Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.11.2019 року у справі №2-162/11

Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 2-162/11

провадження № 61-20786св19

Верховний Суд у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на постанову Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів:Кримської О.

М., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2010 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - АТ "Банк "Фінанси та Кредит", банк) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 19 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), правонаступником якого є АТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 3-722-038К, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 89 000,00 євро зі сплатою 14,00 процентів річних, з кінцевим терміном повернення 19 березня

2028 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором:

- 19 березня 2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є АТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 3-722-038П, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати у повному обсязі солідарно з позичальником за виконання ним усіх зобов'язань, що виникли з кредитного договору;

- 19 березня 2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є АТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 3-722-038І, за умовами якого іпотекодавець передав у заставу іпотекодержателю нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,2372 га, кадастровий номер 2322188402:08:001:0770, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував,

17 жовтня 2008 року банк направив на адресу позичальника та поручителя вимоги про усунення порушень договірних зобов'язань, які ними залишені без задоволення.

Станом на 31 березня 2010 року заборгованість позичальника за кредитним договором становить 107 706,65 євро та 72 184,30 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 87 145,85 євро, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 20 560,80 євро, пеня - 72 184,30 грн, що за курсом НБУ на дату пред'явлення позову становить разом 1 222 922,15 грн (1 150 737,85 грн (107 706,65 євро х 10,684 курс НБУ) + 72 184,30 грн).

Посилаючись на наведене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути солідарно з відповідачів на користь АТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 222 922,15 грн.

У серпні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ "Банк "Фінанси та Кредит", третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним кредитного договору, договорів поруки та іпотеки.

На обгрунтування зазначених позовних вимог посилався на те, що зміст оспорюваного кредитного договору суперечить вимогам законодавства про валютне регулювання, зокрема, Декрету Кабінету Міністрів України

від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", при укладені оспорюваного правочину банк не довів до його відома інформацію про наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України (далі - НБУ) на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, у тому числі на відкриття рахунків в іноземній валюті.

Крім того, відповідно до положень статті 524 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кредитор не мав визначених законом підстав для зазначення у кредитному договорі суми кредиту в іноземній валюті, а міг лише відобразити її у гривні, із визначенням грошового еквіваленту в іноземній валюті. Наведене призвело до включення до договору несправедливої, у розумінні пункту 3 частини 5 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", умови договору - ціни правочину, з покладенням на споживача ризику зміни курсу іноземної валюти.

Посилаючись на те, що недійсність основного зобов'язання, має наслідком недійсність зобов'язань, укладених на його забезпечення, ОСОБА_1 просив визнати недійсним кредитний договір від 19 березня 2008 року № 3-722-038К та іпотечний договір від 19 березня 2008 року № 3-722-038І, укладені між ним та ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит ", правонаступником якого є АТ "Банк "Фінанси та Кредит"; визнати недійсним договір поруки від 19 березня 2008 року № 3-722-038П, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є АТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Запорізького районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2011 року позов АТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 222 922,15 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ "Банк "Фінанси та Кредит" витрати зі сплати судового збору у розмірі 1700,00 грн та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник ОСОБА_1 не виконує належно умови кредитного договору, а тому вимоги банку про стягнення з нього та поручителя ОСОБА_2 солідарно заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 222 922,15 грн є обгрунтованими.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 05 червня

2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Додатковим рішенням Запорізького районного суду Запорізької області

від 19 червня 2019 року відмовлено у задоволенні зустрічного позову

ОСОБА_1.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суд виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення при укладенні кредитного договору вимог діючого законодавства. Так, на дату укладення кредитного договору, ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є АТ "Банк "Фінанси та Кредит" мав передбачені законодавством про валютне регулювання ліцензії та дозволи на здійснення операції з валютними цінностями. ОСОБА_1 не був обмежений у можливості вибору валюти кредитування, на власний розсуд обрав саме іноземну валюту - євро, тим самим прийнявши на себе відповідні ризики на випадок зміни валютного курсу національної грошової одиниці до іноземної валюти, який не був незмінним. З огляду на недоведеність позивачем за зустрічним позовом підстав для визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що не підлягають задоволенню і вимоги зустрічного позову про визнання недійсними забезпечувальних договорів - іпотечного договору та договору поруки.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 09 лютого 2011 року у частині вирішення первісних позовних вимогскасовано, та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким позов АТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором у розмірі 602 026,33 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ "Банк "Фінанси та Кредит" судовий збір у розмірі по 416,50 грн з кожного, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справипо 60,00 грн з кожного.

Стягнуто з АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 300,50 грн.

У задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки вимозі банку, направленої боржнику та поручителю 17 жовтня 2008 року, про дострокове погашення усієї суми заборгованості за кредитним договором, якою банк в односторонньому порядку змінив строк кредитування, унаслідок чого кредитний договір припинив свою дію.

Ураховуючи, що в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, апеляційний суд вважав безпідставними вимоги АТ "Банк "Фінанси та Кредит" про стягнення з відповідачів заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом та пені за період з 17 жовтня 2008 року по 31 березня 2010 року. Зважаючи на те, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), статтею 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність, а також заяву ОСОБА_2 про її застосування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з позичальника та поручителя пені за період з 05 травня

2008 року по 17 жовтня 2008 року. Оскільки, згідно з розрахунком, наданим позивачем на виконання ухвали Запорізького апеляційного суду від 10 січня 2019 року, правильність якого відповідачами не спростовано, розмір заборгованість позичальника за кредитним договором за період з 19 березня 2008 року по 17 жовтня 2008 року, з урахування курсу НБУ станом на 17 жовтня 2008 року, загалом становить 602 026,33 грн, з яких: строкова заборгованості за тілом кредиту - 86
404,19 євро; прострочена заборгованість за тілом кредиту кредиту - 741,66 євро; строкова заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 576,13
євро; прострочена заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом- 2
070,98 євро, апеляційний суд вважав наявними підстави для задоволення вимог АТ
"Банк "Фінанси та Кредит" про стягнення заборгованості за кредитним договором у наведеній частині. При цьому, апеляційний суд вказав на наявність солідарного обов'язку

ОСОБА_2 щодо погашення заборгованості за кредитним договором, порука якого не припинилася, оскільки банк звернувся з позовом до поручителя у квітні 2010 року, тобто у межах передбаченого договором трирічного строку поруки.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

АТ "Банк "Фінанси та Кредит", у якій заявник просив скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року та залишити в силі заочне рішення Запорізького районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого

2011 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення вимог АТ "Банк "Фінанси та Кредит", апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 1050 ЦК України, та не урахував правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у пункті 6.23 постанови від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18), який полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення виконання ним грошового зобов'язання.

Такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Апеляційний суд також безпідставно відмови у задоволенні вимоги про стягнення пені за останні 12 місяців перед зверненням кредитора до суду, не взявши до уваги, що позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. У постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 Верховний Суд України, аналізуючи приписи статей 266 і частини 2 статті 258 ЦК України, дійшов висновку, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Крім того, визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором за період з 19 березня 2008 року по 17 жовтня 2008 року, суд апеляційної інстанції застосував курс валюти на день пред'явлення досудової вимоги, а не на дату пред'явлення позову або день ухвалення відповідного рішення.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення суду першої інстанції у частині вирішених позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_4 у апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому касаційному порядку не переглядається.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 19 березня 2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит ", правонаступником якого є АТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 3-722-038К, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 89 000,00 євро зі сплатою 14,00 процентів річних, з кінцевим терміном повернення до 19 березня

2028 року.

На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором:

- 19 березня 2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є АТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 3-722-038П, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати у повному обсязі солідарно з позичальником за виконання ним усіх зобов'язань, що виникли з кредитного договору;

- 19 березня 2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є АТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 3-722-038І, за умовами якого іпотекодавець передав у заставу іпотекодержателю нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,2372 га, кадастровий номер undefined, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

17 жовтня 2008 року, у зв'язку з порушенням умов кредитного договору, банк направив позичальнику та поручителю вимогу про дострокове повернення кредиту, процентів за користування кредитними коштами та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту.

З наданого банком розрахунку заборгованості за кредитом, станом на

31 березня 2010 року убачається, що розмір заборгованості ОСОБА_4, в еквіваленті офіційного курсу НБУ на вказану дату (10,684), становить 1 222
922,15 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 87 145,85 євро, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 20 560,80 євро, пеня - 72 184,30 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом, наданого банком на виконання ухвали Запорізького апеляційного суду від 10 січня 2019 року, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором за період з 19 березня 2008 року по 17 жовтня 2008 року, з урахуванням курсу НБУ станом

на 17 жовтня 2008 року, становить 611 321,76 грн, з яких: строкова заборгованості за тілом кредиту - 86 404,19 євро; прострочена заборгованість за тілом кредиту - 741,66 євро; строкова заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 576,13 євро; прострочена заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 2 070,98 євро; пеня за прострочення заборгованості за тілом кредиту, процентам - 9 295,44 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ "Банк "Фінанси та Кредит" підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову АТ "Банк "Фінанси та Кредит", суд апеляційної інстанції правильно вказав, що у зв'язку з неналежним виконанням

ОСОБА_1 умов кредитного договору, АТ "Банк "Фінанси та Кредит" направило на адресу відповідачів вимоги від 17 жовтня 2008 року про дострокове повернення кредиту у повному обсязі, у зв'язку з чим настав строк повного погашення кредиту.

Ураховуючи, що строк кредитування закінчився 17 жовтня 2008 року, законним та обгрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що починаючи із зазначеної дати позивач не мав правових підстав для нарахування позичальнику процентів за користування кредитом та пені, згідно з умовами кредитного договору, а тому позовні вимоги АТ "Банк "Фінанси та Кредит" про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом та пені, нарахованих після 17 жовтня 2008 року, не підлягають задоволенню у зв'язку з їх безпідставністю.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що у постанові

від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла протилежного за змістом правового висновку про допустимість стягнення кредитодавцем процентів після визначеного кредитним договором строку кредитування є помилковими, оскільки у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду підтвердила лише правомірність стягнення кредитодацем після закінчення строку кредитування процентів, нарахованих згідно з положеннями частини 2 статті 625 ЦК України, і не відступала від свого раніше викладеного правового висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Доводи касаційної скарги АТ "Банк "Фінанси та Кредит" не спростовують і висновки апеляційного суду щодо обгрунтованості застосування позовної давності до вимог про стягнення з відповідачів пені, нарахованої за період

з 05 травня 2008 року по 17 жовтня 2008 року, як підстави для відмови у задоволенні позову у цій частині, зважаючи на те, що, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України спеціальна позовна давність до вимог про стягнення пені, можливість її стягнення кредитором обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, тоді як з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, позивач звернувся до суду у квітні 2010 року.

Щодо доводів заявника про неправильне визначення апеляційним судом розміру заборгованості за кредитним договором

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що з огляду на положення частини 1 статті 1046 ЦК України, а також частини 1 статті 1049 ЦК України, належним виконання зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі і саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не безумовно в національній валюті, відступивши від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, а також у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 308/3824/16-ц, про неможливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті.

Наведене дає підстави для висновку, що у разі укладення сторонами кредитного договору, предметом якого є іноземна валюта, суд має ухвалити рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті. Визначення у рішенні еквівалента суми боргу за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами в національній валюті не відповідає вимогам законодавства, є зайвим і неправильним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18)).

Позивач АТ "Банк "Фінанси та Кредит" обгрунтовував позовні вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості неналежним виконанням позичальником зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, але у позовній заявив вимоги про стягнення суми заборгованості виключно у національній валюті з розрахунку офіційного курсу НБУ станом на 31 березня 2010 року. Вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором у валюті кредитного зобов'язання, із зазначенням гривневого еквівалента, позивач не заявляв.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 4 ЦПК України 2004 року, якій кореспондують положення частини 1 статті 5 чинного ЦПК України, визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом України.

Системний аналіз норм процесуального законодавства, чинного на дату звернення АТ
"Банк "Фінанси та Кредит" з позовом до суду та розгляду справи судом першої інстанції, свідчить про те, що суд розглядає цивільні справи не інакшеяк за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Ураховуючи, що звертаючись з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на власний розсуд визначив належним виконанням зобов'язання з боку позичальника та/або поручителя повернення йому грошових коштів у національній валюті України, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, дійшов обгрунтованого висновку про визначення у резолютивній частині судового рішення розміру заборгованості, що підлягає солідарному стягнення з відповідачів, у національній валюті України.

Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, у національній валюті України, апеляційний суд покладався на розрахунок заборгованості за кредитним договором за період з 19 березня 2008 року по

17 жовтня 2008 року, наданий банком на виконання ухвали Запорізького апеляційного суду від 10 січня 2019 року, який було виконано банком на вимогу суду з розрахунку офіційного курсу НБУ станом на 17 жовтня 2008 року (6,704605), тоді як у позовній заяві позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, розмір якої визначено із розрахунку офіційного курсу НБУ станом на 31 березня 2010 року (10,684). Оскільки під час розгляду справи від позивача не надходило заяв про уточнення розміру заявлених позовних вимог, з урахуванням зміни зміну курсу валюти, суд апеляційної інстанції при визначенні розміру заборгованості за кредитним договором у національній валюті мав виходити саме з розрахунку офіційного курсу НБУ, визначеного позивачем у позовній заяві при зверненні до суду.

Зважаючи на наведене, постанова Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року підлягає зміні шляхом перерахування розміру заборгованості відповідачів за кредитним договором за період з 19 березня 2008 року по

17 жовтня 2008 року, з урахуванням курсу НБУ станом на 31 березня 2010 року.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки апеляційний суд правильно встановив фактичні обставини справи, зокрема визначив період, за який підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, однак при визначенні розміру заборгованості у межах заявлених вимог помилково зазначив про її стягнення з розрахунку офіційного курсу НБУ станом на 17 жовтня 2008 року, тоді як застосуванню підлягав офіційний курс НБУ, визначений позивачем у позовній заяві при звернення до суду станом на 31 березня 2010 року, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни постанови Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в частині визначеного судом розміру заборгованості відповідачів, а саме збільшення її з 602 026,33 грн (89 792,96 євро х 6,704605 курс НБУ на

17 жовтня 2008 року) до 959 347,98 грн (89 792,96 євро х 10,684 курс НБУ на

31 березня 2010 року).

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на результат вирішення касаційної скарги АТ "Банк "Фінанси та Кредит", здійснений апеляційний судом розподіл судових витрат підлягає зміні шляхом покладення судового збору, сплаченого у зв'язку з розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, який складає 78,45 проценти від заявлених позовних вимог, а тому відповідачі у рівних частинах мають відшкодувати позивачеві витрати зі сплати судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та касаційної скарги у розмірі 4 283,37 грн ( (1 700,00 грн + 120,00 грн) * 78,45 / 100) + (3 640,00 грн * 78,45 / 100), а позивач повернути відповідачеві ОСОБА_2 21,55 проценти суми судового збору, сплаченого ним за подання апеляційної скарги, що становить 549,53 грн (2 550,00 грн * 21,55 / 100), а отже з ОСОБА_1 на користь АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на відшкодування судових витратпідлягає стягненню 2 141,69 грн, а з

ОСОБА_2 на користь АТ "Банк "Фінанси та Кредит" - 1 592,16 грн

(2 141,69 грн - 549,53 грн).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року змінити, збільшивши розмір солідарно стягнутої з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованості за кредитним договором, до 959 347,98 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на відшкодування витрат зі сплати судового збору 2 141,69 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на відшкодування витрат зі сплати судового збору 1 592,16 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко