ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 450/2359/19

провадження № 61-3396св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Цяцяк Р. П.,

Ванівський О. М., Шеремета Н. О., від 05 лютого 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.

2. Позов обґрунтувала тим, що у березні 2018 року вона надала позику ОСОБА_2 у розмірі 75 000 євро. Відповідачкою було складено розписку, якою передбачено повернення отриманих коштів до 01 березня 2019 року. Однак взяті на себе зобов`язання ОСОБА_2 не виконала і отримані кошти у визначений розпискою термін не повернула.

3. Наголошувала, що оскільки договором позики не було передбачено розмір процентів, тому їх розмір має визначатися на рівні облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ). Також зазначала, що позика має бути повернутою з врахуванням трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України.

4. Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідачки на свою користь 125 634,85 євро, з яких:

- основний борг за договором позики - 75 000 євро;

- проценти за договором позики у період з 01 квітня 2018 року по

19 червня 2019 року в сумі - 16 133,26 євро;

- три проценти річних в період з 02 березня 2019 року по 19 червня

2019 року включно - 678,08 євро, що станом на 19 червня 2019 року згідно з курсом НБУ еквівалентно 2 710 338,05 грн;

- проценти за договором позики у період з 20 червня 2019 року по

10 грудня 2019 року в сумі - 5 913,72 євро, що станом на 10 грудня 2019 року згідно з курсом НБУ еквівалентно 155 146,44 грн;

- три проценти річних в період з 20 червня 2019 року по 10 грудня

2019 року включно - 1 072,60 євро, що станом на 10 грудня 2019 року згідно з курсом НБУ еквівалентно 28 139,66 грн;

- проценти за договором позики у період з 11 грудня 2019 року по

22 вересня 2020 року в сумі 5 297,74 євро, що станом на 22 вересня 2020 року згідно з курсом НБУ еквівалентно 175 882,85 грн;

- три проценти річних в період з 11 грудня 2019 року по 22 вересня

2020 року включно - 1 764,7 євро, що станом на 22 вересня 2020 року згідно з курсом НБУ еквівалентно 58 587,33 грн;

- проценти за договором позики у період з 23 вересня 2020 року по

14 вересня 2022 року у сумі 15 325,75 євро, що станом на 14 вересня

2022 року згідно з курсом НБУ еквівалентно 570 271,15 грн;

- три проценти річних в період з 23 вересня 2020 року по 14 вересня

2022 року включно - 4 449 євро, що станом на 14 вересня 2022 року згідно з курсом НБУ еквівалентно 165 573,53 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області, у складі судді Данилів Є. О., від 28 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

6. Додатковим рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 липня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

7. Суд першої інстанції вказав, що позивачкою грошові кошти згідно з розпискою від березня 2018 року відповідачці не передавалися, в матеріалах справи відсутні будь-які інші розписки чи документи, які свідчать саме про фактичну передачу коштів відповідачці, а згідно з написаною в березні

2018 року розписки між сторонами склалися правовідносини, не пов`язані із реальною передачею грошових коштів у позику.

8. Оскільки позивачкою не доведено факт надання грошових коштів у позику, безпідставними є вимоги про стягнення процентів за позикою та трьох процентів річних від прострочення суми заборгованості.

9. Також суд першої інстанції відмовив позивачці у стягненні витрат, понесених на правничу допомогу, з огляду на те, що у задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

10. Постановою Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 червня 2023 року та додаткове рішення Пустомитівського районного суду Львівської області

від 13 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 75 000 євро основного боргу за договором позики, 7 964,38 євро три проценти річних від простроченої суми, 18 617,68 грн судового збору та 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

11. Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 11 березня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час апеляційного перегляду справи.

12. Колегія суддів вказала, що наявність у позивачки оригіналу розписки відповідачки засвідчує надання нею ОСОБА_2 грошових коштів «у сумі сімдесят п`ять тисяч євро», які остання зобов`язувалась «повернути частинами щомісячно». Відповідачка не зазначає та судом не встановлено іншої правової природи написаної нею розписки.

13. За таких обставин вимогу про стягнення позичених 75 000 євро та трьох процентів річних у розмірі 7 964,38 євро суд вважав доведеною.

14. Водночас, оскільки позику отримано в іноземній валюті (євро), суд вказав на безпідставність вимоги про стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ та неможливість застосування положень частини першої

статті 1048 ЦК України до спірних правовідносин.

15. З урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідачки понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 20 000 грн та під час апеляційного перегляду справи у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17. 05 березня 2024 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року у справі № 450/2359/19.

18. Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які у травні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

19. Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2024 року зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання постанови Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17,

від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18,

від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, від 01 червня 2022 року у справі № 904/1721/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

21. Зауважує, що позивачка та її представник у судах попередніх інстанцій допускали повернення відповідачкою за розпискою не коштів, а отримання позивачкою товару, з подальшим відніманням вартості товару від суми 75 000 євро, яка нібито бралась в позику. Наведене свідчить, що між сторонами склались правовідносини, відміні від договору позики, а саме правовідносини щодо купівлі-продажу товару.

22. Вказує, що апеляційний суд не дослідив правовідносини, що виникли між сторонами, не виявив справжню правову природу укладеного договору, не надав оцінки зібраним у справі доказам та обставинам по справі, зокрема показанням свідка та поясненням самої позивачки щодо можливості повернення коштів товаром, не з`ясував чи підтвердила позивачка своє право вимагати виконання боргового зобов`язання.

23. Стверджує, що у розписці йдеться про те, що відповідачка поверне позивачці грошові кошти у сумі 75 000 євро згідно з накладними, а не про зобов`язання повернути отриману у позику суму коштів. Також з тексту розписки не вбачається момент передання грошових коштів, що є обов`язковою умовою для того, щоб договір вважався укладеним. Сам правочин є незрозумілим, оскільки у ньому не вказано порядку повернення грошових коштів.

24. Крім того, зазначає, що на час розгляду справи відповідачу товар не передано і не реалізовано. Існувала домовленість щодо отримання позивачкою коштів від продажу товару. Позивачка примусила написати розписку під загрозою нездійснення передачі товару для реалізації. Розписка була гарантією того, що відповідачка належним чином виконає зобов`язання за майбутнім договором щодо реалізації товару.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

25. У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кулеба В. М. подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить залишити касаційну скаргу без задоволення. Зауважує, що посилання заявниці на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду є необґрунтованими. Для ОСОБА_1 було головним відображення основних умов договору позики у розписці, в якій зазначено хто та у кого отримав позику, сума позики, необхідність повернення коштів та граничний термін їх повернення. З слів ОСОБА_2 кошти вона позичала на купівлю товару, відтак позивачка розуміла, що накладні будуть підтвердженням витрачання коштів саме на купівлю товару. ОСОБА_2 обіцяла позивачці, що зможе віддати товар по собівартості та згідно з накладною на такий товар розмір заборгованості зменшиться. У такому разі накладна буде документом для підтвердження часткового повернення коштів. Між сторонами не було будь-яких домовленостей щодо ведення спільного бізнесу, а кошти були надані відповідачці саме у позику.

Інші процесуальні звернення подані до Верховного Суду

26. У травні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кравчук П. І. подав відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якому наголошує, що отримання грошових коштів під зобов`язання передати товар не може кваліфікуватись, як укладення договору позики.

Обставини справи, встановлені судами

27. У березні 2018 року ОСОБА_2 склала розписку наступного змісту:

«Я, ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Залізничним РВ УМВС України у Львівській області 31.05.1996, яка зареєстрована за адресою

АДРЕСА_1 підтверджую, що в березні 2018 року взяла суму на купівлю товару у сумі сімдесят п`ять тисяч євро (75 тис) в ОСОБА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 . Гроші згідно накладних зобов`язуюсь повернути частинами щомісячно. Максимальний термін 01.03.2019 року».

28. Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що знає ОСОБА_2 з 2004 року, з того часу як та почала вести бізнес на

АДРЕСА_3 . У 2018 році чула розмови стосовно ведення спільного бізнесу з приводу того, що четверо людей (відповідачка, позивачка, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) складаються рівними частинами грошей і відкривають магазин. Відповідачка мала доставляти товар, а позивачка і ОСОБА_7 шукали приміщення. Позивачка пропонувала їй працювати в магазині продавцем, але вона відмовилась. Бачила товар, який був привезений на вул. Нижанківського, а саме одяг і взуття. Пізніше був відкритий новий магазин на вулиці Пороховій, який працював майже рік, однак товар не підійшов і магазин закрився.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

29. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

30. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

31. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

32. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

33. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

34. За змістом статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

35. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

36. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

37. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

38. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

39. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

40. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

41. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України).

42. Відповідно до частини другої статті 625 ЦПК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

43. Встановивши, що ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 у позику

75 000 євро, які зобов`язалась повернути частинами щомісячно до 01 березня

2019 року, на підтвердження чого склала відповідну розписку, оригінал якої знаходиться у позивачки та дійсність якої не спростована, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами позикових правовідносин та наявності підстав для стягнення суми боргу та трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України.

44. ОСОБА_2 свої заперечення проти позову, зокрема в частині наявності між сторонами правовідносин, що виникли з купівлі-продажу товару, чи отримання позивачкою коштів від продажу товару, належними, допустимими та достатніми доказами не підтвердила, а тому колегія суддів відхиляє відповідні доводи касаційної скарги.

45. Посилання заявниці на те, що договір позики між сторонами не укладався, а розписка не містить інформації про умови отриманих коштів, спростовані змістом розписки, в якій зазначено як про отримання ОСОБА_2 коштів в сумі 75 000 євро від ОСОБА_1 , так і зобов`язання їх повернути до 01 березня 2019 року.

46. Складена відповідачкою розписка відповідно до приписів статті 1047 ЦК України посвідчує факт передання позичальнику коштів.

47. Сама по собі вказівка у розписці на те, що ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання з повернення коштів згідно з накладними, не спростовує факту отримання коштів у позику. Розписка не містить жодних відомостей про те, що сторони домовились про введення спільного бізнесу, купівлю товару для позивачки чи в її інтересах.

48. Крім того, до матеріалів справи не долучено жодних накладних, які б у сукупності з іншими доками, могли вказувати на наявність між сторонами інших правовідносин, відмінних від позики.

49. Показання свідка у цій справі не спростовують змісту складеної відповідачкою розписки.

50. ОСОБА_2 , будучи повнолітньою, дієздатною особою, склавши розписку про отримання від ОСОБА_1 у позику коштів та зобов`язавшись їх повернути до визначеної дати, вочевидь мала усвідомлювати юридичні наслідки своїх дій.

51. За встановлених обставин, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, у постановах Верховного Суду

від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 27 квітня 2022 року

у справі № 321/1260/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18,

від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, від 10 березня 2021 року

у справі № 607/11746/17, від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19,

від 01 червня 2022 року у справі № 904/1721/20, на які посилається заявниця

в касаційній скарзі.

52. Касаційна скарга не містить обґрунтування неправильності визначення апеляційним судом розміру трьох процентів річних від простроченої суми позики та витрат позивачки на правничу допомогу у судах попередніх інстанцій.

53. Доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність встановлення нових обставин та переоцінку доказів у справі, підлягають відхиленню, як такі, що виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

54. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

55. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

56. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

57. Оскаржувана постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

58. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржуване судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

59. За змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, а тому відсутні правові підстави для розгляду скарги в судовому засіданні з викликом учасників справи, про що просила заявниця у касаційній скарзі.

60. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, виконання постанови Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року необхідно поновити відповідно до приписів статті 436 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року залишити без змін.

3. Поновити виконання постанови Львівського апеляційного суду

від 05 лютого 2024 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Н. Ю. Сакара Є. В. Синельников