Постанова

Іменем України

07 березня 2018 року

м. Київ

справа № 346/382/15-ц

провадження № 61-9869св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю «Коломийська пересувна механізована колона № 82»,

третя особа - Коломийська міська рада Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Коломийська пересувна механізована колона № 82» на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 травня 2015 року у складі головуючого судді Беркещук Б. Б. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Соколовського В. М., Пнівчук О. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа № 346/382/15-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Коломийська пересувна механізована колона № 82» (далі - ТзДВ «Коломийська МПК № 82»), ОСОБА_5, третя особа - Коломийська міська рада Івано-Франківської області, у якому просив зобов'язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом примусового знесення воріт за рахунок останніх та заборонити їм у майбутньому створювати будь-які перешкоди в користуванні проїздом спільного користування до гаража.

Позовна заява мотивована тим, що 16 вересня 2010 року ОСОБА_4 придбав нежитлову будівлю (гараж на 25 автомашин) на АДРЕСА_1 Івано-Франківської області.

Актом від 01 вересня 2011 року він погодив межі земельної ділянки, на якій ця будівля розташована, із сусідніми землекористувачами, а 02 вересня 2011 року уклав із Коломийською міською радою Івано-Франківської області договір оренди цієї земельної ділянки.

Посилаючись на те, що ТзДВ «Коломийська ПМК № 82» та ОСОБА_5 встановили на проїзді до вказаної нежитлової будівлі ворота, чим перешкоджають йому вільно володіти та користуватися належною йому будівлею, просив позов задовольнити.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 травня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_5 та ТзДВ «Коломийська ПМК № 82» в особі директора ОСОБА_6 демонтувати за власний рахунок ворота з проїзду спільного користування на АДРЕСА_1 Івано-Франківської області, що ведуть до розташованої на цій вулиці нежитлової будівлі (гаража на 25 автомашин), належної ОСОБА_4, та в подальшому заборонено чинити перешкоди ОСОБА_4 у користуванні проїздом спільного користування до нежитлової будівлі (гаража на 25 автомашин) на АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що відповідачі самовільно встановили ворота на проїзді спільного користування по вул. Г. Тютюнника, 8 у м. Коломиї Івано-Франківської області, що ведуть до розташованої на цій вулиці нежитлової будівлі (гаража на 25 автомашин), належної позивачу, чим створили перешкоди для останнього в користуванні його власністю.

В апеляційному порядку справа переглядалася судами неодноразово.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що місцевим судом постановлено рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

У грудні 2016 року ТзДВ «Коломийська ПМК № 82» подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що між позивачем та ТзДВ «Коломийська ПМК № 82» існувала усна домовленість про порядок користування та обслуговування спірної прилеглої земельної ділянки, необхідної для здійснення підприємницької діяльності. Ворота є елементом огорожі, які не були встановлені самочинно. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року у справі № 876/807/15 визнано протиправним та скасовано розпорядження міського голови м. Коломиї Івано-Франківської області «Про усунення перешкод у користуванні проїздом по вул. Тютюнника». Крім того, судами не досліджено питання щодо встановлення альтернативного заїзду до нежитлових приміщень позивача, оскільки не призначено відповідну судову земельно-технічну експертизу.

У липні 2017 року ОСОБА_4 надіслав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

19 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами установлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 16 вересня 2010 року ТзДВ «Коломийська ПМК № 82» продало, а ОСОБА_4 купив нежитлову будівлю (гараж на 25 автомашин) загальною площею 560,6 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 та яка розташована на земельній ділянці для обслуговування гаража, площею 0,5113 га.

Рішенням Коломийської міської ради від 30 березня 2011 року № 248-4/2011 припинено право ТзДВ «Коломийська МПК № 82» постійного користування частиною земельної ділянки площею 5 656 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з відчуженням нерухомого майна на підставі поданої заяви та переведено дану земельну ділянку до складу земель запасу міської ради.

Рішенням Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 30 червня 2011 року № 467-7/2011 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду ОСОБА_4 земельну ділянку площею 5 656 кв. м для обслуговування викупленої нежитлової будівлі (гаража) за рахунок земель міської ради.

02 вересня 2011 року Коломийська міська рада Івано-Франківської області надала в строкове (десять років) платне користування ОСОБА_4 земельну ділянку.

Із кадастрового плану земельної ділянки вбачається, що встановлена межа від літери «Г» до літери «Д» є проїздом спільного користування.

Відповідно до акту погодження зовнішніх меж землекористування в натурі від 01 вересня 2011 року всі межі погоджені, в тому числі, і представником ТзДВ «Коломийська МПК № 82».

Висновком від 29 грудня 2014 року Коломийського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виник спір, який містить ознаки цивільно-правового характеру. Також зазначено, що в ході проведення перевірки встановлено, що проїзд на територію, де знаходяться бокси позивача, є територією загального користування, однак ОСОБА_5 зачиняє ворота навісними замками та перешкоджає ОСОБА_4 у проїзді транспортом до гаража.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином, правильним є висновок про те, що ТзДВ «Коломийська ПМК № 82» встановлено ворота на земельній ділянці, що належить до комунальної власності, ворота встановлено на проїзді спільного користування. Крім того, ОСОБА_4 не має іншого заїзду до земельної ділянки.

Відповідачі самовільно встановили ворота, що ведуть до розташованої на цій вулиці нежитлової будівлі (гараж на 25 автомашин), належної ОСОБА_4, чим створили перешкоди для останнього у користуванні його власністю, а тому висновок про задоволення позову є правильним.

Доводи касаційної скарги про те, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року у справі № 876/807/15 визнано протиправним та скасовано розпорядження міського голови м. Коломия Івано-Франківської області «Про усунення перешкод у користуванні проїздом по вул. Тютюнника» колегія суддів відхиляє. Вказане розпорядження міського голови не було єдиним доказом у справі і не має вирішального значення. Відповідно до частини третьої статті 212 ЦПК України (у редакції, діючій на момент вчинення процесуальної дії) суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Агрументи касаційної скарги про те, що суд не вирішив питання щодо можливості встановлення альтернативного заїзду до нежитлових приміщень позивача та не призначив з даного приводу судову земельно- технічну експертизу, колегія суддів також відхиляє. Відповідне експертне дослідження призначається ухвалою суду за клопотанням сторони у справі, проте такого клопотання відповідачами заявлено не було, таким правом відповідачі не скористалися.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ТзДВ «Коломийська ПМК № 82» залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2016 року без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Коломийська пересувна механізована колона № 82» залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 травня 2015 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н.О. Антоненко

В.І. Крат