Постанова

Іменем України

23 січня 2020 року

м. Київ

справа № 191/1778/17

провадження № 51-9323км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Шевченко Т.В.,

суддів Григор`євої І.В., Стефанів Н.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Михальчука В.В.,

прокурора Пантєлєєвої А.С.,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника Білоусова Г.О. (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року і

засудженого ОСОБА_1 на вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040390000731, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

с. Бритавка Вінницької області, жителя м . Синельникове Дніпропетровської області ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1

ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 28 квітня 2017 року по 20 жовтня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, 28 квітня 2017 року о 10:00

у приміщенні сторожового пункту на полігоні побутових відходів, розташованому на вул. Робочій , 1 у м. Синельниковому Дніпропетровської області на ґрунті неприязних відносин завдав кухонним ножем двох ударів

у ділянку грудної клітки ОСОБА_2 , заподіявши йому тяжких тілесних ушкоджень, які перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 17 липня 2018 року скасував вирок міськрайонного суду щодо ОСОБА_1 у частині зарахування в строк покарання строку попереднього ув`язнення. На підставі

ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 28 квітня 2017 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року по день набрання вироком законної сили - один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

У решті вирок суду залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2018 року заяву начальника установи виконання покарань «Петрівська виправна колонія (№ 49)» задоволено.

Внесено уточнення в ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 у частині зарахування у строк відбуття покарання строку попереднього ув'язнення. На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 28 квітня 2017 року по 20 жовтня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить змінити ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року щодо ОСОБА_1

у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та на підставі ч. 5 ст. 72 КК зарахувати

ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення

з 28 квітня 2017 року по 20 жовтня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Зі змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 убачається, що він просить скасувати судові рішення у зв`язку з неправильною кваліфікацією його дій за ч. 1 ст. 115 КК, оскільки він захищався від ударів потерпілого.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Пантєлєєва А.С. вважала, що касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Засуджений ОСОБА_1 підтримав свою касаційну скаргу та не заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Захисник Білоусов Г.О. підтримав касаційну скаргу засудженого, а щодо касаційної скарги прокурора покладався на розсуд суду.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, ґрунтуються на детально наведених у вироку доказах, які суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив, правильно оцінив.

Зокрема, винуватість ОСОБА_1 підтверджується: показаннями свідка ОСОБА_3 , яка в судовому засіданні пояснила, що коли ОСОБА_2 піднявся на сходинку перепускного сторожового пункту до ОСОБА_1 , то останній відразу вдарив його два рази ножем, потерпілий агресивно налаштований не був; показаннями свідка ОСОБА_4 про те, що ніякої бійки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було, засудженому тілесних ушкоджень потерпілий не заподіював, бачив на тулубі останнього кров.

Ці показання є послідовними й підтверджуються матеріалами кримінального провадження, що були досліджені судом першої інстанції. Зокрема, даними протоколу огляду трупа від 28 квітня 2017 року, даними висновків судово-медичної експертизи від 23 травня 2017 року № 142, копією лікарського свідоцтва про смерть № 142 від 29 квітня 2017 року, даними протоколу проведення слідчого експерименту від 10 травня 2017 року за участю ОСОБА_1 , даними протоколу проведення слідчого експерименту від 15 травня 2017 року з фотокартками за участю свідка ОСОБА_3 , даними додаткової судово-медичної експертизи від 28 квітня 2017 року № 142, іншими доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком та вважає непереконливими доводи засудженого щодо неправильної кваліфікації його дій.

Твердження засудженого про те, що вбивство ОСОБА_2 він вчинив, перебуваючи в стані необхідної оборони, перевірялися судом першої інстанції та визнані необґрунтованими.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було перевищення меж необхідної оборони.

Отже, виходячи з наведеного право на необхідну оборону виникає лише за певних умов, визначених законом. Згідно з положеннями ст. 36 КК ці умови полягають у такому:

1) оборона визнається необхідною лише у випадку, якщо дії, що становлять

її зміст, вчинено з метою захисту охоронюваних законом: а) прав та інтересів особи, яка захищається; б) прав та інтересів іншої особи (фізичної чи юридичної); в) суспільних інтересів; г) інтересів держави;

2) оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання, тобто діяння, ознаки якого передбачені КК;

3) за загальним правилом необхідна оборона має бути своєчасною - право на неї втрачається після того, як посягання було припинено або закінчено,

і необхідність застосування засобів захисту відпала;

4) посягання має бути реальним, а не існувати лише в уяві того, хто захищається;

5) шкода при необхідній обороні може бути заподіяна тільки тому, хто посягає;

6) при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Обґрунтовуючи висновок про відсутність у діях ОСОБА_1 стану необхідної оборони, місцевий суд зазначив, що в момент вчинення злочину потерпілий ОСОБА_2 жодних предметів у руках не мав, перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння, а тому в силу фізичного стану та своєї поведінки загрози життю і здоров`ю засудженому не створював. Крім того, факт застосування потерпілим до засудженого фізичного насильства саме в той час не підтвердився і спростовується показаннями свідка

ОСОБА_3 .

Отже, наведене свідчить про правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК.

Доводи прокурора про те, що апеляційний суд безпідставно змінив вирок місцевого суду в частині зарахування ОСОБА_1 у строк покарання строку його попереднього ув`язнення на підставі ч. 5 ст. 72 КК, є слушними.

Однак, беручи до уваги, що ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2018 року внесено уточнення в оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції від 17 липня 2018 року, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та прокурора не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Шевченко І.В. Григор`єва Н.С. Стефанів