Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.11.2019 року у справі №661/1826/17

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 661/1826/17

провадження № 61-21042св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", на постанову Херсонського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Приходько Л.

А., Бездрабко В. О., Вейтас І. В.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги Акціонерного товариства "Укрсоцбанк ", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", на постанову Херсонського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 22 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - ВАТ АКБСР "Укрсоцбанк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Ф070822К, за умовами якого ОСОБА_1 отримала у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 154 600 грн зі сплатою 14 % річних за перший рік з кінцевим терміном повернення кредиту до 21 жовтня 2032 року.

У забезпечення сплати позичальником зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 22 жовтня 2007 року укладено договір поруки № 02-23-Ф070822К-1670 за умовами якого ОСОБА_2 як поручитель поручився за виконання позичальником обов'язків, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за умовами договору виникла заборгованість, яка станом на 10 травня 2017 року становить 387 318,34
грн та яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 146 360 грн, заборгованості за відсотками в сумі 210 720,23 грн, інфляційних витрат за користування кредитом в сумі 4 229,50 грн, інфляційних витрат за відсотками в сумі 26 008,61 грн.

Враховуючи викладене, АКБ СР "Укрсоцбанк" просило стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість в сумі 387 318,34 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 19 березня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором № Ф070822К від 22 жовтня 2007 року в сумі 384 921,08 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 146 360 грн, заборгованість за відсотками - 210 720,23 грн, інфляційні втрати за кредитом - 3 890,09 грн, інфляційні втрати за відсотками- 23 950,99 грн.

В решті вимог позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 належно не виконувала зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь кредитора.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року заочне рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволені позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, у зв'язку з цим визнав за можливе застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Також зазначив, що відповідно до умов договору кредиту строк користування кредитом був змінений на 12 березня 2013 року, а до суду з цим позовом до поручителя банк звернувся лише у червні 2017 року, тобто зі спливом 6 місяців з дня настання строку погашення кредиту в повному обсязі. При таких обставинах, відповідно до положень частини 4 статті 559 ЦК України, порука припинилася, а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по кредиту з поручителя відсутні.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, АТ "Укрсоцбанк ", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно з'ясував всі фактичні обставини, що мають значення для справи, не дослідив і не надав належної правової оцінки доказам у справі.

Заявник вважає, що апеляційним судом неправильно застосовані правила щодо спливу позовної давності, а також передбачені частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умовами кредитного договору правила зміни строку виконання основного зобов'язання.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Романцова Т. В. зазначила, що необхідно відмовити АТ "Укрсоцбанк" у відкритті касаційного провадження, оскільки справа є малозначною.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

21 січня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 22 жовтня 2007 року між ВАТ АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Ф070822К, за умовами якого, кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 154 600 грн, зі сплатою 14 % річних за перший рік, із подальшим щорічним переглядом розміру процентів за користування кредитом згідно з умовами пункту 2.6 договору (пункт 1.1 договору) та порядком погашення суми основної заборгованості визначених пунктами 1.1.1 та
1.1.2 договору. Кінцевий термін повернення кредиту - до 21 жовтня 2032 року.

За умовами договору позичальник зобов'язаний, зокрема, сплачувати проценти за використання кредиту в порядку визначеному п. п. 2.4,2.5 цього договору (п. п.
3.3.7 договору кредиту), своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п. 1.1. цього договору (п. 3.3.8 договору кредиту), та достроково повернути кредит, погасити нараховані проценти та сплатити можливі штрафні санкції у випадках, визначених п. п. 2.6.3,3.2.3,4.4,4.5,5.4 цього договору (п.3.3.9 договору кредиту).

