Постанова

Іменем України

11 червня 2020 року

м. Київ

справа № 464/2457/16-ц

провадження № 61-31502св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

представник відповідача - ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Яворівської районної державної адміністрації Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 липня 2016 року у складі судді Радченко Е. А. і рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 червня 2017 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Яворівської районної державної адміністрації Львівської області, про усунення перешкод у користуванні майном і вселення.

Позовна заява мотивована тим, що вона на підставі договору купівлі-продажу 1/4 частки квартири від 11 листопада 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І. Я. і зареєстрованого у реєстрі за № 2691, придбала у ОСОБА_5 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .

Зазначена квартира розташована на першому поверсі дев`ятиповерхового будинку і складається із двох кімнат, житловою площею 29,6 кв. м., у тому числі: кімната площею 15,9 кв. м; кімната площею 13,7 кв. м; кухня площею 7,0 кв. м; ванна кімната площею 2,6 кв. м; вбиральня площею 1,3 кв. м; коридор площею 8,4 кв. м; вбудована шафа площею 0,3 кв. м; підвал площею 13 кв. м; балкон площею 1,9 кв. м. Загальна площа квартири становить 51,1 кв. м.

Вказувала, що вона бажає використовувати квартиру за призначенням відповідно до розміру належної їй частки, однак ОСОБА_3 чинить перешкоди у користуванні цим майном. Крім того, для усунення суперечок між нею і ОСОБА_3 необхідно встановити порядок користування квартирою.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд з урахуванням розміру часток у праві спільної сумісної власності виділити їй у користування кімнату площею 13,7 кв. м. (на технічному паспорті позначену літерою «4»), а ОСОБА_3 - кімнату площею 15,9 кв. м і балкон площею 1,9 кв. м (на технічному паспорті позначену літерою «3»), інші приміщення (коридор, кухню, ванну кімнату і туалет) залишити у спільному користуванні; зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 та вселити її до цієї квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 12 липня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_3 усунути і не чинити ОСОБА_1 перешкоди у володінні і користуванні належною їй 1/4 частиною квартири АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_3 вселити ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 .

Визначено наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 : у користування ОСОБА_1 виділено житлову кімнату площею 13,7 кв. м, що в технічному паспорті квартири позначено цифрою «4»; у користування ОСОБА_3 виділено житлову кімнату площею 15,9 кв. м, що в технічному паспорті квартири позначено цифрою «3»; у спільному користуванні сторін залишено коридор, кухню, ванну і туалет, що в технічному паспорті квартири позначено цифрами «1», «5», «6», «7».

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частка позивача у спірній квартирі становить 1/4 частини, що відповідає 7,4 кв. м житлової площі, яка в натурі приблизно відповідає кімнаті площею 13,7 кв. м, а частка відповідача у цій квартирі становить 3/4 частини, що відповідає 22,2 кв. м, яка в натурі приблизно відповідає кімнаті площею 15,9 кв. м. З урахуванням вказаного наявні підстави для виділення у користування позивачу кімнати площею 13,7 кв. м, а відповідачу - кімнати площею 15,9 кв. м.

Факт наявності зі сторони відповідача перешкод у користуванні позивачем квартирою підтверджується повідомленням Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 14 березня 2016 року № 800/40/01/08/16. При цьому відповідач не надав доказів того, що позивач має можливість безперешкодно використовувати приміщення спірної квартири відповідно до своєї частки, таким чином, суд не вбачає підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення позивача в указану квартиру.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 08 червня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задоволено частково.

Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 липня 2016 року в частині визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення.

Відмолено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Звертаючись з вимогами про визначення порядку користування житловою кімнатою площею 13,7 кв. м, ОСОБА_1 не ставила питання про виділ їй в натурі частки, а тому суд першої інстанції не мав достатніх правових підстав для передачі їй у користування вказаної кімнати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження в.о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 07 червня 2019 року № 637/0/226-19 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що саме по собі повідомлення Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 14 березня 2016 року № 800/40/01/08/16 не може бути доказом вчинення відповідачем перешкод у користуванні майном, оскільки він взагалі не знайомий з ОСОБА_1 і не чинив їй будь-яких перешкод у користуванні спірною квартирою. Крім того, ухвалення рішення у цій справі є передчасним, оскільки відповідачем у судовому порядку оскаржується правочин, на підставі якого позивач набула право власності на частину квартири АДРЕСА_1 (справа № 464/1479/17). Також апеляційний суд у порушення вимог статті 201 ЦПК України 2004 року не вирішив питання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 464/1479/17, хоча представником відповідача було подано відповідне клопотання.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу 1/4 частки квартири від 11 листопада 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І. Я. і зареєстрованого у реєстрі за № 2691.

ОСОБА_3 є власником 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НАН № 883100, зареєстрованого у реєстрі за № 1-833, виданого 30 липня 2015 року Шостою Львівською державною нотаріальною конторою, та власником 1/2 частини цієї квартири на підставі договору дарування від 25 липня 2003 року, посвідченого Першою Львівською державною нотаріальною конторою.

Вказана квартира загальною площею 51,1 кв. м, житловою площею 29,6 кв. м., розташована на першому поверсі дев`ятиповерхового будинку і складається із двох кімнат, у тому числі: кімната площею 15,9 кв. м; кімната площею 13,7 кв. м; кухня площею 7,0 кв. м; ванна кімната площею 2,6 кв. м; вбиральня площею 1,3 кв. м; коридор площею 8,4 кв. м; вбудована шафа площею 0,3 кв. м; підвал площею 13 кв. м; балкон площею 1,9 кв. м.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Так, згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказувала, що вона відповідно до договору купівлі-продажу від 11 листопада 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І. Я. і зареєстрованого у реєстрі за № 2691, є власником 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , і ОСОБА_3 , який є власником 3/4 частин вказаної квартири, чинить їй перешкоди у користуванні належним їй на праві власності майном.

Заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 вказував, що він з метою відновлення свого порушеного права оскаржив у судовому порядку договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на частину спірної квартири.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 31 січня 2018 року у справі № 464/1479/17 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним договору купівлі-продажу частини квартири, скасування державної реєстрації права власності на частину квартири та визнання права власності на частину квартири.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину від 02 жовтня 2015 року, видане ОСОБА_5 . Шостою Львівською державною нотаріальною конторою та зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за № 1-1124.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 11 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І. Я. і зареєстрований у реєстрі за № 2691.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 у порядку спадкування за заповітом право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .

Постановою Львівський апеляційний суд від 15 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 31 січня 2018 року - залишено без змін.

У статті 273 ЦПК України визначено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Оскільки рішенням суду, що набрало законної сили, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 11 листопада 2015 року, на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , то відсутні підстави для задоволення вимог останньої про усунення їй перешкод у користуванні майном.

Крім того, у частині першій статті 201 ЦПК України 2004 року визначено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

Із матеріалів справи вбачається, що представником відповідача у березні 2017 року до Апеляційного суду Львівської області було подано клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у вищевказаній цивільній справі № 464/1479/17, однак судом апеляційної інстанції у порушення вимог статті 201 ЦПК України 2004 року питання про зупинення провадження у справі вирішено не було, хоча обставини цієї справи про усунення перешкод у користування майном свідчать про неможливість її розгляду до вирішення судом справи про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним договору купівлі-продажу частини квартири, скасування державної реєстрації права власності на частину квартири та визнання права власності на частину квартири.

Таким чином, висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на законі.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У частині першій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вказаного з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 606,32 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 661,44 грн, а всього 1 267,76 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 червня 2017 року скасувати.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Яворівської районної державної адміністрації Львівської області, про усунення перешкод у користуванні майном і вселення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 267,76 грн (одна тисяча двісті шістдесят сім гривень сімдесят шість копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович