Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.03.2020 року у справі №615/947/18

Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа № 615/947/18-ц

провадження № 61-4217 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ;

представник відповідача - ОСОБА_4 ;

третя особа - приватний нотаріус Валківського районного нотаріального округу Харківської області Левчук Сергій Васильович;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Валківського районного суду Харківського області у складі судді Товстолужського О. В. від 14 травня

2019 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Сащенка І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., від 28 січня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який

було уточнено, до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Валківського районного нотаріального округу Харківської області

Левчук С. В., про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла

його мати - ОСОБА_5 , якій за життя на праві приватної власності належав житловий будинок по

АДРЕСА_1 . На час смерті матері

він проживав та був зареєстрований разом з нею у вищевказаному будинку, а тому вважав, що після її смерті прийняв спадщину. 18 червня 2018 року він звернувся до приватного нотаріуса Валківського районного нотаріального округу Харківської області Левчука С. В. із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, проте нотаріусом йому була надана відповідь,

що спадщину після смерті матері прийняв його вітчим - ОСОБА_3 ,

з яким його мати 22 липня 1988 року зареєструвала шлюб.

Позивач вважав, що видане його вітчиму - ОСОБА_3 - свідоцтво

про право на спадщину за законом повинно бути визнано недійсним,

оскільки останній не мав права отримувати свідоцтво на все спадкове

майно його матері, так як він, як спадкоємець першої черги за законом, прийняв спадщину після смерті матері, проживаючи разом з нею на час її смерті.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 05 грудня 2012 року приватним нотаріусом Валківського районного нотаріального округу Харківської області Левчуком С. В. на ім'я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок по АДРЕСА_1 , недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Валківського районного суду Харківського області від 14 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано свідоцтво про право

на спадщину за законом від 05 грудня 2012 року, видане приватним нотаріусом Валківського районного нотаріального округу Харківської

області на ім`я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 , померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , недійсним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті своєї матері, оскільки на день її смерті проживав разом із нею за місцем відкриття спадщини, що підтверджується належними та допустимими доказами. Тому складання та видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_3 , чоловіка померлої, на одну цілу частку її майна не відповідає вимогам закону.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишено без задоволення. Рішення Валківського районного суду Харківського області від 14 травня 2019 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновком районного суду, апеляційний суд також зазначив, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті матері, оскільки на день її смерті був зареєстрований зі спадкодавцем, отже проживав разом із нею. Таким чином, під час видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно після смерті ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 було порушено права інших спадкоємців, що є підставою для визнання такого свідоцтва недійсним. При цьому апеляційний суд вказав, що підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності немає, оскільки лише з відповіді нотаріуса від 18 червня 2018 року позивач дізнався про своє порушене право.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати

й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали Валківського районного суду Харківського області.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний

нотаріус Валківського районного нотаріального округу Харківської області Левчук С. В., про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову, оскільки належним чином не дослідили усіх обставин справи та не перевірили його доводів про те, що він є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 і на час її смерті фактично проживав та був зареєстрований

у її житловому будинку один, про що свідчить довідка Валківської міської ради Харківської області від 20 липня 2012 року № 1133. Під час подання ним заяви про прийняття спадщини у шестимісячний термін він повідомив нотаріуса, що є інші спадкоємці першої черги, а саме діти спадкодавця,

які у подальшому спадщину не прийняли. Відбиток штампу про реєстрацію місця проживання у паспорті позивача є підробкою, оскільки померла

ОСОБА_5 у 2008 році зняла обох синів з реєстраційного обліку, про що зроблені відповідні записи у будинкову книгу домоволодіння, яка викрадена, за фактом чого було порушено кримінальну справу. Доказами того, що

за місцем відкриття спадщини було зареєстровано лише дві особи, тобто він та його померла дружина ОСОБА_5 , є квитанції про сплату комунальних послуг. Також суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки не врахували, що позивачу було відомо про смерть спадкодавця, а також про видачу йому, ОСОБА_3 , свідоцтва

про право на спадщину. Отже, позивачу було відомо про порушене його

право ще у 2012 році, проте до суду він звернувся лише у червні 2018 році,

що свідчить про пропуск ним строку позовної давності. Зазначене

узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним

у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 644/395/17-ц, провадження

№ 61-5069св18, який суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. ОСОБА_1 прийняв спадщину

після смерті своєї матері, оскільки на день її смерті проживав разом

із нею за місцем відкриття спадщини, що підтверджується належними та допустимими доказами. Тому складання та видача нотаріусом свідоцтва

про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_3 , чоловіка померлої, на одну цілу частку її майна не відповідає вимогам закону.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 7), з якою ОСОБА_3 22 липня 1988 року було зареєстровано шлюб

(т. 1, а. с. 49),

27 серпня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до приватного

нотаріуса Валківського районного нотаріального округу Харківської області Левчука С. В. із заявою про прийняття спадщини. Того самого дня приватним нотаріусом заведена спадкова справа № 9/2012 (т. 1, а. с. 37).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином померлої

ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 14).

Спадковим майном, відповідно до витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 02 листопада 2012 року, є житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 44).

05 грудня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом (т. 1, а. с. 45). Вказана заява містить внесені нотаріусом відомості про те, що місце відкриття спадщини перевірено за довідкою, виданою виконавчим комітетом Валківської міської ради Харківської області 20 липня 2012 року за № 1133 (т. 1, а. с. 39).

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1

ОСОБА_1 з 01 грудня 2004 року та на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 33).

Відомості про місце реєстрації ОСОБА_1 за вказаною адресою також підтверджуються відповіддю відділу адресно-довідкової роботи головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

від 22 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 78).

18 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до приватного нотаріуса Валківського районного нотаріального округу Харківської

області про надання інформації щодо оформлення спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_5 , що підтверджується

відповіддю приватного нотаріуса Валківського районного нотаріального округу Харківської області Левчука С. В.від 18 червня 2018 року № 01-16/304 (т. 1, а. с. 15).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України

судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У підпункті в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини

із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед,

є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь

на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення

й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив, що національні суди не виконали свого обов`язку обґрунтувати свої рішення та не розглянули відповідні та важливі аргументи заявника. Сукупність зазначених процесуальних недоліків дає підстави Суду зробити висновок, що відмова

у задоволені позову заявника була свавільною. Отже, Суд вважає, що

було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

та основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини

у справі «Якущенко проти України» («Yakushchenko v. Ukraine») від 24 жовтня 2019 року, заява № 57706/10, § 33).

У §§ 30, 31, 32 цього рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що дуже важливо вирішити питання, про які заявив заявник, аби підтвердити або спростувати його доводи.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 05 грудня 2012 року на ім`я ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, не перевірив та не надав відповіді на аргументи відповідача про те, що відбиток штампу про реєстрацію місця проживання у паспорті позивача

є підробкою, оскільки померла ОСОБА_5 у 2008 році зняла обох синів

з реєстраційного обліку, про що зроблені відповідні записи у будинкову книгу домоволодіння. Вказана будинкова книга домоволодіння була викрадена,

за фактом чого було порушено кримінальну справу. Порушено кримінальну справу й за фактом підроблення документів, печаток. Зазначені кримінальні справи об`єднанні в одне провадження.

Вказані обставини не перевірені, а при їх доведенні можуть бути спростовані посилання суду та позивача на дані, які містяться у копії паспорта

ОСОБА_1 .

Також, суди не надили оцінки доводам ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 у своїх показаннях, які він надав у якості свідка в рамках кримінального провадження, вказував, що зі спадкодавцем він не проживав з 2008 року (письмові докази). Ця обставина також підтверджується довідкою виконавчого комітету Валківської міської ради Харківської області від 20 липня 2012 року № 1133, в якій зазначено, що ОСОБА_3 проживає по АДРЕСА_1 - один. При цьому доказами того, що за місцем відкриття спадщини було зареєстровано лише дві особи, тобто ОСОБА_3 та його померла дружина ОСОБА_5 , є й квитанції про сплату комунальних послуг.

Крім того, є передчасним висновок судів про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки

не врахували та не перевірили доводи відповідача про те, що позивачу було відомо про смерть спадкодавця, а також про видачу ОСОБА_3

у 2012 році свідоцтва про право на спадщину.

Так, пред'являючи позов ОСОБА_1 додав до позовної заяви

технічний паспорт на житловий будинок по

АДРЕСА_1 , який виданий 19 грудня 2012 року на ім'я ОСОБА_3 , тобто після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_5 , як зазначив відповідач, позивачу було відомо або могло бути відомо про порушене його право ще у 2012 році, проте до суду він звернувся лише

у червні 2018 році, що свідчить про пропуск ним строку позовної давності.

Статтею 13 Конституції України визначено, що власність зобов'язує.

Аналогічні положення закріплені й у частині четвертій статті 319 ЦК України.

Аналіз вищенаведених положень закону свідчить про те, що власник зобов'язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності. У разі набуття статусу власника майна на підставі спадкування за законом, на особу, крім прав, покладається й обов`язок щодо утримання такого майна.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини.

При цьому положення частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Відбиваючи доводи відповідача про застосування позовної давності, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, зазначили лише одне речення про те, що строк позовної давності не пропущено, так як про своє порушене право ОСОБА_1 дізнався у 2018 році з листа нотаріуса, проте не зазначили, що перешкоджало позивачу дізнатися про своє майно, якщо він його таким вважав, раніше.

Крім того, принцип змагальності сторін полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підтвердження або заперечення своїх вимог. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростовала (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сам принцип змагальності цивільного судочинства втрачає сенс.

Позивач замість того, аби довести й надати докази того, коли він дізнався або міг дізнатися про своє порушене право, побудував свою правову позицію на тому (а суди з цим погодилися), що відповідач не надав інших доказів, що позивач раніше листа нотаріуса міг дізнатися про своє порушене право. Проте, виходячи з принципу змагальності, саме позивач мав довести, що не пропустив позовну давність, про застосування якої заявив відповідач.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановити ці обставини, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, розглянувши справу в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, підставою

для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Валківського районного суду Харківського області від 14 травня

2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 січня

2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк