Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.03.2025 року у справі №759/19705/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2025 року

м. Київ

справа № 759/19705/21

провадження № 61-15314св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу та касаційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року у складі колегії суддів Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернулося до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 04 вересня 2019 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 04.09.2019-100004915, відповідно до пункту 1.1 якого кредитор зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним, на строк до одного місяця (пункт 8.1. договору).

Відповідно до пункту 1.4. договору кредиту кредитор надає позичальнику кредит у розмірі 5 000,00 грн на 14 календарних днів з кінцевим строком повернення кредиту до 17 вересня 2019 року та процентів за користування кредитом

у розмірі 1 400,00 грн.

06 вересня 2019 року позивач видав відповідачу кредит у розмірі 5 000,00 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером № 3403 від 04 вересня 2019 року, чим виконав свої зобов`язання за договором.

23 вересня 2019 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 23.09.2019-010001087 з аналогічними умовами, як і в попередньому договорі від 04 вересня 2019 року № 04.09.2019-100004915.

За заявою позичальника про перекредитування/зарахування від 23 вересня

2019 року та на підставі статті 601 ЦК України, сторони провели зарахування зустрічних однорідних вимог. Вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 5 000,00 грн за кредитним договором № 23.09.2019-010001087 було зараховано в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі

5 000,00 грн за договором від 04 вересня 2019 року № 04.09.2019-100004915.

23 жовтня 2019 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 23.10.2019-010000792 з аналогічними умовами, як в попередньому договорі. За заявою позичальника про перекредитування/зарахування від 23 жовтня 2019 року та на підставі статті 601 ЦК України сторони провели зарахування зустрічних однорідних вимог. Вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 5 000,00 грн за кредитним договором від 23 жовтня 2019 року № 23.10.2019-010000792 було зараховано в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі 5 000,00 грн за кредитним договором від 23 вересня 2019 року № 23.09.2019-010001087.

18 листопада 2019 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 18.11.2019-0100001153 з аналогічними умовами, як і в попередньому договорі від 23 жовтня 2019 року № 23.10.2019-010000792.

За заявою позичальника про перекредитування/зарахування від 18 листопада

2019 року та на підставі статті 601 ЦК України, сторони провели зарахування зустрічних однорідних вимог. Вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 5 000,00 грн за кредитним договором № 18.11.2019-0100001153 зараховано в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі 5 000,00 грн за кредитним договором від 23 жовтня 2019 року № 23.10.2019-010000792.

14 грудня 2019 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 14.12.2019-010000196 з аналогічними умовами, як і в попередньому договорі від 18 листопада 2019 року № 18.11.2019-0100001153.

За заявою позичальника про перекредитування/зарахування від 14 грудня

2019 року та на підставі статті 601 ЦК України, сторони провели зарахування зустрічних однорідних вимог. Вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 5000,00 грн за кредитним договором від 14 грудня 2019 року № 14.12.2019-010000196 зараховано в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі 5000,00 грн за кредитним договором від 18 листопада 2019 року № 18.11.2019-0100001153.

Відповідно до пункту 4.1 договору позичальник зобов`язується забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів за користування ними шляхом внесення в касу кредитора готівкою або перерахування на рахунок кредитора в такі терміни: а) повернення кредиту до 28 грудня 2019 року; проценти за користування кредитом - у день повернення кредиту або в останній день строку, на який кредит пролонгований; в) штрафні санкції, які можуть бути нараховані кредитором за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором, - негайно, з моменту пред`явлення кредитором вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

Позивач зазначав, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором № 14.12.2019-010000196 від 14 грудня 2019 року, заборгованість не погасив. Окрім того, позивач має право на стягнення з відповідача штрафу у розмірі 7 758,00 грн, проте просить стягнути лише частину штрафу у розмірі

2 450,00 грн.

На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість та штраф за кредитним договором № 14.12.2019-010000196 в розмірі 8 850,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 травня

2022 року, позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 14.12.2019-010000196 в розмірі 8 850,00 грн та 2 270,00 грн судового збору, а всього 11 120,00 грн.

Ухвалюючи рішення, суди керувалися тим, що ОСОБА_1 не спростував невиконання ним вимог договору, внаслідок чого у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 8 850,00 грн, яка складається з 6 400,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 2 450,00 грн штрафів, що підтверджується розрахунком заборгованості, наданим позивачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із рішенням Святошинського районного суду м. Києва

від 09 грудня 2021 року ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у розгляді справи, 30 травня 2023 року звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на вказане рішення місцевого суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просив скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки ОСОБА_1 є його сином, а ТОВ «Споживчий центр» є боржником ОСОБА_2 за договором від 14 грудня 2019 року № 14.12.2019-010000196.

Вказував, що 23 вересня 2019 року о 19:44:18 на картку ОСОБА_1 зараховано зі стороннього мерчанту EasyPay переказ 5000,00 грн, що підтверджено довідкою банку. 23 вересня 2019 року о 19:56 ОСОБА_1 сплатив за договором від 04 вересня 2019 року № 04.09.2019-100004915 відсотки у розмірі 2 000,00 грн (20 днів ?100,00 грн) та тіло кредиту у розмірі 168,00 грн, всього 2 168,00 грн.

Станом на 23 вересня 2019 року загальна сума за кредитом склала 4 832,00 грн (тіло кредиту), проценти за користування кредитом складають 773,12 грн.

23 вересня 2019 року за наявності чинного договору від 04 вересня 2019 року № 04.09.2019-100004915 та зобов`язань у розмірі 4 832,00 грн перед кредитором ТОВ «Споживчий центр» запропонував ОСОБА_1 кошти в кредит у розмірі 5 000,00 грн зі строком дії договору 28 днів, акцепт та заявку на укладання договору, підписані факсиміле кредитора.

ОСОБА_1 прийняв (акцептував) пропозицію, уклав електронний кредитний договір від 23 вересня 2019 року № 23.09.2019-010001087, підписав заявку одноразовим ідентифікатором, проте не отримав грошові кошти.

01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 прострочив зобов`язання та не повернув згідно з договором від 04 вересня 2019 року № 04.09.2019-100004915 тіло кредиту

у розмірі 4 832,00 грн та проценти у розмірі 773,12 грн (8 днів), всього 5 605,12 грн.

Надалі 23 жовтня 2019 року відповідач ОСОБА_1 сплатив 3 448,00 грн, з яких штраф - 2 802,56 грн та 645,44 грн - тіло кредиту, залишок боргу склав 4 959,68 грн.

18 листопада 2019 року відповідач ОСОБА_1 сплатив ТОВ «Споживчий центр» 2 936,00 грн, залишок боргу склав 2 023,68 грн.

14 грудня 2019 року відповідач ОСОБА_1 погасив борг перед ТОВ «Споживчий центр» 2 936,00 грн та сплатив 2 936,00 грн. ОСОБА_2 вказував, що наразі позивач має борг перед відповідачем у розмірі 912,32 грн.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 як особи, яка не брала участі у справі, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року у справі за позовом ТОВ «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закрито.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскаржуване рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року безпосередньо не стосується прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_2 , оскільки він не є учасником правовідносин, які склались між сторонами у цій справі і в рішенні суду відсутні будь-які судження чи висновки про права та обов`язки ОСОБА_2 у правовідносинах, які виникли між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з ухвалою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у розгляді справи, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року, яку уточнивши в грудні 2024 року, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції відмовився надавати оцінку факту отримання ТОВ «Споживчий центр» від заявника 50,00 грн та незаконно включив грошові кошти до розрахунку заборгованості за кредитним договором №14.12.2019-010000196.

Вказує, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази щодо фактів, на які посилався заявник в апеляційній скарзі, які стосуються його прав, інтересів та обов`язків.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції не розглянув його апеляційну скаргу як особи, яка не брала участі у справі, із заявлених у скарзі підстав щодо спору між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 , неправомірно не визнав заявника споживачем послуг.

Провадження у суді касаційної інстанції

18 березня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів ОСОБА_3 (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. відкрито касаційне провадження

у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункти 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 07 жовтня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду ОСОБА_3 на підставі службової записки секретаря Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. проведено повторний автоматизований розподіл справи, справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Фаловська І. М.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та передати справу до Київського апеляційного суду для продовження її розгляду.

ТОВ «Споживчий центр»у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 04 вересня 2019 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 04.09.2019-100004915, відповідно до пункту 1.1 якого кредитор зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним, на строк до одного місяця (пункт 8.1. договору).

Відповідно до пункту 1.4. договору кредиту кредитор надає позичальнику кредит у розмірі 5 000,00 грн на 14 календарних днів з кінцевим строком повернення кредиту до 17 вересня 2019 року та процентів за користування кредитом

у розмірі 1 400,00 грн.

06 вересня 2019 року позивач видав відповідачу кредит у розмірі 5 000,00 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером № 3403 від 04 вересня 2019 року, чим виконав свої зобов`язання за договором.

23 вересня 2019 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 23.09.2019-010001087 з аналогічними умовами, як і в попередньому договорі від 04 вересня 2019 року № 04.09.2019-100004915.

За заявою позичальника про перекредитування/зарахування від 23 вересня

2019 року та на підставі статті 601 ЦК України сторони провели зарахування зустрічних однорідних вимог. Вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 5 000,00 грн за кредитним договором № 23.09.2019-010001087 було зараховано в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі

5 000,00 грн за договором від 04 вересня 2019 року № 04.09.2019-100004915.

23 жовтня 2019 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 23.10.2019-010000792 з аналогічними умовами, як в попередньому договорі. За заявою позичальника про перекредитування/зарахування від 23 жовтня 2019 року та на підставі статті 601 ЦК України сторони провели зарахування зустрічних однорідних вимог. Вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 5 000,00 грн за кредитним договором від 23 жовтня 2019 року № 23.10.2019-010000792 було зараховано в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі 5 000,00 грн за кредитним договором від 23 вересня 2019 року № 23.09.2019-010001087.

18 листопада 2019 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 18.11.2019-0100001153 з аналогічними умовами, як і в попередньому договорі від 23 жовтня 2019 року № 23.10.2019-010000792.

За заявою позичальника про перекредитування/зарахування від 18 листопада

2019 року та на підставі статті 601 ЦК України, сторони провели зарахування зустрічних однорідних вимог. Вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 5 000,00 грн за кредитним договором № 18.11.2019-0100001153 зараховано в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі 5 000,00 грн за кредитним договором від 23 жовтня 2019 року № 23.10.2019-010000792.

14 грудня 2019 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 14.12.2019-010000196 з аналогічними умовами, як і в попередньому договорі від 18 листопада 2019 року № 18.11.2019-0100001153.

За заявою позичальника про перекредитування/зарахування від 14 грудня

2019 року та на підставі статті 601 ЦК України, сторони провели зарахування зустрічних однорідних вимог. Вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 5000,00 грн за кредитним договором від 14 грудня 2019 року № 14.12.2019-010000196 зараховано в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі 5000,00 грн за кредитним договором від 18 листопада 2019 року № 18.11.2019-0100001153.

Відповідно до пункту 4.1 договору позичальник зобов`язується забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів за користування ними шляхом внесення в касу кредитора готівкою або перерахування на рахунок кредитора в такі терміни: а) повернення кредиту до 28 грудня 2019 року; проценти за користування кредитом - у день повернення кредиту або в останній день строку, на який кредит пролонгований; в) штрафні санкції, які можуть бути нараховані кредитором за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором, - негайно, з моменту пред`явлення кредитором вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 травня

2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 14.12.2019-010000196 в розмірі 8 850,00 грн та 2 270,00 грн судового збору, а всього 11 120,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року залишено без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувана ухвала апеляційної інстанції відповідає в повній мірі з огляду на таке.

Згідно зі статтею 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).

Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17.

У справі, яка переглядається, спір виник внаслідок невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 14 грудня 2019 року № 14.12.2019-010000196, який укладений між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, спірні правовідносини виникли виключно між ТОВ «Споживчий центр» (кредитодавцем) та ОСОБА_1 (позичальником), товариство, вважаючи що їхні права порушені внаслідок неналежного виконання умов договору, звернулося до суду за захистом своїх прав про стягнення боргу з позичальника.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року, ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі, посилався на те, що відповідач ОСОБА_1 є його сином. Заявник вважав, що суд першої інстанції протиправно не залучив його, ОСОБА_2 , до участі у розгляді цієї справи, оскільки рішення у справі стосується його прав та обов`язків. При цьому звертав увагу суду на те, що позивач ТОВ «Споживчий центр» є його боржником за договором від 14 грудня 2019 року № 14.12.2019-010000196, а тому рішення в цій справі зачіпає його права, інтереси та обов`язки.

На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 , зокрема, вказав, що оскаржуване ним рішення суду першої інстанції стосується його прав та обов`язків, а ТОВ «Споживчий центр» має заборгованість перед ОСОБА_2 за договором № 14.12.2019-010000196 і Святошинським районним судом міста Києва розглядається справа № 759/4052/23 про захист прав споживача ОСОБА_2 за позовом до ТОВ «Споживчий центр» про стягнення боргу.

З матеріалів справи відомо, що ТОВ «Споживчий центр», звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 , посилалося на те, що між товариством та ОСОБА_1 було укладено кредитні договори, на підставі яких відповідач отримав кредитні кошти, які станом на день звернення до суду з позовом не повернув, тобто спір щодо виконання зобов`язань за договорами кредиту виник саме між ТОВ «Споживчий кредит» та ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції, оцінивши доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 як особи, яка не брала участі у справі, щодо порушення оскаржуваним судовим рішенням його законних прав та інтересів, надавши оцінку наявним у справі доказам та проаналізувавши висновки оскаржуваного рішення місцевого суду, дійшов правильного висновку про те, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року не стосується безпосередньо прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_2 , оскільки він не є учасником правовідносин, які склались між сторонами у цій справі і в рішенні суду відсутні будь-які судження і висновки про права та обов`язки ОСОБА_2 .

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що питання про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_2 як особи, яка не брала участі у справі, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року не вирішувалося, оскільки ОСОБА_2 не є учасником правовідносин, які склалися між кредитором ТОВ «Споживчий центр» та боржником ОСОБА_1 .

Крім того, колегія суддів зазначає, що за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, яка є у вільному доступі, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 вересня 2024 року позов ОСОБА_2 до ТОВ «Споживчий центр» про захист прав споживача та стягнення коштів задоволено частково. Стягнено з ТОВ «Споживчий центр» на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 50,00 грн, 3 % річних у розмірі 05,00 грн, пеню у розмірі 36,39 грн, інфляційні втрати у розмірі 23,78 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнено з ТОВ «Споживчий центр» у дохід держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 073,60 грн. В апеляційному порядку вказане рішення суду першої інстанції не оскаржувалося.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції відмовився надавати оцінку факту отримання ТОВ «Споживчий центр» від заявника 50,00 грн та незаконно включив грошові кошти до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 14 грудня 2019 року № 14.12.2019-010000196 та те, що апеляційний суд не дослідив докази, що стосуються фактів, на які посилався заявник в апеляційній скарзі, не мають правового значення у цій справі, оскільки такі факти суд перевіряє лише за наявності порушених прав, інтересів та покладення обов`язків на заявника. Крім того, такі вимоги ОСОБА_2 вирішені в рішенні Святошинського районного суду міста Києва від 30 вересня 2024 року.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням апеляційного суду у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська