Історія справи

Постанова ККС ВП від 17.10.2024 року у справі №372/341/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 372/341/21

провадження № 51-7753 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

потерпілої ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020110000000875 від 06 серпня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Києва, мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),

касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , на вирок Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_6 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

Також цим вироком частково задоволено цивільний позов, стягнуто:

- з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - ПАТ СК «ПЗУ Україна») на користь ОСОБА_9 відшкодування шкоди завданої життю та здоров`ю у розмірі 260 000 грн, та моральної шкоди у розмірі 56 676 грн;

- з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Аврора» (далі - ТОВ «ТК «Аврора») на користь ОСОБА_9 завдану матеріальну шкоду у розмірі 230 688,12 грн.

- з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду у розмірі 400 000 грн.

Відмовлено в задоволені позову в іншій частині про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Стягнуто з ПАТ СК «ПЗУ Україна», ТОВ «ТК «АВРОРА», ОСОБА_6 витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн з кожного, всього 45 000 грн.

За обставин детально викладених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб, з огляду на таке.

06 серпня 2020 року, близько 08 год 00 хв, ОСОБА_6 , перебуваючи у стані наркотичного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.9 а) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі - ПДР), відповідно до якого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, керуючи автомобілем марки «Skoda Octavia A7» (далі - Skoda), реєстраційний номер НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 12.4 ПДР, відповідно до якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год, рухався із швидкістю від 88,56 км/год до 108,24 км/год, автодорогою Н-01 «Київ-Знам?янка» в напрямку м. Київ.

Доїхавши до 44 км вказаної автодороги, що поблизу м. Обухова Київської області, в порушення вимог п. 1.5 ПДР, відповідно до якого дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків, пунктів 2.3 б), д) ПДР, відповідно до яких для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, реагувати на її зміну, не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі; водій повинен не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, п. 12.1 ПДР, відповідно до якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не відреагував на її зміну, діючи з необережності, проявляючи злочинну самовпевненість, не обрав безпечну швидкість руху керованого ним автомобіля, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), не дотримався безпечної дистанції, чим порушив вимоги п. 13.1 ПДР, яким передбачено, що водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу, та допустив зіткнення із задньою частиною автомобіля «ЗАЗ 1102» (далі - ЗАЗ), реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_10 , який на нерегульованому перехресті здійснював маневр повороту вліво, після чого автомобіль «ЗАЗ» перевернувся на дах і виїхав на смугу зустрічного руху, де відбулось зіткнення з автомобілем «Toyota Camry» (далі - Тoyota), реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_11 , який рухався в зустрічному напрямку до м. Черкаси.

Внаслідок ДТП пасажир автомобіля «ЗАЗ» ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події, водій автомобіля «ЗАЗ» ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер 27 липня 2021 року.

Смерть ОСОБА_12 настала внаслідок множинних переломів кісток скелету з ушкодженням внутрішніх органів, що призвело до розвитку шоку.

Смерть ОСОБА_10 настала від черепно-мозкової травми, з розвитком після травматичної енцефалопатії, що ускладнилась набряком-набуханням головного мозку з його дислокацією. Вказані тілесні ушкодження виявлені у ОСОБА_10 відносяться до категорії тяжких, могли утворитись внаслідок ДТП, яка мала місце 06 серпня 2020 року та знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку із смертю ОСОБА_10 .

Грубе порушення водієм ОСОБА_6 вимог пунктів 1.5, 2.3 б), д), 2.9 а), 12.1, 12.4 та 13.1 ПДР, перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з виникненням ДТП та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілого ОСОБА_12 та ОСОБА_10 .

Київський апеляційний суд ухвалою від 25 жовтня 2023 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить:

- змінити вирок Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_6 ;

- виключити з мотивувальної частини вироку обставину, що обтяжує ОСОБА_6 покарання, а саме вчинення злочину особою, що перебуває у стані наркотичного сп`яніння;

- включити до мотивувальної частини вироку обставину, що пом`якшує ОСОБА_6 покарання, а саме неодноразові звернення сторони захисту до прокурора з клопотанням в порядку ст. 616 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК);

- призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 3 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди у розмірі 400 000 грн.

Обгрунтовуючи вимоги касаційної скарги, захисник, з підстав, детально викладених у касаційній скарзі, вказує, що:

- висновки експертів № KCE-19/111-20/44869 від 21 грудня 2020 року та № 009-03(E)/21 від 18 березня 2021 року, а також показання відповідних судових експертів мають суттєві розбіжності щодо прямого причинно-наслідкового зв?язку між невідповідністю дій водіїв автомобілів «Тoyota» та «ЗАЗ» технічним вимогам ПДР та наслідками у вигляді спричинення смерті потерпілих, що впливає на критерій доведення винуватості поза розумним сумнівом, а за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги висновок експерта № KCE-19/111-20/44869 від 21 грудня 2020 року та відкинув висновок експерта № 009-03(E)/21 від 18 березня 2021 року;

- жодним доказом сторони обвинувачення не підтверджено, що невідповідність дій водія автомобіля «Skoda» технічним вимогам ПДР перебувають у прямому причинно-наслідковому зв?язку з настанням тяжких наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілих, у зв`язку з чим було заявлено клопотання про призначення комплексної судової фототехнічної, автотехнічної та медико-автотехнічної експертизи, на вирішення якої поставити питання щодо причинно-наслідкового зв?язку між невідповідністю дій водіїв автомобілів «Skoda» та «Тoyota» технічним вимогам ПДР та тяжкими наслідками, що настали;

- порушення водієм автомобіля «Skoda» вимог пунктів 12.4, 13.1 ПДР не перебувають у причинно-наслідковому зв?язку зі створенням аварійної обстановки (ситуації) водієм автомобіля «Тoyota», оскільки водій автомобіля «Тoyota» сам створив небезпечну аварійну обстановку (ситуацію), а юридичну оцінку їх діям мав дати місцевий суд після проведення комплексної судової фототехнічної, автотехнічної та медико-автотехнічної експертизи, клопотання про призначення якої узгоджується з постановою Касаційного кримінального суду Верхового Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 753/10028/18;

- оцінюючи висновок зазначеної вище експертизи в цій частині, слід застосувати доктрину «плодів отруйного дерева»;

- обгрунтовуючи вирок, суд першої інстанції послався на постанову Верховного Суду від 08 грудня 2020 року у справі № 278/1306/17, у якій, на думку сторони захисту, досліджувались інші обставини та докази.

При цьому захисник не погоджується з висновками місцевого суду, який зазначив, що висновок експерта № 009-03(Е)/21 від 18 березня 2021 року автотехнічної експертизи не спростовує вину ОСОБА_6 і суд позбавлений можливості дати правову оцінку діям водія автомобіля «Тoyota».

З підстав, детально викладених у касаційній скарзі, захисник, посилаючись на встановлення на місці зіткнення знаку обмеження швидкості, виявлення слідів гальмування автомобіля «Skoda» та відсутність слідів гальмування автомобіля «Тoyota», можливість отримання тілесних ушкоджень у потерпілих від зіткнення автомобілів «Тoyota» з «ЗАЗ», зазначення у висновку експерта № KCE-19/111-20/44869 від 21 грудня 2020 року лише технічної причини виникнення ДТП, можливість визначення з відеозапису ДТП положення автомобіля «Тoyota» по відношенню до місця зіткнення, можливість визначення експертом часу руху вказаного автомобіля в стані гальмування та без такого, помилкове обрання методу розрахунку за часом зупинки до зіткнення, а також те, що саме від зіткнення автомобіля «Тoyota» з автомобілем «ЗАЗ» транспортні засоби отримали значні механічні пошкодження, не погоджується з оцінкою доказів та фактичними обставинами кримінального провадження.

Також захисник зазначає, що стороною захисту було заявлено клопотання, детальний перелік яких наведено у касаційній скарзі, проте, суд першої інстанції, в порушення ч. 2 ст. 372 КПК, без виходу до нарадчої кімнати, відмовив у їх задоволенні як не обґрунтовані, без оголошення мотивів, з яких дійшов такого висновку, а відмовляючи у задоволенні зазначених клопотань, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, зокрема щодо права на захист, справедливий судовий розгляд та принципи змагальності сторін.

