Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 645/2856/18

провадження № 61-9323св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючої - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Харківська медична академія післядипломної освіти,

треті особи: ОСОБА_2, Національне агентство з питань запобігання корупції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківської медичної академії післядипломної освіти, до якої приєднався ОСОБА_2, на рішення Фрунзенського районного суду

м. Харкова від 29 травня 2019 року у складі судді Мартинової О. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у складі колегії суддів:

Бурлака І. В., Бровченка І. О., Колтунової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської медичної академії післядипломної освіти (далі - Харківська медична академія, академія), треті особи: ОСОБА_2, Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплату компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 15 квітня 2016 року, згідно з протоколом № 4 засідання Вченої ради Харківської медичної академії післядипломної освіти, його обрано на посаду директора навчально-наукового інституту стоматології. 18 квітня 2016 року між ним та Харківською медичною академією, в особі ректора ОСОБА_2, укладений контракт, терміном дії

з 18 квітня 2016 року до 30 червня 2021 року.

Згідно з наказом ректора Харківської медичної академії від 30 листопада

2017 року № 480-з "Про попередження про заплановане звільнення у зв'язку з ліквідацією структурного підрозділу Харківської медичної академії післядипломної освіти - Навчально-наукового інституту стоматології" передбачено виключити із штатного розкладу на 2018 рік наступні посади: директора Навчально-наукового інституту стоматології Харківської медичної академії післядипломної освіти, лаборанта Навчально-наукового інституту стоматології Харківської медичної академії післядипломної освіти та

до 05 грудня 2017 року попередити працівників про заплановане вивільнення

з 05 лютого 2018 року від займаних посад.

З вказаним наказом його ознайомлено 06 грудня 2017 року, попередження про майбутнє вивільнення з 05 лютого 2018 року із займаної посади, роботодавець йому не вручив.

13 лютого 2018 року він звертався до ректора Харківської медичної академії з повідомленням, у якому зазначав про порушення вимог трудового законодавства при його звільненні, зокрема відсутність пропозиції щодо його працевлаштування на іншій роботі у цій же установі, однак відповіді не отримав.

13 березня 2018 року він звертався до ректора Харківської медичної академії з листом, у якому просив виплатити йому компенсацію у розмірі посадового окладу директора Навчально-наукового інституту стоматології та щелепно-лицевої хірургії з урахуванням надбавки за складність, напруженість та високу якість роботи у розмірі 50% відповідно штатного розпису за весь термін його контракту, тобто до 30 червня 2021 року, однак листом від 10 квітня 2018 року йому відмовлено у задоволенні такої вимоги.

23 березня 2018 року він також звертався до ректора Харківської медичної академії післядипломної освіти з повідомленням, у якому пропонував йому не приймати щодо нього жодних рішень до проведення перевірки Держпраці та надання відповідних висновків, розпочати процедуру попередження його відповідно до приписів у листі Держпраці від 12 січня 2018 року, однак відповіді не отримав.

Наказом ректора Харківської медичної академії післядипломної освіти

ОСОБА_2 від 16 квітня 2018 року № 60-К його звільнено з посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, із зазначеним наказом його ознайомлено

25 квітня 2018 року.

17 квітня 2018 року він звернувся до ректора Харківської медичної академії з повідомленнями, у яких пропонував провести розірвання контракту за посередництвом трудового арбітра Служби посередництва та примирення, зазначав, що з ним не проведені розрахунки, однак йому відмовлено у залученні трудового арбітра та повідомлено, що він сам повинен був визначити розмір сум, належних йому при звільненні.

За результатами інспекційної перевірки Головного управління Держпраці в Харківській області складений акт, в якому керівнику Харківської медичної академії ОСОБА_2 надано припис про усунення виявлених порушень трудового законодавства при його звільненні, та складено протокол про адміністративне правопорушення, який направлено для розгляду до суду.

Вважав, що справжньою причиною його звільнення є повідомлення ним про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" посадовими особами академії.

Свавільне звільненням з роботи, порушення відповідачем його законного права на працю, завдано йому моральних страждань, що призвело до емоційних переживань, нервозності, дратівливості; ним втрачено нормальні життєві зв'язки, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації його життя, зважаючи на те, що звільнення з роботи відбулося у передпенсійному віці.

Втрата роботи та незаконне виведення його зі складу Вченої ради Харківської медичної академії одноосібним наказом ректора, унеможливило займання наукою, закінчення докторської дисертації, надання допомоги пацієнтам та учням з дисертаційними роботами; порушило багаторічні налагоджені наукові зв'язки в різних країнах світу, призвела до зниження наукового престижу та ділової репутації, відірваності від активного соціального життя.

Відповідач та третя особа своїми діями здійснювали на нього психологічний тиск та намагалися принизити його гідність.

Відповідачем не лише ліквідовано інститут, у якому він працював директором, а й реорганізовано кафедру ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих, де він працював за сумісництвом. Крім того, відповідачем створено всі умови, аби він не зміг взяти участь у конкурсі на посаду декана хірургічного факультету Харківської медичної академії, після чого незаконно відмовлено в участі у конкурсі на заміщення вакантної посади завідувача кафедри ортопедичної стоматології № 2.

Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати незаконним його звільнення з посади директора Навчально-наукового інституту стоматології та щелепно-лицевої хірургії Харківської медичної академії післядипломної освіти;

- поновити його на посаді директора Навчально-наукового інституту стоматології та щелепно-лицевої хірургії Харківської медичної академії післядипломної освіти;

- стягнути з Харківської медичної академії післядипломної освіти на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 квітня 2018 року до дня поновлення на роботі;

- стягнути солідарно з Харківської медичної академії післядипломної освіти та третьої особи ОСОБА_2 на його користь на відшкодування моральної шкоди 200
000,00 грн;

- прийняти рішення про виплату йому компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку;

- стягнути солідарно з Харківської медичної академії післядипломної освіти та третьої особи ОСОБА_2 на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 28
000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 травня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади директора Навчально-наукового інституту стоматології та щелепно-лицевої хірургії Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Навчально-наукового інституту стоматології та щелепно-лицевої хірургії Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Стягнуто з Харківської медичної академії післядипломної освіти на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 квітня

2018 року по 29 травня 2019 року включно, у розмірі 211 075,20 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Стягнуто з Харківської медичної академії післядипломної освіти на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача з посади директора Навчально-наукового інституту стоматології та щелепно-лицевої хірургії Харківської медичної академії післядипломної освіти не може вважатися законним, оскільки підставою для звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України може бути лише ліквідація установи, а не ліквідація навчально-наукового інституту стоматології, який є структурним підрозділом. Ліквідація структурного підрозділу юридичної особи із створенням або без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації або реорганізації юридичної особи, наведена обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, лише на підставах скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з такими змінами за умови дотримання власником вимог частини 2 статті 40, статей 42, 43, 49-2 КЗпП України.

ОСОБА_1, у порушення частини 1 статті 49-2 КЗпП України, не був попереджений про майбутнє вивільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України та дострокове розірвання контракту; у порушення частини 3 статті 49-2 КЗпП України, позивачу не було запропоновано іншу роботу; роботодавцем не отримано попередньої згоди профспілки на звільнення позивача з роботи з ініціативи роботодавця. Наведене у своїй сукупності, є підставою для поновлення позивача на роботі на посаді директора Навчально-наукового інституту стоматології та щелепно-лицевої хірургії Харківської медичної академії післядипломної освіти, а також стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу, що разом становить 211 075,20 грн.

Установивши факт порушення трудових прав ОСОБА_1 унаслідок його незаконного звільнення, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Харківської медичної академії на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про виплату йому компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку та поновлення його на роботі у зв'язку із звільненням його з причин здійснення ним повідомлення про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" суд вказав, що ОСОБА_1 дійсно неодноразово звертався до НАЗК із заявами щодо можливих порушень посадовими особами Харківської медичної академії вимог статті 28 Закону України "Про запобігання корупції", він визнаний викривачем, разом з тим позивач не надав доказів на підтвердження прямого причинно-наслідкового зв'язку між повідомленнями позивача про порушення посадовими особами Харківської медичної академії Закону України "Про запобігання корупції" та його звільненням.

Посилаючись на відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу (актів наданих послуг, актів виконаних робіт та ін. ), детального опису стосовно виконаних робіт і їх вартості та кількості часу витраченого адвокатом на виконання відповідних дій (надання послуг), суд вважав необґрунтованими вимоги позивача про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 28 000,00 грн не підлягають задоволенню.

Постановою Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційні скарги Харківської медичної академії та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 травня 2019 року змінено в частині назви структурного підрозділу установи шляхом правильного зазначення назви структурного підрозділу установи "Навчально-науковий інститут стоматології Харківської медичної академії післядипломної освіти" замість "Навчально-науковий інститут стоматології та щелепно-лицевої хірургії Харківської медичної академії післядипломної освіти".

В іншій частині оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що воно є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права, тому відсутні підстави для його зміни або скасування.

Апеляційний суд відхилив як необґрунтовані посилання Харківської медичної академії післядипломної освіти та ОСОБА_2 на те, що позивачем пропущено передбачений трудовим законодавством місячний строк на звернення до суду, оскільки з наказом про звільнення від 16 квітня 2018 року позивач ознайомився лише 25 квітня 2018 року, а отже строк на звернення до суду за захистом порушеного права не пропущено. Суд апеляційної інстанції також визнав необґрунтованими аргументи відповідача про те, що для визначення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 мають бути враховані два попередні місяці роботи, що передували його звільненню, а саме: грудень 2017 року та січень 2018 року, оскільки з 31 січня 2018 року по 14 квітня 2018 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, а тому при обчисленні середньої заробітної плати, суд обґрунтовано взяв до уваги попередні два повні місяці роботи, а саме листопад 2017 року та грудень 2017 року.

Перевірячи доводи Харківської медичної академії щодо незрозумілості рішення суду першої інстанції в частині визначеної ним суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, зокрема чи вона зменшена на суму податкових відрахувань, суд апеляційної інстанції, урахувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18) вказав, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, розраховуються без відрахування сум податків і зборів.

Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшується на суму податків і зборів. Крім того, відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Харківської медичної академії на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова

від 29 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 18 вересня 2019 року, у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк, який не може перевищувати десяти днів з дня закінчення карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), для подання касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України, пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України, а саме конкретних пунктів частини 2 статті 389 ЦПК України та/або пункту статей 392, 411 ЦПК України.

У липні 2020 року до Верховного Суду, на виконання вимог ухвали касаційного суду від 08 липня 2020 року, надійшла касаційна скарга Харківської медичної академії післядипломної освіти у новій редакції, у якій заявник зазначив підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України (застосування положення статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до спірних правовідносин без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц, від 25 липня

2018 року у справі №180/683/13-ц, у яких зазначено, що стягнення середнього заробітку з роботодавця на користь працівника обчислюється без утримання податків та зборів) та пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України (пункти 3, 4 частини 3 статті 411 ЦПК України - суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів та встановив обставини, що маються суттєве значення на підставі недопустимих доказів; пункт 1 частини 1 статті 411 ЦПК України - справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду).

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга Харківської медичної академії післядипломної освіти у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована посиланням на те, що за змістом оскаржуваних судових рішень незрозумілим залишилося питання про те, чи зменшена визначена судом першої інстанції сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму податкових нарахувань. У судовій практиці зберігають чинність дві правові позиції Верховного Суду, в яких сформульовано різні підходи щодо тлумачення поняття "заробітна плата", що не сприяє правовій визначеності, ураховуючи публікацію, оприлюднену на сайті Верховного Суду "Допустимі межі поняття "заробітна плата" під час правозастосування: на шляху до єдності судової практики".

Так, у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, Верховний Суд дійшов висновку, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, підлягають оподаткуванню, крім сум, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податків унаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю. Одночасно Верховний Суд звернув увагу на те, що згідно з підпунктом "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування майнової або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому майнової шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.

Наведене свідчить про те, що такі підстави як заподіння майнової шкоди і заподіяння шкоди життю та здоров'ю зазначаються у ПК України окремо, тобто є різними, але з одними і тими ж наслідками. Натомість з висновків Верховного Суду незрозуміло, чи віднесено стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до відшкодування збитків, завданих платнику, внаслідок заподіяння йому майнової шкоди (унаслідок не отримання платником заробітної плати з урахуванням індексації та іншої майнової шкоди, що завдана необхідністю позичати кошти під проценти на своє життя у цей період і т. д. ).

Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц дійшов висновку, що сума стягнутого з роботодавця на користь працівника середнього ("прогульного") заробітку, обчислюються без утримання податків і зборів, тоді як у більш пізньому висновку, викладеному в постанові від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, Верховний Суд дійшов висновку, який стосується відшкодування майнової шкоди, та передбачає відсутність оподаткування нарахованих сум.

Судом встановлено, що 05 грудня 2017 року заступником ректора з кадрових питань Радьком М. М. подано на ім'я ректора рапорт про те, що станом

на 05 грудня 2017 року на 16-00 год, позивача не ознайомлено з наказом

від 30 листопада 2017 року № 480-з та він не отримав попередження про заплановане звільнення, про що складений акт від 05 грудня 2017 року. Зазначені обставини встановлені Головним управлінням Держпраці у Харківській області у ході інспекційних відвідувань Харківської медичної академії, що підтверджується повідомленнями від 12 січня 2018 року № КОЛ-1167/02.04/12.-14/339, від 14 грудня 2018 року № 16643/02.04-15/14608. Надаючи оцінку зазначеним обставинам у контексті дотримання вимог трудового законодавства при звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, суди виходили з того, що не ознайомлення позивача з наказом про звільнення відбулося з вини роботодавця, тоді як не ознайомлення позивача з наказом про звільнення стало наслідком виключно умисних його дій, зокрема небажання виконувати накази ректора академії та його прогулів. Суди не надали оцінки протиправній поведінці позивача, зокрема ухилилися від встановлення факту та дослідження причин неявки позивача 05 грудня 2017 року, хоча представник відповідача звертався до суду з відповідними клопотаннями, які були необґрунтовано відхилені.

Прийнявши "уточнену позовну заяву" від 20 листопада 2018 року разом із новими доказами, які не надавалися позивачем разом із позовними заявами від 24 травня 2018 року та від 22 червня 2018 року, суд першої інстанції в порушення вимог статей 49, 126 ЦПК України взяв їх до уваги без будь-якого наведення позивачем обґрунтування неможливості їх подання разом з первинною позовною заявою.

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд на зазначене процесуальне порушення уваги не звернув, та в порушення вимог статті 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції не скасував.

Вказував на те, що 20 листопада 2018 року ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву в частині відшкодування моральної шкоди, яку суд першої інстанції не мав права приймати до розгляду, оскільки вона була подана з порушенням строку, визначеного статтею 49 ЦПК України. Згідно з частиною 3 статті 14 ЦПК України, визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою в порядку, визначеному частиною 3 статті 14 ЦПК України. Оскільки ОСОБА_1 станом на 20 листопада 2018 року не мав права на подання уточненої позовної заяви, вона повинна була бути передана на автоматизований розподіл, а тому оскільки розгляд справи за позовною заявою від 20 листопада 2018 року відбувся без автоматизованого розподілу, неповноважним складом суду, зазначене відповідно до пункту 1 частини 3 статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

У вересні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від НАЗК, у якому третя особа зазначила, що проведеною НАЗК перевіркою не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між звільненням ОСОБА_1 та його повідомленнями до НАЗК про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" посадовими особамиХарківської медичної академії.

У вересні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ОСОБА_1, у якій він просив закрити касаційне провадження у справі на тій підставі, що касаційну скаргу у новій редакції від 22 липня 2020 року підписано представником за дорученням Смирновою Д. А., яка не уповноважена підписувати касаційну скаргу від імені Харківської медичної академії, оскільки наказом Харківської медичної академії від 24 квітня 2020 року № 182-з скасовано довіреність від 08 січня 2020 року № 01-10/17, видану на ім'я Смирнової Д. А. та наказано канцелярії Харківської медичної академії довести цей наказ відома судових органів, органів виконавчої влади шляхом надіслання письмових повідомлень та копій цього наказу. Зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи та правильно застосували норми матеріального права, оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні, оскільки відповідач не довів жодної з підстав, на які він посилається у касаційній скарзі.

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про приєднання до касаційної скарги Харківської медичної академії післядипломної освіти на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 травня

2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня

2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2020 року прийнято заяву

ОСОБА_2 про приєднання до касаційної скарги Харківської медичної академії післядипломної освіти на рішення Фрунзенського районного суду

м. Харкова від 29 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом ректора Харківської медичної академії від 07 грудня 2015 року № 501-з у структурі Харківської медичної академії післядипломної освіти створено Навчально-науковий інститут стоматології та призначено виконуючим обов'язки його директора

ОСОБА_1.

Згідно з витягом з протоколу № 4 засідання Вченої ради Харківської медичної академії від 15 квітня 2016 року, ОСОБА_1 обрано на посаду директора навчально-наукового інституту стоматології Харківської медичної академії післядипломної освіти.

18 квітня 2016 року між Харківською медичною академією в особі ректора ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений контракт, за умовами якого ОСОБА_1 призначено на посаду директора Навчально-наукового інституту стоматології Харківської медичної академії на строк з 18 квітня 2016 року

до 30 червня 2021 року.

Наказом ректора Харківської медичної академії № 181-з "Про організацію роботи Навчально-наукового інституту стоматології" від 21 квітня 2016 року, ОСОБА_1 призначено директором Навчально-наукового інституту стоматології, введено до складу ректорату та Вченої ради Харківської медичної академії.

Згідно з контрактом з науково-педагогічним працівником Харківської медичної академії від 18 квітня 2016 року, укладеним на період з 18 квітня 2016 року

по 30 червня 2021 року, ОСОБА_1 за внутрішнім сумісництвом працював професором кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих на 0,5 ставки.

Відповідно до статуту Харківської медичної академії післядипломної освіти, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я № 367 від 13 квітня

2016 року та Положення про Навчально-науковий інститут стоматології Харківської медичної академії післядипломної освіти, затвердженого Вченою Радою Харківської медичної академії післядипломної освіти (наказ № 181-з

від 21 квітня 2016 року) (далі - Положення), Навчально-науковий інститут стоматології є структурним підрозділом академії, що не має статусу юридичної особи та здійснює свою діяльність в межах повноважень, делегованих ректором академії за всіма видами діяльності відповідно до Статуту академії.

Згідно з пунктами 5.3., 5.3.8 Положення керівництво діяльністю Навчально-наукового інституту стоматології здійснює директор; керівник Навчально-наукового інституту стоматології може бути звільнений з посади керівником вищого навчального закладу за поданням вченої ради вищого навчального закладу або органу громадського самоврядування Навчально-наукового інституту стоматології з підстав, визначених законодавством про працю, за порушення статуту вищого навчального закладу, умов контракту.

Пунктом 5.6.2 Положення передбачено, що права й обов'язки науково-педагогічних працівників, адміністративного, навчально-допоміжного персоналу визначаються правилами внутрішнього розпорядку, посадовими інструкціями, умовами колективного та трудових договорів (контрактів).

Згідно з пунктом 4.2 контракту, укладеного сторонами, підставами для його розірвання є: закінчення строку дії (пункт 4.2.1 контракту); угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України) (пункт 4.2.2 контракту); ініціатива закладу освіти до закінчення строку дії контракту на умовах, передбачених законодавством (статті 40, 41 КЗпП України, пункт 4.2.3 контракту).

Відповідно до розділу 9 Положення ліквідація і реорганізація навчально-наукового інституту стоматології здійснюється згідно з чинним законодавством України.

Реорганізація або припинення діяльності Навчально-наукового інституту стоматології здійснюється наказом ректора академії на підставі рішення Вченої ради академії та погодженням з МОЗ України.

Листом від 28 листопада 2017 року № 12-10/1882 ректор Харківської медичної академії повідомив профспілковий комітет академії, що до порядку денного засідання Вченої ради, що відбудеться 30 листопада 2017 року, включено питання обговорення ситуації щодо доцільності подальшої роботи Навчально-наукового інституту стоматології.

Наказом ректора Харківської медичної академії від 30 листопада 2017 року № 478-з "Про ліквідацію Навчально-наукового інституту стоматології Харківської медичної академії післядипломної освіти" вирішено ліквідувати структурний підрозділ Харківської медичної академії - Навчально-науковий інститут стоматології з 01 грудня 2017 року; доручено заступнику ректора з економічних питань Бузницькій О. О. внести відповідні зміни до штатного розпису Харківської медичної академії з 01 грудня 2017 року; вивести зі штатного розпису по спеціальному фонду посаду директора Навчально-наукового інституту стоматології Харківської медичної академії з 05 лютого 2018 року; вивести із складу ректорату та Вченої ради Харківської медичної академії доцента ОСОБА_1 з 01 грудня 2017 року; доручено заступнику ректора з кадрових питань Радько Б. М. терміново провести заходи щодо звільнення та дострокового розірвання контрактів з працівниками Навчально-наукового інституту стоматології Харківської медичної академії у зв'язку з ліквідацією структурного підрозділу.

ОСОБА_1 оскаржував вищезазначений наказ ректора Харківської медичної академії від 30 листопада 2017 року "Про ліквідацію Навчально-наукового інституту стоматології Харківської медичної академії післядипломної освіти" у судовому порядку, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року провадження у справі закрито.

Відповідно до наказу ректора Харківської медичної академії № 480-з

від 30 листопада 2017 року "Про попередження про заплановане вивільнення" вирішено виключити із штатного розкладу на 2018 рік посади директора та лаборантів Навчально-наукового інституту стоматології Харківської медичної академії, відділу кадрів наказано попередити до 05 грудня 2017 року про заплановане дострокове розірвання контракту з науково-педагогічним працівником - директором Навчально-наукового інституту стоматології Харківської медичної академії ОСОБА_1

01 грудня 2017 року ректором Харківської медичної академії складено попередження про майбутнє вивільнення позивача 05 лютого 2018 року з посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, та дострокове розірвання контракту з науково-педагогічним працівником - директором Навчально-наукового інституту стоматології Харківської медичної академії післядипломної освіти. Підпис ОСОБА_1 на зазначеному попередженні відсутній.

Із вищевказаним наказом про попередження про заплановане вивільнення ОСОБА_1 ознайомився 06 грудня 2017 року, що підтверджується його особистим підписом.

29 січня 2018 року ОСОБА_1 отримав травму, що підтверджується довідкою № 388 Комунального закладу охорони здоров'я Харківської міської клінічної багатопрофільної лікарні № 25.

З 31 січня 2018 року по 14 квітня 2018 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному.

Наказом ректора Харківської медичної академії № 51-з від 02 лютого 2018 року "Про перенесення терміну звільнення" визначено днем звільнення з посади директора Навчально-наукового інституту стоматології Харківської медичної академії післядипломної освіти доцента ОСОБА_1 наступний день після закінчення хвороби.

Листами від 05 лютого 2018 року та 21 лютого 2018 року адміністрацією Харківської медичної академії повідомлено ОСОБА_1 про наказ

від 02 лютого 2018 року № 51-з та про перенесення дати звільнення, направлено копію вищевказаного наказу та попередження про вивільнення з пропозицією посади професора кафедри ортодонтичної стоматології та ортодонтії дорослих на 0,5 ставки (основна робота) з окладом по 19 тарифному розряду. Доказів про отримання позивачем зазначених листів матеріали справи не містять.

Наказом ректора Харківської медичної академії від 16 квітня 2018 року № 60-К ОСОБА_1 звільнено з посади директора Навчально-наукового інституту стоматології 16 квітня 2018 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України; наказано бухгалтерії виплатити компенсацію за 21 календарний день невикористаної відпустки та вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку, а також нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 17 квітня 2018 року по 20 квітня 2018 року (термін виплати заробітної плати за колективною угодою) за період затримки виплати сум, які виплачуються при звільненні до дня фактичного розрахунку.

Актом від 17 квітня 2018 року та доповідними записками інспектора та фахівців відділу кадрів зафіксовано, що 17 квітня 2018 року ОСОБА_1 ознайомлено з наказом про звільнення від 16 квітня 2018 року, від підпису якого, отримання його копії, від підписів в особовій картці та отримання трудової книжки він відмовився.

Із зазначеним наказом ОСОБА_1 ознайомився 25 квітня 2018 року, про свідчить його підпис. Трудову книжку ОСОБА_1 також отримав 25 квітня 2018 року, що встановлено Головним управлінням Держпраці у Харківській області під час інспекційного відвідування академії у травні 2018 року, що підтверджується листом від 31 травня 2018 року № Д-149/Д-295/Д-432/Д-463/02.04/12.14/6463.

Головним управлінням Держпраці у Харківській області встановлено, що

20 квітня 2018 року позивачу виплачено 22 638,81 грн та 1 282,53 грн (у тому числі розрахункові кошти), відповідно до платіжного доручення від 26 квітня 2018 року № 35, банківської виписки за 27 квітня 2018 року та списку перерахувань проведена виплата матеріального забезпечення застрахованим особам у сумі 7991,49
грн. та 23 036,49 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виплачено відповідно до банківської виписки

за 05 травня 2018 року та списку перерахувань у сумі 2 432,28 грн.

Протягом лютого, березня та квітня 2018 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до ректора Харківської медичної академії із заявами, в яких зазначав про незаконність його звільнення з посади директора Навчально-наукового інституту стоматології Харківської медичної академії післядипломної освіти, а також просив виплатити йому компенсацію у розмірі посадового окладу з урахуванням надбавок, на які отримав відповіді про відмову.

25 квітня 2018 року ректором Харківської медичної академії запропоновано ОСОБА_1 переведення на посаду професора кафедри ортодонтичної стоматології та ортодонтії дорослих на 0,5 ставки (основна робота) з окладом по 19 тарифному розряду.

Підпис ОСОБА_1 на зазначеній пропозиції відсутній.

28 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до ректора Харківської медичної академії про участь у конкурсі на заміщення посади завідувача кафедри ортопедичної стоматології № 2 Харківської медичної академії, на яку

31 серпня 2018 року № 01-10/1326 отримав відповідь, що він не може бути допущений до участі у конкурсі, оскільки не надав документи, які підтверджують наявність у нього наукового ступеня доктора медичних наук.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, заяви про приєднання до неї, та відзивів на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Харківської медичної академії післядипломної освіти, до якої приєднався ОСОБА_2, не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Щодо доводів про не урахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування статті 164 ПК України

У статті 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов'язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Зі змісту рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 травня

2019 року вбачається, що з роботодавця на користь працівника стягнуто суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов'язкових платежів.

При стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України, суд керувався постановою Кабінету Міністрів України

від 05 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ цієї постанови при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У пункті 164.6 статті 164 ПК України, яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

Відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувалися податки і збори.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постановах

від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19, від 16 листопада 2020 року у справі № 607/3509/17,

від 25 березня 2021 року у справі № 185/2109/18-ц.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, ухвалив судове рішення без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, оскільки у рішенні суду суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 211 075,20 грн, що підлягає стягненню з Харківської медичної академії на користь ОСОБА_1 обраховано без віднімання сум податків та зборів.

У спірних правовідносинах, Харківська медична академія післядипломної освіти на виконання вимог ПК України, як податковий агент сплачує за ОСОБА_1 податок та військовий збір, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника.

Не заслуговують на увагу і посилання Харківської медичної академії післядипломної освіти на не урахування судами висновку щодо застосування статті 164 ПК України, зробленого Верховним Судом у постанові від 25 липня

2018 року у справі № 180/683/13-ц, оскільки висновок у зазначеній справі стосується законності оподаткування суми відшкодування моральної шкоди, стягнутої за рішенням суду.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частина 1 статті 12 ЦПК України (пункт 4 частини 5 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

В оцінці доводів касаційної скарги заявника про необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотання представника Харківської медичної академії про витребування рапорта заступника ректора з кадрових питань Радька М. М. від 05 грудня 2017 року на підтвердження відсутності вини роботодавця у не ознайомленні позивача з наказом від 30 листопада 2017 року № 480-з та не отримання ним попередження про заплановане звільнення, Верховний Суд виходить з того, що сам по собі рапорт заступника ректора з кадрових питань Радька М. М. від 05 грудня 2017 рокуна ім'я ректора, як і повідомлення Головного управлінняДержпраці у Харківській області від 12 січня 2018 року № КОЛ-1167/02.04/12.-14/339, від 14 грудня 2018 року №16643/02.04-15/14608 у ході інспекційних відвідувань Харківської медичної академії післядипломної освіти були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, якими надано їм відповідну правову оцінку.

Верховний Суд також зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Аналізуючи питання того, чи встановили суди попередніх інстанцій обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, суд касаційної інстанції виходить з того, що суди надали належну оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього їх дослідження, відповідно до положень статті 89 ЦПК України. В силу повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не має права втручатися в оцінку доказів, здійснену судами попередніх інстанцій.

Перевіряючи доводи касаційної скарги Харківської медичної академії про порушення судом першої інстанції порядку прийняття до розгляду уточненої позовної заяви щодо відшкодування моральної шкоди та доданих до неї доказів, суд касаційної інстанції вважає, що вони не призвели до порушення принципів диспозитивності та змагальності сторін, такі дії суду узгоджується із завданням цивільного судочинства, визначеного частиною 1 статті 2 ЦПК України, а отже не можуть бути підставою для скасування правильних по суті судових рішень з формальних підстав.

З матеріалів справи убачається, що звертаючись у травні 2018 року до суду з позовом, ОСОБА_1 заявляв у тому числі вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі "розрахованому додатково". Наведену вимогу обґрунтовував тим, що внаслідок незаконного звільнення з роботи, відповідач завдав йому моральних страждань, зазначене призвело до втрати ним нормальних життєвих зв'язків, та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У заяві від 20 листопада 2018 року позивач не змінював предмет позову, поданого ним первісно, зокрема не заявляв нових вимог, а лише зазначив розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому внаслідок незаконного звільнення. Зважаючи на викладене, Верховних Суд приходить до висновку, що судом першої інстанції не було допущено порушень вимог частини 3 статті 49 ЦПК України. У контексті зазначеного, не заслуговують на увагу і посилання Харківської медичної академії на те, що позовна заява ОСОБА_1 від 20 листопада 2018 року підлягала реєстрації у загальному порядку як новий позов з передачею його для автоматизованого розподілу між суддями Фрунзенського районного суду м. Харкова.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги відповідача про вирішення справи у суді першої інстанції неповноважним складом суду.

Щодо доводів ОСОБА_1 про наявність підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 396 ЦПК України

Частиною 1 статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 60 ЦПК України представником в суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових правовідносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у частини 1 та 2 статті 60 ЦПК України.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною 3 статті 62 ЦПК України довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 08 липня 2020 року, у липні

2020 року Харківською медичною академією подано касаційну скаргу у новій редакції засвідчену підписом представника Харківської медичної академії післядипломної освіти Смирнової Д. А. Повноваження Смирнової Д. А. підтверджено долученим до касаційної скарги дорученням ректора Харківської медичної академії післядипломної освіти ОСОБА_2 від 20 січня 2020 року № 01-10/140.

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Зважаючи на відсутність доказів визнання відповідачем недійсним доручення від 20 січня 2020 року № 01-10/140, виданого на ім'я Смирнової Д. А., яким підтверджено її повноваження на момент подання касаційної скарги Харківської медичної академії післядипломної освіти у новій редакції, відсутні підстави для закриття касаційного провадження у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скаргиХарківської медичної академії післядипломної освіти, до якої приєднався ОСОБА_2.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської медичної академії післядипломної освіти, до якої приєднався ОСОБА_2, відмовити.

Касаційну скаргу Харківської медичної академії післядипломної освіти, до якої приєднався ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко