Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 546/338/20

провадження № 61-19228св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Решетилівська міська рада Полтавської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Решетилівської міської ради Полтавської області (далі - Решетилівська міська рада), ОСОБА_2, ОСОБА_3, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсними рішень селищної ради, припинення права власності та скасування державної реєстрації, посилаючись на те, що рішеннями виконавчого комітету Решетилівської селищної ради депутатів трудящих від 13 квітня 1965 року та від 12 квітня 1976 року ОСОБА_7 було виділено земельну ділянку по вулиці Шевченка, 23 в смт Решетилівка Полтавської області для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Наразі збудоване на вищезгаданій земельній ділянці домоволодіння, нинішня адреса якого: вулиця Шевченка, 31, місто Решетилівка Полтавської області, належить на праві спільної часткової власності їй (2/5 частки), ОСОБА_6 (4/15 частки), ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (по 1/6 частці). Ще з 1960-х років вказана ділянка була відділена від суміжних землекористувачів огорожею.

Рішенням Решетилівської селищної ради Полтавської області від 12 травня 2016 року її сусідам ОСОБА_8 та ОСОБА_2 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1238 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: вулиця Шевченка, 29-А, смт Решетиліка, хоча у своїй заяві відповідачі просили надати їм такий дозвіл щодо ділянки площею 0,075 га. 27 жовтня 2016 року Решетилівська селищна рада Полтавської області прийняла рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1238 га, кадастровий номер 5324255100:30:003:0447. У квітні 2017 року ОСОБА_8 та ОСОБА_2 подали до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області повідомлення про початок будівництва домоволодіння по вулиці Шевченка, 29-А в смт Решетилівці, хоча за цією адресою вже фактично знаходився недобудований житловий будинок, будівництво якого ще в 1990-х роках розпочали їх батьки. У вересні 2017 року було зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації. 29 серпня 2019 року її сусіди ОСОБА_8 та ОСОБА_2 самовільно демонтували паркан, який знаходився на межі між їхніми земельними ділянками, а в подальшому встановили нову огорожу, перемістивши її в бік таким чином, що каналізація залишилася поза територією її домоволодіння. У листопаді 2019 року за відсутності договору про поділ майна відповідачі здійснили поділ земельної ділянки площею 0,1238 га, кадастровий номер 5324255100:30:003:0447, в результаті чого було сформовано дві нові земельні ділянки площею 0,0619 га кожна з присвоєнням їм кадастрових номерів 5324255100:30:003:0519 та 5324255100:30:003:0520. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати недійсним рішення Решетилівської селищної ради Полтавської області від 12 травня 2016 року про надання дозволу ОСОБА_8 та ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1238 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: смт Решетилівка, вулиця Шевченка, 29-А; визнати недійсним рішення Решетилівської селищної ради Полтавської області від 27 жовтня 2016 року про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі у власність ОСОБА_8 та ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1238 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер undefined, за адресою: смт Решетилівка, вулиця Шевченка, 29-А; припинити право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,0619 га, кадастровий номер 5324255100:30:003:0520, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: смт Решетилівка Полтавська область, вулиця Шевченка, 29-А; припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0619 га, кадастровий номер 5324255100:30:003:0519, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: смт Решетилівка Полтавська область, вулиця Шевченка, 29-Б; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0619 га, кадастровий номер undefined; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0619 га, кадастровий номер undefined.

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 20 серпня 2021 року у складі судді Зіненка Ю. В. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту порушення відповідачами ОСОБА_8 та ОСОБА_2 її права встановленням спірного паркану.

Додатковим рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 вересня 2021 року у складі судді Зіненка Ю. В. в задоволенні заяви адвоката Бурбак О. В., поданої в інтересах відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що наданий стороною відповідачів договір про правничу допомогу не містить інформації, що надані адвокатом послуги пов'язані саме з розглядом цивільної справи № 546/338/20. Крім того, в договорі не зазначено розміру адвокатського гонорару та не визначено порядок його обчислення.

Не погоджуючись із вищезгаданим додатковим рішенням, у жовтні 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Бурбак О. В. подала апеляційну скаргу.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Бурбак О. В. задоволено. Додаткове рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 вересня 2021 року скасовано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що надані представником ОСОБА_3 - адвокатом Бурбак О. В. угода на правову допомогу, акт про надані послуги на професійну правничу допомогу адвоката та квитанції про сплату гонорару є належними та допустимими доказами, що підтверджують виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги. Враховуючи характер спірних відносин, ступінь складності справи, час, витрачений адвокатом на надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_3 10 000
грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що під час вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року у справі № 756/2399/18, від 19 травня 2021 року у справі № 206/1293/19, від 26 травня 2021 року у справі № 391/35/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 323/642/20, від 27 жовтня 2021 року у справі № 754/14543/18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України). Крім того, оскільки між сторонами вирішувався спір немайнового характеру, то розгляд цієї справи апеляційним судом мав відбуватися в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, а не в порядку письмового провадження без виклику сторін (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, пункт 5 частини 1 статті 411 ЦПК України).

У січні 2022 року представник ОСОБА_3 - адвокат Бурбак О. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Решетилівського районного суду Полтавської області.

21 грудня 2021 року справа № 546/338/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом частин 1 -5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному частин 1 -5 статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частин 1 , 2 , пункту 2 частини 4 статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо спадкування.

Частинами 1 , 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ЦПК України.

Відповідно до статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в статті 369 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Згідно з частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо частиною 13 статті 7 ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Бурбак О. В. на додаткове рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 вересня 2021 року та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. При цьому суд виходив з того, що представник заявника ставить питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, тому апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку, передбаченому частиною 1 статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи (том 2, а. с. 216-217).

Листами Полтавського апеляційного суду від 29 жовтня 2021 року копії вищевказаної ухвали було направлено особам, які беруть участь у справі (том 2, а. с. 218-220).

В описовій частині постанови Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року вказано про те, що справу розглянуто в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частинами 2 , 4 , 5 статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого частин 1 , 2 статті 211 ЦПК України строку з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання (пункт 1 частини 2 статті 223 ЦПК України).

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункти 2, 3 частини 1 стаття 43 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України" (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Всупереч вищенаведеним нормам процесуального права, положенням Конвенції та практиці ЄСПЛ суд апеляційної інстанції розглянув і вирішив справу в порядку письмового провадження, а не в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, чим порушив їх право брати участь у судових засіданнях, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 753/17720/18 (провадження № 61-17201св19) викладено правовий висновок про те, що приписи частини 1 статті 369 ЦПК України щодо письмового провадження за наявними у справі матеріалами можуть бути застосовані судами апеляційної інстанції лише у випадку, якщо позивачем заявлені виключно вимоги майнового характеру і розмір ціни позову менше ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи в суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

В постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 128/571/15-ц (провадження № 61-5228св20) вказано, що хоча в апеляційному порядку переглядалося лише додаткове рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції повинен був виходити з того, що вирішувався спір немайнового характеру, а відтак розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції мав відбуватися в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 заявила вимоги немайнового характеру - про визнання недійсними рішень селищної ради, припинення та скасування державної реєстрації права власності.

Таким чином, незважаючи на те, що в апеляційному порядку переглядалося лише додаткове рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 03 вересня 2021 року про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд повинен був виходити з того, що вирішувався спір немайнового характеру, а відтак розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції мав відбуватися в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, оскільки процесуальний закон не містить положень про можливість розгляду апеляційної скарги на додаткове рішення в іншому порядку, ніж той, що визначений для розгляду такої скарги на основне рішення. Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про розгляд справи в порядку, передбаченому частиною 1 статті 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 4 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 5 частини 1 , частини 4 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність обов'язкових підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до цього ж суду.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А.

Стрільчук