Також захисник посилається на те, що висновок місцевого суду про те, що порушення водієм автомобіля «Skoda» вимог пункту 2.9 а) ПДР перебувають у причинно-наслідковому зв?язку з виникненням ДТП та її наслідками не відповідає закону, оскільки:

- керування транспортним засобом у стані сп?яніння не може виступати прямою безпосередньою причиною настання ДТП;

- стан сп?яніння не охоплюється об?єктивною стороною (не є кваліфікуючою ознакою), і при призначенні покарання може враховуватись як обставина, що обтяжує покарання.

При цьому, захисник звертає увагу на те, що аналогічний правовий висновок сформульовано Верховним Судом України у постановах від 09 лютого 2012 року у справі № 5-28 кс 11 та від 01 грудня 2016 року у справі № 5-368 кс (15)16.

У касаційній скарзі захисник також вказує, що призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд визнав обтяжуючою покарання обставиною вчинення злочину особою, що перебуває у стані наркотичного сп?яніння, однак висновок щодо результатів медичного огляду та акт медичного огляду ОСОБА_6 від 06 серпня 2020 року є неналежними, недопустимими та недостовірними доказами з огляду на те, що:

- в акті медичного огляду не зазначено ознаки наркотичного чи іншого сп?яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

- з акта медичного огляду не вбачається, що проводились лабораторні дослідження сечі, крові та іншого біологічного середовища на виявлення або уточнення наявних наркотичних речовин;

- у п. 21 щодо лабораторної діагностики відсутні будь-які записи з метою уточнення наявних речовин впливу та час проведення лабораторних тестів, у п. 22 щодо досліджуваного біологічного середовища крові зазначено лише дату та час відбору, при цьому у пунктах 23-24 щодо методу та результату лабораторних тестів відсутні будь-які записи;

- хоча тест показав позитивний результат на амфетамін, проте наслідки вказаного наркотичного засобу можуть міститися в сечі близько 4 днів, в той час як стан ейфорії (сп?яніння) триває від 2 до 8 годин;

- показання тесту є хибними, оскільки тест не сертифікований Міністерством охорони здоров`я України;

- висновок щодо результатів медичного огляду про те, що ОСОБА_6 перебуває у стані амфетамінового сп?яніння грунтується лише на дослідженні сечі з використанням тесту Мультипанель «Експрес тест» без обов?язкового проведення лабораторних досліджень;

- лабораторні дослідження сечі і крові не проводилися, оскільки таке дослідження не було проплачено;

- згідно Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» та постанови Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770, амфетамін не віднесено до наркотичних засобів;

- обгрунтовуючи відмову у задоволенні клопотання про визнання вказаного висновку та акту недопустимими доказами, місцевий суд послався у вироку на постанову Верховного Суду від 20 вересня 2022 року у справі № 711/2189/21, однак, на думку захисника, у вказаній постанові досліджувались інші обставини та докази кримінального провадження за ч. 2 ст. 286 КК.

Вважає, що:

- наявні в справі висновок та акт медичного огляду щодо перебування ОСОБА_6 у стані амфетамінового сп?яніння не доводять поза розумним сумнівом, що ОСОБА_6 керував транспортним засобом в стані наркотичного сп?яніння;

- при оцінці цих доказів слід застосувати доктрину «плодів отруйного дерева» з огляду на фактичні обставини та підстави;

- застосувавши cтосовно ОСОБА_6 п. 13 ч. 1 ст. 67 КК, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Обгрунтовуючи доводи касаційної скарги, захисник також посилається на те, що покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років є несправедливим через суворість, оскільки місцевий суд не врахував фактичні обставини кримінального провадження, з часу скоєння якого вже минуло більше 2,5 років, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обставин його скоєння, всіх даних про особу ОСОБА_6 , а також інші обставини, що пом?якшують покарання.

Зокрема, захисник вказує про неврахування місцевим судом того, що ОСОБА_6 :

- на досудовому слідстві та під час судового розгляду усвідомлював протиправність власної поведінки, повністю визнав свою вину у порушенні вимог пунктів 1.5, 2.3 б), д), 12.1, 12.4, 13.1 ПДР, неодноразово заявляв про своє щире каяття, вибачився перед потерпілими, які перебували в залі судового засідання, та активно сприяв встановленню судом усіх обставин кримінального провадження, даючи правдиві показання про відомі йому обставини ДТП, однак не визнав порушень вимог п. 2.9 а) ПДР, оскільки не керував транспортним засобом у стані наркотичного сп?яніння під час ДТП;

- добровільно відшкодовував заподіяну шкоду, перерахувавши на лікування потерпілого ОСОБА_10 загалом 23 531,70 грн, що підтверджується платіжними документами та фіскальним чеком аптеки про оплату ліків;

- раніше не судимий, є громадянином України, одружений, постійно проживає та працює в Україні, утримує та виховує двох малолітніх дітей, за місцем проживання характеризується з позитивної сторони, як зразковий чоловік, батько, який веде здоровий спосіб життя, піклується про родину, бере активну участь у вихованні дітей, добрий, відповідальний, підтримує доброзичливі стосунки як у сім?ї, так і у спілкуванні з сусідами, за місцем роботи в ТОВ «ТК «АВРОРА», де працює водієм, також характеризується лише з позитивної сторони, як кваліфікований, добросовісний, дисциплінований працівник, який своєчасно виявляє та виправляє всі технічні несправності, систематично працює над вдосконаленням професійного рівня, має міцні соціальні зв?язки, на обліку у зв?язку з лікуванням від алкогольної та/або наркотичної залежності не перебуває.

Також захисник наголошує, що згідно досудової доповіді ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінювався як середній, а ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб - низький, при цьому орган пробації вважав, що виправлення ОСОБА_6 без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у тому числі окремих осіб).

При цьому, захисник вважає, що:

- місцевий суд не дотримався критеріїв доведення винуватості поза розумним сумнівом щодо прямого причинно-наслідкового зв?язку між порушенням водієм ОСОБА_6 технічних вимог ПДР та наслідками, що настали у вигляді спричинення смерті потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , та розцінив це як частково неправдиві показання обвинуваченого;

- звернення ОСОБА_6 з клопотаннями в порядку ст. 616 КПК свідчить про наявність обставини, яка пом?якшує останньому покарання, з огляду на положення ч. 2 ст. 66 КК, що узгоджується з постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 755/9016/19.

Також захисник зазначає, що вирок місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 моральної шкоди у розмірі 400 000 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 15 000 грн не відповідає закону та обставинам кримінального провадження з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, доповненні до відзиву, клопотанні про визнання цивільного позову неналежним та недопустимим.

Обгрутовуючи доводи касаційної скарги в цій частині, захисник, посилаючись зокрема на положення статей 23 1172 1187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), постанову Верховного Суду від 17 вересня 2019 у справі № 909/1189/17, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, а також постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4, вказує, що:

- при подачі цивільного позову адвокат ОСОБА_13 не мав процесуальних прав потерпілих та цивільних позивачів і діяв від свого імені, як адвокат;

- на підтвердження процесуальних витрат на надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_13 не було надано жодного доказу, а потерпіла ОСОБА_9 у судовому засіданні повідомила, що адвокат не надавав їй платіжних документів на підтвердження оплати правової допомоги і такі документи у неї відсутні, оскільки вона повністю довіряє адвокату, однак для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг, при цьому зазначене узгоджується з постановою Верховного Суду від 30 вересня 2020 у справі № 379/1418/18;

- у відзиві на позовну заяву сторона захисту просила залишити позов без розгляду з огляду на те, що позовну заяву підписано та подано не уповноваженою особою та з порушенням процедури подання цивільного позову, встановленого ст. 128 КПК; цивільний позов в установленому законом порядку не подано; форма та зміст цивільного позову та уточненого цивільного позову не відповідають вимогам ст. 128 КПК та статей 49 175 177 ЦПК; жодним чином не враховано 23531,70 грн, перерахованих ОСОБА_6 на лікування потерпілого ОСОБА_10 ; вимога про солідарне стягнення з відповідачів процесуальних витрат на правову допомогу адвоката суперечить вимогам статей 91 124 КПК;

- розмір моральної шкоди 400 000 грн жодним чином не обгрунтований і його не можна вважати розумним та справедливим;

- вирішуючи питання про відшкодування процесуальних витрат на правову допомогу адвоката, необхідно виходити з критерію реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, обставин кримінальної справи, беручи до уваги фінансовий стан обвинуваченого, наявність на його утриманні неповнолітніх дітей;

- ОСОБА_6 не є особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та не несе відповідальності за моральну шкоду перед потерпілими, оскільки перебував у трудових відносинах з ТОВ «ТК «АВРОРА», яке на відповідній правовій підставі (право власності) володіє транспортним засобом «Skoda»;

- у вироку не зазначено на користь потерпілої ОСОБА_9 чи ОСОБА_8 стягнуго витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн, при цьому зі змісту вироку не вбачається, що було розглянуто заявлене стороною захисту клопотання про звільнення від сплати процесуальних витрат на правову допомогу адвоката.

Захисник також посилається на те, що у своїй апеляційній скарзі просив повторно дослідити обставини кримінального провадження, докази сторони обвинувачення та сторони захисту та докази, які не досліджувались судом першої інстанції на підтвердження обставин, що пом?якшують ОСОБА_6 покарання, однак, суд апеляційної інстанції не надав належної правої оцінки доводам та вимогам апеляційної скарги, відмовив у повторному дослідженні обставин, встановлених під час кримінального провадження, дослідженні доказів та, на його думку, дійшов помилкових висновків про те, що висновок суду першої інстанції про доведеність винності ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 286 КК, за обставин, встановлених місцевим судом, є правильним та обгрунтованим.

У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ТОВ «ТК «АВРОРА» - адвокат ОСОБА_14 просив вирок Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_6 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_9 та ОСОБА_8 до ТОВ «ТК «АВРОРА» скасувати та призначити в цій частині новий розгляд у порядку цивільного судочинства в суді першої інстанції.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційні скарги представника ціивільного відповідача та захисника не надходило.

Проте 15 жовтня 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання директора фінансового ТОВ «ТК «АВРОРА» ОСОБА_15 , яка, посилаючись на положення ст. 432 КПК, просила залишити касаційну скаргу представника цивільного відповідача ТОВ «Торгова компанія «АВРОРА» - адвоката ОСОБА_14 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_6 без розгляду.

Також 15 жовтня 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника цивільного відповідача ТОВ «ТК «АВРОРА» - адвоката ОСОБА_14 , який, з огляду на позицію, викладену у клопотанні директора фінансового ТОВ «ТК «АВРОРА» ОСОБА_15 , просив залишити без розгляду його касаційну скаргу на вирок Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_6 .

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу захисника та просили її задовольнити;

- прокурор ОСОБА_5 та потерпіла ОСОБА_8 заперечували щодо задоволення касаційної скарги захисника, просили оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Також учасники судового провадження не заперечували щодо залишення касаційної скарги представника цивільного відповідача ТОВ «ТК «АВРОРА» - адвоката ОСОБА_14 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_6 без розгляду та закриття касаційного прововадження в цій частині.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі захисника та у клопотанні представника цивільного відповідача і директора фінансового ТОВ «ТК «АВРОРА» доводи, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне провадження за касаційною скаргою представника цивільного відповідача підлягає закриттю, а касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню, на таких підставах.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог статей 403 432 КПК особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення касаційного розгляду.

Представник цивільного відповідача ТОВ «ТК «АВРОРА» - адвокат ОСОБА_14 , який подав касаційну скаргу, таким правом скористався.

Статтею 432 КПК встановлено, що відмова від касаційної скарги, зміна і доповнення касаційної скарги під час касаційного провадження здійснюється згідно з положеннями ст. 403 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 403 КПК, якщо вирок або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали скаргу, проти закриття провадження у зв`язку з відмовою від скарги, суд своєю ухвалою закриває провадження.

Як убачається з матеріалів провадження, окрім касаційної скарги представника цивільного відповідача, до касаційного розгляду також було прийнято касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_16 ,на вирок Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року стосовно засудженого ОСОБА_16 .

Однак, враховуючи те, що засуджений ОСОБА_6 , його захисник ОСОБА_7 , прокурор ОСОБА_5 , а також потерпіла ОСОБА_8 не заперечували щодо залишення касаційної скарги представника цивільного відповідача ТОВ «ТК «АВРОРА» - адвоката ОСОБА_14 без розгляду та закриття касаційного провадження за його касаційною скаргою, то колегія суддів, з огляду на вищезазначені положення КПК, вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою представника цивільного відповідача ТОВ «ТК «АВРОРА» - адвоката ОСОБА_14 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_6 .

Водночас, що стосується касаційної скарги захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , на вирок Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_6 , колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.

Скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

З огляду на зазначене, не є предметом розгляду суду касаційної інстанції доводи касаційної скарги захисника, які зводяться до незгоди з фактичними обставинами та стосуються надання ним власної оцінки доказам, а саме доводам про те, що:

- на місці зіткнення встановлено тимчасовий дорожній знак «Обмеження швидкості до 70 км/год», що дає підстави стверджувати про дозволену швидкість понад 70 км/год до цього дорожнього знаку, при цьому на проїзній частині дороги виявлено слід гальмування, що підтверджує вжиття водієм автомобіля «Skoda» заходів екстреного гальмування транспортного засобу;

- локалізація та характер механічних пошкоджень транспортних засобів, обставини та механізм ДТП, дають достатні підстави вважати та стверджувати, що тілесні ушкодження могли бути спричинені від зіткнення автомобілів «Тoyota» з «ЗАЗ», що підлягало дослідженню та встановленню судом першої інстанції;

- у висновку експерта № KCE-19/111-20/44869 від 21 грудня 2020 року зазначено лише технічну причину виникнення ДТП, а згідно висновку експерта № 009-03(E)/21 від 18 березня 2021 року, у разі руху з швидкістю 50 км/год водій автомобіля «Тoyota» мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем «ЗАЗ» шляхом застосування екстреного гальмування; дії водія автомобіля «Тoyota», пов?язані з перевищенням швидкісного режиму в населеному пункті, знаходились у причинному зв?язку з виникненням ДТП, як технічна причина її виникнення;

- у напрямку руху автомобіля «Тoyota» у місці зіткнення на проїзній частині дороги не виявлено слідів гальмування, що вказує на невиконання водієм вказаного автомобіля п. 12.3 ПДР, щодо екстреного гальмування у момент виникнення небезпеки для руху;

- з дослідженого в суді першої інстанції відеозапису ДТП чітко видно момент переміщення автомобіля «ЗАЗ» на зустрічну смугу руху автомобіля «Тoyota» та можливість визначити його положення по відношенню до місця зіткнення з автомобілем «ЗАЗ» по розташуванню ліній дорожньої розмітки, що не було зроблено судовими експертами при проведенні комплексної фототехнічної та автотехнічної експертизи;

- якщо експерт побачив, що автомобіль «Тoyota» гальмував, то міг визначити час руху в стані гальмування і час руху без гальмування, загалом визначити відстань шляхом розрахунків, а за необхідності мав право та можливість визначити відстань по картах Gооgle або взяти схему місця ДТП і виїхати на місце пригоди та на дорозі визначити місце контакту, виміряти відстань до автомобіля «Тoyota» у момент виникнення небезпеки для руху по лінії дорожньої розмітки, що, на думку захисника, не є самостійним збиранням судовим експертом вихідних даних, при цьому мав право та можливість заявити відповідне клопотання про надання слідчим додаткових вихідних даних;

- водій автомобіля «Тoyota» безпосередньо перед зіткненням екстренне гальмування не застосував, змістився вправо на другу смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем «ЗАЗ», і саме від зіткнення автомобіля «Тoyota» з автомобілем «ЗАЗ» транспортні засоби отримали значні механічні пошкодження, натомість автомобіль «Skoda» отримав незначні механічні пошкодження;

- висновок експерта № KCE-19/111-20/44869 від 21 грудня 2020 року в частині висновків, викладених у пунктах 11, 12, 13, є помилковими, оскільки помилково методично необґрунтовано було обрано метод розрахунку за часом зупинки до зіткнення в межах 1,433 с до 1,517 с, визначеного при фактичній швидкості руху автомобіля «Тoyota» від 94,745 до 115,8 км/год;

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про незаконність вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_6 , то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як передбачено ст. 2 КПК, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положення ст. 17 КПК регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, поза розумним сумнівом, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Так, при постановленні вироку стосовно ОСОБА_6 місцевим суд було враховано показання обвинуваченого, який свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, визнав частково. Пояснив, що 06 серпня 2020 року о 07 год виїхав на автомобілі з місця свого проживання до м. Києва з метою залишити автомобіль на стоянці ТОВ «ТК АВРОРА», де працює водієм, оскільки його повідомили про відсторонення від роботи з причини, того, що 04 серпня 2020 року відносно нього був складений протокол про керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння та вилучили водійське посвідчення. Рухався зі швидкістю потоку автомобілів, з якою конкретно не пам`ятає. В стані наркотичного чи алкогольного сп`яніння не перебував, автомобіль був справний. В районі ДТП вважав, що рухався поза межами населеного пункту, були тимчасові знаки обмеження швидкості до 70 км/год, та «ремонті роботи». Була обмежена швидкість через кривизну дороги і сонце, яке світило в обличчя, у зв`язку з чим тимчасово втратив контроль за дорогою. Зазначив, що не бачив дорожнього знаку щодо обмеженні швидкості, на тій ділянці дороги не було дорожнього знаку, що можна здійснювати поворот ліворуч, не бачив переривчастої лінії дорожньої розмітки. Автомобіль потерпілих, який рухався попереду, різко загальмував, що стало для нього повною несподіванкою, у зв`язку з чим здійснив екстрене гальмування, проте відбулось зіткнення через малу відстань між автомобілями. Від удару автомобіль «ЗАЗ» відкинуло на зустрічну смугу руху, де зіткнувся з автомобілем « ОСОБА_17 », який рухався з перевищенням швидкості. Освідування на стан сп`яніння проводилось через годину після ДТП, взяли на аналіз кров та сечу. Вважає, що якби не було зіткнення з автомобілем «Toyota», то не було би таких тяжких наслідків.

Крім того, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання:

- потерпілої ОСОБА_9 (матір ОСОБА_10 та ОСОБА_12 ), яка пояснила, що була на утриманні своїх синів, потребує постійної допомоги, на даний час є особою з інвалідністю, оскільки втратила зір, хворіє. Було витрачено багато коштів на лікування ОСОБА_10 , всі допомагали. У зв`язку з втратою синів отримала велике моральне страждання;

- потерпілої ОСОБА_8 (дружина ОСОБА_10 ), яка пояснила, що 06 серпня 2020 року зранку ОСОБА_10 та ОСОБА_12 поїхали на роботу, а приблизно о 08 год їй зателефонували, що сталось ДТП. ОСОБА_10 перебував в лікарні без свідомості, було дуже дороговартісне лікування, а 19 липня 2021 помер. Дружина ОСОБА_18 перерахувала на карту кошти в сумі близько 23 000 грн. Вибачення у неї ніхто не просив. На лікування витратили більше 600 000 грн. Оголосили збір коштів і на рахунок люди направляли гроші, які витратили на лікування. До ДТП ОСОБА_10 утримував сім`ю фінансово, на даний час, коштів не вистачає. Залишилось двоє неповнолітніх дітей.

Крім того, у суді першої інстанції було допитано свідків:

- ОСОБА_19 , який пояснив, що приблизно о 8 годині 06 серпня 2020 року керував автомобілем «Toyota». Проїжджаючи через м. Обухів перед його автомобілем з зустрічної смуги руху вилетів автомобіль «ЗАЗ» і відбулось зіткнення. Вийшовши з автомобіля побачив автомобіль «Skoda», який стояв на зустрічній смузі руху та мав механічні ушкодження, після чого викликав поліцію. Не пам`ятає з якою швидкістю їхав, проте це був населений пункт, а також чи був у автомобіля «ЗАЗ» увімкнутий знак повороту ліворуч. Самого зіткнення автомобілів «Skoda» та «ЗАЗ» не бачив, пам`ятає глухий звук і одразу автомобіль «ЗАЗ» вилетів на зустрічну смугу руху. Уникнути зіткнення не міг, оскільки автомобіль «ЗАЗ» виїхав прямо перед його автомобілем;

- ОСОБА_20 , який пояснив, що 06 серпня 2020 року їхав на пасажирському сидінні в автомобілі «Toyota», за дорожньої обстановкою не спостерігав. В районі м. Обухова потрапили в ДТП, почув різкий звук, удар, потім спрацювали подушки безпеки. ДТП між автомобілями «Skoda» та «ЗАЗ» не бачив;

- ОСОБА_21 (старший водій ТОВ «ТК «АВРОРА»), який пояснив, що був безпосереднім керівником ОСОБА_6 . Також пояснив, що водіям не дозволялось використовувати автомобілі у неробочий час, автомобілі повинні були знаходитись на стоянці підприємства. 06 серпня 2020 року ОСОБА_6 не виконував трудові обов`язки, оскільки напередодні його не було на роботі і вони не знали де він і де знаходиться автомобіль. Ввечері 04 червня 2020 року ОСОБА_6 повідомив йому, що вилучили права на керування танспортним засобом, а автомобіль знаходиться на стоянці, про що ОСОБА_21 повідомив керівництво. 05 серпня 2020 року ОСОБА_6 був на роботі і його відсторонили від виконання своїх обов`язків, ключі від автомобіля не забирали. Подорожні листи виписувались один раз в місяць, медичний огляд не проводився, контроль за використанням автомобілів не здійснювався. Де був автомобіль з 04 серпня по 06 серпня 2020 року на підприємстві не було відомо. Заяву про викрадення автомобіля не подавали;

- ОСОБА_22 (лікар психіатр-нарколог Обухівської ЦРЛ), який підтримав свій медичний висновок про наявність у ОСОБА_6 стану наркотичного сп`яніння та пояснив, що під час огляду ОСОБА_6 повідомив його, що вживав наркотичні засоби, але давно. Досліджували сечу експрес-тестом на вміст наркотичних засобів і він дав позитивний результат. Кров брали для дослідження стану алкогольного сп`яніння. Лабораторні дослідження не проводили, оскільки були відсутні кошти. Зазначив, що наркотичний засіб у крові та сечі може виявлятись протягом тижня з дня вживання, проте ОСОБА_6 перебував в стані наркотичного сп`яніння і по зовнішніх ознаках, а саме в нього була неадекватна поведінка та підвищений пульс.

Разом з цим, у суді першої інстанції було допитано експертів:

- ОСОБА_23 , який підтримав свій експертний висновок та додатково зазначив, що є експертом фототехніком;

- ОСОБА_24 , який підтримав свій експертний висновок та додатково зазначив, що вираховував, що водій автомобіля «Toyota» не міг уникнути зіткнення з швидкістю руху як 100 км/год так і 50 км/год;

- ОСОБА_25 , який підтримав свій висновок та додатково зазначив, що отриманні потерпілим ОСОБА_10 тілесні ушкодження могли утворитися від ДТП, визначити чи від удару з автомобілем «Skoda» чи від удару з автомобілем «Toyota» не мав можливості, оскільки такі питання теоретично вирішуються при комплексній експертизі;

- ОСОБА_26 , який підтримав свій висновок та пояснив, що виконав експертизу на замовлення захисника. При проведенні експертизи дії обвинувачуваного не оцінював, здійснював оцінку лише водія ОСОБА_11 .

Суд першої інстанції дослідив і зібрані у кримінальному провадженні письмові докази, серед яких дані:

- висновку Обухівської ЦРЛ щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стані алкогольного, наркотичного та іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 06 серпня 2020 року, в якому зазначено, що ОСОБА_6 перебуває у стані амфетамінового сп`яніння;

- завіреної копії акту медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного та іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 151 від 06 серпня 2020 року, в якому зазначено, що ОСОБА_6 перебуває у стані сп`яніння внаслідок вживання амфетаміну;

- завіреної копії тимчасового дозволу на право керування транспортними засобами виданого на ім`я ОСОБА_6 у зв`язку зі складенням 04 серпня 2020 року протоколу за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- висновку експерта № КСЕ-19/111-20/44869 від 21 грудня 2020 року, в якому зазначено, що відповідно до відеозапису ДТП та вихідних даних, середня швидкість руху автомобіля «Skoda» перед зіткненням складає 88,56 км/год до 108,24 км/год. Відповідно до відеозапису та вихідних даних, середня швидкість руху автомобіля «Тоуоtа» перед зіткненням складає від 94,745 км/год до 115,8 км/год. Відповідно до відеозапису час з моменту виїзду автомобіля «ЗАЗ» на смугу зустрічного руху, до моменту зіткнення його з автомобілем «Тоуоtа» складає від 1,433 с до 1,517 с. В ситуації, що склалася на дорозі безпосередньо перед настанням ДТП, водій автомобіля «Skoda» повинен був керуватися вимогами пунктів 12.4, 13.1 ПДР. В даній дорожній ситуації, експертами, з технічної точки зору, в діях водія автомобіля «Skoda» вбачаються невідповідності вимогам пунктів 12.4, 13.1 ПДР. В даній дорожній ситуації, водій автомобіля «Skoda» мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем «ЗАЗ», який рухався попереду, шляхом виконання вимог п. 13.1 ПДР. В ситуації, що склалася на дорозі безпосередньо перед настанням ДТП, водій автомобіля «Тоуоtа» повинен був керуватися вимогами пунктів 12.3, 12.4 ПДР. В даній дорожній ситуації, експертами, з технічної точки зору, в діях водія автомобіля «Тоуоtа» невідповідностей вимогам п. 12.3 ПДР не вбачається, а вбачаються невідповідності вимогам п. 12.4 ПДР, які не знаходяться в причинному зв`язку із настанням зіткнення. В даній дорожній ситуації, водій автомобіля «Тоуоtа» з моменту виникнення небезпеки для його руху, не мав технічної можливості уникнути зіткнення із автомобілем «ЗАЗ», шляхом застосування екстреного гальмування, як за умови його руху із фактичною швидкістю (94,7…115,8 км/год), так і за умови його руху із максимально дозволеною швидкістю руху транспортних засобів у населених пунктах 50 км/год, тобто не мав технічної можливості запобігти зіткненню, як шляхом виконання вимог п. 12.3 ПДР, так і шляхом виконання вимог п. 12.4 ПДР;

- висновку експерта № 12-1/2107 від 03 вересня 2020 року, в якому зазначено, що рульове керування автомобіля марки «Skoda» на момент огляду знаходиться в працездатному стані. Несправностей, що могли б викликати погіршення або відмову в роботі рульового керування перед ДТП, не виявлено. Система робочого гальма автомобіля «Skoda» на момент огляду знаходиться в працездатному стані. Несправностей, що могли викликати погіршення або відмову в роботі системи робочого гальма перед ДТП, не виявлено. Елементи підвіски автомобіля «Skoda» на момент огляду знаходяться в працездатному стані. Несправностей, що могли б викликати зміну курсової стійкості транспортного засобу перед ДТП, не виявлено;

- висновку експерта № 12-1/2106 від 04 вересня 2020 року, в якому зазначено, що рульове керування автомобіля марки «Toyota» на момент огляду знаходиться в працездатному стані. Несправностей, що могли б викликати погіршення або відмову в роботі рульового керування перед ДТП, не виявлено. Система робочого гальма автомобіля «Toyota» на момент огляду знаходиться в працездатному стані. Несправностей, що могли викликати погіршення або відмову в роботі системи робочого гальма перед ДТП, не виявлено. Елементи підвіски автомобіля «Toyota» на момент огляду знаходяться в працездатному стані. Несправностей, що могли б викликати зміну курсової стійкості транспортного засобу перед ДТП, не виявлено.

Дослідив місцевий суд і наданий стороною захисту висновок експерта від 18 березня 2021 року № 009-03(Е)/21, в якому зазначено, що виходячи із зображень відеозапису ДТП, в момент виїзду автомобіля «ЗАЗ» на смугу зустрічного руху, автомобіль «Toyota», заходився на другій лінії переривчастої дорожньої розмітки 1.5 від виїзду з території АЗС. Згідно даних інтернет-ресурсу Google Earth, відстань від краю другої від виїзду з території АЗС лінії дорожньої розмітки 1.5 до початку місця повороту автомобіля «ЗАЗ» становить понад 40 м. В той же час, для вирішення питання щодо відстані, на якій знаходився автомобіль «Toyota» від автомобіля «ЗАЗ» та від місця зіткнення в момент виїзду останнього на смугу зустрічного руху, необхідні експертні дослідження фотозображення з метою встановлення просторових характеристик відеозапису, що може бути здійснено в рамках проведення комплексної фото-відеотехнічної та автотехнічної експертизи, оскільки це потребує залучення експерта в галузі дослідження матеріалів та засобів відеозапису. Зупиночний шлях автомобіля «Toyota» при швидкості руху 50 км/год в даній дорожній обстановці становить близько 34…35 м. Виходячи з висновків комплексної фототехнічної та автотехнічної експертизи про те, що з моменту виїзду автомобіля «ЗАЗ» на смугу зустрічного руху до зіткнення пройшов час в межах 1,433 с - 1,517 с, відстань на якій знаходився автомобіль «Toyota» при визначений швидкості його руху 94,745 км/год до 115,8 км/год від місця зіткнення з автомобілем «ЗАЗ» в момент його виїзду на смугу зустрічного руху становить близько 38...49 м. В обставинах даної ДТП водій автомобіля «Toyota» під час вибору швидкості руху керованого транспортного засобу повинен був діяти у відповідності до вимог п.п. 12.4, 12.9.6) ПДР, а з моменту виникнення небезпеки для руху, пов`язаної з моментом початку післяаварійного виїзду в його смугу руху автомобіля «ЗАЗ» - у відповідності до вимог п. 12.3 ПДР. В обставинах даної ДТП дії водія автомобіля «Toyota» під час вибору швидкості руху керованого транспортного засобу не відповідали вимогам п. 12.4 ПДР, а також вимогам п. 12.9.6) ПДР. В обставинах досліджуваної пригоди водій автомобіля «Toyota» у разі руху з фактичною швидкістю 94,745...115,8 км/год не мав технічної можливості уникнути зіткнення із автомобілем «ЗАЗ» з моменту виникнення небезпеки для руху шляхом застосування екстреного гальмування у відповідності до вимог п. 12.3 ПДР. В той же час, у разі руху автомобіля «Toyota» зі швидкістю 50 км/год у відповідності до вимог п. 12.4 ПДР, водій автомобіля «Toyota» мав технічну можливість уникнути зіткнення із автомобілем «ЗАЗ» з моменту виникнення небезпеки для руху шляхом застосування екстреного гальмування у відповідності до вимог п. 12.3 ПДР. В обставинах даної ДТП з урахуванням неналежного виконання вимог п. 12.4 ПДР в діях водія автомобіля «Toyota» з технічної точки зору вбачаються невідповідності вимогам п. 12.3 ПДР. В обставинах досліджуваної пригоди дії водія автомобіля «Toyota», пов`язані з перевищенням швидкісного режиму в населеному пункті, знаходились у причинному зв`язку з виникненням пригоди, як технічна причина її виникнення, оскільки саме такі дії водія автомобіля «Toyota» були і необхідними і достатніми для того, щоб небезпечна дорожня обстановка перетворилася в аварійну. Саме перевищення швидкісного режиму руху на ділянці скоєння пригоди позбавило водія автомобіля «Toyota» технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «ЗАЗ» з моменту виникнення небезпеки для руху, пов`язаного з моментом початку післяаварійного виїзду автомобіля «ЗАЗ» в смугу руху автомобіля «Toyota». З підстав викладених в дослідницькій частині висновку при встановленні причинного зв`язку між перевищенням максимально допустимої швидкості руху в населеному пункті згідно п. 12.4 ПДР водієм автомобіля «Toyota» та зіткненням з автомобілем «ЗАЗ» використовувати час руху автомобіля «Toyota» з моменту виїзду автомобіля «ЗАЗ» на смугу зустрічного руху до зіткнення вмежах 1,433 с до 1,517 с, визначений при фактичній швидкості руху автомобіля «Toyota» від 94,745 км/год до 115,8 км/год, є недоцільним та методично необгрунтованим, оскільки при русі автомобіля «Toyota» з дотриманням швидкісного режиму в населеному пункті суттєво зростає час існування небезпеки для руху.

Оцінивши у сукупності всі дослідженні докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 286 КК, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб.

Зокрема, аналізуючи докази, суд першої інстанції зазначив, що висновок експерта № 009-03(Е)/21 від 18 березня 2021 не спростовує вину ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, оскільки з оцінки самого висновку та пояснень експерта, наданих в судовому засіданні, вбачається, що експертом оцінювались дії особи, який не є обвинуваченим у даному кримінальному проваджені, крім того у вказаному висновку відсутні дані, які б свідчили про відсутність в діях ОСОБА_6 порушень ПДР, що призвели до ДТП та тяжких наслідків у вигляді смерті двох потерпілих.

При цьому місцевий суд зауважив в цій частині, що дану експертизу було виконано експертом в галузі автотехніки та транспортної трасології, тобто особою, яка не є експертом фототехніком, хоча сама експертиза виконана за результатами аналізу представлених фотознімків та наданих документів.

Таким, що не підлягає до задоволення суд першої інстанції визнав і клопотання сторони захисту про визнання неналежним і недопустим доказом висновок експерта № КСЕ-19/111-20/44869 від 21 грудня 2020 року.

Мотивуючи своє рішення в цій частині, суд першої інстанції зазначив, що:

- стороною захисту у поданому клопотанні зазначаються вихідні дані та оцінка дій водія автомобіля «Toyota» ОСОБА_11 , який не є обвинуваченим у даному кримінальному провадженні;

- заперечення щодо невідповідності розрахунків, зокрема швидкості руху автомобілів, часу зупинки, моменту виявлення небезпеки ґрунтуються на припущеннях та не є обґрунтованими;

- вказані експерти були допитані в судовому засіданні та підтвердили достатність вихідних даних для надання відповідних висновків та підтвердили їх;

- стороною захисту не обґрунтовано заперечення щодо п. 13 висновку, а саме наявність причинно-наслідкового зв`язку між порушенням обвинуваченим п. 13.1 ПДР та ДТП, оскільки навіть самим ОСОБА_6 підтверджується факт недотримання безпечної дистанції, що призвело до ДТП, при цьому вказане підтверджується також іншими дослідженими відео та письмовими доказами і показаннями свідків.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги захисника про те, що місцевий суд взяв до уваги лише докази сторони обвинувачення, а саме висновок експерта № KCE-19/111-20/44869 від 21 грудня 2020 року та не врахував висновок експерта № 009-03(E)/21 від 18 березня 2021 року за зверненням сторони захисту, а також про те, що зазначені висновки експертиз та показання відповідних судових експертів мають суттєві розбіжності, не свідчать про необгрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.

Разом з цим, місцевий суд не погодився з позицією сторони захисту, відповідно до якої смерть потерпілих сталась саме через зіткнення з автомобілем «Toyota», а відтак ОСОБА_6 не може нести кримінальну відповідальність за їх смерть.

Зокрема, в цій частині суд першої інстанції зазначив, що:

- дорожній рух становить діяльність з підвищеним ризиком, під час якої можуть виникати непередбачувані ситуації як в силу певних зовнішніх факторів, так і в силу людських помилок, необережності, необачності, а також і порушення ПДР, у зв`язку з чим на всіх учасників дорожнього руху покладається обов`язок дотримуватися не лише чітко визначених правил, але й загальних засад безпеки руху, що визначаються дорожньою обстановкою, що склалася;

- закон не передбачає модифікації обов`язків, передбачених пунктами 2.3 та 12.3 ПДР, або звільнення від них залежно від причин виникнення перешкоди, тому ці причини можуть включати також і порушення ПДР іншим учасником дорожнього руху.

На переконання місцевого суду, визначальним фактором для визначення відповідальності водія за наслідки ДТП є об`єктивна можливість виявити небезпеку і технічна можливість уникнути спричинення цих наслідків, при цьому, як зазначено у вироку, такі висновки підтверджується правовою позицією Верховного Суду у постанові 08 грудня 2020 року (справа № 278/1306/17).

За таких обставин суд першої інстанції не погодився і з аргументами сторони захисту щодо безумовної відсутності вини обвинуваченого у разі порушення ПДР іншими учасниками пригоди, зазначивши, що аналіз наведених доказів свідчить про те, що допущені ОСОБА_6 порушення вимог пунктів 1.5, 2.3.б), д), 12.1, 12.4, 13.1 ПДР перебувають в прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілих.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції вважав, що:

- стороною обвинувачення достатньо переконливо і послідовно доведено інкриміноване обвинувачення, яке ґрунтується на проаналізованих неспростовних презумпціях факту, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, які включають непростовані стороною захисту об`єктивні дані про обставини, що прямо вказують про вчинення особисто обвинуваченим окремих діянь, які підпадають під ознаки кримінально караних та можуть слугувати підтвердженням існування частини об`єктивної і суб`єктивної сторони інкримінованого обвинуваченому злочину, у зв`язку з чим винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 доведена поза розумним сумнівом;

- доводи сторони захисту є непереконливими та не знайшли об`єктивного підтвердження під час судового розгляду, а також є такими, що не відповідають критерію «поза розумним сумнівом»;

- викладені у обвинуваченні відомості про обставини, спосіб і механізм вчинення інкримінованого обвинуваченому злочину повністю доведені.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що показання обвинуваченого ОСОБА_6 є частково неправдивими та розцінив їх як спосіб захисту та намір пом`якшити кримінальну відповідальність за скоєне.

З висновками місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення погодився і суд апеляційної інстанції.

Як убачається з ухвали предметом дослідження суду апеляційної інстанції, крім іншого, були доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , які є аналогічними з доводами його касаційної скарги, про те, що:

- суд першої інстанції не дотримався критеріїв доведення винуватості «поза розумним сумнівом»;

- дії водія автомобіля «Toyota» знаходилися у причинному зв`язку з ДТП;

- ОСОБА_6 не перебував в стані наркотичного сп`яніння;

- висновок та акт щодо обстеження ОСОБА_6 на стан сп`яніння є недійсним, а отже недопустимим доказом.

Перевіряючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи апеляційної скарги захисника не спростовують висновки, що були покладені в основу обвинувального вироку місцевого суду стосовно ОСОБА_6 .

З вищенаведеними висновками судів попередніх інстанцій погоджується і Верховний Суд, оскільки вони в цілому належним чином обґрунтовані і вмотивовані.

Відтак, враховуючи вищезазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги захисника (які є аналогічними з доводами його апеляційної скарги), в цій частині є необгрунтованими.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається з вироку суду першої інстанції, стороною захисту було заявлено клопотання про визнання неналежними та недопустимими доказами:

- висновку щодо результатів медичного огляду ОСОБА_6 від 06 серпня 2020 року з метою виявлення стану наркотичного сп`яніння, складеного лікарем-наркологом КНПОРР «Обухівська ЦРЛ» щодо перебування ОСОБА_6 у стані сп`яніння внаслідок вживання амфетаміну;

- акту медичного огляду ОСОБА_6 від 06 серпня 2020 року № 151, оскільки при медичному огляді було порушено порядок визначений Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція), а саме у акті відсутні дані, що проводилось лабораторні дослідження сечі чи крові обвинуваченого, деякі пункти акту не заповнені, вістуні дані щодо сертифікації тесту, яким визначено стан наркотичного сп`яніння, крім того, позитивний результат на амфетамін не може підтверджувати перебування обвинуваченого під час ДТП у стані наркотичного сп`яніння, оскільки для виведення амфетаміну з організму потрібен значний час, а тому такий висновок можливий при дослідженні крові, а не сечі обвинуваченого.

Обгрунтовуючи свої висновки щодо відсутності підстав для визнання вказаних доказів неналежними і недопустимими, місцевий суд послався на висновки, викладені у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 вересня 2022 року у справі № 711/2189/21, в тому числі про те, що огляд особи щодо виявлення стану сп`яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров`я, а не приладом, при цьому прилад лише фіксує показники щодо ступеню стану сп`яніння, а лікар під час огляду особи виявляє та фіксує ознаки сп`яніння, у зв`язку з чим показники приладу не слід ототожнювати із поняттям «медичний огляд».

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що факт перебування ОСОБА_6 в стані наркотичного сп`яніння підтверджується дослідженням його сечі, що відповідає пунктам 12, 13 Інструкції шляхом використання технічного приладу.

Також місцевий суд вказав, що доводи сторони захисту щодо можливого вживання ОСОБА_6 наркотичного засобу раніше, а також те, що залишки наркотичного засобу залишаються у сечі протягом тривалого часу (4 дні), не спростовують факту виявлення наркотичного засобу в його сечі одразу після ДТП, і відсутність у останнього стану ейфорії, тобто сп`яніння, є лише припущенням і жодними доказами не підтверджувався, при цьому зауважив, що стан перебування у стані наркотичного сп`яніння підтверджувався саме дослідженням біологічних зразків, а не перебуванням в стані ейфорії.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли вплинути на правильність висновків медичного огляду щодо перебування ОСОБА_6 під час ДТП у стані наркотичного сп`яніння, не встановлено.

Водночас, у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 порушив вимоги п. 2.9 а) ПДР, відповідно до якого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані наркотичного чи іншого сп`яніння.

З такими висновками місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції.

Разом з цим, як зазначено вище, відповідно до положень, передбачених статтями 433 438 КПК, суд касаційної інстанції не переглядає кримінальне провадження з підстав неповноти судового розгляду, не надає оцінку доказам та виходить лише з тих фактичних обставин, які встановлені судами попередніх інстанцій.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги захисника в цій частині, які пов`язані з наданням власної оцінки доказам та встановленню інших фактичних обставин, а саме про те, що:

- в акті медичного огляду ОСОБА_6 не зазначено ознаки наркотичного чи іншого сп?яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

- з акта медичного огляду не вбачається, що проводились лабораторні дослідження сечі, крові та іншого біологічного середовища на виявлення або уточнення наявних наркотичних речовин;

- у п. 21 щодо лабораторної діагностики відсутні будь-які записи з метою уточнення наявних речовин впливу та час проведення лабораторних тестів, у п. 22 щодо досліджуваного біологічного середовища крові заначено лише дату та час відбору, при цьому у пунктах 23-24 щодо методу та результату лабораторних тестів відсутні будь-які записи;

- хоча тест показав позитивний результат на амфетамін, проте наслідки вказаного наркотичного засобу можуть міститися в сечі близько 4 днів, в той час як стан ейфорії (сп?яніння) триває від 2 до 8 годин;

- показання тесту є хибними, оскільки тест не сертифікований Міністерством охорони здоров`я України;

- висновок щодо результатів медичного огляду ОСОБА_6 про те, що останній перебуває у стані амфетамінового сп?яніння грунтується лише на дослідженні сечі з використанням тесту Мультипанель «Експрес тест» без обов?язкового проведення лабораторних досліджень;

- лабораторні дослідження сечі і крові не проводилися, оскільки таке дослідження не було проплачено,

не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Водночас, що стосується посилання захисника на те, що згідно Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» та постанови Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770, амфетамін не віднесено до наркотичних засобів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори з урахуванням доцільності їх використання у медичній практиці та залежно від ступеня їх небезпечності для здоров`я людини і застосовуваних заходів контролю за їх обігом включаються до відповідно пронумерованих списків таблиць Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770 (далі - Перелік).

Дійсно, амфетамін внесено до Списку № 2 (психотропні речовини, обіг яких обмежено) Таблиці ІІ вказаного Переліку.

Разом з тим, відповідно до п. 2.9 а) ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

На переконання колегії суддів, та обставина, що амфетамін, з урахуванням, зокрема, ступеню його небезпечності для здоров`я людини, віднесено саме до списку психотропних речовин, обіг яких обмежено, а не до списку особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено чи наркотичних засобів та рослин, обіг яких обмежено вказаного Переліку, з огляду на те, що ПДР забороняють керувати транспортним засобом у стані, в тому числі, наркотичного чи іншого сп`яніння, в цілому не спростовує висновки судів попередніх інстанцій про перебування ОСОБА_6 в стані сп`яніння та доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що позиція захисника в цій частині є суперечливою, оскільки вказуючи про те, що амфетамін не віднесено до наркотичних засобів, а віднесено до психотропних речовин, у своїй касаційній скарзі наголошує на тому, що тест показав позитивний результат на амфетамін, проте наслідки вказаного наркотичного засобу можуть міститися в сечі близько 4 днів.

Що стосується доводів касаційної скарги про те, що стороною захисту було заявлено клопотання (детальний перелік яких міститься у касаційній скарзі), зокрема про призначення одночасного допиту експертів, призначення слідчого експерименту з відтворення обстановки та обставин ДТП, огляд та дослідження транспортних засобів, призначення комплексної судово-медичної та токсикологічної експертизи, проведення слідчого експерименту з відтворення обстановки та обставин ДТП за погодних умов максимально наближених до ДТП, призначення комплексної судової експертизи, а також ряд клопотань про повторне дослідження доказів сторони обвинувачення та сторони захисту, в яких сторона захисту, серед іншого, просила звернути увагу на наявність слідів гальмування, дорожні знаки та розмітки, локалізацію, характер та механізм спричинення тілесних ушкоджень у потерпілих, з якої сторони сліпило сонце, однак суд першої інстанції, в порушення ч. 2 ст. 372 КПК, без виходу до нарадчої кімнати, відмовив у їх задоволенні як не обґрунтовані, без оголошення мотивів, з яких дійшов такого висновку, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Однак, посилаючись на те, що місцевий суд відмовив у задоволенні вказаних клопотань, захисник не наводить обгрунтувань про те, яким чином зазначене перешкодило суду постановити законне і обгрунтоване судове рішення з огляду на те, що у своїй касаційній скарзі (в мехах якої і проводиться касаційній розгляд), захисник ставить питання лише про пом`якшення ОСОБА_6 покарання та не просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції саме з огляду на вказані обставини.

Не знайшли свого підтвердження під час перевірки судом касаційної інстанції і доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правої оцінки доводам та вимогам апеляційної скарги та необгрунтовано відмовив у повторному дослідженні обставин, встановлених під час кримінального провадження, дослідженні доказів.

Однією з відмінних рис між порядком розгляду кримінального провадження судом першої та судом апеляційної інстанцій є те, що останній не повинен у кожному випадку заново досліджувати встановлені у провадженні обставини.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Виходячи із засади безпосередності дослідження доказів, закріпленої у п. 16 ч. 1 ст. 7 та ст. 23 КПК, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яка була надана судом першої інстанції, крім випадку, якщо докази надані сторонами у кримінальному провадженні були безпосередньо досліджено під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з вироком Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року, захисник ОСОБА_27 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в прохальній частині якої просив повторно дослідити наведені у ній докази.

Як убачається з матеріалів провадження, в ході розгляду апеляційної скарги захисника ОСОБА_27 колегія суддів Київського апеляційного суду, заслухавши позиції учасників провадження, порадившись на місці, ухвалила відмовити в задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів.

Обмежившись у своєму рішенні аналізом доказів, безпосередньо досліджених і сприйнятих судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки з огляду на вищезазначене, не було встановлено підстав для їх повторного дослідження, та іншої оцінки цим доказам, ніж ту яку їм дав суд першої інстанції, апеляційний суд не давав.

Таким чином, в ході касаційного розгляду колегією суддів суду касаційної інстанції встановлено, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи апеляційну скаргу захисника, в цілому дав належну оцінку викладеним в ній доводам і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність залишення її без задоволення. При цьому тих істотних порушень процесуального закону, які б могли бути підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції встановлено не було, та саме з цих підстав відсутні вимоги касаційної скарги захисника щодо зміни чи скасування судових рішень.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про неврахування при призначенні покарання фактичних обставин кримінального провадження, тяжкості вчиного кримінального правопорушення, всіх даних про особу ОСОБА_6 , зокрема того, що останній повністю визнав свою вину у порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 б), д, 12.1, 12.4, 13.1 ПДР, щиро покався, вибачився перед потерпілими, давав правдиві показання про відомі йому обставини ДТП, добровільно відшкодував заподіяну шкоду, раніше не судимий, має на утриманні двох малолітніх дітей, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, не перебуває на обліку лікаря-нарколога чи психіатра, а згідно досудової доповіді ризик вчинення повторного криміанльного правопорушення оцінювався як середній, при цьому ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб - низький, що, на думку захисника, призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до статей 50 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При призначенні покарання враховується ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Як убачається з вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 вид та розмір покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання та роботи, міцні соціальні зв`язки, неповнолітніх дітей на утриманні. Також суд першої інстанції врахував позитивні характеристики ОСОБА_6 , часткове відкодуванням шкоди, висновок відділу пробації, а також його відношення до скоєного.

Обставинами, що пом`якшує обвинуваченому покарання, суд визнав щире каяття та наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Обставиною, що обтяжують обвинуваченому покарання, суд визнав вчинення злочину особою, що перебуває у стані наркотичного сп`яніння.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність засудження ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення на строк 9 років, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

При цьому місцевий суд вважав неможливим застосування стосовно ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування покарання.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та не вбачав підстав для пом`якшення ОСОБА_6 покарання.

Що стосується вимоги касаційної скарги захисника про включення до мотивувальної частини вироку обставини, що пом`якшує обвинуваченому покарання - неодноразові звернення сторони захисту до прокурора з клопотанням в порядку ст. 616 КПК, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 616 КПК визначено право підозрюваного, обвинуваченого, який під час досудового розслідування або судового розгляду тримається під вартою, звернутися до прокурора з клопотанням про ініціювання перед слідчим суддею або судом питання про скасування запобіжного заходу для продовження та/або проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або військової служби за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського та офіцерського складу, а також право прокурора звернутися до слідчого судді або суду, який розглядає кримінальне провадження, з клопотанням про скасування цій особі запобіжного заходу за результатами розгляду такого клопотання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в задоволенні відповідних клопотань сторони захисту, в тому числі, з огляду на тяжкість інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, прокурором було відмовлено.

На підтвердження позиції щодо можливості визнання пом'якшуючою покарання обставиною звернення до прокурора з клопотанням в порядку ст. 616 КПК, захисник посилається на постанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі №755/9016/19 (провадження № 51-605 км 20).

Однак, Верховний Суд уважає, що обставини, наведені у зазначеній вище постанові, не є такими, що підтверджують позицію сторони захисту в цій частині.

Зокрема, колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у вказаному захисником провадженні було переглянуто вирок суду апеляційної інстанції, яким вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано і ухвалено новий, яким засудженому за ч. 1 ст. 263 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Як убачається зі змісту наведеної постанови, у судовому засіданні в ході розгляду касаційної скарги засудженого, останній заявив клопотання про застосування положень ст. 616 КПК, оскільки у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану та здійсненням заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, він бажає проходити військову сулжбу за призовом під час мобілізації.

Відтак, у зазначеному провадженні не вирішувалось питання про визнання обставини, що пом`якшує обвинуваченому покарання - звернення до прокурора з клопотанням в порядку ст. 616 КПК.

Змінюючи вирок суду апеляційної інстанції стосовно засудженого, колегія суддів у справі № 755/9016/19 зазначила, що засуджений не може бути суб`єктом застосування положень ст. 616 КПК з огляду на те, що вирок стосовно нього набрав законної сили.

Разом з цим, враховуючи, в тому числі, те, що засуджений виявив намір проходити військову службу під час мобілізації, колегія суддів вважала за можливе застосувати до нього інститут звільнення від відбування призначеного покарання.

Водночас, у даному випадку, за вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покаранняу виді позбавлення волі на строк 9 років, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, при цьому, з огляду на те, що відповідно до положень, передбачених ст. 75 КК, звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано до осіб, яким призначено покарання не більше 5 років позбавлення волі, місцевий суд вважав неможливим застосування стосовно ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування покарання. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.

З огляду на зазначене, а також приймаючи до уваги обставини даного кримінального провадження, встановлені судами попередніх інстанцій, колегія суддів не вбачає підстав для визнання звернень до прокурора в порядку ст. 616 КПК такими, що пом`якшують покарання, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 66 КК, визнання інших обставин такими, що його пом`якшують, є правом суду.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що за наявності для того обґрунтованих підстав, ОСОБА_6 не позбавлений можливості, в порядку, передбаченому п. 2-1 ч. 1 ст. 537, ст. 539 КПК, вирішити питання, у відповідності до положень ст. 81-1 КК, про умовне-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби.

Водночас, що стосується вимоги про виключення з мотивувальної частини вироку обставини, що обтяжує ОСОБА_6 покарання, а саме вчинення злочину особою, що перебуває у стані наркотичного сп`яніння, з огляду на положення статей 433 438 КПК, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, не є повноваженнями суду касаційної інстанції.

При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 (провадження № 13-31 кс 19), керування транспортним засобом у стані алкогольного спяніння, хоча і становить порушення вимог підп. «а» п. 2.9 ПДР, однак само по собі не може виступати прямою безпосередньою причиною настання ДТП та її наслідків у вигляді заподіяння потерпілому (потерпілим) тілесних ушкоджень або смерті. Стан спяніння не охоплюється об`єктивною стороною (не є кваліфікуючою ознакою) злочину, предбаченого ст. 286 КК, і при призначенні покарання особі може враховуватися як обставина, що обтяжує покарання згідно з п. 13 ч. 2 ст. 67 КК.

З огляду на зазначне, доводи касаційної скарги про те, що застосувавши cтосовно ОСОБА_6 п. 13 ч. 1 ст. 67 КК суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, є безпідставними.

Приймаючи до уваги вищезазначене, а також враховуючи положення статей 50 65 КК, та те, що ОСОБА_6 вчинив тяжкий злочин, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги його захисника щодо неврахування судами попередніх інстанцій обставин, на які посилається захисник, в цілому не спростовують законність та обґрунтованість судових рішень в частині призначення покарання.

З огляду на вказане, призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та строком є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК. Таке покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та принципами співмірності й індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника, які стосуються цивільного позову, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Захисник, зокрема, посилається на те, що розмір моральної шкоди жодним чином не обгрунтований і його не можна вважати розумним та справедливим, у зв`язку з чим вважає, що вирок місцевого суду про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 моральної шкоди у розмірі 400 000 грн не відповідає закону та обставинам кримінального провадження.

Як убачається з вироку, вирішуючи заявлений цивільний позов, місцевий суд зазначив, що потерпіла ОСОБА_9 є особою з інвалідністю, непрацездатною, втратила у даному ДТП двох своїх синів, а відтак отримала моральні страждання, у зв`язку з чим стягнув з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду у розмірі 400 000 грн.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 в порядку апеляційної процедури, погодився, в тому числі, з сумою компенсації моральної шкоди та дійшов висновку, що місцевий суд, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості частково задовольнив цивільний позов, стягнувши на користь потерпілих моральну та матеріальну шкоду та витрати на правничу допомогу, що є достатнім та співмірним із завданою кримінальним правопорушенням шкодою та понесеними ними витратами на лікування та на правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 439/397/17, провадження № 13-66 кс 18) вказано, що позбавлення життя людини є наслідком, що має незворотний характер. Це також випливає з законодавчого визначення смерті відповідно до ст. 52 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я», за якою моментом незворотної смерті людини є момент смерті її головного мозку або її біологічна смерть. Втрата життя людини, яке відповідно до ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони, не підлягає відшкодуванню. Життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті.

Враховуючи вищезазначене, Верховний Суд вважає обгрунтованим стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 моральної шкоди у розмірі 400 000 грн.

При цьому, на переконання колегії суддів, з огляду на зазначене вище, інші доводи, наведені у касаційній скарзі захисника, які стосуються вирішення цивільного позову, в цілому не спростостовують законність та обгрунтованість судових рішень в цій частині.

Разом з цим, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що захисник, посилаючись, серед іншого, на порушенням процедури подання цивільного позову, неврахування перерахованих ОСОБА_6 коштів на лікування потерпілого ОСОБА_10 , а також вказуючи про незаконність вироку суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 15 000 грн, у прохальній частині касаційної скарги просить лише відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про стягення моральної шкоди у розмірі 400 000 грн, при цьому вимог про скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення цивільного позову та призначення нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства - не заявляє.

З урахуванням наведених вище обставин, інші доводи касаційної скарги в цілому не спростовують законність, обґрунтованість та вмотивованість судових рішень судів попередніх інстанцій.

Таким чином, в касаційній скарзі захисника не наведено доводів про допущення судами таких істотних порушень КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, або свідчили про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність чи спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності його винуватості у вчиненні інкримінованого йому правопорушення.

З огляду на зазначене, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , залишити без задоволення, авирок Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3