Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.06.2025 року у справі №2605/17915/12

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 2605/17915/12

провадження № 61-710св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Красноштан Інни Леонідівни на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 11 липня 2024 року в складі судді Тихої 0. 0. та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року в складі колегії суддів Стрижеуса А. М.; Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.

в справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та зобов`язання зняти арешт з майна і грошових коштів боржника, заінтересована особа - ОСОБА_2 , та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, у якій просив:

- визнати неправомірною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Шевченківський ВДВС) щодо незняття арештів з належного йому майна та грошових коштів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;

- зобов`язати Шевченківський ВДВС зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений постановою старшого державного виконавця Савчука К. П. від 22 січня 2014 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, про що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься запис про обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 від 25 січня 2014 року № 4406519;

- зобов`язати Шевченківський ВДВС зняти арешт з коштів ОСОБА_1 , накладений постановою старшого державного виконавця Красноштан І. Л. від 19 жовтня 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;

- зобов`язати Шевченківський ВДВС зняти арешт з коштів ОСОБА_1 , накладений постановою старшого державного виконавця Красноштан І. Л. від 03 грудня 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Скаргу обґрунтовано тим, що на примусовому виконанні у Шевченківському ВДВС перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 22 березня 2013 року Оболонським районним судом м. Києва в справі № 2/756/541/13 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 1 857 440,00 грн.

22 січня 2014 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 старшим державним виконавцем Савчуком К. П. винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження, про що в Державному реєстрі речових прав міститься запис про обтяження усього належного боржнику нерухомого майна від 25 січня 2014 року № 4406519.

19 жовтня 2020 року та 03 грудня 2020 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 старшим державним виконавцем Красноштан І. Л. винесено постанови про арешт грошових коштів боржника ОСОБА_1

11 серпня 2022 року старшим державним виконавцем Красноштан І. Л. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна та доходів, на які можливо звернути стягнення.

Зазначав, що стягувач ОСОБА_2 не має до нього будь-яких майнових претензій у правовідносинах, що виникли з виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 січня 2013 року в справі № 2/756/541/13, і не заперечує, щоб з усього його майна та грошових коштів були зняті арешти, про що зазначила у своїй заяві від 25 жовтня 2023 року, посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А. Г.

Він звертався до Шевченківського ВДВС із заявою про зняття арешту з майна і заборони на його відчуження та зняття арешту з грошових коштів, однак отримав відмову з посиланням на те, що ним не сплачений виконавчий збір у розмірі 186 076,63 грн. Проте постанова про стягнення з нього виконавчого збору ніколи не виносилася, з огляду на що в нього відсутній такий обов`язок.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

11 липня 2024 року ухвалою Оболонського районного суду м. Києва скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірною бездіяльність Шевченківського ВДВС щодо незняття арешту з належних ОСОБА_3 грошових коштів та нерухомого майна і заборони його відчуження.

Зобов`язано начальника Шевченківського ВДВС зняти арешт з усього належного ОСОБА_1 нерухомого майна та заборону на його відчуження, накладений постановою старшого державного виконавця Савчука К. П. від 22 січня 2014 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Зобов`язано начальника Шевченківського ВДВС зняти арешт з грошових коштів боржника ОСОБА_1 , накладений постановою старшого державного виконавця Красноштан І. Л. від 19 жовтня 2020 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Зобов`язано начальника Шевченківського ВДВС зняти арешт з грошових коштів боржника ОСОБА_1 , накладений постановою старшого державного виконавця Красноштан І. Л. від 03 грудня 2020 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

18 грудня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу представника Шевченківського ВДВС - Красноштан І. Л. залишено без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що в заяві від 25 жовтня 2023 року, посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А. Г., стягувач ОСОБА_2 підтвердила проведення боржником повного розрахунку (виконання судового рішення), вказана заява неодноразово подавалася боржником до органу ДВС. Тобто відбулось повне виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 січня 2013 року в справі № 2/756/541/13. Ураховуючи відсутність на виконанні у виконавчій службі виконавчого листа № 2/756/541/13 та майнових претензій з боку стягувача, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно та кошти боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту, відсутність постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та бездіяльність виконавчої служби щодо незняття арешту з майна та коштів скаржника, суд виснував, що є невиправданим подальше втручанням у право заявника ОСОБА_1 на мирне володіння його майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16 січня 2025 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга представника Шевченківського ВДВС - Красноштан І. Л. на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 11 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року, в якій вона просить їх скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що виконавче провадження завершено у зв`язку з відсутністю майна у боржника, тому державний виконавець не мав права скасовувати арешт з майна боржника. Повернення виконавчого документа стягувачу без реального його виконання не заперечує наявності підстав для стягнення виконавчого збору. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення.

Судами не досліджено зібрані в справі докази, що стосуються пропущеного ОСОБА_1 строку для подання до суду скарги на бездіяльність державного виконавця. Така скарга має подаватися протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. ОСОБА_4 про порушення своїх прав незняттям арешту дізнався 20 листопада 2023 року, коли вперше отримаввідповідь Шевченківського ВДВС про неможливість винесення постанови про зняття арешту.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою старшого державного виконавця Савчука К. П. від 09 січня 2014 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа, виданого 22 березня 2013 року Оболонським районним судом м. Києва в справі № 2/756/541/13 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 1 857 440,00 грн.

22 січня 2014 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 старшим державним виконавцем Савчуком К. П. винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження, про що в Державному реєстрі речових прав міститься запис про обтяження усього належного боржнику ОСОБА_1 нерухомого майна від 25 січня 2014 року № 4406519 (інформаційна довідка від 25 жовтня 2023 року № 351819949). Відповідно до цієї довідки ОСОБА_1 на праві власності належить гараж, паркомісце в паркінгу за адресою: АДРЕСА_1 .

19 жовтня 2020 року та 03 грудня 2020 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС Красноштан І. Л. винесено постанови про арешт грошових коштів боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів 2 047 142,93 грн.

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Красноштан І. Л. від 14 січня 2021 року визначено для боржника ОСОБА_1 розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 300,00 грн, які відповідно до квитанції від 27 жовтня 2023 року сплачені боржником (т. 1, а. с. 44).

11 серпня 2022 року старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС Красноштан І. Л. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна та доходів, на які можливо звернути стягнення. Роз`яснено стягувачу право на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання у встановлений законом строк.

Повторно виконавчий лист на виконання не пред`являвся.

У заяві від 25 жовтня 2023 року, посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А. Г., номер у реєстрі 2896, стягувач ОСОБА_2 підтвердила той факт, що ОСОБА_1 у повному обсязі погасив перед нею борг за виконавчим листом, виданим 22 березня 2013 року Оболонським районним судом м. Києва в справі № 2/756/541/13, з огляду на що вона не має до нього будь-яких майнових претензій та не заперечує, щоб з усього майна ОСОБА_1 та грошових коштів були зняті арешти, накладені постановами державних виконавців від 22 січня 2014 року, 19 жовтня 2020 року, 03 грудня 2020 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до Шевченківського ВДВС з заявами про зняття арештів з майна та коштів боржника. Листами Шевченківського ВДВС від 25 квітня 2024 року та від 30 травня 2024 року заявнику відмовлено у знятті арештів з нерухомого майна та коштів боржника у зв`язку з тим, що ним погашено суму боргу за виконавчим листом та витрати виконавчого провадження, проте не сплачено виконавчий збір у розмірі 186 076,63 грн, а тому підстав для зняття арешту немає.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Оспорювані арешти на майно і грошові кошти боржника накладалися як відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), так і Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Аналогічна за змістом норма закріплена в частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Схожі за змістом приписи містяться в статті 56 Закону № 1404-VIII.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Частина перша статті 47 Закону № 606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувану в разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника-юридичної особи, місце проживання, перебування боржника-фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувану, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник-фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону № 606-XIV визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред`явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті).

У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувану, або знищення речі, що має бути передана стягувану в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону № 606-XIV).

Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи в судах визначені в частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року в справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу єформами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).

Водночас частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

Враховуючи наведене повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Однак колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

У цій справі встановлено, що арешт на майно і кошти ОСОБА_5 накладався в межах виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 22 березня 2013 року Оболонським районним судом м. Києва в справі № 2/756/541/13 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 1 857 440,00 грн.

11 серпня 2022 року старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС Красноштан І. Л. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна та доходів, на які можливо звернути стягнення. Роз`яснено стягувану право на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання у встановлений законом строк.

Повторно виконавчий лист на виконання не пред`являвся.

У заяві від 25 жовтня 2023 року, посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А. Г., номер у реєстрі 2896, стягувач ОСОБА_2 підтвердила той факт, що ОСОБА_1 у повному обсязі погасив перед нею борг за виконавчим листом, виданим 22 березня 2013 року Оболонським районним судом м. Києва в справі № 2/756/541/13, з огляду на що вона не має до нього будь-яких майнових претензій та не заперечує, щоб з усього майна ОСОБА_1 та грошових коштів були зняті арешти, накладені постановами державних виконавців від 22 січня 2014 року, 19 жовтня 2020 року, 03 грудня 2020 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).

У цій справі боржник ОСОБА_1 повністю розрахувався із ОСОБА_2 за судовим рішенням, на виконання якого накладався арешт на майно і грошові кошти заявника.

Подальше накладення арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує права ОСОБА_1 , позбавляє його можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном.

Враховуючи викладене бездіяльність посадових осіб Шевченківського ВДВС щодо незняття арешту з нерухомого майна заявника є неправомірною.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що повернення виконавчого документа стягувану без реального його виконання не заперечує наявності підстав для стягнення виконавчого збору; виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, необхідно зазначити таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року в справі № 2540/3203/18 (провадження № 11-445апп19) вирішувала питання щодо правильного застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII під час винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

У наведеній постанові, зокрема, зазначено: «Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом. Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.

Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом.

Пункт 21 розділу III Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувану виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VIII, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувану, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону. [...]

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору.

Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, пунктом 20 розділу III Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду вважала вмотивованими висновки суду першої інстанції про те, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення».

За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення (постанова Верховного Суду від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009).

У цій справі вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень про стягнення боргу з ОСОБА_1 (він розрахувався із ОСОБА_2 поза процедурою виконавчого провадження) не привели до фактичного виконання виконавчого документа, у зв`язку з чим відсутні підстави для висновку про наявність невиконаної ОСОБА_1 постанови виконавця щодо стягнення виконавчого збору як підстави для продовження арешту майна боржника.

Стосовно строку для подання до суду скарги на бездіяльність державного виконавця, необхідно зазначити таке.

Відповідно до вимог статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Вказане кореспондується зі змістом статті 74 Закону № 1404-VIII, якою передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (частина п`ята статті 74 Закону № 1404-VIII).

Положення наведених вимог матеріального права дають підстави для висновку, що до суду можуть бути оскаржені не тільки дії державного або приватного виконавця, а й бездіяльність.

Бездіяльність, на відміну від дії, має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу.

Верховний Суд у постановах від 25 березня 2020 року в справі № 175/3995/17-ц та від 10 січня 2022 року в справі № 908/5303/15 також зазначив, що триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку, усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом.

Отже, бездіяльність виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається.

Такі висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 26 березня 2025 року в справі № 910/1114/21.

Зважаючи на викладені висновки, колегія суддів зазначає, що арешт на майно і кошти боржника, що продовжує існувати після скасування обставин, які виправдовували арешт, створює триваюче порушення прав заявника як власника майна, що утримується під арештом. У такому випадку перебіг строків, визначених статтею 449 ЦПК України та статтею 74 Закону № 1404-VIII, постійно переривається.

ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з його майна, тому скарга може бути подана в будь-який час, з огляду на триваючий характер порушень прав боржника.

Тому доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 подав скаргу на бездіяльність державного виконавця з пропуском строку, є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути самостійною підставою скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Красноштан Інни Леонідівни залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 11 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська