Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 643/16441/14-ц

провадження № 61-10224св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - державний виконавець Московського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_6,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 травня 2017 року у складі судді Сугачової О. О. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила: визнати за нею право власності на рухоме майно, яке зазначено в акті опису та арешту від 13 жовтня 2014 року, а саме: велотренажер «Орбитрек», вказаний у пункті 1 акту, вартістю 900грн; тренажер для ніг вартістю 350 грн, вказаний у пункті 2 акту; ваги вартістю 50грн, вказані у пункті 3 акту; пилосос «ZELMER» вартістю 1450 грн; праску «PHILIPS» вартістю 200 грн; телевізор «Самсунг», вказаний в пункті 6 акту, вартістю 250 грн; телевізійні тюнери, вказані у пунктах 7, 16 акту, вартістю 350 грн кожний; DVD програвач «ВВК», вказаний у пункті 8 акту, вартістю 900 грн; відеоплеєр «PHILIPS», вказаний у пункті 9 акту, вартістю 50 грн; багатофункціональний пристрій: принтер, сканер, копир, вказаний у пункті 10 акту, вартістю 1000 грн; принтер лазерний НР1000, вказаний у пункті 11 акту, вартістю 450 грн; обігрівач масляний «THOMAS», вказаний у пункті 12 акту, вартістю 50 грн; телевізор «LG-TURBO», вказаний у пункті 13 акту, вартістю 550 грн; мультиварка, вказана у пункті 15 акту, вартістю 800 грн; пральна машина «ARDO», вказана у пункті 17 акту, вартістю 300 грн; водонагрівач «GORENJE», вказаний у додатку до акту під пунктом 18, вартістю 550 грн, а всього майна на суму 8 500 грн; визнати незаконним акт опису і арешту майна від 13 жовтня 2014 року та виключити з опису і звільнити з-під арешту вищевказане рухоме майно.

В обґрунтування позову зазначала, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .

26 вересня 2014 року до неї на мобільний телефон подзвонили сусіди та повідомили, що невідомі особи зрізають замки та намагаються увійти до квартири. Прибувши на місце вона побачила, що державний виконавець Московського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - Московський ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області) ОСОБА_6 та інші особи намагаються примусово увійти до житла, оскільки у грудні 2012 відкрито виконавче провадження зі стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 158 183, 24грн.

27 грудня 2013 року Московським районним судом м. Харкова надано дозвіл державному виконавцю на примусове входження до квартири позивача з метою перевірки майнового стану боржника ОСОБА_5 .

В подальшому державним виконавцем було складено акти про пошкодження дверей квартири, опису та арешту майна, які позивач вважає незаконними, оскільки описане майно належить їй.

Відповідач ОСОБА_3 зареєстрована у належній їй квартирі з 2010 року, однак майна, на яке державний виконавець наклала арешт, було придбане нею до 2010 року.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 21 грудня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позивачем того, що майно, на яке накладено арешт, належить на праві власності ОСОБА_1 . Доводи позивача про те, що спірне майно набувалося нею ще до реєстрації місця проживання ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , не доведені жодними належними та допустимими доказами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 травня 2017 року і постанову Апеляційного суду Харківської області від 21 грудня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що державний виконавець не вчинив жодних дії по виявленню майна боржника, яке знаходилося у належній їй квартирі і на яке можливо було б накласти арешт.

Акт опису і арешту майна складений з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», ані вона, як власник майна, на яке накладено арешт, ані боржник не залучалися до участі у проведенні виконавчих дій щодо виявлення майна, на яке можна звернути стягнення.

Стягувач та державний виконавець не спростували її вимог про визнання права власності на спірне майно.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Московського районного суду м. Харкова.

24 квітня 2018 року справа № 643/16441/14-ц надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що на виконанні в Московському ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області перебуває виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми боргу у загальному розмірі 158 183, 24грн.

Після відкриття державним виконавцем виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 06 грудня 2012 року Московським районним судом м. Харкова, боржнику ОСОБА_3 надано строк для добровільного виконання рішення суду.

24 грудня 2012 року державним виконавцем накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, зроблено запити до адресно-довідкового бюро, ВДАІ тощо.

Встановлено, що боржник ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана квартира належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 січня 2000 року.

Виходами державного виконавця за адресою боржника 03 квітня 2013 року, 16 травня 2013 року перевірити майновий стан боржника ОСОБА_3 не виявилось можливим.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2013 року дозволено державному виконавцю ОСОБА_6 примусове входження до квартири АДРЕСА_1 .

26 вересня 2014 року при здійснені виходу за вищевказаною адресою державному виконавцю не вдалося перевірити майновий стан боржника через вчинення ОСОБА_1 та іншими особами перешкод.

13 жовтня 2014 року при повторному виході для примусового входження до житла для перевірки майнового стану боржника ОСОБА_3 державним виконавцем складено акт опису та арешту майна боржника, зокрема, описано та накладено арешт на таке майно: велотренажер «Орбитрек», тренажер для ніг, ваги, пилосос «ZELMER», праску «PHILIPS» , телевізор «Самсунг», телевізійні тюнери, DVD програвач «ВВК», відеоплеєр «PHILIPS», багатофункціональний пристрій: принтер, сканер, копир, принтер лазерний НОМЕР_1 , обігрівач масляний «THOMAS», телевізор «LG-TURBO», мультиварка «REDMOND», пральна машина «ARDO», водонагрівач «GORENJE».

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»від 21 квітня 1999 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 606-XIV) державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першої, пунктом 1 частини другої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Частинами першою, п`ятою статті 52 Закону № 606-XIV передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

За приписами частин першої, другої статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону № 606-XIV майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону № 606-XIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суди встановили, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що описане та арештоване державним виконавцем рухоме майно належить ОСОБА_1 .

Таким чином, встановивши, що позивач не надав докази набуття права власності на будь-яке майно, включене до акта опису та арешту майна від 13 жовтня 2014 року, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог закону, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 21 грудня 2017 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 21 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук