Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 2-461/09

провадження № 61-2812св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

стягувач -ОСОБА_1 ,

боржник -ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст судових рішень

27 січня 2011 року Шевченківський районний суд м. Львова видав виконавчий лист у справі № 2-461-2009, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язаний сплатити ОСОБА_1 борг у сумі 385 000, 00 грн та 81,00 грн судових витрат.

На виконання рішення суду видано виконавчий лист.

Короткий зміст заяви

29 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа, оскільки його було втрачено.

Заяву обґрунтовує тим, що рішення виконувалося відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої службиГоловного територіального Управління юстиції у Львівській області. ОСОБА_1 дізнався, що державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, проте постанову чи виконавчий лист не отримав. На звернення до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області йому повідомили, що виконавче провадження № 28635768 знищене за терміном зберігання.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 07 травня 2018 року заяву задоволено. Видано дублікат виконавчого листа у справі № 2-461/2009 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 385 000,00 грн - боргу, 3 488,00 грн - відсотків річних та 81,00 грн - судових витрат, а всього 419 569,00 грн.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 зазначив належні та допустимі докази поважності причин пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та докази на підтвердження втрати виконавчого документа.

Постановою Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 07 травня 2018 року скасовано та постановлено нову про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 352,40 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що стягувач звернувся до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа після закінчення (спливу) строку пред`явлення його до виконання. У матеріалах справи відсутні докази того, що стягувач звертався до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та поважності причин такого пропуску. Стягувач не ініціював в порядку, передбаченому Розділом XV Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 № 2832/5) (далі - Інструкція) відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження № 28635768, яке згідно з повідомленням Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області знищене за спливом терміну зберігання. ОСОБА_1 не надав жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували факт втрати оригіналу виконавчого листа, зокрема, його неотримання стягувачем. ОСОБА_1 протягом усього часу з моменту пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання не реалізовував свої процесуальні права під час виконання рішення суду у межах виконавчого провадження, виконавчим провадженням не цікавився та звернувся із заявою про видачу дубліката через три роки та три місяці з часу винесення постанови про повернення виконавчого листа без виконання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2018 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

04 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про сплив річного строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, який розпочався з моменту винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві та не взяв до уваги, що строк пред`явлення виконавчого листа необхідно обчислювати не з дати винесення постанови державного виконавця про повернення, а з дати отримання виконавчого листа стягувачем.

Єдиним доказом повернення виконавчого листа є повідомлення про вручення рекомендованого листа, тобто державна виконавча служба повинна надати докази вручення такого листа.

ОСОБА_1 виконавчий лист не отримував, тому сплив строку не розпочався.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ОСОБА_1 не надав жодних доказів втрати виконавчого документа, зокрема, що він втрачений при пересилці.

Твердження, що він не отримував постанову державного виконаця і виконавчий лист є його припущенням.

Перебіг строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання починається з дня його повернення, а не з дня отримання такого документа стягувачем, про що зазначено в постанові суду апеляційної інстанції з посиланням на відповідний правовий висновок, викладений у постановіВерховного Суду від 30 липня 2018 року у справі № 464/175/17, провадження № 61-39136ск18.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27 січня 2011 року Шевченківський районний суд м. Львова видав виконавчий лист у справі №2-461-2009, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язаний сплатити ОСОБА_1 борг у сумі 385 000, 00 грн та 81,00 грн судових витрат.

На виконання рішення суду видано виконавчий лист.

29 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа, оскільки його було втрачено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України).

Основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертоюстатті 10 ЦПК України.

Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до частини першої статті 431 ЦПК Українивиконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Виконавчі листи викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, передбачених Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, і підписуються електронним цифровим підписом судді (в разі колегіального розгляду - електронними цифровими підписами всіх суддів, які входять до складу колегії).

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та Єдиного державного реєстру виконавчих документів, Положення про який затверджується спільним нормативно-правовим актом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України, із запровадженням яких відповідно до частини першої статті 1 розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України вводяться в дію вимоги частини четвертоїстатті 431 ЦПК України щодо внесення виконавчого документу до Єдиного державного реєстру виконавчих документів, функціонування якого виключає втрату виконавчого документа, порядок видачі дублікату виконавчого документу замість втраченого визначено розділом XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України.

Згідно з пунктом 17.4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналізуючи пункт 17.4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата.

Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 474/783/17, провадження № 61-29св17, від 10 жовтня 2018 року у справі № 2-504/11, провадження № 61-41846св18.

Верховний Суд виходить з того, що дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу, лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено.

При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має обов`язково перевірити, чи не було виконано рішення суду на підставі якого його видано та чи не втратило судове рішення законної сили

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 2-824/2009, провадження № 61-5388св18.

Крім того, однією з підстав можливості видачі дубліката виконавчого документа, є подання відповідної заяви протягом строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент видачі виконавчого листа) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки, зокрема інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу), повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Підставою для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання є факт пропуску стягувачем такого строку з поважних причин.

Поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для стягувача отримати та подати у встановлений законом строк виконавчий лист до примусового виконання.

Крім того, поважність причин пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знайти про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням того, що оригінал виконавчого листа видано 27 січня 2011 року, постанову про повернення виконавчого документа стягувачу винесено 17 грудня 2014 року, дійшов обгрунтованого висновку про те, що виконавчий лист міг бути пред`явлений стягувачем до виконання до 17 грудня 2015 року, що також підтверджується витягом із спецрозділу ВП № 28635768, який отриманий стягувачем 28 березня 2018 року (за один день перед зверненням до суду), та матеріалами цивільної справи.

Згідно зі статтею 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статей 76, 77, 78, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справ, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, відмовивши в задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа, виходив з того, щостягувач звернувся до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа після закінчення (спливу) строку пред`явлення його до виконання. У матеріалах справи відсутні докази того, що стягувач звертався до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, та поважності причин такого пропуску. Також суд апеляційної інстанціївстановив, що стягувач не ініціював в порядку, передбаченому Інструкцією відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження № 28635768, яке згідно із повідомленням Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області знищене за сплином терміну зберігання. Також заявником не надано жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували факт втрати оригіналу виконавчого листа, зокрема, його неотримання стягувачем. Згідно здовідкою спецрозділу ВП стягувач протягом усього часу з моменту пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання не реалізовував свої процесуальні права під час виконання рішення суду у межах виконавчого провадження, виконавчим провадженням не цікавився та звернувся із заявою про видачу дубліката через три роки та три місяці з часу винесення постанови про повернення виконавчого листа без виконання.

Суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для видачі дубліката виконавчого листа.

Встановивши, що ОСОБА_1 не надав доказів втрати виконавчого документа про видачу дубліката якого подано заяву, а також, що строк пред`явлення виконавчого листа закінчився до подання цієї заяви, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що необхіднокеруватися Законом України "Про виконавче провадження" в редакції 2016 року, зокрема нормами статті 12, якою встановлено трьохрічний строк пред`явлення виконавчих документів до виконання, оскільки з урахуванням пункту 5 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (який набрав чинності 05 жовтня 2016 року) цей строк застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц, провадження № 61-20552св18, від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13, від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011(17/6).

У цій справі строкпред`явлення виконавчого листа до виконання сплинув до дати набрання чинності Законом № 1404-VIII, а саме - 17 грудня 2015 року.

Необгрунтованими є доводи касаційної скарги, що строки пред`явлення необхідно обчислювати не з дати (дня) повернення виконавчого листа виконавцем, а з дати його отримання стягувачемз огляду на таке.

Визначення загальних строків у виконавчому провадженні міститься в статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону від 02 червня 2016 року), згідно з якою строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію, і такі обчислюються в робочих днях, місяцях і роках, а також можуть визначатися посиланням на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Аналогічні положення передбачені у частині третійстатті 23 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції чинній на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу).

Перебіг строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання починається саме з дня його повернення, а не з дня отримання такого документа стягувачем.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із судовим рішенням, переоцінки доказів у справі, не спростовують мотиви та висновки суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко