Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.08.2019 року у справі №347/590/16

Постанова

Іменем України

15 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 347/590/16-ц

провадження № 61-31813св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 червня 2017 року в складі судді Крилюк М. І. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2017 року в складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Горейко М. Д., Малєєва А. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування та заяви недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що сторони з 21 жовтня 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2015 року.

Ухвалами Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2012 року та від 28 квітня 2012 року між сторонами затверджено мирову угоду про поділ майна подружжя.

Після розірвання шлюбу та поділу майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, проте у подальшому стосунки погіршилися, тому відповідач наполягала розділити спільне майно подружжя у нотаріуса.

Позивач 01 жовтня 2015 року прийшов до нотаріуса для поділу майна подружжя та підписав документи, не прочитавши їхнього змісту, та у подальшому з`ясував, що це були договори дарування 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1499 га у с. Рожнів Косівського району Івано-Франківської області.

Також 01 жовтня 2015 року ОСОБА_1 підписав заяву, якою стверджував, що нежитлова будівля (« ІНФОРМАЦІЯ_1») на АДРЕСА_1 , яка побудована під час шлюбу сторін, є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Вказував, що він не мав наміру дарувати вказане майно та підписувати заяву, тобто помилявся щодо обставин, які мають істотне значення. Також позивач не усвідомлював значення своїх дій під час вчинення спірних правочинів, оскільки перебував у стресовому стані.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати недійсними: договір дарування від 01 жовтня 2015 року 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , договір дарування від 01 жовтня 2015 року 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1499 га у с . Рожнів Косівського району Івано-Франківської області та нотаріально посвідчену заяву від 01 жовтня 2015 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 червня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем та його представником не подано до суду жодних доказів, які були б підставою для визнання спірних правочинів та заяви позивача недійсними з підстав, передбачених статтями 225, 229 ЦК України.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що ОСОБА_1 мав намір на укладення саме договорів дарування, а не іншого правочину. Сам текст договорів викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи ОСОБА_1 на момент посвідчення спірних правочинів міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час підписання спірних договорів та заяви позивач не розумів значення своїх дій, а з їхнім змістом ознайомився лише наступного дня.

Також вказані правочини вчинені під впливом помилки, тому суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин статтю 229 ЦК України.

Наміру безкоштовно відчужувати спірне майно позивач не мав, він вважав, що фактично відбувається поділ майна подружжя.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , подала до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що, підписуючи спірні договори дарування та заяву, позивач розумів значення своїх дій та бажав настання відповідних правових наслідків. Вказані обставини також підтверджено висновком експерта.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 травня 2018 справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 21 жовтня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2015 року у справі № 347/1920/15, що набрало законної сили.

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2011 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 28 квітня 2012 року, в справі № 2-238/2011 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна спільної сумісної власності подружжя затверджено мирову угоду.

На виконання вказаного судового рішення кожен із сторін у 2012 році зареєстрував право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1499 га у с. Рожнів Косівського району Івано- Франківської області.

Право власності на об`єкт незавершеного будівництвом « ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_1 за наслідками мирової угоди зареєстровано не було, за відсутності відомостей про ступінь готовності будівлі.

Після проведеного розподілу майна сторони продовжували спільно проживати до вересня 2015 року.

Приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Маркуц У. М. посвідчено договір дарування від 01 жовтня 2015 року, зареєстрований у реєстрі за № 1028, відповідно до умов якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 .

Також приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Маркуц У. М. посвідчено договір дарування від 01 жовтня 2015 року, зареєстрований у реєстрі за № 1030, відповідно до умов якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1499 га у с . Рожнів Косівського району Івано-Франківської області.

Право власності на вказані житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку зареєстровано 03 жовтня 2015 року за ОСОБА_2 на підставі вищевказаних договорів дарування, що стверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, ОСОБА_1 01 жовтня 2015 року підписано заяву, справжність підпису на якій посвідчено приватним нотаріусом Маркуц У. М. за реєстровим № 1032, згідно з якою ОСОБА_1 стверджував, що нежитлова будівля «ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Будь-яких претензій до ОСОБА_2 не має. Текст заяви ОСОБА_1 , прочитаний, її зміст зрозумілий і відповідає його волі, в чому і розписується.

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2016 року призначено судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 11 листопада 2016 року ОСОБА_1 на час складання договорів дарування 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1499 га у с. Рожнів Косівського району Івано-Франківської області не страждав хронічним стійким психічним розладом та не перебував у стані тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, виявляв органічний розлад особистості та поведінки з нерізко вираженим психоорганічним синдромом. ОСОБА_1 за своїм психічним станом на момент посвідчення вказаних договорів дарування міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Експертною комісією також досліджено, що виявлений у позивача органічний розлад особистості та поведінки з нерізко вираженим психоорганічним синдромом не відноситься та не відносився у період вересня-жовтня 2015 року до тяжкого психічного розладу та не позбавляв його здатності реально сприймати оточуючу дійсність та регулювати свою поведінку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суд з`ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочин, вчинений під впливом помилки є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з підстав, визначених статтею 229 ЦК України, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

У справі, яка є предметом перегляду, укладаючи оспорювані договори дарування сторони стверджували, що волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.

У договорах дарування зазначено, що сторони розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованого вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.

У цих договорах також зазначено, що сторони стверджують, що вони не обмежені в праві укладати правочини: вони не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково); вони не перебувають у хворобливому стані, не страждають у момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті, не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин; вільне володіння українською мовою дозволяє кожному з них равильно зрозуміти зміст цього договору.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Разом з тим, висновком судово-психіатричної експертизи від 11 листопада 2016 року встановлено, що ОСОБА_1 за своїм психічним станом на момент посвідчення вказаних договорів дарування міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

На підставі викладеного суду дійшли правильного висновку, що позивач на час вчинення оспорюваних правочинів мав намір на укладення саме договорів дарування та підписання заяви, а не інших правочинів, не помилявся з приводу природи цих договорів дарування та заяви, добре розумів зміст прав та обов`язків, які у нього виникнуть на підставі таких договорів та заяви.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що під час підписання спірних договорів та заяви позивач не розумів значення своїх дій, не заслуговують на увагу та спростовані висновком судово-психіатричної експертизи від 11 листопада 2016 року.

Крім того, суди також встановили, що ОСОБА_1 у період укладення договорів дарування (до та після укладення цих правочинів) вів актичний спосіб життя та здійснював підприємницьку діяльність, зокрема і закордоном, а саме: підписував договори, бухгалтерські документи, накладні тощо, був генеральним директором і головою правління двох підприємств.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що спірні правочини вчинені під впливом помилки, оскільки такі обставини не доведені належними та допустимими доказами, а відповідно до пункту 4.1 договору дарування 1/2 частини житлового будинку та пункту 8 договору дарування 1/2 частини земельної ділянки вимоги законодавства щодо змісту у правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм роз`яснено нотаріусом.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк