиту та нараховані відсотки) та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, щодо неправильного застосування судами норм матеріального права, визначення характеру спірних правовідносин, в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Інші аргументи касаційної скарги є аналогічними за змістом доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував, тому не потребують додаткового правового аналізу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 10 листопада 2017 року у незміненій частині та постанову Апеляційного суду Сумської області від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик