Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.02.2022 року у справі №521/1963/19
Постанова КЦС ВП від 15.05.2025 року у справі №521/1963/19
Ухвала КЦС ВП від 29.07.2021 року у справі №521/1963/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 року

м. Київ

справа № 521/1963/19

провадження № 61-13708св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Стахової Н. В.,Коновалової В. А., Кострицького В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що з жовтня 2011 року проживала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , перебуваючи в якому вони придбали квартира АДРЕСА_1 на підставі інвестиційного договору, укладеного 12 грудня 2005 року між ТОВ «Едельвейс плес» та ОСОБА_2 , автомобіль марки «Daewoo Nexia», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вказане рухоме та нерухоме майно було оформлене на ОСОБА_2

24 грудня 2015 року було укладено додаткову угоду № 1 до інвестиційного договору № 254/6/7/9-2ж між ТОВ «Едельвейс плес» та ОСОБА_2 про передачу майнових прав на житлову квартиру АДРЕСА_1 . Пунктом 2.5 вказаної додаткової угоди передбачено, що він є невід`ємною частиною інвестиційного договору про передачу майнових прав на житлову квартиру. Сплата інвестиційних внесків здійснювалася підприємству у наступному порядку: перший платіж - 143 000,00 грн внести 24 грудня 2015 року; другий платіж ? 143 000,00 грн внести 25 грудня 2015 року; третій платіж ? 608 215,00 внести до 31 грудня 2015 року. Вартість квартири становить 894 215,00 грн. Протягом півтора року подружжям здійснювався ремонт квартири, а з липня 2017 року вони стали проживати у вказаній квартирі.

Станом на цей час сторони спільного господарства не ведуть, спільно не проживають, в позасудовому порядку дійти порозуміння щодо поділу майна їм не вдалося.

Також зазначає, що автомобіль перебуває у володінні відповідача, а тому його вартості, що становить 42 500,00 грн, повинна бути їй компенсована як співвласнику.

ОСОБА_1 просила суд:

здійснити поділ спільного майна подружжя, визнавши право власності по частині квартири АДРЕСА_2 за нею та за ОСОБА_2 ;

компенсувати їй половину вартості автомобіля марки «Daewoo Nexia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , дата реєстрації 06 січня 2015 року, 2008 року випуску, у розмірі 42 500,00 грн.

Короткий зміст рішень судових рішень у справі

Справу суди розглядали неодноразово.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що інвестиційний договір, на підставі якого в подальшому ОСОБА_2 набув право власності на спірну квартиру, був укладений 12 грудня 2005 року, тобто майже за шість років до укладення шлюбу з позивачем. Рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради 16 сесії 5 скликання від 12 лютого 2009 року № 34 ОСОБА_2 була виділена земельна ділянка, що розташована: АДРЕСА_3 , площею 0,1000 га, яка на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2015 року була відчужена ним за ціною 139 000,00 грн. Водночас відповідач свідчив, що фактично продаж ділянки вчинено за 41 000,00 дол. США, що на момент укладення договору з урахуванням курсу гривні становило 932 996,00 грн, які зберігались з 12 листопада 2015 року до грудня 2015 року в сейфовій скриньці АТ «ПриватБанк» у м. Києві на підставі договору № 20151112000009.

Належних письмових доказів вчинення продажу майна за наведену грошову суму суду не надано, однак за відомостями АТ «ПриватБанк» ОСОБА_2 орендував сейфову скриньку на підставі відповідного договору, що був укладений в день відчуження земельної ділянки - 12 листопада 2015 року. Також згідно з розпискою від 12 листопада 2015 року, складеною ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 (рідна сестра відповідача), відповідач отримав від неї 150 000,00 грн, що були сплачені в якості компенсації вартості частки у спадщині після смерті їх матері - ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Укладення додаткової угоди саме в грудні 2015 року, в той час як основний договір був укладений 12 грудня 2005 року, відповідач пов`язує з фактичним завершенням будівництва будинку. На виконання вказаних угод ним протягом грудня 2015 року було сплачено на користь ТОВ «Едельвейс Плес» 894 215,00 грн.

За період з 2000 року по 2015 рік включно сукупний дохід ОСОБА_2 склав 454 931,40 грн, з яких 273 433,89 грн - до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , тоді як працевлаштування ОСОБА_1 належними письмовими доказами не підтверджено, відомостей про її дохід суду не надавалось.

Установлені судом фактичні обставини свідчать, що спірна квартира набута у власність ОСОБА_2 на підставі правочину, укладеного до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , та за рахунок коштів, що належали відповідачу особисто, в тому числі - отриманих від продажу майна, яке належало відповідачу до реєстрації шлюбу з позивачем, за рахунок яких було придбано й спірний автомобіль. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року змінено в частині мотивування, в іншій частині - залишено без змін.

Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції виходив з того, що є всі підстави вважати, що ОСОБА_2 придбав спірне нерухоме майно за власні грошові кошти. Докази, надані позивачем, не спростовують обставин придбання спірної квартири.

В частині вирішення питання про компенсацію 1/2 частки вартості автомобіля апеляційний суд виходив з того, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Відомості щодо домовленості сторін про поділ транспортного засобу, виплати компенсації за нього в матеріалах справи відсутні, а відповідач заперечував проти поділу вказаного майна. Позовні вимоги про поділ транспортного засобу в ідеальних частках позивач до суду не заявляла.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції вважав, що продаж земельної ділянки вчинено за 41 000,00 доларів США, що на момент укладення договору з урахуванням курсу гривні становило 932 996 грн. Проте доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, матеріали справи містять договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 листопада 2015 року, в якому вказано, що її продаж вчинено за 139 000,00 грн.

Крім того, з долученого до матеріалів справи свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 травня 2016 року вбачається, що воно видане ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповіт було складено 09 січня 2013 року на користь ОСОБА_3 . Разом із тим, зі змісту копії розписки, складеної ОСОБА_2 12 листопада 2015 року, вбачається, що останній отримав 150 000,00 грн за спадщину померлої матері ОСОБА_4 згідно з домовленістю із ОСОБА_3 . Проте договору, який би засвідчував домовленість між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приводу поділу спадкового майна матеріали справи не містять.

Таким чином, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до передчасного висновку про наявність підстав вважати, що спірна квартира була придбана виключно за особисті кошти відповідача, а тому вважає обґрунтованими аналогічні за змістом доводи касаційної скарги.

Апеляційний суд, вказавши, що відомості щодо домовленості сторін про поділ транспортного засобу, виплати компенсації за нього тощо в матеріалах справи відсутні, відповідач заперечував проти поділу вказаного майна, а позовні вимоги про поділ транспортного засобу в ідеальних частках позивач до суду не заявляла, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині саме з цих підстав. ОСОБА_2 стверджував, що у нього був у власності автомобіль «ВАЗ 2109», який він фактично обміняв на автомобіль «Daewoo Nexia» у 2015 році, а тому вказаний автомобіль є його особистою власністю. Однак місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не перевірив, на якій правовій підставі та коли ОСОБА_2 був відчужений автомобіль «ВАЗ 2109», а також не встановив тієї обставини, на якій правовій підставі та коли він набув право власності на автомобіль «Daewoo Nexia», як і не встановив вартість цих транспортних засобів.

Оскарженою постановою Одеського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_4 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_4 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу - Daewoo Nexia, державний номерний знак НОМЕР_1 , в сумі 42 500,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 до укладення шлюбу з ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку та автомобіль «ВАЗ 2109» 1987 року випуску. Розрахунки за інвестиційним договором № 254/6/7/9-2Ж на підставі додаткової угоди від 24 грудня 2015 року на загальну суму 894 215,00 грн були проведені в період з 24 грудня 2015 року по 29 грудня 2015 року.

Доводи відповідача про те, що продаж земельної ділянки вчинено за 41 000,00 дол. США, що на момент укладення договору з урахуванням курсу гривні становило 932 996,00 грн, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається що відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 листопада 2015 року її продаж вчинено за 139 000,00 грн.

З долученого до матеріалів справи свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 травня 2016 року вбачається, що воно видане ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповіт було складено 09 січня 2013 року на користь ОСОБА_3 . Разом із тим, зі змісту копії розписки, складеної ОСОБА_2 12 листопада 2015 року вбачається, що останній отримав 150 000,00 грн за спадщину померлої матері ОСОБА_4 згідно з домовленістю із ОСОБА_3 . Проте свідоцтво про право на спадщину за заповітом було видано лише на користь ОСОБА_3 , а договору, який би засвідчував домовленість між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приводу поділу спадкового майна, матеріали справи не містять.

Установивши, що ОСОБА_2 у період перебування у шлюбі з позивачем, а саме у 2015 році здійснював інвестиційні внески підприємству у сумі 894 215,00 грн, але в судовому засіданні не довів належними доказами, що це його власні кошти, колегія суддів вважає, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку спірної квартири.

Під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_2 стверджував, що у нього був у власності автомобіль «ВАЗ 2109», який він фактично обміняв на автомобіль «Daewoo Nexia» у 2015 році, а тому вказаний автомобіль є його особистою власністю. Пояснити, на якій правовій підставі та коли ОСОБА_2 був відчужений зазначений автомобіль, та за які кошти, відповідач не зміг, вказавши, що всіма цими питаннями займався його син. Також пояснив, що автомобіль марки «Daewoo Nexia» є його особистою власністю з 2015 року, але відповіді на питання, на якій правовій підставі та за яку вартість придбав вказаний транспортний засіб, не надав.

Враховуючи, що спірний автомобіль був придбаний у період шлюбу, що не заперечувалося сторонами, а також те, що в судовому засіданні жодна зі сторін не заявила клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи транспортного засобу, суд виходить з вартості автомобіля в розмірі 85 000,00 грн, яку зазначила в позові ОСОБА_1 , а тому стягує з відповідача на користь позивача грошову компенсацію вартості 1/2 частки спірного автомобілю в сумі 42 500,00 грн.

Аргументи учасників справи

13 вересня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, судом не враховано, що ним було отримано грошові кошти від продажу земельної ділянки (за 41 000,00 дол. США, що на момент укладення договору з урахуванням курсу гривні становило 932 996,00 грн), та підтверджується відповідною розпискою про отримання коштів. Таким чином, спірна квартира була придбана за рахунок його особистих коштів та є його особистою власністю.

Разом з тим, з невідомих йому причин, попередній його представник не погоджував з ним дій щодо представництва його інтересів у суді. Вказану розписку не було долучено, хоча він був обізнаний про її наявність, а її копія надавалась адвокату для її подальшого долучення до матеріалів справи. Суд апеляційної інстанції при розгляді справи розписку проігнорував та залишив поза увагою те, що спірна квартира придбана за його особисті кошти. Більше того, колегія суддів у судовому засіданні вказану розписку вивчала, проте у постанові відсутні обґрунтування, чому вказаний доказ не взято до уваги.

Також він подавав клопотання про допит свідків, оскільки їх не було допитано в суді першої інстанції, так як суд першої інстанції не розглядав відповідне клопотання. Про те, що судом не було розглянуто вказане клопотання йому стало відомо лише у 2023 році, оскільки до того часу його попередній представник не інформував його щодо стану розгляду справи. Відмовляючи у задоволені вказаного клопотання, апеляційний суд не усунув порушення, які були допущені судом першої інстанції.

Вирішуючи питання про стягнення з нього грошової компенсації вартості спірного автомобіля, апеляційний суд не виконав обов`язку щодо встановлення дійсних обставин справи, про що вказував Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд в апеляційний суд. Суд фактично вирішив питання стягнення грошової компенсації за автомобіль за відсутності оцінки вартості відчуженого автомобіля на час розгляду справи. При цьому надані позивачем розрахунки базувались на цінах, актуальних станом на 2019 рік, тоді як оскаржена постанова прийнята у 2023 році.

Вказує, що витрати, понесені ним у зв`язку з розглядом справи, попередньо становлять 10 000,00 грн.

22 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що твердження відповідача про те, що спірне майно придбано за рахунок його особистих коштів ґрунтуються на безпідставних доказах. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що 12 грудня 2005 року відповідачем було укладено інвестиційний договір про передачу майнових прав на спірну квартиру. Майнові права набувача на квартиру належним чином зареєстровані в державному реєстрі речових прав 12 липня 2017 року. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності прав власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Таким чином, саме ОСОБА_2 мав довести, що грошова сума у розмірі 894 215, 00 грн, є його особистими коштами. Спірне майно було придбано та оплачено у період перебування у шлюбі. Крім того, у квартирі спільно проводився ремонт, а з липня 2017 року вони стали проживати разом у квартирі.

ОСОБА_2 не додано жодного доказу на підтвердження того, що вказана ним розписка від 12 листопада 2015 року була надана попередньому представнику, навіть не вказано прізвище, ім`я та по батькові адвоката. Відповідач не вказує, чи звертався до представника за роз`ясненням його поведінки, а в подальшому і зі скаргою на його дії. При цьому ОСОБА_2 постійно брав участь у судах першої та апеляційної інстанцій, був обізнаний щодо матеріалів цивільної справи, а також особисто подавав клопотання та заперечення.

Згідно з ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2020 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті відповідач не заперечував проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті. Отже, на стадії підготовчого провадження судом проведені дії, передбачені статтею 197 ЦПК України.

Статтею 83 ЦПК України передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання доказу. У своїх клопотаннях, запереченнях та заявах ОСОБА_2 недобросовісно користується наданими йому процесуальними правами.

Щодо посилань ОСОБА_2 на те, що суд апеляційної інстанції не задовольнив його клопотання про виклик свідків, слід зазначити, що викладені в клопотанні вимоги не відповідають дійсності та суперечать матеріалам справи. Зокрема, відповідач особисто приймав участь у судових засіданнях. Також у матеріалах справи міститься клопотання, подане особисто ОСОБА_2 , про виклик свідків в судове засідання та допит в режимі відеоконференції. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 13 березня 2020 року про участь учасників справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції було відмовлено з підстав відсутності вирішення питання про виклик свідків, так як стороною не подано клопотання про виклик свідків.

Крім того, відповідач брав участь у засіданні Одеського апеляційного суду 03 червня 2021 року та не заявляв жодних клопотань про виклик до суду свідків до того моменту, як Верховний Суд постановою від 09 лютого 2022 року скасував рішення апеляційного суду.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками судів апеляційної та касаційної інстанцій.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі Верховного Суду вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (cуд апеляційної інстанцій в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права - пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 22 лютого 2021 року у справі № 756/2527/16-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 759/5338/18).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради 16 сесії 5 скликання № 34 від 12 лютого 2009 року ОСОБА_2 була виділена земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, про що свідчить фотокопія державного акта на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3222485901:01:003:0186, серії ЯИ № 434470 від 05 лютого 2010 року.

З 06 травня 2010 року за ОСОБА_2 був зареєстрований автомобіль марки «ВАЗ 2109» 1987 року випуску.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 22 жовтня 2011 року, який розірвано на підставі рішення Біляївського районного суду Одеської області рішенням від 18 грудня 2019 року, яке набрало законної сили 17 січня 2020 року.

12 листопада 2015 року був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Мурзак С. О., реєстровий № 1826, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продав належну йому земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно з пунктом 4 договору продаж земельної ділянки вчиняється за 139 000,00 гривень.

Відповідач вказував, що фактично продаж земельної ділянки вчинено за 41 000 дол. США, що на момент укладення договору з урахуванням курсу гривні становило 932 996 грн, які з 12 листопада 2015 року до грудня 2015 року зберігалися в сейфовій скриньці АТ «ПриватБанк» в місті Києві на підставі договору № 20151112000009.

На підставі інвестиційного договору №254/6/7/9-2Ж про передачу майнових прав на житлову квартиру від 12 грудня 2005 року та додаткової угоди № 1 від 24 грудня 2015 року, укладених між ТОВ «Едельвейс Плес» та ОСОБА_2 , ОСОБА_2 зокрема, придбав майнові права на квартиру загальною площею 61,67 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 сплатив ТОВ «Едельвейс Плес» на виконання умов договору та додаткової угоди грошові кошти у наступному порядку: 143 000,00 грн - згідно з квитанцією від 24 грудня 2015 року № 241-2; 143 000,00 грн - згідно з квитанцією від 25 грудня 2015 року № 251-2; 143 000,00 грн - згідно з квитанцією від 26 грудня 2015 року № 261-2; 143 000,00 грн - згідно з квитанцією № 281-2 від 28 грудня 2015 року; 295 215,00 грн - згідно з квитанцією від 29 грудня 2015 року № 3777290; 27 000,00 грн - згідно з квитанцією від 29 грудня 2015 року № 291-2. Загалом ОСОБА_2 сплачено на користь ТОВ «Едельвейс Плес» 894 215,00 грн.

12 липня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстровані майнові права набувача на квартиру АДРЕСА_1 з показником загальної площі 58,8 кв. м.

10 березня 2015 року відбулась перереєстрація транспортного засобу ? автомобіля марки «ВАЗ 2109» 1987 року випуску на іншого власника.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 власником автомобіля марки «Daewoo Nexia» 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_6 з 06 січня 2015 року.

Вартість вказаного автомобіля позивач визначила шляхом аналізу ринку автомобілів відповідної марки та року випуску і зазначила її в розмірі 85 000 грн.

З листа Територіального сервісного центру МВС України від 28 березня 2019 року № 31/15/5141-743 вбачається, що у власності ОСОБА_2 станом на 26 березня 2019 року транспортних засобів на зареєстровано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .

Сестра відповідача ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину, а саме ? житловий будинок АДРЕСА_5 .

Відповідно до розписки від 12 листопада 2015 року, складеної на ім`я ОСОБА_2 , він отримав 150 000,00 грн за спадщину померлої матері.

За період з 2000 року по 2015 рік включно сукупний дохід ОСОБА_2 склав 454 931,40 грн.

Відповідач працював у ДПНДВА «Пуща-Водиця» та за сумісництвом головою правління в автогаражному кооперативі «Мрія-2» (з 27 лютого 2003 року по 22 липня 2015 року).

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, на яку посилається скаржник, вказано, що «конструкція норми статті 22КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Застосовуючи норму статті 22 КпШС України або статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 року у справі справа № 756/2527/16-ц, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 759/5338/18 зазначено, що «той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів. Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд першої інстанції встановив, що грошові зобов`язання за договором за придбання квартири АДРЕСА_1 (спірна квартира) відповідачем виконані за рахунок коштів, які були нею отримані внаслідок продажу її квартири за адресою: АДРЕСА_2, що належала їй на праві приватної власності, а тому спірна квартира є особистою приватною власністю відповідача. За таких обставин, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову. Натомість апеляційний суд безпідставно вдався до переоцінки доказів та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина перша, третя статті 367 ЦПК України).

Відповідно до частин третьої-п`ятої, восьмої статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

У справі, що переглядається:

відхиляючи доводи ОСОБА_2 , що спірна квартира була придбана за його особисті кошти, отримані від продажу земельної ділянки за 41 000,00 дол. США, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що такі твердження відповідача спростовуються змістом договору купівлі-продажу, відповідно до умов якого продаж земельної ділянки було здійснено за 139 000,00 грн. При цьому апеляційний суд надав належну оцінку копії розписки від 12 листопада 2015 року про отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 150 000,00 грн згідно з домовленістю з ОСОБА_3 , оскільки остання одержала спадщину за заповітом від 09 січня 2013 року після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на підставі свідоцтва про спадщину від 19 травня 2016 року. Договору, який би засвідчував домовленість між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приводу поділу спадкового майна матеріали справи не містять;

ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості 1/2 частини транспортного засобу, апеляційний суд правильно виходив із того, що ОСОБА_2 при новому апеляційному розгляді не пояснив, за які грошові кошти та на якій правовій підставі він придбав спірний автомобіль, який на момент розгляду справи відчужено на користь іншої особи, не заявив клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи транспортного засобу, тому виходив з вартості автомобіля у розмірі 85 000,00 грн, яку зазначила в позові ОСОБА_1 на основі аналізу ринку автомобілів відповідної марки та року випуску.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не взяв до уваги розписку від 12 листопада 2015 року, з якої вбачається, що фактично продаж земельної ділянки здійснено за 41 000,00 дол. США, оскільки аналіз матеріалів справи свідчить, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, а також під час перегляду вказаного рішення апеляційним судом, за наслідками чого 03 червня 2021 року було прийнято постанову, скасовану постановою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року, ОСОБА_2 не вказував про наявність вказаної розписки та її до справи не подав. Не заслуговують на увагу й посилання відповідача на те, що саме представник відповідача не долучив вказаний доказ до матеріалів справи, оскільки ОСОБА_2 приймав участь у розгляді справи, самостійно подавав окремі процесуальні документи та клопотання. Зокрема, у відзиві ОСОБА_2 , зазначаючи про те, що належну ділянку було продано за 41 000,00 дол. США, вказував, що наведені обставини можуть підтвердити свідки (т. 1 , а. с. 63 (зворот)). При цьому про наявність розписки зазначив лише під час нового апеляційного перегляду справи.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання на те, що матеріали справи містять клопотання ОСОБА_2 про виклик свідків від 22 квітня 2019 року, яке судом не розглянуто, у зв`язку з чим він клопотав про допит свідків у суді апеляційної інстанції, проте йому було відмовлено.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що зазначене клопотання вирішувалося у судовому засіданні 14 серпня 2019 року та було відкладено, в подальшому - в судових засіданнях 14 листопада 2019 року, 04 лютого 2020 року, 11 серпня 2020 року, 10 вересня 2020 року вирішення цього питання сторона відповідача не ініціювала, у задоволенні клопотання про допит свідків в режимі відеоконференції судом відмовлено (ухвала від 13 березня 2020 року). Ухвалою від 20 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду на 04 листопада 2020 року, проти чого представник відповідача не заперечувала, просила розглядати справу у зазначеному засіданні без її участі. Під час перегляду справи апеляційним судом ОСОБА_2 не звертався до суду з відповідними клопотаннями чи іншими процесуальними заявами про виклик свідків та не вказував про відповідні порушення, допущені судом першої інстанції. Тому під час нового перегляду справи апеляційний суд правильно це клопотання відхилив протокольною ухвалою від 14 серпня 2023 року.

За таких обставин, оцінивши достатність і взаємний зв`язок зібраних у справі доказів у їх сукупності, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що відповідач не спростував презумпції спільності майна подружжя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінкидоказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

П. І. Пархоменко