Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2021 року у справі №234/7297/20
Постанова КЦС ВП від 12.08.2022 року у справі №234/7297/20

Постанова

Іменем України

12 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 234/7297/20

провадження № 61-11504св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Смартівей Юкрейн»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Берзіня Сергія Людвиговича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 березня 2021 року у складі судді Нейло І. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 23 червня 2021 року у складі колегії суддів Мірути О. А., Азевича В. Б., Хейло Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смартівей Юкрейн» (далі - ТОВ «Смартівей Юкрейн») про захист прав споживача та встановлення нікчемності договору про надання споживчого кредиту і застосування наслідків його недійсності.

Позов мотивував тим, що в лютому 2020 року на рахунок позивача, відкритий в Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» надійшли кошти у сумі 10 000,00 грн.

Після цього він дізнався про укладення договору кредитної лінії з ТОВ «Смартівей Юкрейн» від 20 лютого 2020 року № 5996593686 на суму 10 000,00 грн, копію якого отримав від відповідача.

Позивач зазначав, що цей договір він не підписував, сторони не домовлялися про всі істотні умови, визначені законодавством, а сам договір містить умови, які є несправедливими, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, що на думку позивача, в свою чергу, є підставою для визнання договору недійсним.

Позивач не заперечує проти стягнення з нього на користь ТОВ «Смартівей Юкрейн» безпідставно отриманих 10 000,00 грн.

Позивач просив встановити нікчемність договору кредитної лінії від 20 лютого 2020 року № 5996593686, укладеного між ТОВ «Смартівей Юкрейн» та ОСОБА_1 , застосувати наслідки його недійсності та стягнути з відповідача судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу.

Короткий змістрішення суду першої інстанції

Рішенням від 16 березня 2021 року Краматорський міський суд Донецької області у позові відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що договір позики укладений у формі електронного документу з відповідним електронним підписом позичальника у вигляді одноразового індентифікатора, що не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншого законодавства. Підтверджені обставини щодо фактичного виконання досягнутих в договорі умов щодо надання коштів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 23 червня 2021 року Донецький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 березня 2021 року залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що укладення кредитного договору відповідало внутрішній волі позивача, а тому посилання позивача на те, що він не підписував кредитний договір спростовуються матеріалами справи. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою «логіна» особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Берзінь С. Л. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження адвокат Берзінь С. Л. в інтересах ОСОБА_1 зазначає неврахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Адвокат Берзінь С. Л. в інтересах ОСОБА_1 касаційну скаргу мотивував тим, що позивач не підписував договір жодним способом, не отримував та не застосовував одноразовий ідентифікатор та не реєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача; факт зарахування коштів на рахунок позивача не підтверджує того, що позивач отримав грошові кошти за спірним договором; гроші зараховані без дозволу позивача; телефон, зазначений у договорі, не належить позивачу; висновки судів ґрунтуються на припущеннях, суди не досліджували зміст веб-сайту відповідача, а саме Правил надання коштів у позику;суди попередніх інстанцій порушили вимоги частини п`ятої статті 100 ЦПК України.

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ТОВ «Смартівей Юкрейн» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Заяви та клопотання

У касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу викладені клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції із забезпеченням її проведення поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».

У задоволенні клопотань слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), підстави для задоволення клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що відповідно до Внутрішніх правил надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «Смартівей Юкрейн», затверджених наказом від 11 грудня 2019 року, та з урахуванням положень частини шостої, пункту 1 частини дванадцятої статті 3, пункту 12 статті 11, статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», частини першої статті 205 ЦК України сторони в електронній формі уклали договір позики від 20 лютого 2020 року на підставі заяви - приєднання від 20 лютого 2020 року № 5996593686, яку ОСОБА_1 направив за допомогою електронного повідомлення використовуючи одноразовий ідентифікатор.

Відповідно договору про надання споживчого кредиту від 20 лютого 2020 року № 5996593686 відповідач надав ОСОБА_1 10 000,00 грн споживчого кредиту на 29 днів під 1, 29 % щоденно.

З наданих ТОВ «Смартівей Юкрейн» документів, а саме: паспорту кредиту, копії договору від 20 лютого 2020 року № 5996593686, електронного повідомлення про прийняття оферти (а. с. 69, 70), роздруківки заявки позичальника від 20 лютого 2020 року № 5996593686, роздруківки послідовності дій позичальника, та інформаційної довідки від 15 червня 2020 року про перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 через платіжний сервіс «LigPay» 10000 uhy/, позивач, здійснив дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому позивачу було перераховано грошові кошти.

Умови кредитування визначені в заявці від 20 лютого 2020 року № 5996593686, підписаної електронним підписом одноразовим ідентифікатором і є наступними: строк кредиту 29 днів, сума кредиту 10 000,00 грн, процентна ставка - 1,29 % за один день від суми позики, загальна вартість кредиту - 13 741,00 грн.

У заяві ОСОБА_1 зазначив номер власної облікової картки платника податків, номер мобільного телефону та номер карткового рахунку у банку, на який ТОВ «Смартівей Юкрейн» мав зарахувати 10 000,00 грн кредитних коштів.

20 лютого 2020 року ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Смартівей Юкрейн» 10 000,00 грн. в кредит.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Щодо застосування норми права без урахування висновку Верховного Суду про застосування норми права у подібних відносинах

Підставою відкриття касаційного провадження є довід касаційної скарги про неврахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Зазначений довід не знайшов підтвердження у справі, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

У справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), на яку заявник посилається, як на приклад неоднакового застосування норми права, предметом позову є стягнення кредитної заборгованості, а кредитний договір сторони уклали не в електронному, а в паперовому вигляді шляхом підписання заяви позичальника.

Натомість у справі, яка є предметом перегляду, сторони уклали кредитний договір в електронній формі, а нормативно-правове регулювання укладення такого договору є відмінним від підписаного позичальником власноруч у письмовій формі.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина друга статті 1055 ЦК України).

Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суди попередніх інстанцій встановили фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосували норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір про надання фінансового кредиту підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 20 лютого 2020 року правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20 (провадження № 61-2904св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Доводи заявника про те, що суд не встановив всі фактичні обставини справи, а відповідач не довів, що телефон, на який надіслано одноразовий пароль-ідентифікатор належить позивачу, на увагу не заслуговують, оскільки не спростовують обов`язку позивача довести обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог, що є його процесуальним обов`язком у силу статей 12 81 ЦПК України.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги частини п`ятої статті 100 ЦПК України, колегія суддів зазначає, що не є порушенням норм процесуального права не дослідження оригіналу електронних доказів за наявності в матеріалах справи паперових копії цих доказів за відсутності обґрунтованих сумнів у їх відповідності оригіналу (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-20329св19).

Оскільки позивач надав суду належним чином завірену паперову копію договору, матеріали справи не містять клопотань про витребування оригіналів електронних доказів, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій положень частини п`ятої статті 100 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Берзіня Сергія Людвиговича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 березня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська