Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 212/989/17-ц

провадження № 61-36505св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Покровської районної у місті ради,

третя особа - Виконавчий комітет Криворізької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 липня 2017 року у складі судді Чайкіна І. Б. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради про визнання недійсним та скасування рішення та свідоцтва про приватизацію, скасування реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що з кінця 2002 року ОСОБА_1 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_2 , батьком якої за рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 листопада 2016 року визнано ОСОБА_5 . Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок нещасного випадку

ОСОБА_5 загинув, а після його смерті відкрилася спадщина на належне йому за життя майно - частину квартири АДРЕСА_1 , яку, як повідомляв ОСОБА_5 , він приватизував разом з матір`ю. Після смерті ОСОБА_5 вона, діючи в інтересах дочки, звернулася до Другої криворізької державної нотаріальної контори з метою прийняття спадщини, однак нотаріус повідомила їй, що квартира АДРЕСА_1 не була приватизована на ім`я померлого. На її думку, оскільки ОСОБА_5 до своєї смерті, протягом останніх років проживав однією сім`єю разом зі своєю матір`ю та братом, вони вели спільне господарство та побут, спільно утримували вказану квартиру, вважає її приватизацію лише відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 незаконною, а право ОСОБА_5 на приватизацію порушеним.

У зв`язку з викладеним позивач просила визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Покровської районної у місті ради в частині приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності, видане на підставі рішення виконавчого комітету Покровської районної у місті ради на квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 30.03.2017 року в якості третьої особи до участі у розгляді справи залучено виконавчий комітет Криворізької міської ради.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2018 року, позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради, третя особа - Виконавчий комітет Криворізької міської ради, про визнання недійсним та скасування рішення та свідоцтва про приватизацію, скасування реєстрації права власності залишено без задоволення.

Судові рішення мотивовані тим, що приватизацією спірної квартири не було порушено прав неповнолітньої ОСОБА_2 , як спадкоємиці ОСОБА_5 , оскільки за життя останній не набув право на приватизацію цією квартири та не заявляв жодних вимог щодо незаконності такої приватизації. Також судами обох інстанцій було вказано, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами порушення майнових прав ОСОБА_5 , при здійсненні приватизації спірної квартири.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами обох інстанцій неправильно встановлено обставини, які мають значення для спірних правовідносин. Зокрема звертає увагу на те, що судами обох інстанцій було надано перевагу одним доказам над іншими. Вказує, що суди не вважали за потрібне у цій справі дослідити ордер, який видався на спірну квартиру, оскільки вони вважали, що він не створює жодних наслідків для осіб, вказаних в цьому документі. Однак, на її думку, вказаний ордер відіграє важливе значення у прийнятті рішення щодо приватизації спірної квартири. Разом з тим, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції на вказане не звернули уваги, як не звернули уваги й на те, що під час приватизації спірної квартири ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було порушено порядок приватизації, оскільки з копії матеріалів приватизаційної справи не вбачається, що під час видачі бланку по формі № 4 були перевірені відомості, вказані в заяві на приватизацію із відомостями вказаними в ордері. Також вказує про те, що суди обох інстанцій надали перевагу довідці ЖБК «Рассвет-21» від 23 березня 2017 року, навіть не звернувши уваги на те, що вказана довідка не є належним доказом у справі.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її з Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

У січні 2019 року справу № 212/989/17 передано до Верховного Суду.

16 квітня 2020 рокуна підставі розпорядження про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 1111/0/226-20 справу передано судді-доповідачеві Каларашу А. А. та визначено суддів, які ввійшли до складу колегії.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 03 березня 2014 року відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подано заяву на приватизацію квартири АДРЕСА_1 (а. с. 51).

Згідно довідки про склад сім`ї наймача від 05 лютого 2014 року у квартирі АДРЕСА_1 мешкають і мають право на житло ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 54).

Рішенням виконавчого комітету Покровської районної в місті ради від 19 березня 2014 року № 126 безоплатно передано: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 43,6 кв. м, у приватну спільну, часткову власність, по

1/2 частині кожному (а. с. 62).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 (а. с. 7).

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 листопада 2016 року, яке набрало законної сили 18 листопада 2016 року, встановлено факт батьківства ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 9).

Позивач ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Другої криворізької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті померлого

ОСОБА_5 (а. с. 8).

Також судом першої інстанції було встановлено, що з довідки виданої комунальним підприємством Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке БТІ» від 25 січня

2017 року № 152416, яка видана ОСОБА_1 , щодо інформації належності на праві власності квартири АДРЕСА_1 , померлому ОСОБА_5 , повідомлено, що в них відсутні будь-які дані стосовно запитуваної інформації (а. с. 10).

Згідно довідки ЖБК «Рассвет-21» від 23 березня 2017 року ОСОБА_5 з 10 серпня 2010 року мешкав у квартирі АДРЕСА_3 , проте був зареєстрований у ній з 13 січня 2014 року, у якій фактично проживав по день своєї смерті, а саме до

ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 30).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня

2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують та є такими, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За правилом статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Пунктом 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Згідно зі статтею 8 вказаного закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Результат аналізу зазначених норм дає підстави для висновку про те, що право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у займаних квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитках, кімнатах у комунальних квартирах, за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в зазначених приміщеннях, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.

Судами було встановлено, що ОСОБА_5 за життя своє право щодо безоплатної приватизації квартир (будинків) з державного житлового фонду не реалізовував.

Судами встановлено, що позивач в порушення вимог статей 58, 60 ЦПК України

2004 року та статей 76-83 ЦПК України у редакції, станом на час розгляду справи апеляційним судом, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачу незаконно було відмовлено в приватизації житла надано не було.

Також судами було встановлено, що станом на 05 лютого 2014 року у квартирі АДРЕСА_1 мешкали і мали право на житло ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 54), які й увійшли до складу осіб, що приватизували зазначену квартиру, а ОСОБА_5 з 10 серпня 2010 року проживав у квартирі АДРЕСА_3 та був зареєстрований за цією адресою з 13 січня 2014 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 30). При цьому, за життя ОСОБА_5 не заявляв жодних вимог про те, що він має право на проживання у квартирі АДРЕСА_1 та на її приватизацію.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Таким чином, оскільки ОСОБА_5 за життя не набув права на приватизацію спірної квартири та не заявляв жодних вимог щодо незаконності такої приватизації, то суди обох інстанцій дійшли правильного висновку стосовно того, що жодні права неповнолітньої ОСОБА_2 не були порушені приватизацією спірної квартири.

Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли правильного висновку щодо залишення позовних вимог ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , без розгляду, оскільки останньою не було доведено належними та допустимими доказами порушення прав неповнолітньої ОСОБА_2 приватизацією спірної квартири за ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 .

Доводи касаційної скарги стосовно того, що судами обох інстанцій не було досліджено ордер на спірну квартиру не мають правового значення для вирішення спірних правовідносин, оскільки, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), а не щодо тих громадян на ім`я яких видавався ордер на зайняття житлового приміщення. Крім того вказані доводи заявника зводяться до власного тлумачення нею норм матеріального права.

Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги стосовно того, що довідка ЖБК «Рассвет-21» від 23 березня 2017 року, яку було взято до уваги судами обох інстанцій, є неналежним доказом у справі, оскільки вказані доводи зводяться до власної оцінки вказаного доказу, а інших доказів, які б свідчили про те, що інформація, яка міститься в цій довідці не відповідає дійсності нею надано не було ні до суду першої інстанції, ні до судів апеляційної чи касаційної інстанції.

Крім того, наведені у касаційні скарзі доводи є аналогічними доводам, наведеним в апеляційній скарзі, яким апеляційним судом надана належна оцінка

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті

6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті

6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від

12 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик