Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.07.2018 року у справі №727/6606/16.

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 727/6606/16-ц

провадження № 61-36055св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 05 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Литвинюк І. М., Яремка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 12 жовтня 2010 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 133/2010. Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 1.3 кредитного договору банк надав позичальнику кредит на купівлю автомобіля у сумі 273 688,00 грн, із терміном повернення кредиту - 12 жовтня 2016 року.

Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору, за користування кредитними коштами встановлена процентна ставка у розмірі 0,01 % від суми кредиту. Відповідно до пунктів 2.4.1, 2.4.2 кредитного договору, проценти нараховуються на фактичну заборгованість за кредитом, із такого розрахунку: рік рівний 360 дням, місяць рівний календарній кількості днів та сплачуються згідно з пунктом 2.5 кредитного договору. Розрахунок процентів за користування кредитними коштами здійснюється у валюті кредиту, щомісячно в день сплати, який визначений у графіку, наведеному у додатку № 1 до кредитного договору.

Згідно з пунктом 2.5.1 кредитного договору позичальник зобов`язується щомісячно до дати, встановленої у графіку, поповнювати свій поточний рахунок шляхом внесення готівкових коштів через касу банку або безготівковим перерахуванням, у сумі не меншій суми чергового погашення частини кредиту, процентів та інших плат, встановлених у графіку. Пунктом 2.7.1 кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому, або у визначеній частині у випадку невиконання позичальником своїх боргових зобов`язань за кредитним договором.

Позивач вказує, що ним виконані договірні зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, проте відповідач своїх зобов`язань не виконав. Відповідач постійно порушує свої зобов`язання щодо щомісячного повернення частини кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом. При цьому пунктом 4.3 кредитного договору визначено, що за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 20 % від суми невиконаних зобов`язань, строк сплати яких настав.

Станом на 18 серпня 2016 року заборгованість відповідача перед банком складає

61 458,59 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 30 360,00 грн, за відсотками -

1,60 грн, комісія за РО - 23 263,48 грн, штраф/пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 7 833,51 грн.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ «ВіЕйБі Банк» просило стягнути з

ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором

від 12 жовтня 2010 року № 133/2010 у розмірі 61 458,59 грн.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до

ПАТ «ВіЕйБі Банк», у якому просив стягнути із відповідача надмірно сплачені грошові кошти у сумі 121 455,94 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 12 жовтня 2010 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ним укладений кредитний договір № 133/2010, згідно із яким він отримав у ПАТ «ВіЕйБі Банк» у позику грошові кошти у сумі 273 688,00 грн та зобов`язався повернути їх у строк до 12 жовтня 2016 року зі сплатою щомісячно відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01 % річних та комісії за розрахункове обслуговування кредитних коштів у розмірі 1,00 % річних.

Зазначає, що у період із дня отримання кредиту і до моменту звернення із зустрічним позовом до суду він вчасно виконував свої зобов`язання. Проте, звернувшись до спеціаліста-фінансиста ОСОБА_3 з метою дослідження спірного договору та його виконання, отримав висновок про те, що за весь цей час банк на порушення умов кредитного договору надмірно отримав від ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 121 455,94 грн, що підтверджується відповідним розрахунком, виходячи з умов договору, а саме: плата за користування кредитними коштами у сумі 0,01 % річних; щомісячна комісія за обслуговування кредиту у розмірі 1 % річних від суми кредиту; одноразова комісія за надання кредиту у розмірі 2,5 % річних від суми кредиту.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 жовтня 2017 року у задоволенні первісного позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на користь ОСОБА_1 надмірно сплачені грошові кошти за кредитним договором від 12 жовтня 2010 року № 133/2010 у сумі 121 455,94 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що вимоги ОСОБА_1 є доведеними та обґрунтованими, що підтверджується висновком судово-економічної експертизи

від 16 березня 2017 року № 221, у якому зазначено, що заборгованість у

ОСОБА_1 перед ПАТ «ВіЕйБі Банк» за кредитним договором від 12 жовтня

2010 року № 133/2010 станом на 10 жовтня 2016 року відсутня.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 05 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «ВіЕйБі Банк» задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення первісного позову ПАТ «ВіЕйБі Банк». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором від 12 жовтня 2010 року № 133/2010 у розмірі 38 195,11 грн, із яких: кредит - 30 360 грн, відсотки - 1,60 грн, штраф/пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 7 833,51 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що висновок судово-економічної експертизи від 16 березня 2017 року № 221 не є належним та допустимим доказом у справі, а тому підлягає стягненню заборгованість за кредитом, проте не підлягає стягненню комісія за обслуговування кредиту, оскільки така комісія суперечить особливостям регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту, що встановлені Законом України «Про захист прав споживачів».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Чернівецької області

від 05 квітня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 доведено факт переплати на користь банку коштів у сумі

134 806,00 грн та відсутність у нього заборгованості перед ПАТ «ВіЕйБі Банк», що підтверджується висновком судово-економічної експертизи від 16 березня 2017 року № 221, проте апеляційний суд критично поставився до зазначеного висновку експерта та вважав, що відсутні підстави для врахування висновку вказаної судово-економічної експертизи від 16 березня 2017 року № 221, як належного та допустимого доказу у справі.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 22 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарги підлягає задоволенню.

Судом установлено, що 12 жовтня 2010 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та

ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 133/2010. Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 273 688,00 грн у порядку і на умовах, визначених цим договором, на купівлю нового автомобіля. Кредитні кошти надано строком до 12 жовтня 2016 року включно, якщо тільки інший строк користування не буде встановлено домовленостями сторін чи умовами цього договору (пункт 1.2 договору). Пунктом 1.3 договору передбачено, що за користування кредитними коштами встановлюється плата у розмірі 0,01 % річних від суми кредиту. Відповідно до пункту 1.3.1 кредитного договору за обслуговування кредиту встановлюється щомісячна комісія у розмірі 1 % річних від суми кредиту. Також пункт 1.3.2 кредитного договору передбачає одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 2,5 % річних від суми кредиту.

Відповідно до підпунктів 2.4.1, 2.4.2 кредитного договору, проценти нараховуються на фактичну заборгованість за кредитом, із такого розрахунку: рік рівний 360 дням, місяць рівний календарній кількості днів, та сплачуються згідно із пунктом 2.5 кредитного договору. Розрахунок процентів за користування кредитними коштами здійснюється у валюті кредиту, щомісячно в день сплати, який визначений у графіку, наведеному у додатку № 1 до кредитного договору.

Згідно із пунктом 2.5.1 кредитного договору позичальник зобов`язується щомісячно до дати, встановленої у графіку, поповнювати свій поточний рахунок шляхом внесення готівкових коштів через касу банку або безготівковим перерахуванням, у сумі не меншій суми чергового погашення частини кредиту, процентів та інших платежів, встановлених у графіку. Пунктом 2.7.1 кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому, або у визначеній частині у випадку невиконання позичальником своїх боргових зобов`язань за кредитним договором.

Пунктом 4.3 кредитного договору визначено, що за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 20 % від суми невиконаних зобов`язань, строк сплати яких настав.

Як вбачається із наданого позивачем за первісним позовом розрахунку заборгованості, станом на 18 серпня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком складає 61 458,59 грн, із яких: кредит - 30 360,00 грн, відсотки - 1,60 грн, комісія за РО - 23 263,48 грн, штраф/пеня за несвоєчасне погашення кредиту -

7 833,51 грн. Вказані суми нараховані банком на підставі підпунктів 1.3, 1.3.1, 1.3.2, 4.3 кредитного договору.

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 16 березня 2017 року

№ 221 у цивільній справі № 727/6606/16-ц, експертом встановлено, що сума заборгованості у ОСОБА_1 перед ПАТ «ВіЕйБі Банк» згідно із кредитним договором від 12 жовтня 2010 року № 133/2010 станом на 10 жовтня 2016 року відсутня. Також, як вбачається із доданого до висновку експерта розрахунку, переплата ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» складає 134 806,00 грн.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що вимоги є доведеними та обґрунтованими, що підтверджується висновком судово-економічної експертизи, у якому зазначено, що заборгованість у ОСОБА_1 перед ПАТ «ВіЕйБі Банк» за кредитним договором від 12 жовтня 2010 року

№ 133/2010 станом на 10 жовтня 2016 року відсутня.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення первісного позову та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, виходив з того, що висновок судово-економічної експертизи

від 16 березня 2017 року № 221 не є належним та допустимим доказом у справі, а тому підлягає стягненню заборгованість за кредитом.

Однак із вказаним висновком апеляційного суду не можна погодитися з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до частини третьої статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Згідно із частиною другою статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд помилково вважав, що висновок судово-економічної експертизи

від 16 березня 2017 року № 221 не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки банком такий висновок не спростований, а ОСОБА_1 доведено належними та допустимими доказами відсутність заборгованості станом на

10 жовтня 2016 року перед ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» за кредитним договором від 12 жовтня 2010 року № 133/2010, що узгоджуєтьсяз розрахунком експерта та з умовами кредитного договору і підтверджується зазначеним висновком судово-економічної експертизи. Також цим висновком підтверджується переплата ОСОБА_1 на користь банку коштів у сумі 134 806,00 грн.

Крім того, експертний висновок перевірений судом першої інстанції, і йому надана відповідна оцінка, а отже фактично суд апеляційної інстанції, вдавшись до переоцінки доказів, визнав указаний експертний висновок неналежним доказом без будь-яких законних обґрунтувань, що свідчить про те, що цим судом порушені норми процесуального права.

Рішення суду першої інстанції відповідає установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги шляхом скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню, то з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 756,00 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 05 квітня 2018 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 жовтня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на користьОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 756,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик