Постанова

Іменем України

11 липня 2019 року

м. Київ

справа № 583/783/18

провадження № 61-10656св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Райз-Максимко»,

треті особи: ОСОБА_2 , Комунальне підприємство «Реєстраційно-інвентаризаційна служба» Грунської сільської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко», треті особи: ОСОБА_2 , Комунальне підприємство «Реєстраційно-інвентаризаційна служба» Грунської сільської ради, про визнання недійсним договору оренди та скасування державної реєстрації,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Хвостик С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом та просила визнати недійсним договір оренди землі від 05 жовтня 2017 року № 218/17 за яким нею передано Приватному акціонерному товариству «Райз-Максимко» (далі - ПрАТ «Райз-Максимко») земельну ділянку площею 2,5486 га, розташовану на території Пологівської сільської ради Охтирського району Сумської області, кадастровий номер НОМЕР_1 та скасувати рішення і запис від 09 жовтня 2017 року № 37478010 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у Державному реєстрі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 31 жовтня 2015 року вона є власницею успадкованої після смерті своєї матері ОСОБА_3 земельної ділянки площею 2,5486 га, розташованої на території Пологівської сільської ради Охтирського району Сумської області, кадастровий номер НОМЕР_1 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За життя її мати уклала з відповідачем договір оренди земельної ділянки від 23 вересня 2009 року № 418, пунктом 8 якого було передбачено, що після закінчення 5-річного строку дії договору орендар має право поновлення дії договору на новий строк, однак за умови письмового попередження орендодавця не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору про намір продовжити його дію, чого відповідачем зроблено не було. Наприкінці 2017 року вона підписала з третьою особою договір оренди належної їй земельної ділянки, проте їй було відмовлено у державній реєстрації цього правочину через те, що діє спірний договір від 05 жовтня 2017 року № 218/17, який, вона з відповідачем не укладала і не підписувала, оригінал договору не отримувала. Крім того, 18 травня і 09 червня 2017 року вона зверталася до відповідача з вимогами про припинення дії договору, а 15 лютого 2018 року на адресу відповідача був направлений лист про досудове врегулювання спору та прохання повернути земельну ділянку, на який відповідач також не відреагував. У неї було відсутнє волевиявлення на укладення спірного правочину і мала місце підробка її підпису в спірному договорі, тому його слід визнати недійсним, а рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - скасувати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Охтирський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 11 лютого 2019 року відмовив у задоволенні позову.

Мотивував рішення суд першої інстанції недоведеністю позовних вимог, оскільки згідно з висновком експерта судово-почеркознавчої експертизи від 25 вересня 2018 року № 19/119/6-6/99е підписи у двох примірниках договору оренди землі від 05 жовтня 2017 року № 218/17 виконані ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Сумський апеляційний суд постановою від 25 квітня 2019 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11 лютого 2019 року у цій справі.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що суд першої інстанції дану справу до категорії малозначних не відносив, а тому при зверненні до апеляційного суду 21 березня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 не мав права підписувати апеляційну скаргу, оскільки він не є адвокатом.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року та передати справу до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції того, що ця справа є малозначною згідно з вимогами закону, оскільки ціна позову у ній не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Також суд не взяв до уваги те, що вимога про визнання недійсним договору оренди землі є вимогою немайнового характеру, а скасування державної реєстрації - похідною. Спірні правовідносини походять від права власності на нерухоме майно - земельну ділянку та право оренди, тобто мають майновий характер. Апеляційний суд помилково та у незаконний спосіб визначив позовні вимоги як вимоги немайнового характеру, а справу як немалозначну.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

19 червня 2019 року справа № 583/783/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що позовна заява була подана до суду першої інстанції 07 березня 2018 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 05 січня 2018 року серії НМХ № 593695 зі строком дії до 05 січня 2021 року.

Охтирський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 16 березня 2018 року відкрив провадження у цій справі та призначив її до розгляду за правилами загального позовного провадження. При цьому суд першої інстанції дану справу до категорії малозначних не відносив.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України № 1401-VIII від 02 червня 2016 року «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Відповідно до частини третьої статті 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Згідно з підпунктом11 пункту 16-1 розділу XV Перехідні положення Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1, та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції правильно керувався пунктом 2 частини першої статті 362 ЦПК України та обґрунтовано виходив з того, що апеляційну скаргу підписано представником ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , однак доказів того, що зазначений представник є адвокатом, суду не надано.

Аргументи скарги про те, що представник позивача, який підписав апеляційну скаргу, мав право представляти інтереси ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції на підставі довіреності, так як ця справа є малозначною, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною першою, другою статті 60 ЦПК України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Таким чином, законом встановлено конкретні випадки, у яких представником у суді, окрім адвоката чи законного представника, може бути інша особа, яка має відповідну цивільну процесуальну дієздатність.

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень процесуального закону, суд має право віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому за змістом пункту 1 частини шостої цієї статті справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу притаманних їм властивостей, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета.

У цій справі позивачем заявлені вимоги немайнового характеру, у зв`язку з чим в ній неможливо визначити ціну позову, а тому справа не відноситься до категорії малозначних відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Також в матеріалах справи відсутні дані про те, що суди попередніх інстанцій віднесли справу до категорії малозначних як справу незначної складності на підставі пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги про малозначність цієї справи та можливість у зв`язку з цим подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції не адвокатом.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до викладення обставин, які не розглядалися у цій справі апеляційним судом по суті, а тому не можуть бути предметом касаційного перегляду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко