Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.01.2020 року у справі №453/647/18

Постанова

Іменем України

08 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 453/647/18

провадження № 61-23107св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Підгородецька сільська рада Сколівського району Львівської області,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Крушельницької Уляни Осипівни на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 05 квітня 2019 року у складі судді Микитина В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Підгородецької сільської ради Сколівського району Львівської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір - ОСОБА_2. Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1, який значився як майно колгоспного двору. За життя матір склала заповіт на належне їй нерухоме майно на користь свого сина (її брата) - ОСОБА_3, який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, не прийнявши спадщини. Після смерті брата вона є спадкоємцем за законом прав та обов'язків, які залишилися після смерті матері, в тому числі й права на 1/2 частину спірного домоволодіння, однак оформити таке право не має можливості у зв'язку із втратою правовстановлюючого документа на нерухоме майно. Враховуючи викладене, ОСОБА_1, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташовані по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 05 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що право на 1/2 частину спірного домоволодіння після смерті ОСОБА_2 (матері позивача) успадкував ОСОБА_3 (брат позивача) за заповітом, прийнявши спадщину у встановленому порядку. Позивач не згадується у заповіті своєї матері. Цей заповіт не оспорюється нею на предмет відсутності вільного волевиявлення матері, що могло б потягнути його недійсність.

Постановою Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Сколівського районного суду Львівської області від 05 квітня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_3 прийняв спадщину за заповітом після смерті матері, так як постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і у встановлені строки та порядку не відмовився від спадщини. Позивач не оскаржувала заповіт своєї матері, не подавала до нотаріальної контори заяв з приводу прийняття спадщини, не проживала постійно із спадкодавцем на час відкриття спадщини, пропустивши таким чином строк на прийняття спадщини після смерті матері.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Крушельницька У. О.подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Сколівського районного суду Львівської області від 05 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до положень Цивільного кодексу України 1963 року мати позивача - ОСОБА_2 не втратила право на частку в майні колгоспного двору і ця частка становить 1/2 наявного майна. Позивач не претендує на частку в колгоспному дворі, а претендує на відповідну частку майна - спадщину, яка відкрилася після смерті одного з членів колгоспного двору - її матері ОСОБА_2. В матеріалах справи є інформація Сколівської державної нотаріальної контори про те, що спадкові справи після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_7, не заводилися.

Таким чином, після смерті матері у 2009 році та до своєї смерті у 2013 році її брат ОСОБА_3 не оформив спадщину за заповітом після смерті матері, так як і його дружина не прийняла спадщину за заповітом після його смерті. Тому позивач є єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_2.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду в складі судді Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Сколівського районного суду Львівської області.

12 лютого 2020 року справа № 453/647/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що згідно з витягом з погосподарської книги № 1 села Урич на території Підгородецької сільської ради Сколівського району Львівської області за 1958-1995 роки господарство, особовий рахунок НОМЕР_1, відноситься до суспільної групи господарств - колгоспний двір, головою якого починаючи з 1977 року була ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, а його членом - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 (син), який після смерті матері у 2009 році, значився головою цього колгоспного двору.

У свою чергу, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6 (дочка) - вибула з господарства в місто Борислав Львівської області ще у 1978 році.

За відомостями з паспорта позивача вона була знята з реєстрації в селі Урич Сколівського району Львівської області та 07 серпня 1978 року зареєструвалася по АДРЕСА_2.

Розміри часток ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вищевказаному колгоспному дворі були рівними та становили по 1/2 частині.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на її частку в майні колгоспного двору в розмірі 1/2 частини.

За життя, а саме 23 вересня 2008 року ОСОБА_2 склала заповіт у Підгородецькій сільській раді Сколівського району Львівської області, яким усе своє майно заповіла синові - ОСОБА_3. Заповіт до дня смерті ОСОБА_2 не змінювався та не скасовувався.

ОСОБА_3 прийняв спадщину за заповітом після смерті матері, так як постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, у встановлені строки та порядку не відмовився від спадщини, проте свої права на спадщину не оформив.

Отже, успадкувавши після смерті матері 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 та маючи право на іншу 1/2 його частину як частку в майні члена колгоспного двору, ОСОБА_3 набув право на зазначене господарство в цілому, хоча й без оформлення у встановленому законом порядку своїх спадкових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер. Ще за життя 14 лютого 2013 року він склав заповіт на свою дружину ОСОБА_5.

Питання про спадкування після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, позивач не ставила і відповідних вимог не пред'являла, у зв'язку з чим обставини щодо відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3, а також щодо кола його спадкоємців та прийняття ними спадщини судами не встановлювалися.

Враховуючи, що спадщина після смерті ОСОБА_2 на її частку в майні колгоспного двору відкрилася після її смерті, тобто 20 вересня 2009 року, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в редакції, чинній на час відкриття спадщини.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у Статтями 1217, 1223 ЦК України (спадкоємці за законом першої - п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частини 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття, право на спадкування за законом, як зазначено у статті 1223 ЦК України, одержують спадкоємці з першої по п'яту черги.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власностіна 1/2 частину житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташовані по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 з огляду на те, що право на спірне домоволодіння після смерті ОСОБА_2 (матері позивача) успадкував ОСОБА_3 (брат позивача) за заповітом, прийнявши спадщину у встановленому законом порядку. При цьому позивач не оскаржувала заповіт ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, не подавала заяв до нотаріальної контори з приводу прийняття спадщини та не проживала разом із спадкодавцем на час її відкриття.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що її брат ОСОБА_3 не прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_2, спростовуються встановленими судами вищенаведеними обставинами справи.

Доводи заявника про те, що після смерті матері у 2009 році та до своєї смерті у 2013 році її брат ОСОБА_3 не оформив спадщину за заповітом після смерті матері, так як і його дружина не прийняла спадщину за заповітом після його смерті, а тому вона є єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_2, не заслуговують на увагу. Законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини" й пов'язує з виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державної реєстрації права. Таким чином, позивач не має права на спадкування після смерті матері ОСОБА_2. У випадку відсутності спадкоємців першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 (брата позивача) та прийняття у встановленому законом порядку його спадщини, ОСОБА_1 матиме право на її спадкування у другу чергу, в тому числі на спадщину матері, яка увійшла до складу спадщини після смерті брата.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крушельницької Уляни Осипівни залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 05 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко