Постанова

Іменем України

7 березня 2018 року

м. Київ

справа № 487/10129/14-ц

провадження № 61-3049 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері,

відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

третя особа - Реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Миколаївської області

у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., Ямкової О. О. від 17 лютого 2016 року та заступника прокурора Миколаївської області на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва у складі судді

Кузьменка В. В. від 29 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 лютого 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради,

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки до комунальної власності.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Миколаївської міської ради від 30 січня 2009 року № 33/37 товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудпроект» (далі - ТОВ «Миколаївбудпроект») надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 23 502 кв. м з метою надання її в оренду строком на 10 років для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1.

Рішенням Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року № 35/51 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22 156 кв. м, у тому числі 55 кв. м під капітальною забудовою,

99 кв. м під спорудами, 1 766 кв. м під проходами, проїздами та площадками, 20 236 кв. м під зеленими насадженнями за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, земельної ділянки площею, віднесенням її до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1 з передачею в оренду строком на 10 років ТОВ «Миколаївбудпроект».

Відносно земельної ділянки встановлені обмеження у використанні згідно класифікатора КОПВНЗТВЗД: правові, типу 1.1. «зміна цільового використання».

Дане рішення було прийнято без проведення земельних торгів і до затвердження генерального плану міста. До того ж договір оренди з

ТОВ «Миколаївбудпроект» не укладався.

Рішенням Миколаївської міської ради від 4 вересня 2009 року № 36/61 затверджено проекти землеустрою щодо відведення 19 громадянам земельних ділянок орієнтовною площею 1 тис. кв. м за рахунок земель

ТОВ «Миколаївбудпроект», з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва житлових будинків по АДРЕСА_2, у тому числі ОСОБА_2 земельної ділянки площею 981 кв. м по АДРЕСА_2 грошовою оцінкою 202 868 грн

66 коп.

На підставі цього рішення ОСОБА_2 одержав державний акт на право власності на земельну ділянку. У подальшому

ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 14 травня

2010 року продав спірну земельну ділянку ОСОБА_3, яка 12 березня 2013 року за договором купівлі-продажу продала її ОСОБА_4

Посилаючись на те, що земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі річки Південий Буг і відноситься до земель водного фонду з обмеженою сферою використання тому її передача у власність

ОСОБА_2 є порушенням ЗК України і ВК України, прокурор просив визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської міської ради від 4 вересня 2009 року в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 981 кв. м по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; визнати недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 981 кв. м по АДРЕСА_2, укладеного 14 травня 2010 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 981 кв. м по

АДРЕСА_2, укладеного 12 березня 2013 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4; скасувати право власності на земельну ділянку площею 981 кв. м по АДРЕСА_2; повернути земельну ділянку площею 981 кв. м по АДРЕСА_2 до комунальної власності.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня

2015 року у задоволенні позову Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для захисту порушеного права, що з врахуванням поданої заяви про застосування наслідку спливу позовної давності є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. При цьому суд зазначив, що рішення міської ради є незаконним, державний акт виданий на ім'я ОСОБА_2 недійсним, так як порушено вимоги ЗК України та ВК України.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 17 лютого 2016 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня

2015 року скасовано. У задоволенні позову Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави відмовлено з інших правових підстав.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову з інших правових підстав, апеляційний суд виходив із того, що заявлені прокурором позовні вимоги є похідними від визнання акта про право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2, недійсним, а вимоги щодо недійсності цього акта заявлено не було, тому позов прокурора задоволенню не підлягає, так як пред'явлений передчасно. Отже, прокурором невірно обрано спосіб судового захисту. При цьому суд послався на правову позицію Верховного Суду України у справі № 21-405а14 від 11 листопада 2014 року.

У березні 2016 року заступник прокурора Миколаївської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, відмовляючи у задоволенні позову, не звернули уваги на те, що вимога прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради є належним способом захисту, передбаченим статтями 16, 21 ЦК України та статтею 152 ЗК України, оскільки позов подано і щодо договорів купівлі-продажу і державного акта на право власності на земельну ділянку. Також зазначає, що прокурор дізнався про порушення інтересів держави у зв'язку із прийняттям міською радою спірного рішення лише у 2013 році, що у розумінні частин першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності, тому рішення суду першої інстанції про застосування позовної давності також є безпідставним.

У березні 2016 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково скасував законне рішення суду першої інстанції, оскільки прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону, а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

12 травня 2016 року заступник прокурора Миколаївської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки спірна земельна ділянка розташована у межах прибережно-захисної смуги Бузького лиману та, згідно з генеральним планом м. Миколаєва, перебуває у земельній зоні загального користування та відноситься до перспективної ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення, а її повернення у власність громади є суспільно-значимим.

8 липня 2016 року представник ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області, в якому зазначив, що прокурору, як представника інтересів держави, було відомо про прийняття Миколаївською міською радою оскаржуваного рішення від 4 вересня 2009 року з моменту його прийняття, оскільки на засіданні сесії була присутня помічник прокурора

Терещенко В. Ю., а тому у позивача існувала об'єктивна можливість дізнатися про порушення прав протягом встановленого законом строку позовної давності.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що рішенням Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року № 35/51 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22 156 кв. м, у тому числі 55 кв. м під капітальною забудовою, 99 кв. м під спорудами, 1 766 кв. м під проходами, проїздами та площадками, 20 236 кв. м під зеленими насадженнями за рахунок земель міста не наданих у власність або користування, з віднесенням її до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_3 та передано вказану земельну ділянку площею 22 156 кв. м ТОВ «Миколаївбудпроект» в оренду строком на десять років.

Рішенням Миколаївської міської ради від 4 вересня 2009 року № 36/61 було прийнято рішення, яким затверджено проекти землеустрою щодо відведення 19 громадянам земельних ділянок орієнтовною площею

1 000 кв. м, за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект», з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва житлових будинків по

АДРЕСА_2, в тому числі відповідачу

ОСОБА_2 земельної ділянки площею 981 кв. м по АДРЕСА_2. На підставі вказаного рішення

ОСОБА_2 видано державний акт про право власності на земельну ділянку.

Згідно акту державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Держекоінспекції Чумака О. Г., земельна ділянка по

АДРЕСА_2 знаходиться на відстані дев'яти метрів від урізу води Бузького лиману, тобто поза межами, встановленими статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права, землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 №434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями, що висловлені Верховним Судом України в постановах: від 21 травня 2014 року у справі

№ 6-16цс14, від 24 грудня 2014 року у справі №6-206цс14.

Проте апеляційний суд у порушення вимога статей 212 - 214, 303, 316 ЦПК України 2004 року на зазначені положення закону уваги не звернув, фактично не перевірив по суті рішення суду першої інстанції на предмет його законності та обґрунтованості, зокрема не надав належної оцінки доводам позивача про те, що спірна земельна ділянка знаходиться на відстані дев'яти метрів від урізу води Бузького лиману, а тому передача її у власність суперечить вимогам статті 88 ВК України, та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Посилання апеляційного суду на те, що прокурор невірно обрав спосіб судового захисту, так як не оскаржив у судовому порядку державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я

ОСОБА_2 27 листопада 2009 року, а оскарження рішення Миколаївської міської ради про передачу ОСОБА_2 У власність земельної ділянки саме по собі є безпідставним, так як рішення є ненормативним актом і вичерпало свою дію унаслідок його виконання, тому жодних наслідків для власника земельної ділянки не породжує. При цьому апеляційний суд послався на постанову Верховного Суду України

№ 21-405а14 від 11 листопада 2014 року.

Проте такі висновки апеляційного суду є невірними, так як суд не врахував, що державний акт серії НОМЕР_1, виданий на підставі оскаржуваного рішення Миколаївської міської ради, у силу закону є погашеним через відчуження ним земельної ділянки і рахується за іншими особами, останнім набувачем земельної ділянки.

При цьому рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 не стосується зазначених правовідносин, які виникли у цій справі, так як у цьому випадку орган місцевого самоврядування не скасовував своє рішення, а прокурор звернувся до суду.

Безпідставне посилання апеляційного суду і на вказану вище постанову Верховного Суду України, скільки у цій справі прокурор, крім вимог про недійсність рішення Миколаївської міської ради, заявив вимогу про недійсність договорів купівлі-продажу, державного акта на земельну ділянку та повернення земельної ділянки до комунальної власності.

Отже, апеляційним судом справу по суті не вирішено, фактичні обставини не встановлені, подані сторонами докази не досліджені, що позбавляє суд касаційної інстанції можливості ухвалити власне рішення.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, та заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк