Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 317/730/13-ц

провадження № 61-44199св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 23 травня 2013 року у складі судді Громової І. Б. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 07 серпня 2018 року у складі суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра»,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_1,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30 серпня 2007 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір №16/2007/1991Фкз, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 28 тис. доларів США зі сплатою 14,49 % річних з кінцевим терміном повернення 19 серпня 2022 року. Розмір щомісячного платежу складав 407 доларів США 98 центів.

Для забезпечення повернення кредитних коштів позичальника на користь банку ОСОБА_1 зобов'язався відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, про що укладено договір поруки №16/2007/1991Фкз від 29 серпня 2007 року.

Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 13 лютого 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 461 881 грн 67 коп (57 785 доларів 77 центів США), із яких: тіло кредиту- 218 125 грн 45 коп. (27 289 доларів 56 центів США), проценти - 146 891 грн 84 коп. (18 377 доларів 56 центів США), комісія - 11 831 грн 72 коп. (1 480 доларів 26 центів США), сума пені за прострочення сплати кредиту - 24 348 грн 36 коп. (3 046 доларів 21 цент США), сума реструктуризованої пені згідно додаткової угоди №1 - 21 412грн 53 коп. (2 678 доларів 91 цент США), сума штрафів (не перестрахування) - 10 906 грн 29 коп. (1 364 доларів 48 центів США), сума штрафів (не надання документів) - 10 906 грн 29 коп. (1 364 долари 48 центів США),сума штрафів (несплата платежів) - 17 459 грн 19 коп. (2 184 долари 31 цент США).

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути заборгованість у розмірі 461 881 грн 67 копіз солідарних боржників.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 23 травня 2013 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» суму боргу в розмірі 461 881 грн 67 коп. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду мотивовано тим, що, оскільки між сторонами укладений кредитний договір, виконання якого забезпечено порукою, а позичальник та поручитель своєчасно та в повному обсязі не виконували взяті на себе зобов'язання щодо погашення кредиту та відсотків за користування ним, внаслідок чого виникла заборгованість, позовні вимоги позивача є законними, достатнім чином обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 07 серпня 2018 року заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 23 травня 2013 року скасовано та прийнято нову постанову. Позов ПАТ КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 30 серпня 2007 року № 16/2007/1991Фкз в сумі 185 686 грн 12 коп., яка складається із: заборгованості за відсотками в сумі 131 878 грн 67 коп., заборгованості за комісією в сумі 10 588 грн 33 коп., пені за прострочення сплати кредиту в сумі 21 806 грн 59 коп., пені за додатковою угодою № 1 в сумі 21 412 грн 53 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 30 серпня 2007 року № 16/2007/1991Фкз в сумі 258 736 грн 75 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 218 125 грн 84 коп., заборгованості за відсотками - 15 013 грн 17 коп., заборгованості за комісією - 1 243 грн 39 коп., пені за прострочення сплати кредиту - 2 541 грн 77 коп., штрафу (не перестрахування) - 10 906 грн 29 коп., штрафу (не надання документів) - 10 906 грн 29 коп. В іншій частині позовних вимог ПАТ КБ «Надра» відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за умовами кредитного договору чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше дати, визначеної у графіку повернення кредиту та сплати процентів а останній платіж боржник повинен був здійснити не пізніше 19 серпня 2022 року, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя щодо щомісячних платежів. Позичальник припинив вносити щомісячні платежі на погашення кредиту з 01 серпня 2008 року. Таким чином, враховуючи графік повернення кредитних коштів, про порушене право щодо сплати позичальником щомісячних платежів банк дізнався 20 вересня 2008 року. Із позовом ПАТ КБ «Надра» звернулося до суду 26 лютого 2013 року, а, отже, суд першої інстанції не мав підстав для стягнення з поручителя простроченої заборгованості, що утворилася станом до 26 серпня 2012 року, тобто понад шість місяців до звернення банку з відповідним позовом до суду, оскільки порука за щомісячними платежами до 26 серпня 2012 року в силу частини четвертої статті 559 ЦК України припинена, тоді як прострочена заборгованість починаючи з 27 серпня 2012 року підлягає стягненню з поручителя солідарно з боржником. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, заборгованість за кредитним договором станом на 26 серпня 2012 року становить 185 686 грн 12 коп. Вказана заборгованість підлягає стягненню лише з позичальника ОСОБА_3, оскільки утворилась за шість місяців до звернення позивача до суду. Заборгованість за щомісячними платежами починаючи з 27 серпня 2012 року, яка становить 258 736 грн 75 коп., підлягає стягненню солідарно з обох відповідачів. Крім того, за положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Умовами спірного договору, а саме: пунктом 5.1 кредитного договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення. У той самий час, згідно з пунктом 5.5 кредитного договору передбачена сплата штрафу - 10 % від суми кредиту, визначеної в пункті 1.1 договору як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасну сплату платежів. Враховуючи зміст вказаних пунктів кредитного договору, в даному випадку неустойка у вигляді штрафів і пені нарахована в один і той же період, є одним і тим же видом цивільно-правової відповідальності, а тому є неправомірним їх одночасне застосування, у зв'язку з чим не підлягає стягненню штраф у сумі сумі 17 459 грн 19 коп., оскільки за цей же період суд вважає необхідним і обґрунтованим стягнути пеню. Довід апеляційної скарги щодо розгляду справи у відсутність відповідача ОСОБА_1 не може бути прийнятий до уваги, оскільки відповідач належним чином попереджений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с.78), будь-яких заяв та клопотань, в тому числі про застосування строків позовної давності, до суду не надсилав. Зазначаючи в апеляційній скарзі про те, що сума заборгованості повинна бути меншою, ніж та, яка заявлена у позові, відповідач не надає своїх розрахунків на спростування.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач не надав належних доказів на підтвердження правильності розрахунку заборгованості. Пунктом 4.2.4 кредитного договору встановлено право банку вимагати від позичальника дострокового виконання зобов?язань щодо повернення кредиту, сплати можливих нарахованих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий платіж, а згідно пункту 4.3.5 кредитного договору позичальник зобов?язаний достроково погасити кредит та інші платежі. Таким чином, право на дострокову вимогу повернення кредиту виникло у банку у листопаді 2008 року, а тому протягом шести місяців від цієї дати банк мав пред'явити вимогу до поручителя, проте не вчинив таких дій, а тому строк звернення до поручителя ним пропущено у повному обсязі. Крім того, суд першої інстанції неналежним чином повідомляв його про час та місце розгляду справи, у зв?язку з чим він був позбавлений можливості заявити позовну давність. Позивач безпідставно нарахував пеню у доларах США та конвертував указану суму в гривню лише станом на кінцеву дату розрахунку. Також судами не взято до уваги наявність факту реструктуризації пені у 2010 році, що збільшило розмір грошового зобов?язання та має наслідком припинення поруки. Суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення судових витрат, не вказав суми цих витрат та їх складових при солідарному стягненні із відповідачів.

08 січня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Суди установили, що 30 серпня 2007 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір №16/2007/1991Фкз, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 28 тис. доларів США зі сплатою 14,49 % річних з кінцевим терміном повернення 19 серпня 2022 року. Розмір щомісячного платежу складав 407 доларів США 98 центів.

Для забезпечення повернення кредитних коштів позичальника на користь банку ОСОБА_1 зобов'язався відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, про що укладено договір поруки №16/2007/1991Фкз від 29 серпня 2007 року.

За приписами статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Як зазначено у статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статей 530, 612, 525 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у термін, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Щодо стягнення пені

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18) визначено, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, умови кредитного договору, передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, а сторони ці умови не оспорювали, то разом зі стягненням з фізичних осіб-поручителів заборгованості в іноземній валюті суд мав право стягнути й пеню в іноземній валюті.

Разом з тим, у спірних правовідносинах сторони не обумовили можливість стягнення пені в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом пункту 5 кредитного договору у разі прострочення позичальником строку сплати мінімально необхідного платежу щодо погашення кредиту, визначеного підпунктом 3.3.3. пункту 3 кредитного договору, а також у випадку прострочення строку виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих процентів, комісій та штрафних санкцій у строк, визначений у підпункті 4.3.5. пункту 4 цього договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Аналогічний зміст щодо порядку нарахування пені викладено у пункті 4 кредитного договору після укладення додаткової угоди № 1 до нього 20 грудня 2010 року.

Встановлення розміру пені з розрахунку облікової ставки Національного Банку України можливе лише щодо грошової одиниці України - гривні, оскільки діючим законодавством Національному Банку України не надано повноважень на встановлення облікової ставки для іноземної валюти.

Отже, за умовами кредитного договору пеня може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні вона повинна обчислюватись на момент прострочення зобов'язання, а не визначенням гривневого еквіваленту на час ухвалення рішення.

Необхідність розрахунку та стягнення пені у гривні в цій справі не є відходом від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц, оскільки на відміну від фактичних обставин справи, яку переглядала Велика Палата Верховного Суду, у цій справі сторони не обумовили можливість стягнення пені в іноземній валюті.

За розрахунками позивача, пеню обчислено у доларах США та переведено у еквівалент у гривні за курсом Національного Банку України станом на 13 лютого 2013 року.

Разом з тим, обчислення пені у доларах США та переведення у гривню станом на кінцевий строк нарахування пені не призвело до порушення прав поручителя, оскільки із ОСОБА_1 у солідарному порядку із боржником стягнуто пеню у розмірі 2 541 грн 77 коп. за період із 27 серпня 2012 року по 13 лютого 2013 року, в який згідно офіційних відомостей Національного банку України (https://index.minfin.com.ua/exchange/archive/nbu/2013-02-26) курс гривні відносно долара США був незмінним та становив 7,993 грн за 1 долар США.

Щодо стягнення пені із основного боржника, необхідно зазначити, що за змістом статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стягнення із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» пені за прострочення сплати кредиту в сумі 21 806 грн 59 коп. та пені за додатковою угодою № 1 в сумі 21 412 грн 53 коп. не входить до солідарного обов?язку ОСОБА_1, тобто не призводить до порушення прав поручителя, а тому в цій частині постанова апеляційного суду не може бути скасована за доводами касаційної скарги ОСОБА_1

Щодо припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що пунктом 4.2.4 кредитного договору встановлено право банку вимагати від позичальника дострокового виконання зобов?язань щодо повернення кредиту, сплати можливих нарахованих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий платіж, а згідно пункту 4.3.5 кредитного договору позичальник зобов?язаний достроково погасити кредит та інші платежі. Таким чином, право на дострокову вимогу повернення кредиту виникло у банку у листопаді 2008 року, а тому протягом шести місяців від цієї дати банк мав пред'явити вимогу до поручителя, проте не вчинив таких дій, а тому строк звернення до поручителя ним пропущено у повному обсязі.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент звернення із позовом до поручителя) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту порушення позичальникомстроку виконання зобов'язання згідно з такими умовами або у зв'язку із застосуванням банкомправа на вимогу про повернення кредиту достроково порушення встановленого банком строку дострокового повернення позичальником кредиту.

У договорі поруки від 29 серпня 2007 року не вказано строк його дії, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 559 ЦК Українипро те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк основного зобов?язання у спірних правовідносинах встановлений до 19 серпня 2022 року та змінився лише пред?явленням цього позову, а тому апеляційний суд обґрунтовано стягнув із поручителя солідарно з боржником заборгованість за кредитом у межах шестимісячного строку до звернення кредитора із позовом до суду.

Посилання заявника на те, що строк основного зобов?язання змінився у зв?язку з простроченням сплати щомісячного платежу починаючи із серпня 2008 року, є необґрунтованими, оскільки умови кредитного договору надають банку право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов?язань щодо повернення кредиту, сплати можливих нарахованих штрафних санкцій якщо позичальник не вніс черговий платіж та зобов?язують позичальника виконати дострокову вимогу у разі її пред?явлення. Проте зміст кредитного договору не передбачає зміну строку виконання основного зобов'язання за обставин, коли черговий платіж не внесено, а кредитор не надіслав дострокової вимоги про повернення кредиту.

Тобто, саме по собі прострочення внесення чергового платежу не зумовлює зміну строку основного зобов?язання.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Заявник також посилається на припинення поруки у зв?язку зі збільшенням обсягу відповідальності поручителя без його згоди, вказуючи, що судами не взято до уваги наявність факту реструктуризації пені у 2010 році.

Разом з тим, поручитель не навів обґрунтувань таких доводів, зокрема не вказав, яким чином реструктуризація пені за додатковою угодою № 1 до кредитного договору, сума якої не увійшла до солідарного обов?язку ОСОБА_1 (суму реструктуризованої пені стягнуто лише з основного боржника), призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя та має наслідком припинення поруки.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції неналежним чином повідомляв його про час та місце розгляду справи, у зв?язку з чим він був позбавлений можливості заявити позовну давність, оскільки відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с. 78), будь-яких заяв та клопотань, в тому числі про застосування строків позовної давності, до суду не надсилав.

Посилання в касаційній скарзі на те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження правильності розрахунку заборгованості, необґрунтовані, оскільки відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Щодо стягнення судом першої інстанції судових витрат без вказівки суми цих витрат та їх складових при солідарному стягненні із відповідачів, необхідно зазначити, що суд апеляційної інстанції скасував указане рішення суду у повному обсязі, у тому числі в частині стягнення судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм процесуального права та залишається без змін на підставі статті 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Запорізької області від 07 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. В. Пророк

С. П. Штелик