Постанова

Іменем України

13 травня 2019 року

місто Київ

справа № 647/3369/14-ц

провадження № 61-16183св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 29 вересня 2015 року у складі судді Гонтаря Д. О. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 28 березня 2016 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Капітан І. В., Радченка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»

(далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 48 784, 35 дол. США (що еквівалентно 722 214, 00 грн) та пені у розмірі 2 499, 24 грн, з яких: 46 756, 67 дол. США - заборгованість за кредитом, у тому числі 1 126, 78 дол. США - прострочена заборгованість за період з 24 лютого 2014 року до 10 листопада 2014 року; 2 027, 68 дол. США прострочена заборгованість за процентами за період з 23 травня 2014 року до 23 жовтня 2014 року; 1 142, 45 грн пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 28 березня 2014 року до 10 листопада 2014 року; 1 356, 79 грн пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 25 квітня 2014 року до 10 листопада 2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 23 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11239181000, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит (грошові кошти) у розмірі 53 415, 00 дол. США, зі сплатою 10, 50 % річних, а відповідач зобов'язався щомісячно повертати кредит та сплачувати проценти шляхом сплати щомісячних ануїтетних платежів у розмірі 530, 00 дол. США у строк до 23 жовтня 2028 року. ОСОБА_1 у порушення умов договору не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі з лютого 2014 року, у зв'язку з чим станом на 10 листопада 2014 року виникла заборгованість за кредитом.

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 11239181000, укладеного 23 жовтня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , мотивуючи свої вимоги тим, що ознайомившись з матеріалами справи, він зробив висновок, що зміст зазначеного договору йому не знайомий, а саме положення пунктів 1.1-12.1, які містяться на сторінках 1-6 договору, які він не підписував, підпис на зазначених сторінках йому не належить. Також вважав, що представник банку ОСОБА_2 не мав повноважень укладати такий договір.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 30 квітня 2015 року вимоги за зустрічним позовом об'єднані в одне провадження з первісним позовом.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 29 вересня 2015 року позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 11239181000 за кредитом та процентами в розмірі 48 784, 35 дол. США, за пенею у розмірі 2 499, 24 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 3 654, 00 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання правочину недійсним відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що між сторонами склалися договірні правовідносини, обов'язок відповідача з погашення кредиту, сплати процентів залишається не виконаний, а тому позов банку підлягає задоволенню у повному обсязі.

ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження зустрічних позовних вимог, в тому числі щодо відсутності повноважень представника банку на укладення оспорюваного правочину. Також суд відхилив посилання відповідача на відсутність належних повноважень у посадової особи відповідного відділення банку на укладення оспорюваного правочину, оскільки стороною договору відповідно до його тексту був саме АКІБ «УкрСиббанк».

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 28 березня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що ОСОБА_1 підписав оспорюваний договір, а також низку договорів на підтвердження та на виконання договору про надання споживчого кредиту від 23 жовтня 2007 року № 11239181000, ним виконувались умови договору та більше ніж 6 років здійснювалось погашення заборгованості за кредитом у передбаченому договором розмірі.

Апеляційний суд відхилив доводи заявника щодо відсутності повноважень у посадової особи відділення № 145 АКІБ «УкрСиббанк» укладати договори кредиту, оскільки від імені АКІБ «УкрСиббанк» діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності ОСОБА_2 , яка видана АКІБ «УкрСиббанк» через начальника Південного регіонального департаменту АКІБ «УкрСиббанк», який в порядку передоручення уповноважив фінансового консультанта середнього та малого бізнесу відділення № 145 АКІБ «УкрСиббанк» Лавренка М . В . від імені АКІБ «УкрСиббанк» укладати, змінювати, розривати договори та здійснювати інші дії.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий судовий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що надані банком докази отримання відповідачем кредитних коштів не відносяться до таких, які визначають господарську операцію, яка вказує на видачу (надання) ОСОБА_1 з поточного рахунку кредитних коштів у розмірі 53 415, 00 дол. США на виконання договору № 11239181000.

На переконання заявника, апеляційний суд всупереч положенням статей 10, 27, 59, 60 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року) доводи ОСОБА_1 щодо витребування оригіналів документів та призначення судової почеркознавчої експертизи залишив без уваги, безпідставно залишив їх без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За правилом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23 жовтня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11239181000 у розмірі 53 415, 00 дол. США, що еквівалентно 269 745, 75 грн, з кінцевим строком повернення не пізніше 23 жовтня 2028 року із сплатою 10, 50 % річних за користування кредитними коштами, а позичальник зобов'язався щомісячно повертати кредит та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 530, 00 дол. США 23 числа кожного місяця.

Згідно з пунктом 1.4 договору кредит надається позичальнику для його особистих потреб, на придбання трикімнатної квартири, розташованої за адресою : АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.5 договору передбачено, що кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням.

Того ж дня позичальником ОСОБА_1 підписано додатки до згаданого договору № 1 (тарифи банку) та № 2 (графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту), а також додаткову угоду № 1.

Згідно з довідкою про рух коштів по рахунку НОМЕР_1 , відкритому на ім'я ОСОБА_1 , 23 жовтня 2007 року кошти в сумі 53 415, 00 дол. США надійшли на рахунок (призначення платежу - надання кредиту згідно з угодою № 11239181000) та 23 жовтня 2007 року видані з поточного рахунку в сумі 53 415 дол. США.

Згідно з касовим ордером АКІБ «УкрСиббанк» від 23 жовтня 2007 року ОСОБА_1 отримав з поточного рахунку НОМЕР_1 кошти в сумі 53 415, 00 дол. США.

Відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5

та ОСОБА_1 23 жовтня 2007 року, ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 за 269 746, 00 грн.

23 жовтня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за яким ОСОБА_1 у забезпечення зобов'язань за договорами про надання споживчого кредиту від 23 жовтня 2007 року № 1123181000 та № 11239459000 передав в іпотеку банку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 .

23 жовтня 2007 року між сторонами укладено договір про надання споживчого кредиту № 11239459000, за умовами якого (пункт 1.6) зазначений у пункті 1.1 транш в сумі 1 011, 57 грн надається для виконання зобов'язань позичальника за договором страхування майна позичальника, яке надано останнім у забезпечення виконання зобов'язань перед банком за кредитним договором від 23 жовтня 2007 року № 11239181000. Як наполягав представник банку та не довів протилежного відповідач під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції, зазначений договір виконаний сторонами у повному обсязі.

Із довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором від 23 жовтня 2007 року № 11239181000 встановлено, що ОСОБА_1 з 23 листопада 2007 року до 23 січня 2014 року виконував взяті на себе зобов'язання зі сплати кредиту та процентів шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 530, 00 дол. США до 23 числа кожного місяця. Надалі позичальник почав порушувати умови договору та остання сплата процентів за кредитом здійснена 23 липня 2014 року.

Згідно з розрахунком позивача за первісним позовом на 10 листопада 2014 року сума заборгованості становить 48 784, 35 дол. США та за пенею

у розмірі 2 499, 24 грн, з яких: 46 756, 67 дол. США - заборгованість за кредитом, у тому числі 1 126, 78 дол. США - прострочена заборгованість за період з 24 лютого 2014 року до 10 листопада 2014 року; 2 027, 68 дол. США прострочена заборгованість за процентами за період з 23 травня 2014 року до 23 жовтня 2014 року; 1 142, 45 грн пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 28 березня 2014 року до 10 листопада 2014 року; 1 356, 79 грн пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 25 квітня 2014 року до 10 листопада 2014 року.

Наведений розрахунок та сума заборгованості ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не спростовані, доказів сплати кредитної заборгованості в іншому розмірі суду відповідач не надав.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У частині другій статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин першої-третьої, п'ятою та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що банк виконав вимоги кредитного договору від 23 жовтня 2007 року № 11239181000, надав позичальнику кредит, за рахунок якого останній придбав нерухоме майно, натомість внаслідок невиконання обов'язку щодо повернення грошових коштів у нього наявна заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку.

Доводи зустрічного позову не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки ОСОБА_1 певний час виконував умови договору, доказів того, що йому вони не були відомі, не надав, його твердженням про відсутність повноважень у представника банку на укладення такого договору надана належна оцінка апеляційним судом, який обґрунтовано зазначив, що вони суперечать наявним у матеріалах справи доказам.

Не заслуговують на увагу доводи заявника про необґрунтоване відхилення апеляційним судом його клопотань, оскільки апеляційний суд здійснює розгляд справи в межах, визначених статтею 303 ЦПК України 2004 року, та досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Судами правомірно враховано, що за загальним правилом статті 130 ЦПК України 2004 року докази сторонами та іншими учасниками справи подаються до або під час попереднього судового засідання; у подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно.

Доводи заявника про безпідставну відмову судом у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, про оцінку нових фактів, наведених в апеляційній скарзі, невірне визначення характеру правових відносин між сторонами носять формальний характер та не впливають на оцінку правомірності ухвалених у справі судових рішень.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за наслідком розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 29 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 28 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик