Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.04.2025 року у справі №758/12178/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

Справа № 758/12178/23

Провадження № 61-967св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року в складі колегії суддів Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В.

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, про зобов`язання не чинити перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу й порядку участі у вихованні дитини та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, у якому зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в нього та ОСОБА_3 народився син ОСОБА_4 , який зареєстрований разом із матір`ю в квартирі АДРЕСА_1 .

12 червня 2019 року сторони уклали шлюб, який розірвано рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2021 року в справі № 522/20144/21.

Відповідачка в липні 2021 року без його згоди вивезла малолітнього сина до м. Києва, а пізніше до м. Хмільника.

22 листопада 2022 року між сторонами укладено договір про здійснення батьківських прав та графік спілкування батька із дитиною, відповідно до якого батьки домовились, що місцем проживання дитини є місце проживання матері, та визначили порядок здійснення батьківських прав. Однак відповідачка умови зазначеного договору не виконує та чинить йому перешкоди в спілкуванні із сином.

Просив суд зобов`язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкод у спілкуванні з їх спільною дитиною - ОСОБА_2 та встановити такий порядок та способи участі ОСОБА_2 у вихованні дитини:

- зобов`язати відповідачку не чинити перешкод у спілкуванні із сином в телефонному режимі чи в режимі відеозв`язку через месенджер Вайбер кожного понеділка, середи та п`ятниці із 19 год. до 19 год. 30 хв.;

- зустрічатися та без перешкод спілкуватися із дитиною, особисто, без присутності матері - кожної першої та третьої суботи та неділі кожного місця із 10 год. суботи до 18 год. неділі;

- зустрічатися та без перешкод спілкуватися із дитиною, особисто, без присутності матері - щорічно в день народження дитини - ІНФОРМАЦІЯ_2 чи кожного року першої суботи після дня народження дитини із 10 год. до 20 год. (у разі відсутності у дитини чи батька можливості зустрітися саме ІНФОРМАЦІЯ_2 кожного року);

- зустрічатися та без перешкод спілкуватися із дитиною, особисто, без присутності матері: щорічно в день народження батька - ІНФОРМАЦІЯ_3 , чи кожного року першої суботи після дня народження батька із 10 год. до 20 год. (у разі відсутності у дитини чи батька можливості зустрітися саме ІНФОРМАЦІЯ_3 кожного року); а також щорічно в день народження баби ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_4 чи кожного року першої суботи після дня народження бабусі із 10 год. до 20 год. (у разі відсутності у дитини чи батька можливості зустрітися саме ІНФОРМАЦІЯ_4 кожного року);

- зустрічатися та без перешкод спілкуватися із дитиною, особисто, без присутності матері - щорічно у святкові дні чи дні релігійних свят: 08 січня із 10 год. до 18 год.; другого дня Великодніх свят із 10 год. до 18 год.;

- на час перебування дитини в дошкільному навчальному закладі чи в навчальному закладі під час осінніх канікул першу половину канікул дитина перебуває у матері, другу половину - у батька (за місцем його проживання); під час зимових канікул - першу половину канікул дитина перебуває у матері, другу половину - у батька (за місцем його проживання); під час весняних канікул - першу половину канікул дитина перебуває у матері, другу половину - у батька (за місцем його проживання); під час літніх канікул (включно до 15 липня кожного року) першу половину канікул дитина перебуває у матері, другу половину (з 16 липня кожного року) - у батька (за місцем його проживання). У разі досягнення спільної згоди між батьками щодо направлення дитини під час зимових та/або літніх канікул до дитячого/оздоровчого/спортивного табору, періоди перебування дитини із кожним з батьків у цей строк можуть бути змінені шляхом досягнення між батьками такої домовленості письмово;

- батько має право самостійно на власний розсуд обирати місце та яким чином буде відбуватись його час на спілкування із дитиною, враховуючи побажання та інтереси дитини;

- у разі хвороби дитини чи отримання дитиною будь-яких травм зобов`язати ОСОБА_1 того ж дня повідомляти про це батька ОСОБА_2 , а також надати інформацію стосовно стану дитини та її місця знаходження шляхом телефонного дзвінка чи відправлення відповідного повідомлення месенджером Вайбер за його телефоном;

- за попередньою домовленістю, яка має бути не меш ніж за сім календарних днів, між батьками, в найкращих інтересах дитини кожен із батьків має можливість взяти дитину у відпустку за кордон. У випадку можливості виїзду дитини за кордон за «терміновою путівкою» строк попередньої домовленості щодо виїзду дитини за кордон може бути скорочено;

- на період дії військового стану на території України батьки позбавлені можливості вивозу спільної дитини за межі України, крім настання обставин крайньої необхідності (загроза життю та здоров`ю спільної дитини), дитина може бути вивезена за кордон одним із батьків за наявності письмової згоди другого із батьків;

- батько ОСОБА_2 зобов`язується після закінчення спілкування повернути дитину матері ОСОБА_1 за місцем її перебування (проживання), а також забезпечити за свій власний рахунок комфортний та безпечний транспортний засіб для перевезення дитини з місця проживання матері до місця проживання (перебування) батька та з місця проживання (перебування) батька до місця проживання матері;

- зобов`язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 будь-яких перешкод у спілкуванні та побаченнях із сином.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

18 вересня 2024 року рішенням Подільського районного суду м. Києва позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Визначено ОСОБА_2 способи участі в спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , шляхом встановлення днів зустрічей з дитиною з урахуванням бажання дитини, її стану здоров`я та психоемоційного стану, розпорядку дня дитини та графіку роботи навчальних закладів, у яких дитина отримує відповідну освіту, з урахуванням потреб, інтересів дитини за попередньою домовленістю з матір`ю дитини:

- кожної першої та третьої суботи і неділі місця з 11 год. до 18 год. у межах м. Києва в присутності матері;

- у святкові, канікулярні дні, дні народження почергово, за попередньою домовленістю між батьками;

- проведення спільного відпочинку з дитиною по сім днів двічі на рік за домовленістю з матір`ю дитини;

- необмежене спілкування батька з малолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , особисто засобами телефонного, поштового, електронного, іншого способу зв`язку, за бажанням дитини;

- у разі хвороби малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , якщо це припадає на день зустрічі з батьком, перенести зустріч на іншу дату, погоджену з батьком, з урахуванням інтересів дитини, її стану здоров`я та потреб.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлені судом обставини свідчать про те, що з боку відповідача після узгодження між сторонами місця проживання дитини із матір`ю, останньою дійсно періодично чиняться перешкоди щодо надання можливості позивачу бачитись та спілкуватись з дитиною, а тому позовні вимоги в частині усунення перешкод відповідачкою у спілкуванні позивача з дитиною є доведеними.

Водночас відсутні обставини, які б беззаперечно свідчили про те, що спілкування позивача з дитиною буде перешкоджати нормальному його розвитку, а спілкування позивача із сином буде сприяти повноцінному вихованню дитини, його розвитку, задоволенню життєво-важливих потреб, зростанню під опікою і відповідальністю обох батьків, що забезпечить його виховання в атмосфері моральної та матеріальної забезпеченості.

Із досліджених в справі доказів вбачається, що з огляду на вік дитини, його фізичний стан та потреби дитини цього віку, дні зустрічі батька з дитиною мають відбуватись в межах м. Києва в присутності матері, що відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

Суд роз`яснив, що сторони не позбавлені в майбутньому права змінити встановлений судом спосіб участі батька у вихованні дитини, з урахуванням вікових змін, розвитку та потреб дитини, що буде відповідати його інтересам.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

11 грудня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 вересня 2024 року змінено, викладено четвертий абзац резолютивної частини рішення в редакції:

«Кожної першої та третьої суботи та неділі місяця 11 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. у межах м. Києва без присутності матері».

В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами існують емоційно напружені відносини та постійні конфлікти, які негативно впливають на психоемоційний стан сина сторін, тому, ураховуючи інтереси дитини, присутність ОСОБА_1 під час побачень ОСОБА_2 із сином є недоцільною.

Матеріали справи не містять доказів про те, що внаслідок побачень ОСОБА_2 із сином без участі матері можуть настати негативні наслідки щодо дитини, як то фізичні, так і психоемоційні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року, в якій проситьїї скасувати, рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 вересня 2024 року залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині встановлення зустрічей позивача з дитиною без присутності матері.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановахВерховного Суду:

- 02 листопада 2022 року в справі № 686/8535/20, про те, що забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне житня одного з батьків дитини, і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків;

- від 01 липня 2020 року в справі № 138/96/17, про те, що під час визначення способу участі батька/матері у спілкуванні та вихованні дитини суд має враховувати насамперед інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, особливості віку, стану здоров`я та психоемоційного стану;

- від 22 червня 2022 року в справі № 757/33742/19-ц, про те, що в разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності;

- від 29 липня 2021 року в справі № 758/5545/18, про те, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Встановлюючи порядок побачень батька з сином апеляційний суд, не погоджуючись повністю з висновком органу опіки та піклування, врахувавши стан здоров`я дитини, її психоемоційний стан, необхідність особливого догляду, дотримання розпорядку дня, відповідної дієти, медичних процедур, виходив із якнайкращих інтересів дитини, у зв`язку з чим зробив обґрунтований висновок про визначення порядку побачень батька шляхом спілкування з сином у присутності матері дитини.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінки наявним у справах доказам, що підтверджують факт вчинення позивачем домашнього насильства.

Зокрема, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2021 року його визнано винними у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП), а також актом судово-медичного дослідження встановлено нанесення відповідачці тілесних ушкоджень, завданих від тупих, твердих предметів.

Внаслідок перенесеного стресу та наслідків завданих ударів в область живота у відповідачки стався викидень (4-5 тиждень вагітності); за висновком лікаря невролога діагностований струс головного мозку.

23 листопада 2021 року позивач самовільно, без узгодження з матір`ю забрав дитину з місця проживання, повертати дитину відмовлявся, внаслідок чого за заявою відповідачки щодо ОСОБА_2 до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за статтею 356 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та офіційно оголошено дитину в розшук Службою Розшуку Дітей ВГО «Магнолія».

Впродовж року відповідачка була позбавлена можливості бачити та спілкуватися зі своїм сином через перешкоди, які створював ОСОБА_2

22 листопада 2022 року за ініціативою позивача сторони уклали договір щодо здійснення батьківських прав та графіку спілкування батька з дитиною в обмін на повернення сина. 23 листопада 2022 року під час передачі дитини, в присутності останньої, ОСОБА_2 спровокував сварку та вдарив відповідачку, внаслідок чого вона отримала забій та рану другого пальця правої кисті.

За наслідками обстеження дитини після повернення, було виявлено, що за час проживання з батьком у дитини загострились хронічні хвороби та з`явились супутні нові, зокрема сину діагностовані: вроджена вада кишечника: доліхоколон, компенсований перебіг, ускладнений хронічними закрепами, дисбіозом кишечника; супутні захворювання: функціональна диспепсія, дискінезія жовчовивідних шляхів, диспанкреатизм, хронічний компенсований тонзиліт, рання дитяча нервовість, астено-невротичний синдром, надлишкова вага, ГРВІ.

Всі ці обставини, на думку заявниці, підтверджують висновки суду апеляційної інстанції про необхідність встановлення зустрічей позивача з дитиною тільки без присутності матері, що відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. І такі висновки були необґрунтовано переоцінені судом апеляційної інстанції.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Білозор О. О. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Вказує, що в цій справі і суд першої інстанції, і апеляційний суд встановили, що позивач піклується про малолітнього сина, любить його, активно і стабільно проявляє бажання щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Жодних обставин, які б унеможливлювали право батька на спілкування з сином, чи обставин, які б свідчили, що таке спілкування перешкоджатиме нормальному розвитку дитини, не встановлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із 12 червня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в шлюбі, який розірвано рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2021 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в сторін народився син - ОСОБА_2 .

14 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Відділу поліції № 2 (м. Одеса) із заявою про застосування до ОСОБА_2 заходів правового характеру в зв`язку із нанесенням ним тілесних ушкоджень.

Відповідно до акта судово-медичного дослідження Комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 14 липня 2021 року № 1265/230 у ОСОБА_1 виявлено тілесні ушкодження, які утворились від дії тупих, твердих предметів, та могли виникнути 12 липня 2021 року. За ступенем тяжкості зазначені ушкодження були віднесені експертом до категорії легких тілесних ушкоджень.

14 вересня 2021 року постановою Приморського районного суду м. Одеси в справі № 522/15624/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства), та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_2 про встановлення місця проживання дитини разом із матір`ю.

31 січня 2022 року ухвалою Приморського районного суду м. Києва в справі № 522/23680/21 заборонено ОСОБА_2 чинити перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 із сином ОСОБА_2 до завершення розгляду справи в суді.

Відповідно до копії інформаційної довідки спеціаліста-психолога від 26 січня 2022 року № 131, вказано, що на відеозаписах у ОСОБА_2 спостерігається розосередженість уваги, що є природною поведінкою для дитини віком 2 роки 10 місяців під час спілкування (особливо онлайн спілкування). Тому визначити психоемоційний стан дитини в онлайн режимі неможливо. Для визначення психоемоційного стану дитини такого віку необхідно декілька (3-5) очних зустрічей в спеціально облаштованому для психологічної роботи з дітьми кабінеті. Психологом висловлено зауваження про те, що будь-який вид насильства з боку будь-якої особи по відношенню до дитини або її близьких осіб спричиняють психіці дитини потужний стрес і можуть викликати непередбачувані наслідки для психічного і соматичного здоров`я дитини.

22 листопада 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та графіку спілкування батька із дитиною, відповідно до умов якого сторони узгодили графік спілкування батька із дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , визначили місце проживання малолітнього сина із матір`ю.

27 грудня 2022 року позивачем здійснено ряд запитів до медичних установ щодо надання інформації про перебування на лікуванні його сина, а також позивачем долучено до позову листування із відповідачкою в месенджері Вайбер із проханням надати можливість поспілкуватись із сином.

Висновком органу опіки та піклування Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 22 січня 2024 року № 106-642 рекомендовано визначити ОСОБА_2 час спілкування зі своїм сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , враховуючи його бажання, психоемоційний та фізичний стан здоров`я, вікові потреби та розпорядок дня дитини, з дотриманням графіку роботи навчальних закладів, в яких дитина отримує відповідну освіту та додаткове навчання із завчасним повідомленням матері про місце перебування дитини під час спілкування наступним чином:

- кожної першої та третьої суботи місяця з 11 год. до 18 год. наступного дня (неділі) в межах м. Києва, без присутності матері;

- після побачення з дитиною ОСОБА_2 повертає дитину до місця його постійного проживання та не допускає неправомірної зміни його місця проживання;

- необмежене спілкування батька із дитиною особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого способу зв`язку (Вайбер, Скайп, тощо);

- у разі хвороби малолітньої дитини, якщо це припадає на день зустрічі, перенести зустріч на іншу погоджену із батьком дату, враховуючи інтереси дитини, його стан здоров`я та потреби у повноцінному розвитку відповідного віку;

- спільний відпочинок з дитиною, а також дні народження, канікулярні та святкові дні, батьками вирішують самостійно між собою порівну, враховуючи рівність їх прав та обов`язків, а також виходячи із найкращих інтересів дитини.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року в справі «Johansen v. Norway»).

Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).

У абзацах першому, другому статті 15 Закону № 2402-III зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Тобто у дитини є право, а не обов`язок на підтримання регулярних особистих стосунків і прямих контактів з тим з батьків, який проживає оремо.

У разі, коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом (абзаци третій, четвертий статті 15 Закону № 2402-III).

У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У частині першій та другій статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами .

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду від 07 серпня 2024 року в справі № 742/3278/23 (провадження № 61-7675св24), від 08 травня 2024 року в справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23) та інші).

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи.

Таки висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 675/1124/22 (провадження № 61-1049св24), від 29 травня 2024 року в справі № 686/15230/23 (провадження № 61-3812св24) та інших.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 19 СК України у процесу розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.).

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.

За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення в частині встановлення зустрічей позивача з дитиною тільки в присутності матері, суд першої інстанції врахував поведінку батька та керувався тим, що з огляду на вік дитини, його фізичний стан та потреби дитини даного віку дні зустрічі батька з дитиною мають відбуватись в межах м. Києва в присутності матері, що відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині суд апеляційної інстанції керувався тим, що суд першої інстанції достатньо не обґрунтував необхідність обов`язкової участі матері під час встановлених зустрічей батька з сином та не врахував висновку органу опіки та піклування, який визнав за доцільне проведення зустрічей ОСОБА_2 зі своїм сином ОСОБА_2 за відсутності матері. Суд виснував, що між сторонами існують емоційно напружені відносини та постійні конфлікти, які негативно впливають на психоемоційний стан сина сторін, тому ураховуючи інтереси дитини, присутність ОСОБА_1 під час побачень ОСОБА_2 із сином, є недоцільним.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції під час ухвалення рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, взяв до уваги обставини справи, встановлені судом першої інстанції, та ті самі докази, які суд першої інстанції оцінив, переоцінивши їх, водночас не навів підстав для такої переоцінки та вмотивованих обґрунтувань на спростування наведених судом першої інстанції висновків, не витребував нові докази у справі.

Із матеріалів справи вбачається та судами встановлена поведінка позивача, яка полягає в:

- застосуванні фізичного та психологічного насильства до матері дитини в присутності останньої;

- самовільній зміні місця проживання дитини і обмеженні до неї доступу матері протягом 2 років;

- порушення кримінальних справ через такі дії позивача;

- необхідність проведення розшукових дій з пошуку дитини ОСОБА_2 ;

- відмові повернути дитину матері;

- неналежних умовах тримання дитини, що спричинило шкоду здоров`ю дитини.

Отже, висновок суду першої інстанції про необхідність побачень батька з дитиною в присутності матері конкретно в цій справі обумовлена фактичними обставинами, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростована позивачем та відповідає усталеній практиці Верховного Суду та ЄСПЛ.

Суд апеляційної інстанції, переоцінивши докази, встановлені та досліджені судом першої інстанції, не вказав, які норми процесуального чи матеріального права порушив суд першої інстанції під час встановлення фактичних обставин. Без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона під час обґрунтування своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією.

Суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку.

У справі знайшли свої підтвердження доводи відповідачки про те, що, враховуючи попередню поведінку позивача, вчинення домашнього насильства, самовільну, без погодження з матір`ю,зміну місця проживання дитини та відмову її повертати протягом року, а також наслідки такої поведінки позивача для дитини, є обґрунтовані побоювання залишення дитини з батьком наодинці.

У подальшому, із врахуванням відповідних вікових змін сина сторін спору - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , його розвитку та потреб, поведінки позивача, сторони не позбавлені в майбутньому права на зміну встановленого судом способу участі у вихованні дитини, що буде відповідати, насамперед, засадам якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Отже, висновки суду першої інстанції повною мірою спрямовані на захист найкращих інтересів дитини.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами в справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З позовом до суду позивач звернувся в жовтні 2023 року.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судовий збір за подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду справляється у розмірі, що становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми (підпункт 8 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI).

За статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 01 січня 2023 року становив 2 684,00 грн (на момент подання позову).

Оскільки суд касаційної інстанції зробив висновок про задоволення касаційної скарги відповідачки, з позивача підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 2 147,20 грн (2684*0,4*200%) на користь відповідачки.

Керуючись статтями 133 141 400 402 409 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року скасувати та залишити в силі рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 вересня 2024 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 2 147,20 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська