Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.12.2024 року у справі №461/5514/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 461/5514/22

провадження № 61-17487св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі: Виконавчий комітет Львівської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент містобудування Львівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент містобудування Львівської міської ради, про визнання права власності на реконструйовану квартиру.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вони є співвласниками квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 є співвласниками квартири АДРЕСА_3 , а ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - співвласниками квартири

АДРЕСА_2 .

Позивачі здійснили реконструкцію квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 а шляхом збільшення їх площі за рахунок горища, облаштували балкон та мансардний поверх, загальна площа реконструйованої квартири становить 307,8 кв. м.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації від 30 грудня 2008 року № 1200 «Про завершення самовільно розпочатої реконструкції та об`єднання квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 з розширенням їх за рахунок горища» позивачам надано дозвіл на проведення реконструкції квартир з розширенням за рахунок горища, новоутвореній квартирі присвоєно номер «2», квартирний номер НОМЕР_1 а - ліквідовано.

На виконання зазначеного розпорядження проектною організацією Приватним підприємством «Ярко і Ко» (далі - ПП «Ярко і Ко») розроблено проектну документацію, яка надалі була погоджена в управлінні архітектури, охорони історичного середовища та Галицькому районному відділі Головного управління МНС України у Львівській області.

24 листопада 2008 року між ОСОБА_3 та Львівською міською радою в особі Галицької районної адміністрації було укладено угоду про погодження самочинного будівництва, за умовами якої він сплатив до бюджету міста грошові кошти у розмірі 3 591,00 грн за самовільну реконструкцію квартир.

17 вересня 2014 року позивачі отримали декларацію про готовність об`єкта до експлуатації щодо реконструйованої квартири

АДРЕСА_2 (об`єкт зданий в експлуатацію).

Приміщення горища будинку за адресою: АДРЕСА_1 , перебувало виключно у користуванні мешканців квартири АДРЕСА_2 . Власники інших квартир ніколи не мали доступу до горища. Зазначене підтверджується висновком будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2021 року, складеним експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, та технічним паспортом на зазначену квартиру.

Посилаючись на те, що вони отримали згоду всіх співвласників квартир у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та всі необхідні погодження від органів влади, однак надалі деякі співвласники, зокрема ОСОБА_5 , передумали надавати дозвіл на реконструкцію квартири, хоча фактично всі будівельні та ремонтні роботи уже здійснені (на підставі наявної згоди сусідів), позивачі просили визнати право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на реконструйовану квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 307,8 кв. м.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 липня 2023 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачі самовільно облаштували приміщення на мансарді, доказів того, що всі власники багатоквартирного будинку надали згоду на приєднання до квартири позивачів спільного коридору, не надали. Крім того, позивачі просять у позовній заяві визнати право власності на реконструйовану квартиру площею 307,8 кв. м, у той час, як у розробленому та поданому ними проекті зазначено площу реконструйованої квартири 300,7 кв. м.

Суд першої інстанції відхилив посилання відповідачів на пропуск позивачами позовної давності, оскільки вперше вони звернулися до суду з позовом про визнання права власності на самочинно реконструйовану квартиру 19 жовтня 2009 року (№ 2-2755/09). Остаточним судовим рішенням у цій справі є постанова Львівського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звернувшись до суду з цим позовом у жовтні 2022 року, позивачі не пропустили позовну давність.

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Визнано право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на реконструйовану квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 307,8 кв. м.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що реконструкція двох квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , не є самочинною, оскільки здійснювалася за погодженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради та всіх мешканців будинку зазначеного будинку.

Висновком будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2021 року № 4973 підтверджено, що мешканці квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 б ніколи не мали доступу до горища зі сходової клітки загального користування і ніколи ним не користувалися.

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що приведення реконструйованих квартир до попереднього стану не забезпечить відповідачам можливості користуватися горищем та сходами, у той же час завдасть майнової шкоди позивачам (в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), які витратили фінансові ресурси на об`єднання своїх квартир (згідно з декларацією кошторисна вартість будівництва станом на 2014 рік становить 936 000,00 грн).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У грудні 2023 року Виконавчий комітет Львівської міської ради звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17 та від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не врахував, що органом місцевого самоврядування позивачам було надано дозвіл на погодження вже розпочатого самочинного будівництва, а саме на реконструкцію та об`єднання квартир АДРЕСА_1 та

АДРЕСА_2 , з їх розширенням за рахунок площі горища. Одночасно позивачів зобов`язано, зокрема отримати в управлінні архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради вихідні дані для проектування; розробити через спеціалізовану проектну організацію проектно-кошторисну документацію; отримати в інспекції держархбудконтролю дозвіл на виконання робіт; після завершення будівельних робіт: звернутися у департамент містобудування Львівської міської ради щодо введення новоутвореної квартири в експлуатацію;

у відділ приватизації державного житлового фонду Галицького району для оформлення свідоцтва про право власності на квартиру

АДРЕСА_2 .

Водночас замість виконання зазначеного розпорядження на оформлення документів на право власності на реконструйовану квартиру, у 2009 році позивачі звернулися до суду з позовом (справа № 2-2755/2009) про визнання права власності на реконструйовану квартиру площею 171 кв. м, а у 2014 році отримали декларацію про готовність об`єкта до експлуатації вже з іншою площею квартири.

До Львівської міської ради чи її виконавчих органів щодо реконструкції квартири чи зміни її площі позивачі не зверталися.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно зі

статтею 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування статті 392 ЦПК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

У березні 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_6 надійшли письмові пояснення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 грудня 2023 року касаційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Виконавчого комітету Львівської міської ради з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Галицького районного суду м. Львова матеріали цивільної справи № 461/5514/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У березні 2024 року матеріали справи № 461/5514/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що відповідно до реєстраційного посвідчення від 16 січня

1996 року, квартира АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_10 .

Згідно з реєстраційним посвідченням від 21 лютого 1996 року квартира АДРЕСА_1 , розташована за цією ж адресою належить на праві приватної власності

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У 2007 році ПП «Ярко і Ко» розроблено робочий проект приведення у відповідність до будівельних норм реконструкції квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 з влаштуванням житла в об`ємі горища будинку АДРЕСА_1 , який погоджений дозвільними службами, що здійснюють контроль за проектуванням та веденням будівництва.

Відповідно до довідки Львівського комунального підприємства «Каменяр-Центр» від 15 грудня 2007 року № 385 у будинку АДРЕСА_1 знаходяться 4 квартири, а саме: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 .

Згідно із заявою ОСОБА_11 , ОСОБА_9 від 31 січня 2008 року, які мешкають

у квартирі АДРЕСА_2 , вони не заперечують щодо реконструкції квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 за рахунок площі горища.

Відповідно до заяви мешканців та власників квартири АДРЕСА_3 ( ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ) від 31 січня 2008 року, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , вони не заперечують щодо реконструкції квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 за рахунок площі горища.

У листі Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 08 вересня 2008 року № 3-Г-818/31 зазначено, що рішенням громадської комісії з житлових питань від 01 вересня 2008 року (протокол № 10) рекомендовано приєднати частину приміщення сходової клітки другого поверху площею 7,1 кв. м у будинку АДРЕСА_1 .

Згідно з договором про погодження самочинного будівництва від 24 листопада 2008 року Львівською міською радою в особі голови Галицької районної адміністрації погоджено самочинне будівництво, здійснюване позивачами, а саме реконструкцію та об`єднання квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 з розширенням їх за рахунок горища.

Згідно із заявою ОСОБА_15 від 25 листопада 2008 року, яка є співвласницею квартири АДРЕСА_2 , вона не заперечує щодо реконструкції квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 за рахунок площі горища та приєднання коридору площею 7,1 кв. м.

Згідно з розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 30 грудня 2008 року № 1200 дозволено ОСОБА_1 , ОСОБА_10 ,

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 завершення самовільно розпочатої реконструкції та об`єднання квартир АДРЕСА_1 та

АДРЕСА_2 , в одну, з розширенням їх за рахунок влаштування додаткових житлових приміщень мансардного типу в межах існуючого горища та приєднання частини сходової клітки другого поверху площею 7,1 кв. м, згідно з поданим проектом приведення відповідно до будівельних норм.

Новоутвореній квартирі присвоєно № 2, квартирний АДРЕСА_1 - ліквідовано.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 19 листопада 2009 року у справі № 2-2755/2009 позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент містобудування Львівської міської ради, про визнання права власності задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право власності на реконструйовану квартиру

АДРЕСА_2 , загальною площею 307,8 кв. м.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29 грудня

2009 року № 24951615 квартира АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на підставі рішення Галицького районного суду

м. Львова.

Згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою Інспекцією ДАБК у Львівській області 17 вересня 2014 року, реконструкція квартири АДРЕСА_1 з розширенням за рахунок влаштування балкону та мансардного поверху за адресою: АДРЕСА_1 , слід вважати закінченим будівництвом об`єктом, готовим до експлуатації.

Відповідно до висновку експерта від 28 грудня 2021 року № 4973, складеного за результатами проведення будівельно-технічної експертизи, доступ до горища за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з поверховими планами при первинній інвентаризації цього будинку, мали мешканці квартири АДРЕСА_1 ; неможливо було потрапити на горище із сходової клітки загального користування. При наступних інвентаризаціях будинку встановлено, що доступу до горища не мали мешканці інших квартир, ніж ті, хто при первинній. Мешканці квартири АДРЕСА_3 не мали доступу до горища. Із поверхових планів не вбачається, що доступ до горища в якийсь період часу мали мешканці квартири АДРЕСА_3 . Квартиру АДРЕСА_1 неможливо привести до попереднього стану так, щоб доступ до горища отримали мешканці інших квартир. Встановити, чи горище будинку за адресою: АДРЕСА_1 , коли-небудь мало статус «допоміжного приміщення» і визначити час, коли він міг виникнути, не є можливим. Встановити, чи горище зазначеного будинку коли-небудь мало статус «нежитлового приміщення» і визначити час, коли він міг виникнути, не є можливим.

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року (справа

№ 2-2755/2009) апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 листопада 2009 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

У зазначеній справі судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно із дослідженою в судовому засіданні інвентаризаційною справою на будинок АДРЕСА_1 встановлено, що відповідно до акта біжучих змін, складеного 12 жовтня 1999 року, співвласниками квартири АДРЕСА_1 самовільно обладнано приміщення 2-3, 2-4, 2-5, 2- 6, 2-7, 2-8, 2-9, 2-10, 2-11, 2-14 на мансарді.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Водночас використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (абзац третій статті 13 Конституції України).

Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктів власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

За частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

У пункті 1.3 Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року

№ 4-рп/2004, справа № 1-2/2004 вирішено, що питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку , які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання (постанова Верховного Суду від 06 листопада 2019 року № 522/668/13-ц).

Відповідно до частини другої статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Статтею 186 ЦК України передбачено, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є

у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно з часиною другою статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 посилалися на те, що згідно з пунктом 3.1 Положення про порядок підготовки, погодження документів для оформлення дозволів на проведення переобладнання горищ на мансардні поверхи або надбудов у житлових будинках з метою ремонту дахів та збільшення житлової площі будинків на території

м. Львова, затвердженого рішенням Львівської міської ради від 06 липня 2007 року № 442 (далі - Положення) якщо будинок не є власністю територіальної громади

м. Львова, переобладнання горища будинку з облаштуванням мансардних приміщень та проведення надбудов здійснюється при згоді власника будинку на підставі розпорядження районної адміністрації.

Вони отримали відповідне розпорядження районної адміністрації та згоду усіх співвласників житлового будинку, однак деякі з них, зокрема ОСОБА_5 , надалі передумали надавати дозвіл на реконструкцію квартир позивачів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі самовільно облаштували приміщення на мансарді, доказів того, що всі власники багатоквартирного будинку надали згоду на приєднання до квартири позивачів спільного коридору не надали. Крім того, позивачі просять у позовній заяві визнати право власності на реконструйовану квартиру площею 307,8 кв. м,

в той час як у розробленому та поданому ними проекті зазначено площу реконструйованої квартири 300,7 кв. м.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що реконструкція квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , не є самочинною, оскільки здійснювалася за погодженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради та всіх мешканців зазначеного будинку.

У касаційній скарзі Виконавчий комітет Львівської міської ради посилається на те, що такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки позивачі не виконали розпорядження Галицької районної адміністрації від 30 грудня

2008 року стосовно оформлення документів на право власності на реконструйовану квартиру у встановленому законом порядку. До Львівської міської ради чи її виконавчих органів щодо реконструкції квартири чи зміни її площі позивачі не зверталися.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно зі

статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування статті 392 ЦПК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Верховний Суд погоджується з такими доводами касаційної скарги з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі

№ 522/1029/18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати особою документа, який засвідчує її право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Згідно з розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 30 грудня 2008 року № 1200 дозволено ОСОБА_1 , ОСОБА_10 ,

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 завершення самовільно розпочатої реконструкції та об`єднання квартир АДРЕСА_1 та

АДРЕСА_2 , в одну, з розширенням їх за рахунок влаштування додаткових житлових приміщень мансардного типу в межах існуючого горища та приєднання частини сходової клітки другого поверху площею 7,1 кв. м, згідно з поданим проектом приведення у відповідність до будівельних норм.

Відповідно до пункту 4.7.4 розпорядження Галицької районної адміністрації

від 30 грудня 2008 року № 1200 після завершення будівельних робіт позивачів зобов`язано звернутися до відділу приватизації державного житлового фонду для оформлення свідоцтва про право власності на новоутворену квартиру

АДРЕСА_2 .

Звертаючись до суду з позовом, позивачі просили визнати за ними право власності на реконструйовану квартиру площею 307,8 кв. м, в той час як

у розробленому проекті приведення у відповідність до будівельних норм реконструкції квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 з влаштуванням житла в об`ємі горища будинку АДРЕСА_1 зазначено площу - 300,7 кв. м.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивачів до відділу приватизації державного житлового фонду для оформлення свідоцтва про право власності на новоутворену квартиру.

Крім того, позивачі отримали декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровану Інспекцією ДАБК у Львівській області 17 вересня 2014 року, згідно з якою реконструкція квартири АДРЕСА_1 з розширенням за рахунок влаштування балкону та мансардного поверху за адресою: АДРЕСА_1 , слід вважати закінченим будівництвом об`єктом, готовим до експлуатації. Загальна площа реконструйованої квартири - 335,5 кв. м.

Згідно з абзацом першим частини дев`ятої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на час прийняття об`єкта до експлуатації) зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

За правилами статті 26 цього Закону завершальним етапом будівництва об`єкта містобудування є реєстрація права власності на такий об`єкт.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 не посилалися на наявність будь-яких перешкод щодо здійснення державної реєстрації права власності у позасудовому порядку як до, так і після введення реконструйованої квартири в експлуатацію.

Зазначене дає підстави для висновку, що пред`явлення позивачами позову про визнання права власності на реконструйоване нерухоме майно, спрямоване на те, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно, тобто не для визнання, а для набуття права власності, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що задоволені вони бути не можуть.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що наявність правових підстав для визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 , у судовому порядку, позивачі мотивували виключно тим, що надавши згоду на проведення реконструкції квартири АДРЕСА_1 та

АДРЕСА_1 у зазначеному будинку, надалі деякі співвласники, зокрема ОСОБА_6 , передумали її надавати.

Відповідно до Конституції України всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир

(їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т.ін. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою співвласників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19)).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі просять визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 307,8 кв. м, тобто з урахуванням сходової клітки другого поверху площею 7,1 кв. м, водночас згоду на реконструкцію квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 а за рахунок площі горища та приєднання коридору площею 7,1 кв. м надала лише ОСОБА_15 , усі інші співвласники будинку не заперечували стосовного реконструкції зазначених квартир лише за рахунок площі горища.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на реконструйовану квартиру за необґрунтованістю.

Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, та, відповідно, задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на реконструйовану квартиру, загальною

площею 308,1 кв. м.

Верховний Суд урахував, що зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд першої інстанції помилково вдався до оцінки доводів ОСОБА_6 про пропуск позивачами позовної давності, водночас зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги Виконавчий комітет Львівської міської ради сплатив 24 810,00 грн судового збору, який підлягає стягненню на його користь

з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 6 202,50 грн

з кожного.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року скасувати, рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 липня 2023 року залишити

в силі.

Стягнути з ОСОБА_16 6 202 (шість тисяч двісті дві) грн 50 коп. на користь Виконавчого комітету Львівської міської ради на відшкодування витрат зі сплати судового збору, понесених за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_2 6 202 (шість тисяч двісті дві) грн 50 коп. на користь Виконавчого комітету Львівської міської ради на відшкодування витрат зі сплати судового збору, понесених за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_3 6 202 (шість тисяч двісті дві) грн 50 коп. на користь Виконавчого комітету Львівської міської ради на відшкодування витрат зі сплати судового збору, понесених за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_4 6 202 (шість тисяч двісті дві) грн 50 коп. на користь Виконавчого комітету Львівської міської ради на відшкодування витрат зі сплати судового збору, понесених за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець