Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 522/7758/14-ц

провадження № 61-40927св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гайворонського С. П., Кононенко Н. А., та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 06 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

особи, які не брали участь у розгляді справи, звертались з апеляційною та касаційною скаргами: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень суду першої інстанції

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив припинити право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 177,2 кв. м, та визнати за ним право власності на вказану квартиру.

Позовна заява мотивовано тим, що рішенням Приморського районного суду

м. Одеси від 29 червня 2011 року у справі № 2/1522/3558/11 за позивачем ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було визнано право власності на спірну квартиру у рівних долях - по 1/3 частині. Житловий будинок, в якому знаходиться вищевказана квартира, зданий в експлуатацію у 2010 році. Протягом тривалого часу квартира знаходилась у непридатному для проживання стані, зі спливом часу її стан погіршувався і потребував термінового ремонту.

Позивач звертався до інших співвласників (відповідачів у справі), які погодились з необхідністю проведення ремонтних робіт в квартирі і приведення її до придатного для проживання стану. Однак відмовились надавати на це грошові кошти.

Посилаючись на те, що ремонтні роботи у спірній квартирі позивач провів за власний рахунок, останній вважав, що його вимоги про припинення права спільної часткової власності відповідачів і визнання за ним права власності на квартиру в цілому підлягають задоволенню.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2014 року у складі судді Шенцевої О. П. позов ОСОБА_1 задоволено.

Припинено право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 177,2 кв. м, житловою 114,3 кв. м, підсобною 62,9 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вартість проведених позивачем ОСОБА_1 ремонтних робіт перевищила вартість часток інших співвласників квартири - відповідачів у справі. При цьому, оскільки позивач отримав згоду від відповідачів на проведення ремонту у спірній квартирі, то за ним можливо визнати право власності на всю спірну квартиру, припинивши право спільної часткової власності на неї.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2016 року заяв ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2014 року залишено без задоволення.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 оскаржив заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2014 року в апеляційному порядку.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване недоведеністю позовних вимог. Позивач ОСОБА_1 не мав права на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, оскільки не було дотримано чотирьох обов`язкових умов, передбачених цією нормою, у тому числі умови одержання згоди всіх інших співвласників.

Апеляційний суд також указав, що у суду першої інстанції не було підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки жодний із відповідачів не був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, в якому було ухвалено заочне рішення.

У липні 2018 року ОСОБА_5 , який не брав участі у розгляді справи звернувся з апеляційною скаргою на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2014 року.

У вересні 20198 року ОСОБА_4 , яка не брала участі у розгляді справи подала заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_5 .

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06 листопада 2018 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , до якої приєдналася ОСОБА_4 , на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , яка приєдналась до апеляційної скарги ОСОБА_5 , не є сторонами у справі, останні оскаржують заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2014 року, яке не стосувалося їх прав та обов`язків, оскільки вони набули право власності на спірну квартиру 28 квітня 2015 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд також указав, що вказане рішення суду першої інстанції скасовано, тобто відсутній об`єкт апеляційного оскарження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 просять скасувати рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року та ухвалою цього ж суду від 06 листопада 2018 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції для розгляду заяви про поновлення строків на подачу заяви про перегляд заочного рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зводяться до того, що у своїх рішеннях, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, необґрунтовано встановили факт, що у спірній квартирі ОСОБА_1 був здійснений ремонт, вартість якого перевищує вартість квартири, що не відповідає дійсним обставинам, але використовується сторонами цієї справи, як преюдиція, що порушує права ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як власників квартири та добросовісних набувачів.

На момент розгляду справи апеляційним судом та ухвалення ним рішення від 21 лютого 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були власниками та добросовісними набувачами спірної квартири і суд апеляційної інстанції вирішив питання про їх права та обов`язки.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року порушуються права і інтереси ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , оскільки цими рішеннями встановлені факти, які не відповідають дійсності, на ці рішення як на преюдиційні посилаються учасники цієї справи, а також відповідач за позовами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до продавця квартири ОСОБА_6 , з метою уникнути фінансової відповідальності (справа №522/23044/17). Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що спірній квартирі ОСОБА_1 був проведений ремонт, вартість якого перевищує вартість квартири.

Ухвала апеляційного суду від 06 листопада 2018 року про закриття апеляційного провадження суперечить положенням статті 370 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Касаційна скарга в частині оскарження рішення апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року підлягає закриттю, в частині оскарження ухвали апеляційного суду Одеської області від 06 листопада 2018 року - не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом касаційного перегляду є рішення апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 06 листопада 2018 року.

Щодо оскарження рішення апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

Отже, необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на касаційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.

Тому колегія суддів вважає, що саме по собі набуття особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно, щодо якого виник спір, зокрема після ухвалення судом першої інстанції рішення, не обов`язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Натомість питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

Аналогічну позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц, провадження № 14-726цс19, не знайшовши підстав для відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 13 березня2017 року № 6-1783цс16 та

від 06 вересня 2017 року № 6-1099цс17.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваним судовим рішенням апеляційної інстанції не вирішено питання про її права, свободи, інтереси або обов`язки завників з огляду на те, що судове рішення про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб.

Оскільки оскаржуваним судовим рішенням відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності, а питання щодо права власності ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на спірну квартиру не вирішувалось, за результатами розгляду цієї конкретної справи нерухоме майно не вибуло з володіння та користування останньої й на підставі такого рішення неможливо внести зміни щодо реєстрації за заявником права власності, у суду касаційної інстанції відсутні підстави вважати, що судом апеляційної інстанції вирішено питання про права ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .

Посилання в касаційній скарзі щодо встановлення у рішенні апеляційного суду факту проведення ОСОБА_1 у спірній квартирі ремонту, вартість якого перевищує вартість квартири, є безпідставними і спростовуються змістом цього судового рішення, з якого встановлення такого факту не вбачається.

Вирішуючи даний спір між співвласниками спірної квартири про припинення права спільної часткової власності та відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні навів правову оцінку, яку сформулював при розгляді цієї справи, і така оцінка не є обов`язковою для судів при розгляді інших справ, в тому числі за участі заявників ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - осіб, які не брали участі у цій справі.

Доводи касаційної скарги про використання у якості преюдиції сторонами цієї справи обставин, встановлених у рішенні апеляційного суду, а отже цим рішенням порушуються права та інтереси ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , є безпідставними, з огляду на наступне.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої цивільної справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів.

Тобто, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається. Тому не може мати преюдиційного значення під час розгляду інших справ оскаржуване у цій справі рішення апеляційного суду для ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , які участі у її розгляді не брали.

Обставини, на які посилається ОСОБА_4 , за умов розгляду судом інших справ, зокрема з участю сторін цієї справи, підлягають встановленню на загальних підставах.

Щодо оскарження ухвали апеляційного суду Одеської області

від 06 листопада 2018 року

Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист, апеляційний перегляд справи здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - норм Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Положеннями частини першої статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм, відповідно до вимог частини першої статті 352 ЦПК України, особи, яких не було залучено до участі у справі, вправі оскаржити виключно рішення суду, яке безпосередньо стосується прав та обов`язків цієї особи.

У контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося..

Встановивши, що правовідносини у даній конкретній справі стосуються прав та обов`язків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заявники право власності на спірну квартиру набули 28 квітня 2015 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що при вирішення даного конкретного спору не вирішувалось питання про права, свободи, інтереси або обов`язки заявників, а відтак, відкрите апеляційне провадження підлягає закриттю.

Постановляючи ухвалу про закриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції діяв у межах своїх повноважень, визначених процесуальним законом.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Ураховуючи те, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року не вирішувалось питання про права та обов`язки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , які не брали участі у справі, касаційне провадження за їх касаційною скаргою підлягає закриттю.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу в частині оскарження ухвали апеляційного суду Одеської області

від 06 листопада 2018 року без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 389, 396, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності, закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в частині оскарження ухвали апеляційного суду Одеської області від 06 листопада 2018 року залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 06 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська