Постанова

Іменем України

08 травня 2019 року

м. Київ

справа № 522/5993/16-ц

провадження № 61-46365св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2017 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Драгмерецького М. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 .

22 серпня 2014 року квартира ОСОБА_1 була затоплена з вини ОСОБА_2 , про що комісією у складі працівників кооперативу ОК «Гранит» та мешканців будинку складено акт.

Зазначеним актом встановлено, що причиною затоплення є недбале ставлення власника квартири АДРЕСА_2 м. Одесі щодо обов`язку по її утриманню у належному стані.

Згідно з висновком ТОВ «Експертне бюро «Айстра» від 08 вересня 2014 року вартість проведення ремонту квартири позивача становить 130 392 грн. Проте фактично на ремонт квартири та придбання будматеріалів і обладнання позивач витратив 150 561,55 грн. Посилався на те, що неправомірними діями відповідача йому було завдано моральну шкоду, яка виразилася у негативних емоціях та переживаннях з приводу пошкодження майна та неможливості нормального користування ним, порушення звичного способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації. Розмір відшкодування за завдану моральну шкоду позивач оцінив у 10 000 грн.

Враховуючи викладене та збільшивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь майнову шкоду у розмірі 150 561,55 грн, моральну шкоду - 10 000 грн, інфляційні втрати за період з 01 вересня 2014 року до 01 вересня 2017 року на суму 139 457,18 грн та три відсотки річних від простроченої суми шкоди за період з 01 вересня 2014 року до 01 вересня 2017 року у сумі 13 575,29 грн.

У судовому засіданні 11 жовтня 2017 року позивачем було заявлено до суду клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 в, яка належить ОСОБА_2 Також ОСОБА_1 просив заборонити відповідачу вчиняти певні дії, а саме: заборонити відповідачу право виїзду за межі України.

В обґрунтування клопотання ОСОБА_1 зазначив, що відповідач ухиляється добровільно відшкодувати йому збитки, завдані унаслідок залиття квартири. Вважає, що існує загроза утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2017 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 В іншій частині вимог клопотання відмовлено.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову. У пункті 4 зазначеної постанови роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вивчивши заяву про забезпечення позову, враховуючи наведене вище, а також беручи до уваги принципи здійснення цивільного судочинства, суд дійшов висновку про обґрунтованість наведених у ній доводів в частині накладення арешту на квартиру відповідача, оскільки вбачаються достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду.

Водночас відмовляючи у задоволенні вимог клопотання щодо заборони відповідачу право виїзду за межі України, суд виходив з того, що цивільне процесуальне законодавство України не містить положень, які б надавали суду повноваження в порядку, передбаченому статтями

151-153 ЦПК України 2004 року, застосовувати такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 26 вересня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що умовою застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на квартиру відповідача є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, а також унеможливити ефективний захист прав чи інтересів позивача. Також суд дійшов правильного висновку про неможливість застосування такого способу забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України на стадії розгляду цивільної справи про стягнення коштів, оскільки це порушує норми цивільного процесуального законодавства України та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного Конституцією, та вимог статті 6 Конвенції щодо вирішення справи судом, встановленим законом.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції визнав правомірними висновки районного суду щодо наявності правових підстав для часткового задоволення клопотання ОСОБА_1 Викладені в ухвалі суду першої інстанції висновки відповідають обставинам справи та зібраним у ній доказам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належного обґрунтування та аргументованого висновку щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову щодо нерухомого майна ОСОБА_2 , не враховано наявність у нього іншого нерухомого майна, а також не співставлено розмір позовних вимог ОСОБА_1 та його заяви про забезпечення позову.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 позивачем до суду не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 вересня 2018 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду постановлені з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Положеннями частини першої статті 151 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Згідно із пунктами 1 та 2 статті 152 ЦПК України 2004 року позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 152 ЦПК України 2004 року).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження можливих труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Встановивши, що ОСОБА_1 пред`явив позов про відшкодування майнової та моральної шкоди, а також взявши до уваги категоричне заперечення відповідачем позову та небажання врегулювати спір в позасудовий спосіб, з метою уникнення загрози невиконання рішення суду чи утруднення його виконання у випадку задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правомірно застосував заходи забезпечення позову в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 в, яка належить ОСОБА_2

Забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно є достатнім та співмірним видом забезпечення позову у цій справі.

Доводи касаційної скарги про неможливість накладення арешту на квартиру відповідача з огляду на неспівмірність її вартості та пред`явлених позовних вимог, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Диспозитивність, як одна із основних засад цивільного судочинства, полягає, зокрема, в тому, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи і в межах заявлених нею вимог (частина перша статті 11 ЦПК України 2004 року, частина перша статті 13 ЦПК України).

ОСОБА_1 заявлено вимоги, зокрема, про забезпечення позову у межах нерухомого майна відповідача, про яке відомо позивачу. Відомостей про будь-яке інше майно та його вартість позивач суду не надав. Враховуючи майновий характер позовних вимог та їх розмір, а також неможливість накладення арешту на частину квартири з огляду на її цілісність як об`єкта права власності, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення заяви в цій частині.

Колегія суддів також зауважує, що питання щодо заміни виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову, передбачених статтею 154 ЦПК України 2004 року, відповідачем не порушувалось.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено відповідно до норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу та залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник