Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.08.2025 року у справі №521/8236/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 521/8236/23

провадження № 61-638св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Національної поліції в Одеській області, Приморський відділ поліції Головного управління національної поліції в Одеській області (змінив назву на Відділ поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області),

третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Приморського відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області (змінив назву на Відділ поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про стягнення майнової та моральної шкоди

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2023 року у складі судді Мирончук Н. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з Державного бюджету України на свою користь майнову шкоду (в порядку правонаступництва) в сумі 36 888,00 дол. США та моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2017 року у справі № 522/25901/16-к задоволено клопотання слідчого Приморського відділу поліції, подане в межах кримінального провадження від 27 грудня 2016 року № 1201616050000969, про проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , в якій міг мешкати ОСОБА_2 , який обвинувачувався у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 14, частиною другою статті 187 КК України.

В ході розслідування, а саме 21 березня 2017 року у вищевказаній квартирі, яка належала ОСОБА_3 , було проведено обшук, під час якого разом з іншими речами були вилучені 52 600,00 дол. США, а 22 березня 2017 року слідчий Приморського відділу поліції виніс постанови під номерами 45, 90, 91 щодо переліку вилучених речей, якими вказані грошові кошти були визнані як речові докази та долучені до матеріалів кримінального провадження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , власниця вилучених 52 600,00 дол. США, єдиною спадкоємицею якої є ОСОБА_1

28 грудня 2017 року слідчий слідчого відділу Приморського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - ГУ НП в Одеській області) здійснив спробу передати вилучені під час обшуку грошові кошти у кримінальному провадженні № 1201616050000887 на зберігання до УФЗБО ГУ НП в Одеській області, але в ході виконання цієї постанови працівники ПАТ КБ «Райффайзен Банк Аваль» відмовили у прийнятті на рахунок частини вилучених при обшуку, грошей у зв`язку із сумнівами щодо їх справжності. Купюри в загальній сумі 27 000,00 дол. США, працівники фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Одеській області направили до управління організації виготовлення і захисту грошей департаменту грошового обігу НБУ для проведення експертного дослідження.

За результатами цього дослідження, 19 березня 2018 року управління організації виготовлення і захисту грошей департаменту грошового обігу НБУ передані на експертизу 27 000,00 дол. США визнало підробленими та вилучило з обігу, про що НБУ своїм листом повідомило ГУ НП в Одеській області, однак цей лист працівники поліції втратили.

29 грудня 2017 року на підставі рапорту слідчого Приморського відділу поліції, вказані відомості були внесені до ЄРДР за №12017160500008155 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 199 КК України, однак кримінальне провадження згодом було закрито.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер фігурант кримінального провадження ОСОБА_2 , а ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2019 року виділене кримінальне провадження за № 12016160500008887 закрито у зв`язку із смертю обвинуваченого та одночасно скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року, з майна, серед якого були: ювелірні вироби, мобільні телефони, планшети, флеш-носії та грошові кошти у загальній сумі 52 600,00 дол. США.

09 квітня 2019 року цю ухвалу позивачка пред`явила до виконання до органу, що здійснював досудове розслідування, - Приморського відділу поліції, і до органу, що здійснював процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, - Одеської місцевої прокуратури № 3.

Однак 08 травня 2019 року ухвала Суворовського районного суду м. Одеси про скасування арешту та повернення вилученого майна була виконана частково, позивачці повернуто лише 15 712,00 дол. США, а частина грошових коштів в сумі 36 888,00 дол. США залишилась неповерненою.

Позивачка вказувала, що ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2019 року встановлено неправомірність вилучення у ОСОБА_3 грошових коштів, зазначена ухвала набрала у встановленому законом порядку законної сили та підлягає виконанню, однак не виконується органами досудового розслідування.

Через бездіяльність конкретної посадової особи, яка на той час займала посаду слідчого Приморського відділу поліції, вилучені валютні цінності в розмірі 52 600,00 дол. США незаконно зберігались упродовж 9 місяців в кабінеті слідчого, після чого «чомусь» виявились фальшивими. Вказана обставина, на думку позивачки, призвела до невиконання ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2019 року у справі № 523/1649/19 про повернення грошових коштів, у зв`язку із чим позивачка вважала, що їй (в порядку правонаступництва), було заподіяно шкоду в сумі 36 888,00 дол. США.

Крім того, позивачка стверджувала, що внаслідок неправомірних дій органів досудового розслідування ОСОБА_1 зазнала суттєвих моральних страждань, у зв`язку з чим просила суд стягнути на її користь моральну шкоду в сумі 200 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 09 червня 2023 року позов задовольнив. Стягнув з рахунків ГУ НП в Одеській області, як розпорядника (одержувача) бюджетних коштів, рахунки якого відкриті в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Одеській області, шляхом безспірного списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджетної установи - ГУ НП в Одеській області, на користь ОСОБА_1 36 888,00 дол. США, що в перерахунку на національну валюту України за курсом НБУ станом на 09 червня 2023 року складало 1 348 994,16 грн, у якості завданої майнової шкоди. Стягнув з рахунків ГУ НП в Одеській області, як розпорядника (одержувача) бюджетних коштів, рахунки якого відкриті в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Одеській області, шляхом безспірного списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджетної установи - ГУ НП в Одеській області, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. При цьому місцевий суд виходив з того, що грошові кошти, вилучені як речові докази, всупереч закону у встановлений законодавством 3-денний строк не були строк передані на зберігання, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення на її користь майнової шкоди у розмірі 36 888,00 дол. США підлягають задоволенню. Враховуючи значний розмір майнової шкоди - 36 888,00 дол. США, що еквівалентно 1 348 994,16 грн, тривалий час, протягом якого не виконувалась ухвала про скасування арешту на майно та повернення грошових коштів (протягом більш ніж чотирьох років), з огляду на принципи розумності, справедливості та поміркованості, суд вважав доведеною заподіяну позивачу моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн та вважає такий розмір справедливим.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 26 листопада 2024 року апеляційну скаргу ГУ НП в Одеській області залишив без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У січні 2025 року ГУ НП в Одеській областіподало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень вказувало те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 16 листопада 2022 року у справі № 591/387/21, від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20; відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 100 КПК України у подібних правовідносинах - щодо повернення вилученого майна (речових доказів), обіг якого прямо заборонений, тягне за собою кримінальну відповідальність. Більше того, незрозумілими є дії органу досудового розслідування, який зобов`язаний повернути майно, яке стало речовим доказом вже в іншому кримінальному провадженні. Чи поширюються на ці обставини норми частини четвертої статті 100 КПК України?

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, а кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що вилучені кошти, на які було накладено арешт в межах кримінально-процесуального законодавства та передано на депозитний рахунок банку, повертаються стороні не в тих самих купюрах та номіналах, а повертається сума, яка була покладена на депозитний рахунок банківської установи. Задовольняючи позов у частині стягнення моральної шкоди, суди не навели мотивів стягнення такої шкоди та її розмір.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

10 лютого 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2019 року у справі № 523/1649/19, яка набрала законної сили, було закрито виділене кримінальне провадження від 22 листопада 2016 року № 12016160500008887 у зв`язку із смертю обвинуваченого ОСОБА_2 . Крім того, вказаною ухвалою касовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року, зокрема на, грошові кошти у загальній сумі 52 600,00 дол. США та купюри номіналом в 5 дол. США (МЕ 90871157А), 2 дол. США (G42989188A), 5 купюр номіналом 1 дол. США: В43683030Н, В43683028Н, В12991748А, В43683026Н, В43683025Н.

Із зазначеної ухвали відомо, що ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16 січня 2019 року з матеріалів судового кримінального провадження від 22 листопада 2016 року № 12016160500008887 були виділені в окреме провадження матеріали за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень (справа № 523/1649/19).

В ході розслідування 21 березня 2017 року за місцем можливого проживання ОСОБА_2 , а саме у квартирі АДРЕСА_2 , власником якої була ОСОБА_3 , було проведено обшук, під час якого, разом з іншими речами, були вилучені 52 600,00 дол. США та купюри номіналом в 5 дол. США (МЕ 90871157А), 2 дол. США (G42989188A), 5 купюр номіналом 1 дол. США: В43683030Н, В43683028Н, В12991748А, В43683026Н, В43683025Н.

Позивачка ОСОБА_1 , яка є єдиним спадкоємцем за законом померлої ОСОБА_3 , зазначала, що вилучене майно, на яке ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року був накладений арешт, ніякого відношення до кримінального провадження не має, оскільки грошові кошти безпосередньо належать родині ОСОБА_1 і збиралися протягом багатьох років, що підтверджується способом зберігання коштів (шкатулка, підписані конверти власноручно власницею грошових коштів із записами сум, наявність списку купюр). Крім того померлий ОСОБА_2 , обвинувачений у вказаному кримінальному провадженні, є колишнім чоловіком заявниці, що підтверджується рішенням суду, та постійно мешкав і був зареєстрований за іншою адресою: АДРЕСА_3 . При цьому орган досудового розслідування ніяким чином не довів, що гроші можуть належати ОСОБА_2 чи могли бути здобуті незаконним шляхом.

Також з ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2019 року відомо, що ОСОБА_1 ніякого стосунку до вказаного кримінального правопорушення не має і не є особою, яка за законом несе відповідальність за дії іншої особи; всі слідчі дії давно проведені, будь-якої додаткової перевірки належності арештованих коштів та майна заявниці орган досудового розслідування до теперішнього часу не провів, твердження заявниці щодо належності майна її родині ніяким чином не спростовані, не зібрано належних та вагомих доказів щодо незаконного походження речей, на які було накладено арешт, тому суд дійшов висновку, що накладений арешт є необґрунтованим і незаконним, унеможливлює реалізацію права власника щодо розпорядження та користування своїм майном.

Під час розгляду справи № 523/1649/19 прокурор посилався на те, що вилучені під час обшуку грошові кошти були визнані речовими доказами, але при цьому підтвердив, що при розгляді питання про накладення арешту на вилучені грошові кошти ні власник квартири ОСОБА_3 , ні заявниця ОСОБА_1 не викликалися та не опитувалися.

Після вилучення, наступного дня, а саме 22 березня 2017 року слідчий Приморського відділу поліції виніс постанови під номерами 45, 90, 91 щодо переліку вилучених речей, якими вищевказані грошові кошти були визнані речовими доказами та долучені до матеріалів кримінального провадження.

З яких саме правових підстав вилучені з квартири ОСОБА_3 грошові кошти було визнано слідчим речовими доказами, невідомо.

З листа слідчого слідчого відділу Приморського відділу поліції Кувшиновим А. В. до начальника УФЗБО ГУНП в Одеській області № 36-7876 відомо, що направляється на виконання постанова від 28 липня 2017 року про передачу на зберігання грошових коштів у кримінальному провадженні від 22 листопада 2016 року № 12016160500008887.

В додатку до цього супровідного листа вказано такі документи: постанова про передачу на зберігання грошових коштів від 28 липня 2017 року на 7 арк.; копія ухвали слідчого судді Приморського районного суду від 22 березня 2016 року про арешт майна на 5 арк.; копія ухвали слідчого судді Приморського районного суду від 22 березня 2016 року про арешт майна на 5 арк.; копія ухвали слідчого судді Приморського районного суду від 22 березня 2016 року про арешт майна на 9 арк.; копія ухвали слідчого судді Приморського районного суду від 22 березня 2016 року про арешт майна на 6 арк.; грошові кошти в сумі 6 131,00 грн, 75 712,00 дол. США, вилучені 21 березня 2016 року в ході санкціонованих обшуків.

Таким чином, випливає, що слідчий направиі перелік ухвал за 2016 рік, тоді як обшук було проведено в кв. АДРЕСА_2 , власником якої була ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто через рік після ухвалення вказаних судових рішень.

Крім того, у вказаному супровідному листі зазначена сума, яка була вилучена, у розмірі 75 712,00 дол. США, тоді як у квартирі ОСОБА_3 під час обшуку 21 березня 2017 року було вилучено 52 600,00 дол. США та купюри номіналом в 5 дол. США , 2 дол. США, 5 купюр номіналом по 1 дол. США В43683030Н,.

Вказані обставини є доказом того, що після прийняття 22 березня 2017 року слідчим суддею Приморського районного суду ухвал про арешт коштів, які були вилучені у інших осіб (як слідує з цього супровідного листа), а не у ОСОБА_3 , супровідний лист № 36-7876 про направлення цих коштів до начальника УФЗБО ГУНП в Одеській області, слідчий СВ Приморського відділу поліції Кувшинов А. В. склав лише 28 грудня 2017 року, тобто, більше ніж через один рік дев`ять місяців та сім днів із дня винесення ухвал судом.

Грошові кошти, які були вилучені 21 березня 2017 року з квартири ОСОБА_3 в сумі 52 600,00 дол. США та купюри номіналом в 5 дол. США (МЕ 90871157А), 2 дол. США (G42989188A), 5 купюр номіналом по 1 дол. США В43683030Н, В43683028Н, В12991748А, В43683026Н, В43683025Н, зберігались у невстановленому місці і в невстановлених осіб.

Результатів службового розслідування стосовно вказаного факту матеріали справи не містять.

Відповідно, вилучені з квартири ОСОБА_3 52 600,00 дол. США та купюри номіналом в 5 дол. США (МЕ 90871157А), 2 дол. США (G42989188A), 5 купюр номіналом 1 дол. США: В43683030Н, В43683028Н, В12991748А, В43683026Н, В43683025Н мали бути повернуті власниці ОСОБА_6 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть від 05 вересня 2017 року серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкоємицею майна померлої є її донька ОСОБА_1 , яка змінила прізвище на ОСОБА_1 .

З ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2019 року відомо, що обвинувачений ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

09 квітня 2019 року ОСОБА_1 пред`явила ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2019 року до виконання до органу, що здійснював процесуальне керівництво в кримінальному провадженні № 12016160500008887.

У зв`язку з невиконанням поданої з про повернення вилучених коштів та невиконанням органами слідства ухвали суду від 21 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулась 17 квітня 2019 року до ГУ НП в Одеській області із заявою про повернення їй вилучених коштів.

Після цього ухвала суду про скасування арешту та повернення вилученого майна була виконана лише частково, позивачці повернуто 15 712,00 дол. США, що підтверджується розпискою, згідно з якою ОСОБА_1 отримала від слідчого ОСОБА_8 грошові кошти на загальну суму 15 712,00 дол. США.

Із розписки ОСОБА_1 відомо, що всі кошти із суми 15 712,00 дол. США були передані іншими купюрами, з іншими серіями і номерами, а саме: F 02187146 P і F 02187127 P, як і з квартири ОСОБА_3 були при обшуку вилучені 21 березня 2017 року 5 купюр номіналом 1 дол. США, а саме: АДРЕСА_4 .

Тобто у розписці перелічено серії та номери купюр, які було повернуто позивачці в іноземній валюті - доларах США, однак вказані купюри не є тими, які були вилучені з квартири ОСОБА_3 21 березня 2017 року,.

Крім того, згідно з розпискою ОСОБА_1 всі кошти із загальної суми 15 712,00 дол. США, були передані позивачці іншими купюрами номіналом 100 дол. США з іншими серіями та номерами, а також їй передано одну купюру в 10 дол. США. Однак, купюр по 10 дол. США при проведенні обшуку 21 березня 2017 року, з квартири ОСОБА_3 взагалі не було вилучено.

На запит представника ОСОБА_1 стосовно майна, вилученого в межах кримінального провадження № 12016160500008887, листом від 16 травня 2019 року ГУ НП в Одеській області повідомило, що 28 грудня 2017 року слідчий слідчого Приморського ВП капітан поліції Кувшинов А. В. направив до УФЗБО ГУ НП в Одеській області постанову, від 28 липня 2017 року про передачу на зберігання в УФЗБО ГУНП в Одеській області для подальшого заведення на спеціально визначені депозитні рахунки, грошові кошти, які не є речовими доказами у кримінальному провадженні від 22 листопада 2016 року № 12016160500008887. Депозитний рахунок ГУ НП в Одеській області відкритий в АТ «Райффайзен банк Аваль». При внесенні коштів на зберігання на розрахунковий рахунок Головного управління, співробітники банку частину грошових коштів визнали сумнівними та направили до НБУ для проведення дослідження.

Однак з ухвали суду від 21 березня 2019 року відомо, що грошові кошти - дол. США, вилучені з квартири ОСОБА_3 , були визнані речовими доказами, а згідно із супровідним листом від 28 грудня 2017 року, слідчим слідчого відділу Приморського відділу поліції Кувшинов А. В. направив до УФЗБО ГУ НП в Одеській області грошові кошти, які не є речовими доказами.

Тобто кошти, вилучені 21 березня 2017 року з квартири ОСОБА_3 у сумі 52 600,00 дол. США та купюри номіналом в 5 дол. США (МЕ 90871157А), 2 дол. США (G42989188A), 5 купюр номіналом 1 дол. США: В43683030Н, В43683028Н, В12991748А, В43683026Н, В43683025Н були визнані речовими доказами і повинні були бути опечатані слідчим та здані у трьохденний строк з часу їх вилучення на зберігання, а грошові кошти, які за супровідним листом від 28 грудня 2017 року, слідчий направив до УФЗБО ГУ НП в Одеській, не є речовими доказами та були вилучені в 2016 році в інших осіб, і сума у їх інша.

Кримінальне провадження за частиною третьою статті 382 КК України було відкрито лише 12 липня 2019 року після звернення позивачки 09 та 17 квітня 2019 року до органів слідства про повернення їй вилучених грошових коштів, на підставі ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2019 року.

08 січня 2021 року за результатами проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 12 липня 2019 року № 62019150000000517 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 382 КК України, слідчий прийняв рішення про закриття вказаного кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

Крім того, апеляційний суд встановив, що з висновку від 29 травня 2020 року № 20-2262 судово-технічної експертизи купюр доларів США відомо, що ця експертиза була призначена та проведена за матеріалами кримінального провадження від 12 липня 2019 року № 62019150000000517.

Згідно із зазначеним висновком низка поданих грошових банкнот дол. США становлять розбіжності у способах друку та елементах захисту при порівнянні зі зразками справжніх банкнот відповідного номіналу і не є грошовими банкнотами Федеральної резервної системи США.

Однак, опису отриманих експертом матеріалів у цьому висновку немає, та у ньому не вказано, які матеріали були використані експертом, звідки надійшли для експертного дослідження вказані купюри, коли саме та у кого вони були вилучені, де, ким та яким чином здійснювалось їх зберігання, яким чином та коли вони були упаковані, чи були ці пакети опечатані належним чином та чи були підписи на вказаних пакетах при їх опечатуванні, в цьому висновку експерта не вказано, як і не зазначено переліку питань, що були поставлені експертові, відсутній докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані при проведенні досліджень, відсутнє зазначення про отримані результати та їх експертна оцінка, немає також зазначення поставленого перед експертом питання щодо того, коли саме було виготовлено купюри - грошові банкноти номіналами по 100 дол. США.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції не прийняв як доказ висновок експерта № 20-2262.

Водночас суд врахував, що з висновку експерта відомо, що у 2020 році, з`явились грошві кошти з тими самими номерами та серіями банкноти номіналом по 100 дол. США, які були вилучені при обшуку 21 березня 2017 року з квартири ОСОБА_3 , однак вони згідно з цим висновком не є банкнотами системи США. Разом з цим доказів давності виготовлення банкнот з тими самими номерами та серіями номіналом 100 дол. США, які були вилучені з квартири ОСОБА_3 , і де саме весь цей час вони зберігались, відповідачі не надали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

У частині другій статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Пунктом 1-1 статті 2 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Згідно з пунктами 2 та 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягають відшкодуванню (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; та моральна шкода.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 266/94-ВР майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди.

Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності під час кримінального провадження, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 21 Порядку речові докази у вигляді готівки у національній валюті України або іноземній валюті передаються для зберігання уповноваженому банку, що обслуговує орган, у складі якого функціонує слідчий підрозділ (далі - уповноважений банк). У разі коли готівка у національній валюті України чи іноземній валюті не містить слідів кримінального правопорушення, валютні кошти зараховуються на спеціально визначені для цієї мети депозитні рахунки (далі - депозитний рахунок) уповноваженого банку.

Єдині правила обліку, зберігання та передачі речових доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень органів досудового слідства, дізнання і суду щодо речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна встановлено Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду.

Порядок зберігання речових доказів, вилучених у ході обшуку, визначений Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125 (далі - Інструкція).

Пунктом 14 Інструкції передбачено, що відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора, керівника органу служби безпеки, начальника органу внутрішніх справ, підрозділу податкової міліції або керівника апарату суду. Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді.

Відповідно до пункту 26 Інструкції дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення та напівдорогоцінне каміння, які визнані речовими доказами або на які може бути звернено стягнення з метою відшкодування заподіяної матеріальної шкоди або забезпечення виконання вироку суду в частині конфіскації майна, реєструються у відповідному журналі та передаються на тимчасове зберігання в упакованому вигляді в спеціально пристосоване для зберігання речових доказів приміщення або передаються на зберігання до Державного сховища дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України.

Згідно з пунктом 27 Інструкції грошові суми в національній валюті вносяться на депозитний рахунок органу, який вилучив їх, відкритий в уповноваженому банку на підставі укладеного депозитного договору, а валютні цінності доставляються до уповноваженого банку уповноваженою особою органу, який вилучив іноземну валюту, для розміщення їх на депозитних рахунках на підставі укладених договорів.

Відповідно до пункту 86 Інструкції у разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказами Міністерства юстиції України № 6/5, Генеральної прокуратури України № 3, Міністерства фінансів України № 41 від 04 березня 1996 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131).

Незабезпечення належного обліку та умов зберігання, передачі речових доказів, цінностей та іншого майна, яке спричинило їх втрату, пошкодження, є підставою для притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, з вини яких настали вказані наслідки.

В абзацах 1, 2, 16 пункту 14 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення про застосування Закону № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до частини другої статті 4 Закону майно, зазначене в пункті 2 статті 3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення. Пересилка або доставка майна проводиться також за рахунок цих органів. Якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 100 КПК України у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу, вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа, вона зобов`язана відшкодувати володільцю витрати, пов`язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивачка має право на відшкодування майнової шкоди за вилучене під час обшуку майно, оскільки вилучені грошові кошти в іноземній валюті не в повному обсязі були повернуті внаслідок порушення правил зберігання такого майна та його подальшого зникнення.

При цьому суди правильно виходили з того, що позивачці повернуто лише 15 712,00 дол. США, що підтверджується належними доказами. Повернення іншої суми коштів суди не встановили.

Суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність відповідачем того факту, що вилучені під час проведення у березні 2017 року обшуку грошові кошти були підроблені.

Аргументи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують та зводяться до неправильного тлумачення норм права, які регулюють спірні правовідносини.

Стосовно доводів касаційної скарги про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди слід зазначити таке.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, врахувавши наведені норми, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у зв`язку із втратою грошових коштів позивачка змушена були докладати зусиль для організації свого життя, переживала душевні страждання щодо їх втрати, позбавлена можливості користуватися ними протягом тривалого часу, а тому обґрунтовано стягнули на її користь моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн.

Разом з тим суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, розглянувши справу, незважаючи на те що позивачка просила стягнути суми коштів з Державного бюджету України, стягнув їх з рахунків ГУ НП в Одеській області, як розпорядника (одержувача) бюджетних коштів, рахунки якого відкриті в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Одеській області, шляхом безспірного списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджетної установи - ГУ НП в Одеській області.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Міністерство внутрішніх справ України (дії посадової особи якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16).

На вказані обставини суди попередніх інстанцій уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про порядок стягнення коштів на відшкодування шкоди.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

За встановлених у цій справі обставин оскаржувані судові рішення в частині порядку стягнення підлягають зміні із зазначенням про стягнення шкоди безпосередньо з Державного бюджету України.

Крім того, підлягають скасуванню рішення й у частині розподілу судових витрат, оскільки вони компенсуються за рахунок держави.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дію рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2023 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2025 року, у зв`язку із закінченням касаційного провадження його дію необхідно поновити.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року в частині порядку стягнення майнової та моральної шкоди змінити, виклавши резолютивну частину рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2023 року в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України накористь ОСОБА_1 36 888,00 дол. США, що в перерахунку на національну валюту України за курсом НБУ станом на 09 червня 2023 року становило 1 348 994,16 грн, на відшкодування завданої майнової шкоди та моральної шкоду в розмірі 200 000,00 грн.».

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року в частині розподілу судових витрат скасувати.

В іншій частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2023 року у незміненій та нескасованій після касаційного перегляду частинах.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов