Історія справи

Постанова

Іменем України

11 липня 2018 року

м. Київ

справа № 608/1489/17-ц

провадження № 61-22517 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6;

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк»;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Тернопільської області у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Міщія О. Я., Ткача З. Є., від 27 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про розірвання кредитного договору та договору поруки, визнання договору іпотеки таким, що втратив чинність.

Позовна заява мотивована тим, що 7 серпня 2007 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 33 500 доларів США зі сплатою 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та терміном повернення до 4 серпня 2017 року. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між ним та банком було укладено іпотечний договір, за умовами якого він передав банку в іпотеку належний йому житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

15 квітня 2013 року між ним та банком було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 7 серпня 2007 року, згідно умов якої сторони змінили строк повернення кредиту до 30 квітня 2023 року. Крім того, 15 квітня 2013 року між та ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 було укладено договір поруки, за яким останній зобов'язався відповідати солідарно з боржником, тобто з ним, за невиконання умов кредитного договору.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 20 лютого 2017 року з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» було стягнуто загальну суму заборгованості за кредитним договором від 7 серпня 2007 року у розмірі 17 808 доларів 60 центів США.

Зазначену суму кредитної заборгованості ним було погашено 14 вересня 2017 року у повному обсязі, що підтверджується довідкою Чортківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Тернопільській області.

Проте, після погашення боргу банк не бажає розірвати кредитний договір, що є неприйнятним та незаконним, оскільки ним зобов'язання виконано.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив суд: розірвати кредитний договір, що укладений 7 серпня 2007 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк»; розірвати договір поруки, що укладений 15 квітня 2013 року між та ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7; визнати іпотечний договір, що укладений 7 серпня 2007 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк», таким, що втратив чинність та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна житловий будинок по АДРЕСА_1.

Ухвалою Чортківського районного суду Тернопільської області у складі судді Парфенюка В. І. від 11 грудня 2017 року позов ОСОБА_4 в частині розірвання договору поруки, що укладений 15 квітня 2013 року між та ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7, залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року.

Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області у складі судді Парфенюка В. І. від 11 грудня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Розірвано кредитний договір від 7 серпня 2007 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 Визнано припиненим іпотечний договір від 7 серпня 2007 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, предметом якого є житловий будинок по АДРЕСА_1 та виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вищевказаний будинок. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для розірвання кредитного договору, передбачених частиною другою статті 651 ЦК України, статтею 17 Закону України «Про іпотеку», оскільки позивач, отримавши кредитні кошти, мав намір придбати для дітей квартиру, яку й придбав, проте у подальшому відчужив з метою виконання рішення суду про стягнення з нього кредитної заборгованості, тобто позивач внаслідок завданої шкоди позбавився того, на що він розраховував при укладанні кредитного договору. Оскільки рішенням суду кредитну заборгованість стягнуто, позивач це рішення суду виконав, погасив кредитну заборгованість, а тому кредитний договір слід розірвати. У зв'язку з цим іпотека вважається такою, що припинена.

Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 11 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що правових підстав для розірвання кредитного договору з підстав, передбачених статтями 651, 652 ЦК України, статтею 17 Закону України «Про іпотеку», відсутні, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк», як сторона оспорюваного правочину, своєї згоди на розірвання кредитного договору не надавало. Крім того, апеляційний суд не погодився із висновком районного суду про те, що виконання позивачем рішення апеляційного суду Тернопільської області від 20 лютого 2017 року про стягнення з нього кредитної заборгованості свідчить про повне виконання позичальником умов договору та припинення зобов'язань за кредитним договором, оскільки указаним рішенням було стягнуто лише прострочену заборгованість за кредитом станом на 2015 рік.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував його доводів про те, що банк, пред'явивши у липні 2015 року позов про дострокове стягнення з нього кредитної заборгованості, таким чином, змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором. У зв'язку з цим кредитний договір припинив свою дію та позивач втратив можливість нараховувати проценти за кредитом, комісійні та неустойку, оскільки таке нарахування поза строком дії кредитного договору не передбачено. Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 20 лютого 2017 року стягнуто з нього на користь банку загальну суму заборгованості за кредитним договором, яку він повністю погасив, що підтверджується довідкою Чортківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Тернопільській області. Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не надає права кредитору на нарахування і отримання процентів за кредитним договором. А тому висновок апеляційного суду щодо наявності у нього заборгованості за кредитним договором перед банком після рішення суду є помилковим. Разом з тим, підставами для розірвання кредитного договору, укладеного між ним та банком, є такі умови, які передбачені частиною другою статті 652 ЦК України, а саме: в момент укладання договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане і виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладанні договору. Отримавши кредитні кошти, він мав намір придбати для дітей квартиру, яку й придбав, проте у подальшому відчужив з метою виконання рішення суду про стягнення з нього кредитної заборгованості, тобто він внаслідок завданої шкоди позбавився того, на що він розраховував при укладанні кредитного договору.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що 7 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав грошові кошти у розмірі 33 500 доларів США зі сплатою 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та терміном повернення до 4 серпня 2017 року.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 20 лютого 2017 року стягнуто з ОСОБА_4 та його поручителя - ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором, а саме: 17 092 доларів 55 центів США - заборгованість по тілу кредиту, 644 доларів 06 центів США - заборгованість по процентам, 71 доларів 99 центів США - комісії та 324 грн 51 коп. - штрафу. Вищевказана заборгованість стягнута станом на 21 травня 2015 року (а. с. 36-39).

Зазначене рішення апеляційного суду позивачем виконано лише у вересні 2017 року, що підтверджується довідкою Чортківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (а. с. 17).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що правових підстав для розірвання кредитного договору з підстав, передбачених статтями 651, 652 ЦК України, статтею 17 Закону України «Про іпотеку», відсутні, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк», як сторона оспорюваного правочину, своєї згоди на розірвання кредитного договору не надавало, а позивач, як позичальник і боржник, порушив умови кредитного договору, неналежно його виконував, а згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Неналежне, несвоєчасне виконання зобов'язання, несвоєчасне виконання рішення суду, яким стягнуто кредитну заборгованість, порушує права та інтереси кредитодавця, які у вказаних правовідносинах захищає частина друга статті 625 ЦК України, що регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ураховуючи викладене, посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_4 належним чином виконав рішення суду і зобов'язання припиняється є безпідставними.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення апеляційного суду не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу та залишити постанову апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Тернопільської області від 27 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк