Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.09.2019 року у справі №235/1040/19

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 235/1040/19

провадження № 61-16577св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Воробйової І. А., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Покровська міська рада Донецької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Корчистої О. І., Папоян В. В., від 06 серпня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої входив житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1.

Належність будинку спадкодавцю ОСОБА_3 підтверджується договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, посвідченого 15 грудня 1955 року нотаріусом Красноармійської нотаріальної контори.

Земельна ділянка для будівництва була виділена рішенням Красноармійської міської ради від 12 жовтня 1955 року; на час відкриття спадщини не приватизована.

За життя ОСОБА_3 склав заповіт щодо належного йому майна на користь дочки - ОСОБА_2, яка прийняла спадщину.

Крім відповідача спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 також прийняла ОСОБА_4, дружина спадкодавця і мати сторін у справі, яка мала право на обов'язкову частку у спадщині.

За життя ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину після смерті чоловіка не отримала та склала на його користь заповіт щодо належного їй майна.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

Вказував на те, що він у встановлений законом строк, подавши нотаріусу заяву про прийняття спадщини, прийняв спадщину, до складу якої входить 11/18 часток житлового будинку АДРЕСА_1, проте 04 квітня 2014 року нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 11/18 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, у порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 березня 2019 року за клопотанням позивача залучено до участі у справі співвідповідача Покровську міську раду Донецької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у складі судді Філь О. Є. від 21 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 11/18 частин житлового будинку з відповідними господарчими спорудами та побудовами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, після смерті матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті матері ОСОБА_4, в установлений законом строк прийняв спадщину, шляхом подання у строк, передбачений статтею 1270 ЦК України, заяви про прийняття спадщини, однак позбавлений можливості отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно, а тому порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання за ним права власності на спадкове майно.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки позивач у строк, передбачений законом, подав заяву про прийняття спадщини.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи, а тому дійшов висновку про підставність позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування на будинок, збудований до 05 серпня 1992 року. Однак позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, про застосування якого заявив відповідач, оскільки 04 квітня 2014 року приватний нотаріус Красноармійського міського нотаріального округу Богатова І. О. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_1 після смерті його матері ОСОБА_4) та саме з моменту винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії почався перебіг позовної давності, а позивач звернувся до суду з цим позовом у лютому 2019 року, тобто із пропуском строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск строку позовної давності, оскільки він не пропустив строк звернення до суду з цим позовом. Вказував на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що законом передбачено обмеження спадкоємця лише строком для прийняття спадщини, який ним не пропущений, оскільки він прийняв спадщину після смерті матері, подавши в установлений законом строк заяву про прийняття спадщини. При цьому отримання свідоцтва про право на спадщину не обмежено строком.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У вересні 2019 року ОСОБА_2 та у жовтні 2019 року - Покровська міська рада Донецької області, подали відзиви на касаційну скаргу.

ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а Покровська міська рада Донецької області просила ухвалити рішення на розсуд суду.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку, посвідченим 15 грудня 1955 року Красноармійською державною нотаріальною конторою, реєстр № 12385, ОСОБА_3 була надана земельна ділянка для будівництва жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 (на час розгляду справи: АДРЕСА_1).

Житловий будинок загальною площею 38,2 кв. м, житловою - 28,9 кв. м, сені, погріб збудовані у 1957 році; літня кухня, тамбур, сарай, огорожа, ворота, відмостка - у 1972 році, що підтверджується копією технічного паспорта, який є документом, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом до 05 серпня 1992 року об'єкта.

25 серпня 1999 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті склав заповіт щодо усього належного йому на день смерті майна, в тому числі 1/2 частини жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 перейменування - м. Покровськ), Донецька область, призначивши своїм спадкоємцем дочку ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Спадкоємець за заповітом ОСОБА_2, а також дружина спадкодавця ОСОБА_4, яка мала право на обов'язкову частку у спадщині, подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини. Також ОСОБА_4 просила видати на її ім'я свідоцтво про право власності на жилий будинок згідно зі статтею 22 КпШС України, який був чинним на час відкриття спадщини (спадкова справа № 330 від 19 червня 2002 року).

Листом державного нотаріуса Першої красноармійської державної нотаріальної контори від 01 липня 2013 року ОСОБА_2 було роз'яснено, що договір про надання ОСОБА_3 у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, посвідчений 15 грудня 1955 року Красноармійською державною нотаріальною конторою, реєстр № 12385, не зареєстрований у Бюро технічної реєстрації міста Красноармійська, тому їй слід звернутися до державного реєстратора щодо реєстрації правовстановлюючого документа.

Спадкоємці після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 не отримали ні свідоцтва про право на спадщину за заповітом, ні свідоцтва про право на спадщину за законом.

За життя ОСОБА_4 склала заповіт щодо належного їй майна на користь позивача ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

22 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Красноармійського міського нотаріального округу Богатової І. О. з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5

22 листопада 2013 року приватним нотаріусом була заведена спадкова справа № 182/2013.

04 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

04 квітня 2014 року приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу Богатовою І. О. видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо отримання свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з ненаданням усіх необхідних документів, а саме: ненадання правоустановчих документів на будинок, що підтверджує право власності на нерухоме майно, та підтвердження реєстрації в реєстрі права власності на нерухоме майно.

Постанова в установленому порядку позивачем не оскаржена і набрала законної сили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Щодо підставності позовних вимог

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1213 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина 2 статті 1220 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина 1 статті 1268 ЦК України)

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах 3 , 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Так, згідно з частиною 1 статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України "Здійснення права на спадкування") та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України "Оформлення права на спадщину").

Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України).

Частиною 1 статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина 3 статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

У справі, що переглядається, установлено, що нотаріусом відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з'ясовувати:

1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда);

2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку;

3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку;

4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм;

5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Відповідно до абз. 3 частини 2 статті 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з частиною 3 статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до частиною 3 статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частиною 3 статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності частиною 3 статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої частиною 3 статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасовогог положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки та споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 07 грудня 1990 року № 553-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.

Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз'яснюється: оформлення свідоцтва на право власності на об'єкти, які були закінчені будівництвом після 05 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними; по об'єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції, керуючись законодавством, яке регулювало виникнення права власності у спадкодавців на момент закінчення будівництва будинку, та виходячи зі змісту наведених нормативних актів, дійшли правильного висновку про підставність позовних вимог про визнання права власності у порядку спадкування на спадкове майно - будинок, який був збудований до 05 серпня 1992 року.

Щодо застосування строку позовної давності

Відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив із того, що перебіг позовної давності почався з моменту винесення нотаріусом постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, тобто з 04 квітня 2014 року, а до суду з цим позовом позивач звернувся у лютому 2019 року, тобто із пропуском трирічного строку звернення до суду.

Однак з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, з огляду на таке.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною 5 статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У справі, що переглядається, установлено, що позивач 22 листопада 2013 року звернувся до приватного нотаріуса Красноармійського міського нотаріального округу Донецької області з заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 37), тобто у шестимісячний строк визначений законом.

Цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права, а тому підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин відсутні.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що реалізація права оформлення спадщини, яку спадкоємець прийняв, цивільним законодавством строками не обмежена, а тому дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Суд першої інстанції, установивши, що ОСОБА_1 в установлений законом строк прийняв спадщину, дійшов правильного висновку про те, що строк, у межах якого він може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу шляхом визнання права власності на спадкове майно, не пропущений.

Частиною 1 статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційним судом скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, постанова апеляційного суду відповідно до положень статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення районного суду.

Щодо судових витрат

Згідно підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, судовий збір у розмірі 1
536,80 грн, понесений останнім у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, необхідно покласти на відповідачів.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року скасувати, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 та Покровської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір по 768,40 грн з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько І. А. Воробйова Г. В. Кривцова Р.

А. Лідовець