Пунктом 4.5 договору кредиту визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) Позичальником обов'язків, визначених п. п. 3.3.7,3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Пунктом 7.4 договору кредиту передбачено, що у разі настання обставин, визначених п. п.3.2.3,4.4., 4.5,5.4 цього договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

18 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 про внесення змін до договору кредиту від 22 жовтня 2007 року № Ф070822К, відповідно якої внесені зміни до пункту 1.1 договору кредиту, згідно з яким кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 154 600 грн, зі сплатою 14 % річних, починаючи з 22 жовтня 2007 року, а з 31 липня 2008 року - 20% річних, із подальшим щорічним переглядом розміру процентів за користування кредитом згідно з умовами пункту 2.6 договору (пункт 1.1 договору), визначений порядок погашення суми основної заборгованості визначених відповідно до пункту 1.1.1 договору кредиту. Інші умови договору залишені незмінними і сторони підтвердили за ними свої зобов'язання (пункт 2 додаткової угоди №1).

27 грудня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 про внесення змін до договору кредиту від 22 жовтня 2007 року № Ф070822К.

За умовами вказаної додаткової угоди сторони узгодили, що на дату її укладання залишок заборгованості за кредитом складає 146 360 грн, залишок заборгованості за нарахованими процентами - 35 390,32 грн (пункт 1 додаткової угоди).

Пунктом 2 додаткової угоди внесені зміни до умов кредитування встановлена нова процентна ставка за користування кредитними коштами у розмірі 21,58 % річних (пункт 2.1 додаткової угоди), а також змінений порядок погашення залишку заборгованості (пункт 2.2 додаткової угоди). Відповідно до графіка ОСОБА_1 зобов'язалась погашати залишок кредитної заборгованості шляхом сплати до 10 числа (включно) кожного місяця згідно з графіком: в період з жовтня 2007 року по січень 2009 року (включно) по 515 грн, в період з лютого 2009 року по травень 2012 року (включно) по 0.00 грн, в період з червня 2012 року по вересень 2032 року (включно) по 600 грн.

З метою забезпечення виконання зобов'язання позичальником за договором кредиту від 22 жовтня 2007 року № Ф070822К, в той же день між ВАТ АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 02-23-Ф070822К-1670, за умовами якого поручитель ОСОБА_2 зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбаченими договором кредиту (пункт 1.1 договору поруки).

Пунктом 6.2 договору поруки визначено, що цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання всіх вимог, забезпечених порукою.

27 грудня 2010 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладена додаткова угода № 1 про внесення змін до договору поруки № 02-23-Ф070822К-1670 від 22 жовтня 2007 року, за умовами якої, у зв'язку з підписанням між кредитором та позичальником додаткової угоди № 1 до договору кредиту, внесені зміни до пп.2.1.2, п.2.1ст. 2, пп.3.1.2 п.3.1 ст.3 та ст. 5 діючого договору поруки (п.1 договору поруки).

Відповідно до пункту 2 цього договору інші умови договору поруки залишені без змін.

Установлено, що ОСОБА_1 не сплатила платіж по сплаті процентів за користування кредитом, який відповідно до умов договору кредиту (підпункт 2.4.1) та додаткової угоди № 1 від 27 грудня 2010 року (підпункти 3.1-3.3) мала сплатити до 10 січня 2013 року включно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення апеляційного суду відповідає не у повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом частини 1 , 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Установлено, що умовами договору кредиту № Ф070822К, укладеного 22 жовтня 2007 року між сторонами, визначений кінцевий термін повернення основної заборгованості - до 21 жовтня 2032 року (пункт 1.1.2).

Відповідно до пунктів 4.5 та 7.4 договору кредиту, вбачається, що сторони узгодили між собою, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків щодо своєчасного та в повному обсязі погашенню кредиту із нарахованими процентами, сплати процентів в порядку визначеному договором, протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 було допущено невиконання обов'язків, визначених підпунктами 3.3.7,3.3.8 договору кредиту щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту із нарахованими процентами за фактичний час його використання, більше ніж 60 календарних днів, а саме - відповідачка не сплатила платіж по погашенню процентів за користування кредитом, який відповідно до умов договору кредиту (підпункт 2.4.1) та додаткової угоди № 1 від 27 грудня 2010 року (підпункти 3.1-3.3) мала сплатити до 10 січня 2013 року включно.

При таких обставинах, вирішуючи спір у цій справі, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що в силу умов договору кредиту (підпункти 4.5,7.4), у зв'язку із невиконанням позичальником обов'язків, визначених підпунктами
3.3.7,3.3.8, щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту із нарахованими процентами за фактичний час його використання, протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив. У зв'язку із вказаним ОСОБА_1 протягом одного робочого дня - 12 березня 2013 року, була зобов'язана погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року в справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19) вказано, що якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов'язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною 2 статті 1050 ЦК України.

При таких обставинах апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що строк користування кредитом за кредитним договором № Ф070822К від 22 жовтня 2007 року був змінений у відповідності до положень договору і частини 2 статті 1050 ЦК України та вважається таким, що сплив 12 березня 2013 року.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1 , 2 статті 554 ЦК України).

Згідно з частиною 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З результатів аналізу частини 4 статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що вжите в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.

У пункті 6.2 договору поруки № 02-23-Ф070822К-1670 від 22 жовтня 2007 року визначено, що цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до повного виконання вимог, забезпечених порукою.

Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).

Разом із тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Встановлено, що в силу умов договору кредиту (підпункти 4.5,7.4) змінений строк виконання основного зобов'язань з 21 жовтня 2032 року на 12 березня 2013 року.

До Новокаховського міського суду Херсонської області з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителя ОСОБА_2 АТ "Укрсоцбанк" звернулось через установу поштового зв'язку у червні 2017 року.

Тобто апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо недотримання позивачем шестимісячного строку, встановленого частиною 4 статті 559 ЦК України для пред'явлення вимог до поручителя, та, як наслідок, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до поручителя.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Встановлено, що в силу умов договору кредиту (підпункти 4.5,7.4) строк виконання основного зобов'язань був змінений з 21 жовтня 2032 року на 12 березня 2013 року. Тобто з 13 березня 2013 року у позивача виникло право на звернення до суду із позовом для захисту своїх порушених прав. Проте банк звернувся із позовом до суду до позичальника лише у червні 2017 року, тобто з пропуском загальної позовної давності, яка передбачена статтею 257 ЦК України.

Установлено, що представник ОСОБА_1 - адвокат Романцова Т. В. заявила клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.

При таких обставинах суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_1 у повному обсязі з підстав спливу строку позовної давності.

Але з таким висновком апеляційного суду Верховний Суд частково не погоджується з наступних підстав.

Так, за правилом частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не врахував, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі зміни строку виконання основного зобов'язання. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження №14-96цс18) Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що

виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Таким чином, Верховний Суд визнає помилковим застосування позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за кредитним договором після спливу строку кредитування, тобто після 12 березня 2013 року. Правильним в оцінці спірних правовідносин є висновок про те, що банк після спливу строку кредитування позбавлений права як кредитор нараховувати відсотки, передбачені кредитним договором, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

При таких обставинах, оскільки після зміни строку кредитування у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, тому вимоги позивача про стягнення таких процентів, нарахованих після 12 березня 2013 року, є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до цих спірних правовідносин.

Верховний Суд, розглянувши справу та встановивши порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зробив висновок про зміну оскаржуваного судового рішення у частині стягнення процентів за кредитним договором, нарахованих після закінчення строку кредитування, оскільки вважає за необхідне відмовити в цій частині позову за безпідставністю позовних вимог. Рішення суду апеляційної інстанції в іншій частині вирішення позовних вимог підлягає залишенню без змін.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги стосовно постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог, що підлягають залишенню без змін, не є обґрунтованими, оскільки зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, вже були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, а ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, постанова суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову підлягає зміні в частині її правового обґрунтування.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції постанову суду апеляційної інстанції змінює виключно в частині її правового обґрунтування, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", задовольнити частково.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року в частині вирішення позову Акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами, нарахованими після 12 березня 2013 року, змінити в частині її правового обґрунтування.

В іншій частині постанову Херсонського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун