Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 761/12073/18

провадження № 61-13444св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнко Юрій Петрович, Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнка Юрія Петровича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2019 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - уповноважена особа Фонду) Ірклієнка Ю. П., Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), у якому просив суд визнати незаконними та скасувати накази уповноваженої особи Фонду Ірклієнка Ю. П. від 04 січня 2018 року № 03 «Про вжиття заходів реагування та відмову окремих працівників від належного виконання своїх обов`язків», від 04 січня 2018 року № 04 «Щодо режиму простою працівників структурних підрозділів», стягнути з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 33 497,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 03 жовтня 2016 року він перебуває у трудових відносинах з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Наказом уповноваженої особи Фонду від 04 січня 2018 року № 03 його відсторонено від посади заступника директора департаменту по роботі з правоохоронними органами ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Наказом уповноваженої особи Фонду від 04 січня 2018 року № 04 для працівників, у тому числі і для нього, введено режим простою з 04 січня 2018 року до особливого розпорядження уповноваженої особи Фонду. Зазначені накази про відсторонення від посади та введення простою не були належним чином доведені до його відома, унаслідок чого він був протиправно позбавлений інформації про період простою, його причини, дату закінчення, режим роботи, робочий час та форму оплати праці, чим порушено його права. Відповідач не обґрунтував підстав для вжиття заходів реагування, не ознайомив його з актом перевірки, не повідомив про причини відсторонення від займаної посади, не отримав пояснень, що є порушенням статті 149 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Банк не попередив його у встановленому законом порядку про зміну умов праці, не запропонував йому для переведення на час простою усі наявні вакансії, чим порушив положення статей 32, 34 КЗпП України. Зазначав, що вказані накази прийняті за відсутності визначених законодавством підстав для відсторонення працівників, з порушенням статті 46 КЗпП України, а тому є незаконними та підлягають скасуванню. Відповідач не вживав відповідних заходів для забезпечення трудових прав позивача, збереження його зайнятості, необґрунтовано відсторонив його від посади, зменшив розмір заробітної плати, чим порушив його трудові права.

З урахуванням того, що відповідач частково сплатив заробітну плату за час простою з січня до лютого 2018 року у розмірі 29 689,45 грн, просив стягнути невиплачену суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним відстороненням у розмірі 33 497,73 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2019 року позов задоволено частково. Визнано незаконними накази уповноваженої особи Фонду від 04 січня 2018 року № 03 «Про вжиття заходів реагування на відмову окремих працівників від належного виконання своїх обов`язків», від 04 січня 2018 року № 04 «Щодо режиму простою працівників структурних підрозділів» у частині ОСОБА_1 Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої заробітної плати у розмірі 33497,73 грн без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні підстави для відсторонення позивача від роботи, передбачені статтею 43 КЗпП України, та введення для нього режиму простою. Із урахуванням того, що позивачу за час відсторонення сплачувалась 2/3 частини заробітної плати, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1/3 частини невиплаченої заробітної плати.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2019 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, вважаючи, що ним правильно застосовані норми матеріального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У липні 2019 року уповноважена особа Фонду Ірклієнко Ю. П. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2019 року, справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що у зв`язку з відсутністю правових норм у законодавстві України, які б регулювали проведення службового розслідування та відсторонення працівників від займаної посади на час проведення службового розслідування у правовідносинах поза межами проходження державної служби, необхідно застосовувати аналогію закону та аналогію права. Водночас суди не застосували до спірних правовідносин статті 4, 6 КЗпП України, статті 8, 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 72 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі -

Закон № 889-VIII). Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки стягнув з відповідача суму невиплаченої заробітної плати, а не середній заробіток за час вимушеного прогулу, неправильно застосував положення статті 117 КЗпП України та статтю 36 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-IV «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-IV).

Також заявник подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на його думку, зазначена справа має фундаментальне значення для розвитку права, так як відсутні правові норми в законодавстві України, які б регулювали проведення службового розслідування та відсторонення працівників від займаної посади на час проведення службового розслідування у правовідносинах поза межами проходження державної служби; вважає, що зазначена справа має фундаментальне значення для забезпечення формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки оскаржувані рішення ухвалені всупереч висновкам Верховного Суду, що викладені у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 686/2001/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі

№ 757/2216/15-ц та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 20 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.

Суди встановили, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2015 року № 230 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27 листопада 2017 року № 5175 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора» продовжено строк здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на два роки, до 17 грудня 2019 року включно.

Відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду від 03 жовтня 2016 року № 1466-к, ОСОБА_1 прийнято на роботу до банку на посаду заступника директора департаменту безпеки банку з 03 жовтня 2016 року. Надалі позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді заступника директора департаменту по роботі з правоохоронними органами.

Уповноважена особа Фонду видала розпорядження надати тимчасовий дозвіл на перебування у приміщенні банку та пропуск зазначеним у розпорядженні особам у зв`язку з виробничою необхідністю.

У зв`язку з відмовою виконувати розпорядження уповноваженої особи Фонду та вчиненням дій, спрямованих на протидію законних вимог керівника, уповноважена особа Фонду видала наказ від 04 січня 2018 року № 03 «Про вжиття заходів реагування на відмову окремих працівників від належного виконання своїх обов`язків», яким заступника директора департаменту по роботі з правоохоронними органами ОСОБА_1 відсторонено від займаної посади (пункт 1); введено окремим наказом режим простою для осіб, зазначених у пункті 1 наказу, з 04 січня 2018 року відповідно до порядку, передбаченого статтею 113 КЗпП України (а. с. 58).

Наказом уповноваженої особи Фонду від 04 січня 2018 року № 04 «Щодо режиму простою працівників структурних підрозділів» введено режим простою до особливого розпорядження уповноваженої особи Фонду, у тому числі для заступника директора департаменту по роботі з правоохоронними органами ОСОБА_1 , з 04 січня 2018 року. Департаменту операційного супроводження та бухгалтерського обліку наказано забезпечити оплату часу простою ОСОБА_1 у розмірі двох третин встановленого окладу відповідно до частини першої статті 113 КЗпП України (а. с. 60).

Статтею 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Разом з тим за змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Такої підстави відсторонення, як відмова виконувати розпорядження уповноваженої особи Фонду та вчинення дій, направлених на протидію законних вимог керівника, нормами статті 46 КЗпП України не передбачено, будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би надавав право роботодавцю відсторонювати від посади працівника за невиконання вимог керівника відповідачем не зазначено.

З урахуванням неведеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про незаконність наказу від 04 січня 2018 року № 3 про відсторонення позивача від роботи.

Доводи відповідача про те, що при відстороненні позивача від займаної посади роботодавець застосовував аналогію закону та аналогію права, зокрема частину першу статті 72 Закону № 889-VIII, відповідно до якої на час здійснення дисциплінарного провадження державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків, є безпідставними. Позивач не є державним службовцем, а тому положення зазначеного закону не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Відповідач мав керуватися нормами статті 46 КЗпП України, яка містить вичерпний перелік підстав відсторонення працівника від роботи.

Правовий висновок про те, що статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження

№ 61-18651св18).

Відповідно до статті 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Згідно з частинами першою та другою статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.

За змістом статті 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

За вказаних обставин, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання незаконним наказу від 04 січня 2018 року № 04 «Щодо режиму простою працівників структурних підрозділів» в частині ОСОБА_1 . Посилання заявника на те, що введення режиму простою для посади позивача обумовлено неможливістю призначення на його посаду іншої особи та відстороненням позивача від роботи не відповідає вимогам статті 34 КЗпП України.

Водночас, дійшовши обґрунтованого висновку про незаконність наказів від 04 січня 2018 року № 3 та № 4, в частині ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій дійшли неправильного висновку про вирішення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми невиплаченої заробітної плати з огляду на таке.

Відповідно до статей 21 та 22 Закону України від 24 березня 1995 року

№ 08/95-ВР «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У частині третій статті 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до пункту б частини першої статті 2 Закону № 4452-VI ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

З дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту) (пункт 1 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI).

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю працівників банку.

Зобов`язання банку, передбачені пунктами 2, 6 частини шостої цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду. Однак виплата заробітної плати не обмежується і не пов`язується з фінансовими можливостями банку, оскільки вона передбачена пунктом 3 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI.

Під час тимчасової адміністрації здійснюється задоволення вимог із зобов`язань банку щодо виплати заробітної плати (частина п`ята, пункт 6 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI).

Тобто, на зобов`язання банку у період введення тимчасової адміністрації щодо виплати заробітної плати не поширюються обмеження, встановлені пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI, і вони виконуються незалежно від його фінансових можливостей, оскільки видача заробітної плати у день звільнення є обов`язком власника чи уповноваженого ним органу.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 14-8цс18.

У справі зобов`язання перед позивачем виникли після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Порядок задоволення вимог кредиторів після початку процедури ліквідації банку врегульований розділом VIII Закону № 4452-VI.

З дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту) (пункт 1 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI).

Законом передбачено, що з дня початку процедури ліквідації банку повноваження органів управління банку здійснює, зокрема, уповноважена особа Фонду (пункт 1 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI ).

Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Оскільки на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» вже було розпочато процедуру ліквідації, то стягнення коштів у будь-який інший спосіб, а ніж це передбачено Законом, було неможливим.

Відповідно до наведених вище приписів Закону після початку процедури ліквідації банку вимоги кредиторів задовольняються в порядку визначеної статтею 52 Закону черговості відповідно до реєстру акцептованих вимог. Включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів є підставою для їх задоволення за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку.

Порядок задоволення визнаних ліквідатором вимог кредиторів під час ліквідації банку не передбачає можливості задоволення вимог конкретного кредитора поза процедурою, встановленою Законом.

Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача і початок процедури його ліквідації як юридичної особи зумовили настання для позивача таких правових наслідків, коли початок процедури ліквідації відповідача унеможливив стягнення з банку належних позивачу коштів у інший спосіб, а ніж це передбачено Законом.

У спорах, пов`язаних з виконанням банком (в якому запроваджена тимчасова адміністрація та/або розпочата процедура ліквідації) зобов`язань перед кредиторами, норми Закону є спеціальними; Закон є пріоритетним щодо інших нормативних актів України у цих правовідносинах.

Такого ж висновку щодо застосування норм матеріального права дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17, від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 та від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним відстороненням, а не з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не частини невиплаченої заробітної плати.

Позивач, звертаючись до суду із позовом, просив стягнути невиплачену суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним відстороненням у розмірі 33 497,73 грн. Суд першої інстанції визнав встановленим, що позивач має право на отримання такої суми, проте помилково зазначив, що вона є частиною невиплаченої заробітної плати.

Водночас задоволення вимог про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним відстороненням у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено

Законом № 4452-VI є неможливим.

Тому, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 04 липня 2019 року у частині стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 суми невиплаченої заробітної плати у розмірі 33 497,73 грн підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення у цій частині про відмову у позові.

Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи, у розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, а тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, тому наявні підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ухваленням нового рішення у цій частині про відмову у позові.

У решті рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для їх скасування у повному обсязі.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Заявник за подання апеляційної скарги сплатив 3171,60 грн судового збору, з яких за оскарження рішення за вимогами майнового характеру припадає 1057,20 грн, а за подання касаційної скарги сплати 4228 грн, з яких за оскарження рішень за вимогами майнового характеру припадає 2114,40 грн.

За наслідками касаційного перегляду судових рішень у позові ОСОБА_1 в частині вимог майнового характеру відмовлено.

Тому з позивача на користь відповідача необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору: 1 057,20 грн - за подання апеляційної скарги, 2 114,40 грн - за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнка Юрія Петровича задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2019 року в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнка Юрія Петровича, Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

У іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2019 року залишити без змін.

У задоволенні клопотання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнка Юрія Петровича про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Розподіл судових витрат змінити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» витрати зі сплати судового збору: 1 057,20 грн - за подання апеляційної скарги, 2 114,40 грн - за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко