Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 757/37285/14-ц

провадження № 61-8480св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року у складі судді Москаленко К. О. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Рейнарт І. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, посилаючись на те, що в ніч з 18 на 19 червня 2014 року з вини відповідача, який є власником квартири АДРЕСА_1 відбулося залиття належної йому та його дітям ( ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ) на праві спільної сумісної власності квартири № 20 , про що складено відповідні акти. Згідно з висновком Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство експертної оцінки» (далі - ТОВ «Агенство експертної оцінки») вартість відновлювального ремонту квартири становить 160 025 грн. У добровільному порядку ОСОБА_2 відмовився відшкодувати завдані збитки. Крім того, внаслідок винних дій відповідача йому було завдано моральної шкоди, яка виразилася у дискомфорті, пов`язаному із ситуацією, яка сталася, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 160 025 грн на відшкодування майнової шкоди, 20 000 грн - на відшкодування моральної шкоди, а також - понесені судові витрати.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 160 025 грн на відшкодування майнової шкодита 2 000 грн - на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 доведено вину ОСОБА_2 у завданні майнової шкоди, а відтак і наявність підстав для її відшкодування. Вартість витрат, необхідних на відновлення пошкоджень, відповідачем належним чином не спростована. З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок залиття квартири, засад розумності, виваженості та справедливості,суд оцінив моральну шкоду в розмірі 2 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 відхилено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, з урахування уточнень, просив скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 листопада 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Акти про залиття квартири, які суди поклали в основу рішення, не є належним доказом його вини. Суди безпідставно взяли до уваги складений на замовлення позивача висновок експертизи щодо розміру завданої шкоди. Оскільки ОСОБА_1 не є єдиним власником квартири АДРЕСА_3 , то він не мав права на відшкодування шкоди у повному обсязі.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 березня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

10 квітня 2018 року справа № 757/37285/14-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та його дітям - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_3 .

У вказаному житлі зареєстрований та проживає лише позивач, про що свідчить довідка Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Хрещатик» (далі - КП УЖГ «Хрещатик») від 08 грудня 2014 року № 980.

ОСОБА_2 є власником квартири № 21 , яка розташована поверхом вище.

Актами про залиття від 19 червня та 19 вересня 2014 року, складеними комісією працівників КП УЖГ «Хрещатик», підтверджується, що 18 червня 2014 року квартира АДРЕСА_3 була залита з вище розташованої квартири № 21 . Під час обстеження квартири № 20 встановлено, що внаслідок залиття були пошкодженні: у приміщенні коридору загальною площею 8,66 кв. м - вбудована антресоль; у приміщенні кухні загальною площею 6,1 кв. м - стеля та стіни з частковим відшаруванням штукатурки; у коридорі загальною площею 1,4 кв. м та приміщенні санвузла загальною площею 0,99 кв. м - оздоблена фанерою стеля; у кімнаті загальною площею 12,8 кв. м - стеля (з частковим відшаруванням штукатурки) та обклеєні шпалерами стіни; у кімнаті загальною площею 12,5 кв. м - обклеєні шпалерами стеля та стіни. Причиною залиття є прорив фільтра води у ванній кімнаті, який був влаштований власником квартири № 21 самовільно, без згоди КП УЖГ «Хрещатик».

Вартість ремонтно-відновлювальних робіт для усунення пошкоджень, заподіяних внаслідок залиття квартири АДРЕСА_3 , становить 160 025 грн, про що свідчить складений 29 серпня 2014 року ТОВ «Агенство експертної оцінки» на замовлення позивача висновок експертного дослідження.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 31 березня 2016 року № 15447/15-43/1547/16-43, складеним Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, пошкодження опоряджувальних покриттів та конструктивних елементів квартири АДРЕСА_3 могло виникнути з двох причин: або через фізичний знос оздоблення та конструктивних елементів від життєдіяльності мешканців квартири, або внаслідок їх залиття рідиною з вище розташованих приміщень. На час проведення обстеження (24 лютого 2016 року) у квартирі № 21 фільтр води відсутній, у приміщеннях санвузла та кухні система водопостачання і всі прилади, які встановлені та підключені до неї, знаходяться в робочому стані, ознак протікання не виявлено. Підлога санвузла та кухні оздоблені керамічною плиткою, на якій відсутні ознаки пошкодження, що могли б виникнути внаслідок залиття рідиною. Тому визначити за результатами візуального обстеження причину залиття квартири № 20 не надається можливим. Вартість ремонтно-відновлювальних робіт для усунення пошкоджень від залиття, про які зазначено в акті комісії КП УЖГ «Хрещатик» від 19 червня 2014 року (без урахування робіт з відновлення паркетного покриття), на час складання висновку становить 24 597,60 грн. Роботи щодо відновлення паркетного покриття розраховано окремо, їх розмір складає 7 980 грн.

Аналізуючи висновок судової будівельно-технічної експертизи щодо встановлення вартості відновлювального ремонту у квартирі АДРЕСА_3 , суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоцільність покладення його в основу рішення з підстав неповноти дослідження об`єкта (тривалий час, який пройшов з дня залиття квартири (18 червня 2014 року) до моменту проведення дослідження характеру пошкоджень (24 лютого 2016 року)).

Згідно з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Згідно з частиною першою, пунктом 3 частини другої, частиною третьою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 60 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що внаслідок залиття належної ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_3 , що сталося з вини відповідача, позивачу завдано майнової шкоди в сумі 160 025 грн, розмір якої належними доказами ОСОБА_2 спростовано не було, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про покладення на відповідача обов`язку з відшкодування цієї шкоди.

При цьому суди правильно виходили з того, що внаслідок неправомірних дій відповідача позивачу завдано й моральної шкоди, яка виразилася у негативних емоціях та переживаннях з приводу пошкодження майна. Визначений місцевим судом розмір відшкодування цієї шкоди відповідає вимогам статей 23, 1167 ЦК України та вищевказаним роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що акти комісії працівників КП УЖГ «Хрещатик» від 19 червня та 19 вересня 2014 року є неналежним доказом наявності вини відповідача у залитті квартири, не заслуговують на увагу, оскільки ці акти повністю відповідають формі, встановленій наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», в них наведені: дата та місце складання; члени комісії, що складають акт; місце, де трапилося залиття; подія, що трапилася; наслідки залиття, а також причини залиття.

Тобто надані позивачем акти відповідають встановленій формі, не суперечать іншим доказам у справі, а наведені в них дані відповідачем не спростовані.

Аргументи касаційної скарги про недоведеність факту залиття належної позивачу квартири є безпідставними, оскільки цей факт зафіксовано у вищевказаних актах.

Посилання заявника на недоведеність його вини у заподіянні ОСОБА_1 шкоди внаслідок залиття квартири, є неспроможними, оскільки у деліктних зобов`язаннях діє презумпція вини, а відповідач не довів свою невинуватість.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно взяли до уваги висновок експертного дослідження від 29 серпня 2014 року, також не заслуговують на увагу, оскільки суди встановили, що вказаний висновок був складений ТОВ «Агенство експертної оцінки» через порівняно незначний проміжок часу після залиття квартири та, на відміну від висновку судової будівельно-технічної експертизивід 31 березня 2016 року, містив детальний опис пошкоджень та об`єктивний розмір завданої шкоди.

Відповідно до частини шостої статті 147 ЦПК України 2004 року висновок експерта для суду не є обов`язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77 - 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 є не єдиним власником квартири АДРЕСА_3 , а тому він не має права на відшкодування майнової шкоди в повному обсязі, є неспроможними, оскільки позивач сам проживав у вказаному житлі та ніс всі витрати з його утримання і ремонту. Крім того, інші співвласники квартири (діти позивача) брали участь в цій справі як треті особи і не заявляли під час її розгляду самостійних вимог щодо предмета спору, тобто фактично дали свою згоду на відшкодування шкоди, заподіяної їх спільному майну, на користь одного із співвласників, що узгоджується з положеннями статті 369 ЦК України про здійснення права спільної сумісної власності.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання оскаржуваних судових рішень було зупинене ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2018 року, то у зв`язку із залишенням цих судових рішень без змін необхідно поновити їх виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 листопада 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 14 листопада 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов